Кернес: Янукович не збожеволів – просто йому на яйця сів комар G

Про те, що Янукович хоче зробити мене главою Адміністрації Президента, я ніколи не чув, а от про посаду київського мера розмови були

– Геннадію, добрий вечір!

– Добрий вечір.

– Я в Харкові питав в абсолютно різних людей: водіїв, офіціантів, просто в перехожих: як вам Геннадій Кернес? І всі, на мій подив, говорили, що ти їм подобаєшся. Деяких я провокував: "Вам Кернес не набрид?". Вони відповідали: "Як ви так можете? Ми його любимо!". Чим ти їх узяв?

– Я давно працюю з харків'янами, знаю кожен куточок міста Харкова та його проблеми. Постійно проводжу зустрічі з містянами – і на підприємствах, де вони працюють, і за місцем проживання – і думаю, що разом ми досягли великих результатів. Харків ми всі любимо – і тому будемо захищати його скрізь і завжди (усміхається).

– Життя кожного українця – і моє, і твоє – розділилося на періоди до Майдану і після. Вододіл такий пройшов. Що для тебе Євромайдан у Києві?

– Спочатку я не розумів, що це таке, тому що ніщо не віщувало, як кажуть, лиха, але потім, надалі, скрізь, у всіх куточках України, почали проводити Євромайдани, і в Харкові також. У нас був Євромайдан, Антимайдан, а потім пішло-поїхало: цей табір у Києві, виступи, скандали, за якими почалися постріли... На все це було моторошно дивитися, ставало моторошно, усі переживали, що буде далі, і я як міський голова переживав, що стане з Україною, із Харковом. Звичайно, для мене настав час брати відповідальність за майбутнє, за життя, за мир...

– Одні кажуть, що Майдан улаштував Льовочкін, щоб стати центром впливу замість Клюєва. Інші кажуть, Майдан улаштували американці, треті – що Майдан – це волевиявлення людей: люди вийшли проти режиму Януковича за європейські цінності. Що, по-твоєму, це було?

– Я думаю, симбіоз різних течій, тому що, ще раз кажу, узагалі нічого не віщувало біди, було все більш-менш зрозуміло й стабільно. Зрозуміло, що було невдоволення досить великого відсотка українців – невдоволення владою, як завжди, але що ось так от розгорнуться події, за таким сценарієм, я думаю, ніхто навіть уявити не міг.

– Один мій добре поінформований друг сказав, що в розпал Євромайдану Янукович вирішив призначити тебе главою Адміністрації Президента замість Льовочкіна. Чи це Правда?

– (Усміхається). Про главу Адміністрації Президента – такого я ніколи не чув, а що стосується поста київського міського голови...

– ...мера?..

– ...так – такі розмови були.

– Хай там як, мій друг зізнався, що Янукович сказав йому особисто – у розпал Євромайдану, підкреслюю, – що Кернес був би найкращим главою адміністрації. "Як ти ставишся, – запитав він, – до того, що я йому цей пост запропоную?". Але потім призначення не відбулося: Рінат Ахметов був проти й пролобіював призначення Клюєва. Тобі про це щось відомо?

– Ну, мені, по-перше, нічого не відомо, тому що я не спілкувався на такому рівні з цими людьми, можу сказати єдине – що стосується Льовочкіна. Я думаю, він людина паркетна, знає свою справу дуже чітко...

– ...туго...

– ...так, і гарний інтриган. Тому не можу з вами погодитися в тому, що він один затіяв Майдан, але такі, як Льовочкін, десь щось творили, – однозначно.

– Чи правда, що коли в Києві переміг Майдан, ви з Добкіним вивезли свої сім'ї в Білгород – у Росію?

– Ні, неправда. Я ніколи не вивозив своїх дітей у Білгород. Що стосується Михайла Добкіна, то він, здається, свою сім'ю вивозив – із метою безпеки. Бо все нагадувало революційний початок: захоплення будинків, розбите скло, люди вбиті... Було дуже страшно.

– 21 лютого 2014 року, після розстрілу Небесної сотні, уночі на двох вертольотах поки ще президент України Віктор Янукович прибув до Харкова...

– ...я чув таку версію...

– ...його зустрів Михайло Добкін в аеропорту, він вирушив у Будинок прийомів для високих гостей. Напередодні звідти з'їхав прем'єр-міністр Азаров – так?

– Про Азарова можу сказати, що я його не бачив, коли відбувалися події, пов'язані з Євромайданом, а що стосується Віктора Януковича, як ви кажете, тоді ще президента... Я чув, що він був у Харкові. Але теж його не бачив.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Далі – цікаве запитання. Моє джерело повідомило: коли Янукович прибув до Харкова, там перебували Добкін, Кернес, Портнов і Писаренко...

– ...(усміхається)...

– ...історія була така – зараз докажу канву. Портнов і Писаренко кажуть: "Вікторе Федоровичу, можна ми на хвилинку від'їдемо в Білгород?" Той: "Ну, давайте". Вони їдуть у бік російського кордону, у цей час дзвонить телефон у Портнова. Він дивиться – Янукович. Писаренко каже: "Не бери слухавки!" – "Не можу: президент дзвонить!" – "Я тебе прошу, не бери слухавки – зараз скаже повертатися назад!". Портнов каже: "Ні, не можу". Узяв слухавку – Янукович запитує: "Ви де?" – "Під'їжджаємо до кордону". – "Терміново назад!" Повернулися – у кімнаті все ті самі: Добкін, Кернес, Портнов, Писаренко і Янукович. Янукович каже: "Щось в України карма погана. Не щастить нам. Тому, Портнов, тобі завдання – придумати для України нову назву країни". У відповідь на це Портнов із властивим йому почуттям гумору сказав: "Давайте Китаєм назвемо!" Янукович відповів: "Ні. Така країна вже є". Те, що я розповів, – правда?

– Ні (усміхається). По-перше, якщо говорити з погляду юридичного, то в мене є алібі: мене в той час не було в місті Харкові, я поїхав після роботи за кордон, вітав свого доброго знайомого з днем народження й повернувся пізно-пізно-пізно вночі, під ранок, пішов додому й ліг спати, бо рано-вранці треба було вставати та йти на роботу. Тому ваше джерело, думаю, вас трохи підвело.

– Але інше – правда, окрім присутності Геннадія Кернеса?

– А-а-а... Не можу стверджувати, хто там був присутній, але що Михайло Добкін бачився з Віктором Федоровичем Януковичем, – мабуть, правда.

– У тебе не склалося враження, що під кінець своєї каденції, передчасно перерваної, Янукович збожеволів?

– Ні, він не збожеволів. Ви знаєте, нещодавно мені добрий знайомий прислав такий вислів Конфуція: "Ти розумієш, що все можна вирішити без застосування сили, тільки в той момент, коли на твої яйця сідає комар". Тому я думаю, що...

– ...на його яйця...

– ...сів комар, так.

– Мене зараз телеглядачі можуть звинуватити в тому, що я хам, тому що ми в житті на "ти", я тобі зараз кажу "ти", а ти мені говориш "ви". Тому або переходимо на "ви"...

– ...ні, давай на "ти"...

– ...добре. Один епізод я не забуду ніколи. Ми у твоєму кабінеті, неподалік їдальня. У 2009 році ми сиділи в цій їдальні, і у нас почалася суперечка. Я виявився повним дурнем – відразу зізнаюся в цьому і всім хочу сказати, що ти – мудра людина. Ми сперечалися про Януковича. Я сказав, що йому кранти, що він ніколи не підніметься вище за той плінтус, біля якого він перебуває, у відповідь на що ти сказав: "Ти не зрозумів, цей народ має схавати зека". І він, як виявилося, цього зека схавав. Чому ти так сказав?

