-1 Київ
Українська національна валюта знецінилася на 300% протягом останніх 10 років, а зовнішні кредити надали в іноземній валюті. Фактично ми стали винними міжнародній спільноті втричі більше
– Ви стверджуєте, що зовнішній борг України можуть списати. Як таке можливо?
– У світі таких прецедентів було багато. Їх можна поділити на два важливі напрями.
Перший принцип списання – у зв'язку з воєнними подіями і втратою територіальної цілісності країни. Це коли та чи інша країна була захоплена, зруйнована, постраждала від агресії інших сторін або потребувала повоєнного відновлення. Один із найяскравіших прецедентів – ФРН. 1953 року міжнародна спільнота списала 50% зовнішнього боргу країни, ще 50% надали на виплат більш ніж на 30 років із можливістю погашати не більше як 3% від експортного виторгу та можливістю погашення другої частини боргу після відновлення територіальної цілісності країни.
Другий принцип списання пов'язаний із визнанням зовнішнього боргу нелегітимним або "одіозним". Ці підходи застосовують для країн, які довели, що взяті зовнішні борги витратили не так на розвиток держави, як в інтересах керівних кланів, на їхнє збагачення чи придушення власного народу. Одним із яскравих прецедентів є списання боргу Іраку в розмірі понад $125 млрд.
Упевнена, для України таке рішення – це шанс сформувати фундамент свого добробуту для майбутніх поколінь. Ми гостро потребуємо відстоювання свого юридичного права на такі самі розстрочки та списання.
Якби Україна на міжнародному рівні відстояла свої права на списання зовнішнього боргу, це дало б шанс використати наш валовий внутрішній продукт для соціальних виплат, розвитку медицини, освіти та екології, а також розвитку внутрішнього сектору економіки.
Від себе хотіла б додати ще один принцип – списання у зв'язку зі знеціненням національної валюти внаслідок несанкціонованого вільного доступу домінантної у світі валюти на фінансові ринки країн, що розвиваються. Українська національна валюта знецінилася на 300% протягом останніх 10 років, а зовнішні кредити надавали в іноземній валюті. Фактично ми стали винні міжнародній спільноті втричі більше національного багатства, тоді як нічого додатково в них не брали.
Україна ідеально підходить під усі три принципи списання одночасно. Особливо зараз, коли ми приймаємо на себе путінську агресію проти всього Заходу загалом.
– Чому, на вашу думку, зараз це так важливо? У нас російські війська концентруються на кордоні. Може, спочатку безпека, а потім фінанси?
– Якщо розділити державні борги України на душу населення, то кожен українець від малого до великого винен за різними підрахунками від $3 тис. до $7 тис., зокрема ті, хто проливає кров, захищаючи нашу країну, ті, хто вже втратив своїх близьких.
Далі, всі держави схильні до валютних ризиків, але немає жодної країни в сучасному цивілізованому світі, яка б пережила валютні коливання у 300% за останні 10 років, як це було з нами.
Якщо взяти шкільну задачу про наповнену ванну та труби, через які вода потрапляє і витікає, то наповнення нашого бюджету можна уявити у вигляді такої ванни. Тільки у нашому випадку задача без розв'язання. Хай скільки води (а насправді грошей) потрапляє у ванну України (бюджет) із різних джерел доходів, усе визначає діаметр труби, через яку вода витікає, – це курс валюти і відсоткові ставки за зобов'язаннями. Діаметр цієї труби можна вказати будь-який, оскільки він не є сферою впливу України. У такому разі нашу ванну заповнити неможливо.
Гроші, які мали йти на безпеку України, соціальні виплати, охорону здоров'я, медицину та екологію, а також на внутрішній розвиток економіки, ідуть на погашення відсотків за зовнішніми позиками, і ми просто не можемо накопичити для свого внутрішнього розвитку та зростання.
Якщо міжнародний бізнес гідний платити 3–4% річних у національній валюті за кредитами і розвиватися, то й український цього теж гідний
– Ви б хотіли, а може, і вже збираєтеся ініціювати такий міжнародний процес?
– Я люблю вислів: "Навіть великого слона можна з'їсти по шматочках". Згадайте той самий Brexit. Це процес високого міжнародного і міждержавного рівня. Проте він став можливим після звичайного позову до суду від перукаря душ Сантуша та фінансистки Джинни Міллер, який і визначив схему і строки виходу Великобританії з Європейського союзу. Є й інші успішні приклади. Тому компанія CPS group планує порушити це питання і зробити ініціативу зі списання зовнішнього боргу України результативною.