– Тому що сама поведінка Януковича і всі дії наближених до нього людей втілювали в життя цей сценарій: що йому кранти й рано чи пізно його схавають. У всіх сенсах цього слова. Із погляду як обрання, так і відлучення від влади.

– Скажи, будь ласка: тобі як людині мудрій, про що я кажу свідомо, адже мені не треба тобі подобатися, до того ж, що я викличу зараз шквал негативних емоцій...

– ...а негативні емоції дають нам можливість щось робити. Це як батарейка: плюс на мінус. Ми з тобою – люди різного характеру, інакше дивимося на одні й ті самі речі. А в чомусь сходимося. Тому якщо є люди, які на нас із тобою дивляться негативно, ми можемо їм сказати (махає рукою): "Привіт, хлопці, а ми з вами дружимо..." (усміхається).

– Ну я давно не реагую на емоції – це дурниця все. Тобі як людині мудрій, яка розуміє, що знає суть життя, не було соромно, що народ у більшості своїй проголосував за двічі судимого зека, за бандита, за великим рахунком? Хіба європейська країна гідна була такого президента?

– Значить, те, що Янукович мав судимість...

– ...дві!..

– ...дві – це вже надалі почали обговорювати в навколополітичних колах, політичних, на кухнях тощо. А що стосується його кар'єри і взагалі його руху сходами влади, я думаю, що, звичайно, Янукович був тією людиною, яку грали інші. Тобто короля грала свита, а свита у нього на той момент була дуже серйозна: і олігархи, і політики, і цілий регіон – Донбас...

– ...який порожняк не жене...

– ...(усміхається). Отже, тут розрахунок було зроблено правильно.

Запитання якраз до Льовочкіна, адже це він не довів до вух президента України, що відбувається серед людей. Десь, може, плели змови – ми про них не знаємо

– У чому фатальна помилка Віктора Януковича, на твою думку?

– Я думаю, у тому, що через товщину стін і броньовані вікна він уже не чув, що відбувається на вулиці, і ті, хто оточував його, можливо, не хотіли говорити йому, що відбувається. Вони, мабуть, розуміли: будь-який керівник не любить, коли його розчаровують або засмучують. Тому повідомляли тільки гарне. У цьому випадку питання якраз до Льовочкіна як голови адміністрації, адже це він не довів до вух президента України, що відбувається серед людей, що вони говорять і чим живуть. Десь, може, плели якісь змови – ми про них не знаємо. Але факт залишається фактом: Євромайдан спрацював.

– Зараз Янукович знову – ми ж не будемо цього заперечувати – перебуває біля плінтуса, правильно?

– Я думаю, за плінтусом...

– Він здатний, як птах Фенікс, відродитися?

– Ні, ніколи більше.

– Що ти про нього думаєш? Чи ти про нього взагалі не думаєш?

– Я про нього не думаю, але на твоє запитання відповім. Коли президент країни, якого обрав народ, клявся на Конституції, на Біблії тощо, публічно демонстрував, що вірить у Бога, ходив до церкви, хрестився, молився, причащався, кинув свій народ і, як боягуз, звідси втік, що про нього можна думати? За великим рахунком, він зараз самітник.

– Чим він закінчить?

– Або навчиться робити висновки зі своїх помилок і коли-небудь публічно попросить пробачення в людей, або, найімовірніше, просто-напросто в самоті залишиться як людина, від якої, я думаю, в майбутньому відвернуться всі, хто з нею спілкується.

– Як тобі здається, люди, які за нього голосували, протягом цього часу зрозуміли щось чи ні?

– Я думаю, що зараз можна порівнювати: що було за Януковича, що було за Турчинова, що за Порошенка – час минає. Знаєш, "Квартал-95" добре ставить сценки й робить такі номери, які демонструють цю різницю. Але що стосується людей, то, звичайно, тут однозначно всі розуміють: що відбувся Євромайдан, сталася трагедія Небесної сотні, що в нас країна розкололася, були прояви сепаратизму й ми втратили Крим. Я думаю, кожен став зрілішим – із погляду свого усвідомленого вибору шляху розвитку нашої країни.

Усі можливості, які були в Євромайдану в Харкові, було створено міською владою

– Коли в Києві стояв Майдан, місто раптом наповнили люди, яких називали тітушками –справжні молоді жлоби, які взялися казна-звідки. Неотесані, одурманені, обдовбані юні бовдури, готові на все, що їм скажуть, які били людей з особливою жорстокістю. Я досі не можу гуляти в Маріїнському парку в центрі Києва, де я любив гуляти, бо перед очима сцени, як добивають людей поважного віку, луплять по голові, ногами в живіт... Мені доводилося чути, що тітушок спонсорував ти. Це правда?

– Це маячня. По-перше, я хочу сказати, що в мою роботу входить спілкування з будь-яким контингентом населення, але я ніколи не спілкувався з тими, хто думав погано або чинив жорстоко щодо інших людей. Я не маю права на це, і це не від мого серця, не від моєї душі. Тому коли кажуть, що Кернес спонсорував тітушок або щось робив стосовно Євромайдану в Харкові, я можу відповісти, що всі можливості, які були в Євромайдану, було створено міською владою. Ніколи їх не ганяли, цей Євромайдан збирався щодня біля пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку і виконував свої завдання. Що стосується самих тітушок, я хочу сказати, що їх було досить як із боку Антимайдану, так і з боку Євромайдану. І тут зіграло для мене фатальну роль те, що одну людину, яка в моєму розумінні є злодієм із великої дороги, Арсена Авакова, призначили міністром внутрішніх справ. А потім він сформував мій імідж: спочатку демонізував, зв'язав якимись своїми нитками з різними організаціями, такими як "Оплот", і це прозвучало в ЗМІ, тому що преса дуже хотіла дізнатися що-небудь, що відбувається в країні. Аваков якраз був одним зі спікерів групи людей, що захопила владу після Януковича...

– ...раз прозвучало прізвище Жиліна, знову-таки, я читав в інтернеті, що...

– ...прізвище Жиліна не звучало, звучала назва "Оплот". А "Оплот" – це не Жилін.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Але "Оплот" – це харківська проросійська організація?

– Я не даватиму оцінки, проросійська вона чи ні: я не член "Оплоту".

– І слава богу! Але ж Жилін керував "Оплотом"?

– Мені відомо, що так.

Про вбивство Жиліна я дізнався, як будь-хто інший, із засобів масової інформації, і сказав: "Нехай йому земля буде пухом"

– Я читав, що ти й Добкін були політичним дахом Жиліна. Це правда?

– Ні. Я ще раз хочу пояснити: це все якась людина (усміхається) своєю рукою, видимою чи невидимою, створювала тло та імідж. І от коли ти говориш про те, що багато хто нас не розуміє або не любить, це якраз після таких піар-кампаній, які було присвячено особисто мені й Михайлу Добкіну.

– Хто і чому вбив Жиліна на території Російської Федерації, тобі відомо?

– Ну, це запитання не до мене, а до правоохоронних органів, до того ж, що це сталося на території Російської Федерації. Я про це дізнався, як будь-хто інший, із засобів масової інформації, і сказав: "Нехай йому земля буде пухом".

– Я поставив це запитання Михайлу Добкіну й обов'язково поставлю тобі: ти – сепаратист?

– Я не сепаратист і ніколи себе сепаратистом не вважав, я, навпаки, завжди відстоював інтереси країни та міста, не самоусунувся, коли самоусувалися луганський та донецький міські голови, а залишився на місці, був серед людей, дістав кулю – у мене було серйозне поранення, тому що хтось боявся мене й хотів ліквідувати. Я завжди був із харків'янами і наполягав на тому, що Харків – це Україна. І те, що Харків зараз у межах України, – заслуга харків'ян, до яких доносили з екранів телебачення, як всеукраїнського, так і місцевого, що ми – Україна й немає жодних "ХНР". Нас примушували, захоплювали будівлю...

– ...пам'ятаю...

– ...змушували сесію проводити – ніхто цього не робив. Тому про жоден сепаратизм мови бути не може. Те, що відбулося в Криму, Луганській області, Донецькій, – це як ланцюгова реакція після Євромайдану, тому що Революція гідності почалася в Києві, поширилася на інші міста, а потім обернулася захопленнями...

– ...адміністрацій...

– ...збройових складів тощо. Тому ми маємо оцінювати весь процес загалом. А тим, хто каже, що Кернес – сепаратист... Ну, якщо моя позиція, що Харків – це Україна, і є сепаратизм, значить, не бачили ви сепаратистів.

Чи намагалися ФСБшники мене завербувати? Ніколи. Тому що я – єврей!

– У росіян був план, про що свідчать перехоплення розмов радника Путіна Глазьєва, зокрема, зробити "Новоросію" з так званих республік на зразок "ДНР". Проект "ХНР" провалився в Харкові, хоча все було, здавалося б, на мазі й місцеві розвідгрупи доповідали нагору, у Москву, що в нас тут тільки почни – усе буде добре. Чи можна сьогодні сказати, що завдяки міському голові Кернесу не зрослося?

– Серед іншого.

– Ти відчуваєш свою історичну заслугу в тому, що в Харкові немає "ХНР"?

– Так.

– Тобі погрожували люди із сусідньої країни, наполягали на тому, що тут має бути "республіка"?

– Ні, я ніколи не вів жодних таких розмов і навіть не мав бажання на ці теми розмовляти.

– Але були закиди – типу зустрітися, обговорити?

– Був неспокійний час, були різні люди... Я ще раз підкреслюю: захоплення будівель, вимоги, шантаж. Але ми зараз сидимо й говоримо про Харків як про Україну. Це вже історія.

– Харків міг стати столицею "ХНР"?

– Ти знаєш, я говоритиму за себе, за іншого – не зможу. Я перебував на своєму робочому місці, я тут жив, спав, був завжди серед людей, і я б не дозволив цього зробити.

– У мене є ціла низка джерел, зокрема й керівники служб безпеки Донецька й Луганська. На момент захоплення тамтешніх адміністрацій вони чітко бачили картину: більшість керівників місцевого рівня в цих областях була завербована ФСБ і була її агентами. Вони чекали росіян, знали, що скоро "русский мир" прийде, а тому готували ґрунт. Тебе намагалися ФСБшники вербувати?

– Ніколи.

– Чому?

– Звідки я знаю? Тому що я єврей! (Усміхається).

– А що, євреїв не вербували?

– Ну, напевно.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Куди Україні варто рухатися – у західному напрямку, європейському, чи східному – російському?

– Я думаю, завжди є право вибору – як у казці...

– ...наліво підеш...

– ...це знайдеш тощо. Сьогодні в нас європейські цінності, європейський вибір. А що стосується сходу – Росії та тих контактів, ділових зв'язків, які було зруйновано, – я думаю, рано чи пізно їх відновлять.

Крим, вибач за слово, просрали. Не можу сказати, через дурість чи спеціально, але що здали без бою – це очевидно

– Ти – людина понять? Скажи, будь ласка.

– Так.

– За поняттями: Росія Крим украла?

– Крим просто, вибач за слово, просрали.

– Наші?

– Ну так.

– Спеціально чи через дурість?

– Не можу сказати, через дурість чи спеціально, але що здали без бою – це очевидно.

– А мали боротися?

– Звичайно.

– От якби ти був головою Ради міністрів Криму, наприклад, що б ти робив?

– Ти ж розумієш, що в Криму досить багато російськомовного населення, і воно завжди підтримувало Росію. І він був Росією – з історії ми це знаємо. Це, як зараз там кажуть, довгий шлях повернення Криму додому. Але для нас цей півострів – частина території України, за яку необхідно було боротися. Сьогодні це можливо лише на дипломатичному рівні, на рівні скасування всіх раніше ухвалених рішень. Але я думаю, що мине час – і історія все розставить на свої місця.

Військ російських на Донбасі не бачив, бо не був там

– Російські війська на Донбасі сьогодні є?

– Я їх не бачив, бо не був там...

– ..."давно не бував я на Донбасі", як у пісні співають...

– ...але, виходячи з того, що говорять і пишуть ЗМІ... Я можу сказати, що оманлива в мене думка в цьому напрямі.

– Хто конкретно винен у тому, що почалася російсько-українська війна?

– Янукович.

– Янукович?

– Звичайно. Тільки він.

– А Путін?

– Ти розумієш, я ще раз поясню... Коли зазвучали всі ці речівки на стадіонах...

– ..."ла-ла-ла"?..

– ...ну так, коли почали міністри українські співати це на адресу президента іншої країни тощо, вигукувати "хто не скаче, той москаль"...

– ...до речі, не скачеш?

– Як бачиш, не скачу, так... Усе, що стосувалося нашої культури, кудись пішло в небуття, ніби його й не було. Ось нібито ми сидимо за одним столом і одне в одного щось украли. Дивимося одне на одного й думаємо: хто вкрав? Тут, звичайно, спрацювали піарники, сама система пропаганди тощо. Сьогодні триває суд над Януковичем? Він звернувся до Росії з проханням...

– ...увести війська...

– ...так нехай відповість за це!

– В Україні протягом цього часу загинуло понад 10 тисяч людей, і ти це маєш розуміти краще за інших, тому що сам став жертвою – дістав кулю. Скажи, будь ласка: хто в цьому жаху винен, на твою думку? У трагедії українській?

– Послідовники сепаратистських настроїв, які вирішили створити там якісь республіки. І, звичайно, жителі стали заручниками певних груп людей, які хотіли залишити все, як є. Сьогодні вони позбавлені багатьох соціальних гарантій, життєвих, побутових, триває руйнування їхніх міст. Для мене як для керівника мегаполісу це також трагедія, оскільки я розумію: відновити це протягом короткого часу неможливо. Завдано такої шкоди і людям, і країні...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– А Крим і Донбас до складу України повернуться, на твою думку?

– Я не можу сказати однозначно, тому що всі ті дії, які сьогодні проводять у межах Мінських угод, нормандського формату... Від них багато залежить, подивитися треба. Ми знаємо, що у французів новий президент – Макрон, зараз вибори в Німеччині. Я думаю, буде новий виток досягнень України у відносинах із європейськими керівниками, які працюватимуть серед іншого над нашим питанням. Плюс ти знаєш, про що ЗМІ нас проінформували: є спеціально уповноважений від Америки...

– ...Волкер...

– ...так. Ну, подивимося, як це відбуватиметься.

Я не знав, що біжу назустріч смерті

– 28 квітня 2014 року приблизно о 12.00 за місцевим часом на тебе було скоєно страшний замах. Я розумію, що складно повертатися до цих хвилин, і все-таки не можу не запитати: як це сталося?

– Я не знав, що біжу назустріч смерті. Однозначно не знав. Почув постріл...

– ...пробіжка була?

– Так. Я щодня пробігав до 20 кілометрів...

– ...нічого собі!..

– ...і якщо ти знаєш, де в нас розташований гольф-клуб, то я звідти бігав до себе додому, забігаючи до джерела, щоб скупатися в холодній воді. Потім збирався і йшов на роботу. Ту саму процедуру проводив увечері, після роботи, тільки вже на велосипеді – проїжджав до 125 кілометрів. Я готувався до триатлону, був у гарній формі: може, почасти це мене і врятувало. Ну, і щастя, що куля так пройшла...