– За нинішнього розкладу, коли від думки фінансових донорів залежить дуже багато, зокрема наша економічна стабільність, що може зробити Україна?
– Потрібно посадити МВФ, ЄБРР та інших кредиторів за стіл перемовин. Проте на сьогодні в Україні немає будь-якої позиції щодо цієї теми. Немає орієнтирів, цілісного бачення: який фінал, куди ми йдемо. Тому насамперед нам потрібна чітка національна ідея у сфері економіки. Головним медіаресурсам необхідно відмовитися від риторики, що Україна вірила, а її обдурили. Як ми вірили? Ми точно знали, коли брали кредити, як усе буде. Просто тоді не було альтернативного шляху, а зараз є. Ініціатива щодо списання міжнародних боргів України – це чудова стратегія для національної ідеї та економічного зростання.
– Але щоб реалізувати будь-які ідеї, потрібні люди зі знаннями та досвідом, які розуміють, як працюють західні інституції, та можуть розібратися у настільки складних справах.
– Не треба думати, що у нас таких людей немає і мало досвіду. Україні як державі 30 років. І нашому досвіду не менше. За цей час ми кілька разів пережили знецінення національної валюти. Перше відбулося ще на початку 1990-х, коли після введення нової національної грошової одиниці в Україні – гривні – курс зріс приблизно із двох до чотирьох гривень за долар. Тоді із групою професійних харківських юристів мій батько Володимир Федоренко виграв суди, використовуючи стратегію поділу ризиків за курсовою різницею. Я повністю поділяю його стратегію, яка ґрунтується на тому, що єдина валюта, яка може бути в Україні, – гривня. Адже цей пункт до Конституції України спеціально додано батьками-засновниками, як і до конституції інших країн світу. Це є основним чинником захисту національного багатства.
Схожу історію Україна пережила кілька разів. Наприклад, під час кризи 2008 року. Тоді банки мали повноваження за одну ніч збільшити видані кредити в кілька разів завдяки курсовій різниці і вилучити всі застави, щоб керувати ними. Але ми змогли відстояти права позичальників та посадити банки за стіл перемовин.
– І як це вдалося?
– Це була глобальна світова криза, рівною якій можна вважати лише Велику депресію. Боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб через курсову різницю зросли у 2,5 раза протягом місяця. Обігові кошти вилучили з економіки, нічого не можна було вже реалізувати. Фізичні особи могли втратити своє житло, майно, малий і середній бізнес – свої активи.
Потрібно було захищати права людей, і ми це зробили. Підкреслю, що коли 2008 року CPS group починала цей процес, не було жодного позову позичальника проти свого банку – всі боялися. Я звернулася до стратегії захисту, яка спрацювала у 1990-х роках у бізнесі мого батька: ми почали подавати позови, де відповідачами ставили НБУ і Мінфін як регуляторів ринку. Упродовж місяця подали майже 300 типових позовів. Цю судову ініціативу потім підхопила вся юридична спільнота. До 2012 року позови клієнтів проти банків стали мейнстрімом. І хоча судова система України не могла піти на те, щоб визнавати валютні кредити всередині України незаконними, вона щонайменше позбавила банки права безапеляційного вилучення застав, що, по суті, було безпрецедентною перемогою. Це дало час позичальникам досягти списання неправомірного валютного зростання.
Тож до 2012 року банки розпочали перемовини з учасниками ринку і почали надавати програми списання за валютними позиками у розмірі від 30% до 70% від суми боргу. Це було здорове рішення, яке привело не до захоплення активів, а до спільної перемоги як для банків, так і бізнесу та людей. Так наша компанія здійснила прорив у сфері фінансового правосуддя. І до нас почали звертатися з таким самим запитом і великі корпорації.
Я вважаю, було б правильно ухвалити цю стратегію для України на міжнародному рівні для вирішення питання про державний борг і залучити до її реалізації політичні сили, некомерційний сектор, державні установи та всіх, хто зацікавлений у процвітанні України.
Адже якщо міжнародний бізнес гідний платити 3–4% річних у національній валюті за кредитами і розвиватися, то й український цього теж гідний. Ми нікого не обмежуємо, а просто виступаємо за рівні фінансові можливості.
Якщо ми вважаємо, що Україна має право, тоді потрібно подати голос і заявити про своє право, про свою гідність та висловлювати свою позицію на міжнародному рівні, зокрема у міжнародних судах. У нас є можливість поборотися і виграти для себе найкращі умови. Подивіться, як Китай посадив США за стіл перемовин – тільки валютним позовом до СОТ. Поки ми не почнемо такої міжнародної юридичної практики, справа не зрушить із мертвої точки.