– Тобто ти біжиш...

– ...і цей постріл, глухий такий. Пам'ятаю ці секунди, коли ще був притомним. Подумав: щось стрельнуло. Потім нічого не пам'ятаю: прокинувся тільки на шосту добу вже в Ізраїлі, переді мною стояв ребе і говорив молитву. Я запитав, де я. Поруч були сім'я, діти, друзі мої. Сказали: "Менше говори – ти житимеш". Я не розумів, що відбувається. Не розумів навіть ще десь два тижні, що паралізований. Поки не прийшов лікар і не прояснив ситуації. Я був у такому стані, під певними ліками, що не міг визначити, чи працюють у мене ноги, руки...

– Коли ти вперше зрозумів, що ноги не працюють?

– Я не хотів із цим миритися – хотів, щоб це було неправдою.

Арсен Аваков – це диявол у плоті, усе, крапка!

– Михайло Добкін сказав мені, що вас мали вбити одночасно, в один день. Це так?

– Я цю версію почув зовсім недавно – від Михайла Добкіна.

– 17 березня 2014 року ти офіційно звернувся до керівництва країни із заявою: "За погрозами, пов'язаними зі здоров'ям і життям моєї сім'ї, може стояти Арсен Аваков". Це було?

– Так.

– В інтерв'ю інтернет-виданню "ГОРДОН" ти сказав, що тебе замовив Аваков...

– ...я підтверджую це...

– наскільки я знаю, раніше ви з Арсеном Аваковим дуже дружили...

– ...чесно кажучи, він до мене в друзі набивався, тому що я йому позичив велику суму грошей...

– ...у 90-ті, так?

– Так.

– "Велику" – це яку?

– Досить велику, не хочу називати. Він таких грошей не бачив. Для нього це було рятування потопельника, і тоді між нами зав'язалася не те щоб дружба – уповільнене таке співробітництво. Із різних питань – політичних, ще якихось – ми з ним спілкувалися. Але вже тоді говорили, що ця людина – "кидала". Навіть більше, його притягували за вбивство партнера на прізвисько Фашист – Олександра Коновалова, здається. Після його смерті Авакову дісталося все, що було в їхній спільній власності. І Арсен Аваков пішов цим шляхом, обманюючи одного за іншим.

– Але гроші він повернув, які ти позичив?

– На той момент я був набагато сильнішим за нього, і думаю, що він мене боявся. Звичайно, він повернув мені гроші – куди він подівся б? (Усміхається). Коли я став міським головою, він повернув гроші й міському бюджету, у який не платив тривалий час за вкрадену ТЕЦ-3.

– Добре. Тобто, у принципі, у вас були добрі, дружні стосунки...

– ...ну, не можна назвати це дружніми стосунками...

– ...хай там як, разом ви телевізійний канал тримали – харківський, на паритетних засадах...

– ...та це я просто зробив дурницю, що віддав йому 50% телеканала.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Чи правда, що разом із Михайлом Добкіним ви віджали в Авакова весь його бізнес? Мені і про таке говорили...

– Це неправда. Річ уся в тому, що коли прокуратура Харківської області порушила кримінальну справу за фактом розбазарювання землі, тому що сільгоспземлі пішли незрозуміло куди, були прямі свідчення, які дали стосовно Арсена Авакова його підлеглі, начальники структурних підрозділів облдержадміністрації (адже він тоді був губернатором). Люди розповіли, як вони йому платили гроші, які вказівки давали зверху тощо... Аваков відразу виїхав із країни: в Італії у нього є будинок і бізнес. Ну, покинув межі України вчасно, бо мав можливість діставати інформацію. За великим рахунком, тут його мали затримати, і банк, яким він володів, накрився – тому що, я так розумію, із нього вивели кошти, і вкладники це знають. А що стосується бізнесу, то який у нього був бізнес, якщо розібратися? Газові свердловини. Так я до них жодного стосунку не мав, вони у нього сьогодні в прирості. Він перебуває, підкреслюю, на посаді міністра внутрішніх справ. Для банку Аваков відновив ліцензію, усі його об'єкти власності з ним. Він затребував усі ті платежі, які йому належать. Які ще запитання, хто в нього що забирав? Це його казка – про те, що такі-сякі Добкін і Кернес його ображали, а я можу довести, що під час відсутності Арсена Авакова в Україні, коли він перебував в Італії, коли його розшукував Інтерпол тощо, його партнери тут оформляли документи відповідно до чинного законодавства. На свою користь та Арсена Авакова. І наступне: я знаю, як Аваков вийшов тоді з-під варти, як йому Юлія Тимошенко допомогла, залучила поважну людину, яка приїхала і в Італії домоглася звільнення Арсена. Він же в "Батьківщині" був тоді й любив Юлію Тимошенко...

– ...а хіба можна не любити?

– Ну, зараз, мабуть, можна... От можу навести приклад: Аваков агітував за Ющенка, розповідав, що кращого президента немає. Як тільки Ющенко програв у першому турі, він став на бік Тимошенко. Прийшли парламентські вибори – він уже пішов із "Батьківщини" в "Народний фронт". І багато знаю таких прикладів. Усі мене про Авакова запитують. Я, якщо чесно, про нього говорити не хочу. Чому? Тому що, по-перше, займає чуже місце. Адже він не має спеціальної освіти, щоб керувати такою силовою структурою. Він має освіту іншу – як забрати, кинути тощо. Я не можу зрозуміти, чому немає якихось конкретних розслідувань щодо тих фактів, які продемонстрували всім нам у засобах масової інформації, чому всі мовчать про скандальну закупівлю рюкзаків, ще якісь речі, що у МВС відбуваються. Реформа, якою він займається, успішна? Оцінку їй нехай дають люди, але, боюся, я знаю цю оцінку: реформа не працює на сьогодні. І вже якщо ти мене питаєш про таку людину, як Арсен Аваков, я можу дати їй характеристику просту: це диявол у плоті, усе, крапка.

Чому я наполягаю на тому, що це Аваков мене замовив? Та для нього свідоцтво про мою смерть – як подарунок на день народження!

– Тобто ви з Добкіним Авакова не кривдили?

– Ти розумієш, ось нас із Добкіним зв'язали таким морським вузлом – навіщо це треба...

– ...ну, добре, давай не будемо Добкіна чіпати. Ти не ображав Авакова, не відбирав у нього нічого, не допускав щодо нього людської несправедливості? Я зараз поясню, чому про це питаю...

– Ну, якщо мої дії було спрямовано на повернення за рішенням суду ТЕЦ-3, що була в його володінні та управлінні, яку він продав Костянтину Григоришину, це несправедливість... А ми її повернули в комунальну власність, вона й сьогодні в комунальній власності! А Авакова зобов'язали заплатити понад 13 млн грн до бюджету міста, оскільки він не платив за оренду землі. Ти вважаєш, у такий спосіб я забрав у нього бізнес? Може, він позбувся супермаркетів "Восторг" чи газових свердловин? Чи я, міський голова, маю якийсь стосунок до газової сфери? Та ти зрозумій: я не причетний до тих дій, які вчиняв Арсен Аваков. Зате мій імідж він сформував. Він конкретно! Якщо раніше в нас із Мішею було "нудне обличчя, тобі ніхто грошей не дасть", то після цього Кернес і Добкін – тітушки, бандити, відбирають, не на своїх місцях перебувають... Ці кримінальні справи, одна за одною, ці гучні заяви про те, що ми там пограбували бюджет, сям пограбували бюджет, а в підсумку – де, що, як? Цей глашатай Антон Геращенко, який здобув посаду в момент вступу Авакова в царство правоохоронних органів, займався тільки Кернесом. Ну що я можу про Арсена Авакова доброго сказати, якщо я його знаю? Ось якщо в монети є "орел" і "решка", то я не просто "орла" і "решку" бачив, але й те, що на ребрі в неї, розумієш?

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

 – Добре. Я це запитання поставив, тому що будь-який злочин, якщо він стається, завжди повинен мати мотив. Якщо ти стверджуєш, що тебе замовив Аваков, я запитаю: а який мотив, чому він це зробив?

– По-перше, мої стосунки з ним були відомі всім – що ми з ним конкретно вороги і що більше він мені ворог, ніж я – йому. Він у будь-який спосіб хотів мені зробити якусь капость і підлість. Це було, і коли я працював секретарем Харківської міської ради за мера Шумілкіна, і потім, коли Добкіна обрали мером, а губернатор Аваков хотів Шумілкіна. Арсен же жодних виборів не виграв, щоб ти реально розумів! Він пройшов до парламенту, тільки коли був у списку, а за мажоритаркою його ніхто ніколи не підтримував. Сьогодні рівень недовіри до Авакова в Харкові – понад 90%. Чому я наполягаю на тому, що це він мене замовив? Та для нього свідоцтво про мою смерть – як подарунок на день народження! Люди, які скоїли замах на моє життя, розуміли, що їм нічого не буде, тому що на верхівці сидить людина, яка не дасть знайти винних. Так і сталося. Цією справою ніхто не займається, і ніколи не займався.

– У мене на цю тему ще два невеличкі запитання. Я хочу, знову ж таки, ніби заступитися за Авакова, якщо можна вжити слово "заступитися". Коли з тобою сталася біда, Добкін зателефонував йому – це мені Добкін сказав – і попросив, щоб його випустили до тебе в Ізраїль. Той сказав "так" – і випустив. Це людський вчинок?

– Я не заперечую того, що людський. Але коли твій ворог ще дихає і є можливість дати йому виїхати в іншу країну... Та яка Авакову різниця, куди мене відправити? В Ізраїль, Іспанію, Німеччину... Виживе – значить, виживе, ні – ну, так і буде. Йому було зрозуміло: якщо він відмовить, то тут узагалі відразу все розкривається.

– І останнє запитання щодо Арсена Авакова. Він сьогодні – твій ворог?

– Так.

– Яка чорна кішка пробігла між тобою і твоїм колишнім помічником Антоном Геращенком?

– Аваков (усміхається).

– Тобто він – ще й чорна кішка?

– (Умить ставши серйозним). А ти що, уважаєш, що Аваков – не банда?

– Ну мені важко відповідати на це запитання: я особисто його не знаю, ніколи не спілкувався...

– Дімо, якби ти зрозумів хоч на одну мить думки цієї людини, дізнався її бажання й апетити, ти б, мабуть, усвідомлював, про кого говориш.

– Як сказав Жванецький, "я ніколи не був узбеком, ніколи не був жінкою"...

– Ось ви в Києві бачите таку білу і пухнасту людину, яка не розмовляє українською, яка випадково – підкреслюю, випадково – була якийсь час комендантом Майдану, яка раптово потрапила в те коло людей, які прийшли до влади, до обрання Порошенка президентом. Сьогодні в нього, до речі, теж непогані позиції – його називають другою людиною в країні...

– ...іноді – першою...

– ...та я прошу тебе, чесно! Навіщо це подавати людям: яким він може бути? Губернатором був ніяким, депутатом – теж. Комендантом Майдану – ну, не знаю, я там не був. Але можу одне сказати: він чітко розуміє, як людям, яких уважає ворогами, помститися, використовуючи службове становище. А що стосується Геращенка, то він у губернатора Арсена Авакова був головою Красноградської райдержадміністрації. Після чого вони не спілкувалися тривалий час. Після Майдану, як тільки Аваков зайняв крісло...

– ...міністра внутрішніх справ...

– ...Антон Геращенко, як він сам сказав, надіслав йому електронного листа, і одразу ж отримав відповідь. Ну, казки такі, не знаю, для кого... Ще раз повторюю: Аваков не той, ким хоче здаватися. Насправді це дуже-дуже підступна людина.

– Антон Геращенко – талановитий?

– Є трохи.

– Він справляє враження здібної людини...

– Я ж сказав: є трохи. Я не заперечую цього.

– Школа Геннадія Кернеса вплинула на нього?

– Присутня (усміхається).

Якщо запитаєш, що там, на тому світі, я відповім: галюцинації

– Не можу не торкнутися теми здоров'я. Як ти почуваєшся, що тобі заважає, що болить?

– Я скажу так: я ходжу на роботу, працюю на повну силу, Харків розвивається, ми забезпечуємо життєдіяльність улюбленого міста, за багатьма позиціями він лідирує. Із проблемами зі здоров'ям я якось справляюся. А що болить... Біль – це для мене поняття з минулого часу. Той біль, який я відчув...

– ...був сильним?..

– ...не хочу згадувати. І біль, і галюцинації. Якщо запитаєш, що там, на тому світі, я відповім: галюцинації (усміхається).

– А ти був там?

– Звичайно. П'ять днів.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Мені складно уявити стан людини, у яку стріляли, яка була, напевно, навіть не на волосину, а на чверть волосини від смерті, але вижила. У тебе немає фобій сьогодні, не здається, що в будь-який момент усе це може повторитися?

– Я обережніший зараз, пересуваюся броньованими машинами і можу сказати, що безмірно вдячний харків'янам, сім'ї, друзям, Богу – усім, хто повернув мене до життя. Вибори, які відбулися у 2015-му, пам'ятаєш? Усі харків'яни розуміли, у якому я перебуваю стані, бачили, що я в інвалідному візку, але я не дав їм ні на мить засумніватися в тому, що працюватиму чітко, повним обсягом і не приховуючи своєї любові до міста. Я багато чого не коментую, багатьом в інтерв'ю відмовляю, але оскільки ми з тобою, як говорив Мауглі, "однієї крові", ми говоримо сьогодні про ті чи інші речі. Але знову зачепилися за цього Авакова, за цю мавпочку Геращенка, за їм подібних...

– Багато охорони біля тебе?

– Усю охорону оплачую моїм коштом, я ні копійки грошей не беру з бюджету. А всю свою заробітну плату скеровую і раніше скеровував у дитячі будинки та лікарні. Я не користуюся бюджетними грошима у своїх інтересах – це перше. І друге – хай кількість моєї охорони залишиться...

– ...маленькою таємницею...

– ...точно.

– В Україні є ціла низка олігархів – не так уже й багато, проте всі вони – яскраві люди. Часто ти спілкуєшся з українськими олігархами?

– Ну, я розумію, кого ти маєш на увазі...

– ...усіх-усіх, не тільки того, про кого подумав...

– ...я знаю цих людей, можу зателефонувати їм...

– ...і вони піднімуть слухавку...

– ...так. Це я можу.

– Хто з українських олігархів, на твою думку, найцікавіший?

– Ну-у-у, дивлячись у якій сфері життя (усміхається).

– Як особистість...

– Їх двоє – Рінат Ахметов та Ігор Коломойський.

– Вони ж протилежні за характером, правда?

– Звичайно.

– У чому сильні і слабкі сторони Ахметова й Коломойського?

– Ну, сильні в тому, що вони в кризових ситуаціях знаходять шляхи вирішення. Навіть якщо навколо ходять чутки, що все покрито мороком. А які слабкості в них, не можу сказати. В Ахметова – напевно, футбол: він любить цю гру. У Коломойського футбол не вийшов – вийшов банк...

– ...він любить банк...

– ...мабуть, це і є його слабкість (усміхається).

– У тебе особливі стосунки з Коломойським?

– Знаю його досить давно.

– Кажуть, що те, що ти в такий складний час залишився на посаді мера Харкова, – результат твоїх домовленостей із президентом та Ігорем Коломойським. Це правда?

– Ну, по-перше, тоді президентом був Турчинов. По-друге, жодних домовленостей у мене не може бути ні з Коломойським, ні з Турчиновим. А за Петра Олексійовича Порошенка проголосувала більшість харків'ян. Навіть мій добрий друг, кандидат у президенти Михайло Добкін, посів там друге місце...

– ...і голосував за Порошенка...

– ...напевне. Я – точно за Порошенка – говорив це відкрито, перебуваючи в Ізраїлі.

– У тебе з Петром Олексійовичем гарні стосунки?

– Я вважаю, він зараз на своєму місці.

– А з Олександром Ярославським стосунки налагодилися чи ні?

– Розумієш, я ж казав колись, що ми з ним ровесники... А що стосується наших стосунків, вони стабільно ніякі.

– Що буде з харківським "Металістом"? Тобі не боляче від цього?

– Я кілька разів робив спробу повернути "Металіст" місту Харкову, але Сергій Курченко, нинішній власник, мені відмовляв. Думаю, це питання для тих, хто хотів би взяти "Металіст" і повернути в Прем'єр-лігу, але для цього необхідно мати під рукою олігарха. Олександр Ярославський, повернувши якісь гроші чи втративши їх на "Металісті", більше, я так розумію, не хоче займатися клубом. Бачите, усе це вимірюється в грошовому еквіваленті...

Кадиров — дуже конкретний керівник, який домагається результату

– Сьогодні ймовірним наступником Володимира Путіна називають Рамзана Кадирова...

– ...та припини ти, Дімо, я прошу! А то ми йдемо навіть не у "Квартал-95", а у КВК...

– Я не випадково це сказав: ти знайомий із Кадировим, ви спілкувалися. Що це за людина?

– Дуже конкретний керівник, який домагається результату. Те, що я побачив у місті Грозному...

– ...вразило?

– Дуже!

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– І цього не можна заперечувати, правильно?

– Повага молоді до людей похилого віку, ніхто не п'є – не можна...

– ...наркотики вживати теж не можна...

– ...машина їде – зупиняється біля переходу, не летить. Мені розповідали, як у Чечні рятували дерева, обпалені під час війни. Усі школи відремонтовано, усі лікарні, дороги. Увечері таке враження, ніби перебуваєш у Дубаї. А що стосується гостинності, то ми там були на Дні міста – мені дуже сподобалося.

– Кадиров – феномен?

– Думаю, так.

– У радянський час тобі трошки довелося посидіти – скільки і за що?

– Два роки, після яких мене було виправдано.

– А сидів за що?

– Якщо виправдали, то, виходить, ні за що. Ну, тоді в такий спосіб формували загальну думку серед популярних людей у місті, а я був популярною людиною, от і опинився в місцях, не таких віддалених. Але вийшов звідти з конкретними висновками.

– Чисто конкретними?

– Ну так. От якщо повернемося до питання Євромайдану – пам'ятаєш, було викрадення людини, яка стала потім міністром у справах молоді і спорту?

– Булатова?

– Так. І таку саму справу придумав мені Антон Геращенко – нібито я викрав тут євромайданівців, катував їх...

– ...вуха нікому не відрізав?

– Ні. Як кажуть псевдопотерпілі, їх били-били, били-били, а потім прийшов Кернес, один раз ударив – і ніс зламав. Немає ні відео зі зламаними носами, ні фото, ні аудіо – нічого. Тільки слова Антона Геращенка, одного його друга і цих двох "потерпілих", які жили в одній квартирі з Геращенком під час Майдану в Києві і склали всю цю, як ви кажете...

– ...історію...

– ...так. Навчання пройдено (усміхається).

– Тюремний досвід тебе чогось навчив?

– Не тюремний, а ізоляція від суспільства: я два роки провів у СІЗО. Зрозуміло, навчив.

– І чого – головному?

– Дорожити свободою, людськими цінностями. Людиною взагалі.

– Ти в судах уже три роки, по-моєму...

– ...є таке...

– ...що інкримінують, чого від тебе хочуть?

– Це, ще раз скажу, сфабрикована справа – Антоном Геращенком і Арсеном Аваковим. Вона прив'язана до викрадення євромайданівців. Тоді це голосно звучало, ось і прозвучало на мою адресу. Справу запустив Аваков, але потім виявилося, що я як чиновник перебуваю під юрисдикцією прокуратури, і прокуратура справу забрала. Рік вони розслідували, зібрали 13 томів, з яких сім про те, на якій підставі у мене охорона, плюс показання псевдопотерпілих, Геращенка та його товариша. Зараз триває суд, уже опитали приблизно 60 свідків з боку прокуратури. Ніхто нічого не бачив і не знає.

– Обшуки у тебе були?

– Були – у готелі, де я проживаю. Чотири, п'ять, може, шість місяців тому.

Інна Богословська – це політична повія, яка збожеволіла. Прокукурікавши за Януковича, швидко переключилася і почала кукурікати на нього по-іншому

– До речі, мер міста – і в готелі... Я тобі неетичне запитання поставлю: чи правда, що там старі дивани, трошки продавлені, і взагалі обстановка не відповідає твоєму рівню? Не ображу тебе таким запитанням?

– (Усміхається). Ні-ні. Ну, те, що дивани не старі, – це точно: у готелі був ремонт перед Євро-2012. А в мене взагалі спеціальні дивани – через паралізовані ноги. Той, хто це поширює, говорить, найімовірніше, із сарказмом: мовляв, "медный грош – возьми что хошь".

– Твоя землячка, харків'янка Інна Богословська, сказала: "За час перебування при владі в Харкові Кернес став доларовим мільярдером". Я із серйозною людиною сиджу зараз?

– Інна Богословська – це політична повія, яка збожеволіла. Я можу показати листи подяки її мами на мою адресу і знайти висловлювання самої Інни Германівни, зафіксовані засобами масової інформації. Як вона раніше лестила Михайлу Добкіну та Геннадію Кернесу! У той момент, коли необхідно було, вона, прокукурікавши за Януковича, швидко переключилася і почала кукурікати на нього по-іншому, тому говорити про Богословську я не хочу. Навіщо витрачати на неї час – наш і телеглядачів? Політична повія – повторюю.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ти кажеш: "Збожеволіла". У мене часом складається враження, що в українській політиці більшість божевільних...

– ...я думаю, божевільних не так багато, але є (усміхається).

– Чи правда, що одного разу під час переговорів Януковича, тоді ще президента, з німецьким канцлером Ангелою Меркель вона в нього запитала: "Хто такий Кернес? Він скупив пів-Німеччини, зупиніть його, він загрожує інтересам моєї країни!".

– Я думаю, це було в "Кварталі-95".

– В ефірі "Шустер LIVE" ти сказав свободівцю Ігорю Мірошниченку: "Я запрошую вас у місто Харків на площу Свободи, де стоїть пам'ятник Володимиру Іллічу Леніну. І якщо ви спробуєте його зламати, я як харківський міський голова заявляю, що зламаю вам дві руки і дві ноги, щоб ви більше ніколи цим не займалися". Було?

– (Киває).

– Скажи, будь ласка, розумна людина, яка знає історію нашої країни, зокрема колишньої: ти розумієш, хто такий Ленін? Що це негідник, з вини якого в нашій країні сталися всі нещастя?

– Я розумію, хто такий Ленін, і розумію, що ми повинні жити за законом. Цей пам'ятник можна було демонтувати спокійно й акуратно...

– ...гарний, до речі, пам'ятник, витвір мистецтва...

– ...а коли накидують трос, тягнуть, розбивають, роблять, як хочеться якійсь групі людей, і залишаються безкарними, тому що в нас декомунізація... Ну, вибачте. Річ навіть не в тому, хто такий Ленін. Ленін – це Ленін, депутат від "Свободи" – це депутат від "Свободи", Гордон – це Гордон, а Кернес – це Кернес. Якщо ти хочеш говорити про це, то давай, але я відразу запитаю: тобі подобається, як у Києві перейменовують вулиці?

Я розумію, що на все свій час, але не хотів би брати участі в декомунізації

– Ось саме про це я хотів сказати. Будучи депутатом Київради, я запропонував не трощити пам'ятників радянського періоду, а зняти і зібрати в одному місці, улаштувати музей під відкритим небом. Як людина, яка вивчала історію наших воєн, Голодоморів, репресій, масового скотинячого знищення людей, я вважаю, що вулиці на честь тиранів не мають бути названі. У нас, правда, інший перекіс: по-моєму, не залишилося жодного командира УПА, на честь якого не назвали в Києві вулиці, від однієї крайності кинулися в іншу. І я не соромлюся зізнаватися, що я єдиний депутат Київради, який голосував проти перейменування Московського проспекту на проспект Бандери. У підсумку я покинув цей похмурий заклад, побажавши щасливо залишатися, але сама собою декомунізація, на мою думку, – дуже гарний процес. Я помиляюся?

– Я вважаю, що є історія. Як її трактувати – справа наша і наших сучасників. Але коли триває процес декомунізації, він вписаний у закони, і вписаний так, що ніхто нічого не розуміє, а роз'яснення дає Інститут національної пам'яті, і ти наводиш свої аргументи, а тобі вказують, що замість Московського проспекту буде проспект Бандери, це перебір. У Харкові я цього ніколи б не допустив – по-перше. По-друге, є ж усе-таки інше ставлення до тих, кому в СРСР пам'ятники ставили. Не тільки тиранами вони були – скільки зробили, скільки побудували?

– Ну так, той самий Щербицький скільки зробив для України...

– ...та ми живемо ще в тих будинках, які за нього споруджували!

– Тим ресурсом, так...

– Тому я розумію, що на все свій час, але не хотів би брати участі в декомунізації. Частково брав участь – у межах тих повноважень, які в мене є. Інше перейменовував губернатор Харківської області.

– Тобі як людині, що знає залаштунки української політики, не здається, що те, що роблять націоналістичні організації, зокрема "Свобода", значно більше влаштовує наших східних сусідів, тому що сіє ворожнечу між людьми — замість того, щоб об'єднувати Україну, зшивати її?

– Я думаю, головне – щоб президент нашу країну зшивав. А те, що робить "Свобода", – це політика, кон'юнктура. Чи сприяє вона ворожнечі між людьми? Я не можу сказати, що в Харкові "Свобода" популярна, але знаю, що популярна у Львові. Ти правильно сказав, що в кожного регіону свої особливості, і їх необхідно враховувати. Ми говоримо про те, що з'явилися регіональні еліти, інші політичні сили – на базі цих еліт. Триває процес оновлення. Але та сама декомунізація оновлення не дає, вона, як вода, пісок вимиває. Знімаємо табличку з назвою вулиці, а звідти – порохня.

У нас зараз більше репресій – можна сказати, одні репресії

– Чому головні політичні гравці наші не можуть домовитися про єдині правила гри і виконання цих правил? Що їм заважає?

– Я вважаю, зараз перехідний період, коли тільки стало видно курс України на євроінтеграцію. Завдяки зусиллям президента Порошенка нам дали безвіз, нас підтримав ЄС – це дуже добре. Ми бачимо, які черги по біометричні паспорти...

– ...і все розуміємо...

– ...звичайно. А щоб політики домовилися, необхідно конструктивну більшість, яка об'єднається в інтересах країни, а не в меркантильних інтересах, як, припустимо, "Народний фронт".

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

 – Знову до них повертаємося?

– Ми повертаємося до того, що сьогодні так склалися політичні відносини: один без іншого не може. Подивимося, хто кого переграє...

– А ти як думаєш?

– Порошенко переграє всіх.

– Анекдот є. Зустрічаються два грузини, один іншому говорить: "Гогі, ти де вчора був?" – "З Гіві в шахи грали". – "І хто кого?" – "Ніхто нікого, я ж кажу: у шахи грали!"

– Можу тобі інший розповісти — привели єврея на страту і запитують: "Ваше останнє бажання?" Він каже: "Я хочу черешню". – "Та зараз же січень!" – "Я почекаю..." (Усміхається).

– Скажи, будь ласка: чому в нас настільки невиразна і нікчемна так звана політична еліта?

– У нас зараз більше репресій – можна сказати, одні репресії. Боротьба з корупцією, злочинністю, ще із чимось, а насправді – політичні апетити. І мені здається, ти не бачиш основних гравців, навіть зі своїми зв'язками в Києві та джерелами інформації.

– Тобто скоро все буде змінюватися?

– Однозначно, тому що настав час нової мотивації. Подивимося. Нас чекають цікаві події.

Михайло Добкін один раз був кандидатом у президенти – і вистачить. Обличчя вже не нудне, але грошей все одно ніхто не дає

– Після того, як ти мені у 2009 році заявив, що роздавлений, здавалося б, Янукович стане президентом України, я зрозумів: ти ясновидець. Тому запитання таке: ось в інтерв'ю виданню "ГОРДОН" ти сказав, що дострокових виборів не буде, Порошенко піде на другий термін, і переможе, – ти підтвердиш це?

– Так. Петра Олексійовича Порошенка буде обрано на другу каденцію президентом України.

– І навіть Михайло Добкін не становитиме йому конкуренції?

– Жодної.

– З жалем ти це сказав чи ні?

– Без жалю. Це просто не шлях Михайла Добкіна.

– Однак він пройде у другий тур виборів?

– Я вважаю, що Михайло Добкін – гарний управлінець, менеджер, але він уже раз був кандидатом у президенти – вистачить.

– Слухай, але виріс! Обличчя вже не нудне, говорить добре...

– ...ти розумієш, у чому річ: обличчя вже не нудне, але грошей усе одно ніхто не дає (усміхається).

– 26 років виповнюється незалежній Україні. Скажи, будь ласка: хто був найкращим, на твою думку, її президентом?

– Ну, повторюся: Леонід Данилович Кучма.

– І що тут заперечиш, так? "Ну от, – сказав ти журналістці інтернет-видання "ГОРДОН" Наталії Двалі, – я сиджу перед вами, цілий серед акул, але без ніг". Скажи, будь ласка: тобі себе шкода?

– Мені шкода, що багато не встиг зробити, відкладав на потім. Тепер би чіплявся за кожну мить, кожну можливість, щоб усе-таки змогти ходити.

– Я уявити не можу, які страждання ти терпиш, і це не пишномовний стиль, це чисто по-людськи. Скажи, будь ласка: ти ніколи не думав про те, що краще було б тоді загинути, щоб не мучитися?

– Думки приходять різні. Буває, накриває і таке.

Ну як я можу, зі своїми характером і волею, вчинити суїцид? Це не до мене запитання

– Не хотілося вчинити самогубство?

– Ніколи. Ти розумієш, піти з життя нескладно. У принципі, я вже розумію, як цей процес відбувається. Питання в тому, що ти після себе залишиш. Дітей, онуків, правнуків... А якщо ти ще брав участь в історичних якихось процесах, у відродженні своєї країни, свого міста? Ну як я можу, зі своїми характером і волею, вчинити суїцид? Це не до мене запитання.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ти – укотре кажу – мудра людина, бачиш далі і більше за інших. Ти життєлюб, зрештою, завжди ставив перед собою цілі і їх досягав. Як ти зараз, у цих нових для себе умовах, живеш? У тебе є мета?

– Відродити велич міста Харкова, створити умови для відпочинку харків'ян. Зараз ми робимо великий проект — реконструкцію зоопарку. Спільно з обласною держадміністрацією створюємо Центр надання адміністративних послуг та офіс ProZorro, такого центру немає ніде в Україні. Спільно зі Світовим банком за підтримки Кабінету Міністрів і президента України дістали можливість побудувати сучасний сміттєпереробний комплекс. Уже є дозвіл Кабміну, чекаємо дозволу Державного архітектурного контролю на початок робіт...

– ...перший у країні комплекс буде?

– Такий – так. З рекультивацією старого полігону тощо. І виникнення такої проблеми, як у Львові, ми не допустимо. Багато інших проектів – наприклад, нещодавно президент відкривав нову станцію метро із гарною назвою "Перемога". Ми говорили про те, що ще одну будемо будувати. На сьогодні у нас є підтримка облдержадміністрації, Європейського банку реконструкції та розвитку, Європейського інвестиційного банку, схвалені державою гарантії на закупівлю нових тролейбусів. Через фінансування і кредитування ЄБРР купимо приблизно 80 тролейбусів – скоро вони з'являться в Харкові. Дуже багато інших завдань і цілей, тому мені є чим займатися. Інше запитання – що швидко підійти до телефону я не можу, але це вже така справа: якщо люди розумні, то зрозуміють. Я зараз почав розуміти людей з обмеженими можливостями – наскільки їм важко і боляче жити в країні, де немає жодних гарантій...

– ...та пандусів елементарних...

– ...так точно, і я йду їм назустріч – хочу побудувати центр для таких людей: спортивний, духовний, соціальний... Уперше ми залучили до роботи у виконавчому комітеті Харківської міськради дівчину з обмеженими можливостями – щоб брала участь у житті міста та ухваленні головних рішень. І завдяки зусиллям її команди, людей, які хочуть жити в людських умовах, ми досягли дуже багато чого. Туди, де мене судять...

– ...у Полтаву?..

– ...так, приїхала група експертів, щоб подивитися, як мені там перебувати: немає ні того, ні сього... В один бік – півтори години, назад – стільки ж. Приїдеш, просидиш п'ять годин, прийде черговий свідок і скаже, що нічого не знає. Навіщо це потрібно було? Підірвати авторитет перед виборами. Але харків'яни проголосували за мене, понад 68%...

– ...це дуже багато!

– Відразу, у першому турі, я переміг у 2015 році. Люди довірили мені право представляти їхні інтереси – хіба я можу їх зрадити? Ніколи. А зрадити любов до свого міста, поховання предків? Теж ніколи, що б хто не говорив. Той Харків, який був до 2013-го, і нинішній – це одне і те саме місто. Воно оновлюється, удосконалюється, але це те саме місто, й історія його не перервана.

Займаюся спортом, вмію ходити на, так би мовити, милицях. Але все це – не те, чого хотілося б

– Раніше ти активно займався спортом і твій робочий день був безрозмірним. Від чого отримуєш задоволення зараз?

– Якщо чесно, я став частіше дивитися телевізор. Може, це і неправильно, але я переглядаю різні передачі – і на українському телебаченні, і на російському. Euronews, фільми якісь дивлюся, щось розумію... Є книги, які лежать поруч. Так само займаюся спортом...

– ...ось як?..

– ...а без цього не можна. Умію ходити на, так би мовити, милицях. Але все це – не те, чого хотілося б.

– Ти згадував про "Квартал-95", але, на мою думку, їхні номери – це дитинство порівняно з тим роликом, який потряс інтернет, де ви з Михайлом Добкіним обговорюєте, як поліпшити життя харків'ян. Ти цей ролик для настрою переглядаєш іноді?

– Я його знаю напам'ять.

– Ну, ти ж – безпосередній учасник...

– (Усміхається). Знаєш, Дімо, коли це було знято, у цьому кабінеті працював Михайло Добкін. Я заходжу і питаю: "Мішо, ти бачив?" Він: "Що?" – "Ну, ти себе бачив узагалі? Що показують?" – "Ні". Я йому в телефоні знаходжу і вмикаю. Міша дивиться, я бачу на його обличчі усмішку і розумію, що він просто-напросто сприйняв це як належне. У житті трапляються різні казуси. І коли журналісти запитують про цей ролик, кажуть, що після нього ми стали знаменитими, мені хочеться сказати: "То і ви створіть такий самий!"

– Я показував ролик моїм друзям: Станіславу Говорухіну, Віталію Коротичу, Валерію Леонтьєву...

– ...я знайомий із Говорухіним: я з ним разом у лікарні перебував в Ізраїлі. Спілкувався з ним, його дружиною. Навіть хотіли зіграти в шахи...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Леонтьєв запитав: "Це артисти?" Я кажу: "Ні, це секретар Харківської міськради і мер".

– Можна, я уточню? Тоді ніхто ще не був ні секретарем, ні мером...

– ...коли я показував, уже стали. Він ще раз запитав: "Ні, ну це артисти?" Не повірив. Я показав цей ролик Михайлу Задорнову – він сказав: "Мені треба йти на пенсію, я так не зможу". Ти зіркою себе відчув, скажи?

– У цьому плані – ні, поясню чому...

– ...тому що зірка там – Добкін?..

– ...ні, нас же, навпаки, усі критикували: той писати не вміє, той – читати, "текст по-дебільному написаний"... Це потім усі почали усміхатися та одне одному передавати на перегляд.

– А яка твоя найулюбленіша фраза з цього ролика?

– Про нудне обличчя (усміхається).

– Хто-небудь із людей із великої влади підколював тебе тими фразами?

– Мене різними підколювали: "сучий пес", ще якимись... Я знаю багато виразів.

Багато було пропозицій книгу написати, але будуть це афоризми чи ще що-небудь, не готовий сказати

– У цьому ролику ти говориш афоризмами, такого навмисне не придумаєш. У житті ти так само афористичний?

– Так.

– Не думав видати книгу афоризмів?

– Замислююся. Багато було пропозицій книгу написати, але будуть це афоризми чи ще що-небудь, подивимося. Не готовий сказати.

– Ти – активний користувач інтернету?

– Так.

– Що тобі подобається там, де ти блукаєш?

– Дивлюся, як розвиваються інші міста. Є декілька сайтів, не будемо їх рекламувати, які в мене забито в телефон. Заради інформації в інтернеті порпаюся.

– У тебе троє дітей і троє онуків. Чим вони займаються і які у вас стосунки?

– Нещодавно внуки приходили, цікаво з ними спілкуватися. Один живе у Києві, двоє – у Харкові.

– Інше покоління, інші люди?

– Звичайно, ти що! Інші іграшки, цінності...

– Надія є на те, що їхнє покоління краще жити буде?

– Я впевнений у цьому. Уже сьогодні бачу людей, готових прийняти естафету.

– Гено, я вдячний за це інтерв'ю: мені було дуже цікаво. Думаю, так само було і мільйонам глядачів. На завершення хочу побажати тобі встати на повний ріст і йти – дуже сподіваюся, що так і станеться.

– Спасибі велике!

Записала Анна Шестак