+2 Київ
Документи, які я маю, свідчать, що керівництво міста, зокрема Ігор Терехов, його заступники Новак і Чечетова-Терашвілі, брали участь у захопленні влади в Харкові, використавши фальсифікований електронний підпис мого батька
– Кириле, добрий вечір.
– Добрий, Дмитре.
– Ви зараз у Берліні, я – у Києві, але відстань не завадить нам з'ясувати істину. Минулого тижня ви заявили, що у вас є докази фальсифікації рішень від імені Геннадія Кернеса, яка призвела до захоплення влади в Харкові. Ваш батько Геннадій Кернес помер 16 грудня 2020 року. Восени того самого року в Харкові відбулися вибори мера й міської ради. Виборчком тоді оголосив міським головою Геннадія Кернеса. Нагадаю, це було восени 2020 року. Але у зв'язку з його смертю у грудні цю посаду обійняв секретар міської ради Ігор Терехов. Минуло три роки – і ви з'являєтеся зі стосом документів і говорите про фактичне захоплення влади в Харкові. Розкажіть, будь ласка, вашу версію подій.
– З моменту госпіталізації мого батька до берлінської клініки "Шаріте" розпочалися маніпуляції із захопленням влади. Коли батька поклали у клініку 16 вересня о 23.30, його оглянули, склали акт, у якому він стані. Стан був критичним. У документах, які я дістав, написано, що зволікання дорівнювало смерті. Тому його поклали одразу ж у реанімаційне відділення, де він перебував до моменту смерті. І вже 17 вересня, наступного дня, деякі люди заходять на портал НАЗК під виглядом, що це Геннадій Кернес, заходять до його особистого кабінету в НАЗК і змінюють сертифікат, так званий електронний ключ, на новий, який вони надалі використовуватимуть під час вчинення незаконних дій. Цього самого дня невідомі поки що нам люди заходять і змінюють пошту зі старої на нову. Й із цієї електронної пошти разом зі сфальсифікованим ключем роблять незаконні дії, про які я сказав в інтерв'ю і про які розповіли на пресконференції мої адвокати.
Чому три роки? Тому що я сам збирав ці документи й виконував роль державних органів, щоб з'ясувати істину. Тому мені знадобилося стільки часу, щоб дістати всі документи, перевірити ще раз, щоб бути впевненим, що я не помилився і це дійсно так. І тому зараз, коли я маю повну картину того, що сталося в ті дні, вважаю, що люди мають знати правду. Не лише мене обдурили – обдурили й харків'ян, депутатів. Я хочу, щоб справедливість перемогла, істину було з'ясовано, щоб у цій справі поставили крапку нарешті, щоб не було маніпуляцій. Батько для мене був більше ніж батько, і я як син не дам ганьбити його ім'я, він відродив, заклав фундамент розквіту нашого прекрасного міста.
– Я неодноразово спілкувався з Геннадієм Адольфовичем. Ви дуже схоже говорите: у такому самому темпі й так само вимовляєте слова. Я чекав на слово "харків'ян" і я його дочекався (сміється). Кириле, підсумуймо. За офіційними документами, Геннадій Кернес помер 16 грудня 2020 року. Так?
– Так.
– Ви кажете, що 16 вересня 2020 року його доправили в тяжкому стані у клініку "Шаріте". Коли він помер по-справжньому?
– Помер 16 грудня. Свідоцтво про смерть я викладав. За шість хвилин сьома вечора.
– Тобто помер таки 16 грудня?
– Так.
– Увесь цей час він був у якому стані?
– Увесь цей час він був у тяжкому стані. Він був у стані марення так званого. Я медичних термінів не знаю. Там було написано, що це делірій. Це коли кінцівки, верхні й нижні, не працюють практично... 100% у такому стані не міг виконувати функції градоначальника.
– Ви кажете про те, що якісь люди від його імені ухвалювали рішення в Харкові?
– Так.
– Хто ці люди?
– Наскільки я розумію картину того, що сталося, є люди, які стали вигодонабувачами. На мою думку, документи, які я маю, свідчать, що керівництво міста, зокрема Ігор Терехов, його заступники Новак і Чечетова-Терашвілі, брали участь у захопленні влади в Харкові, використавши фальсифікований електронний підпис мого батька. Вони подавали документи від його імені. Батько до цього не причетний.
– Я пам'ятаю, що Геннадій Адольфович був паралізованим фактично. Він відчував жахливий біль. Він мені розповідав про це. Періодично під час розмови гримаса болю була на його обличчі. Він мені показував на своєму телефоні й кулі, які витягли з нього після замаху, і розповідав, як він живе. Але причиною смерті став коронавірус, який його добив?
– У зв'язку з пораненням, яке сталося 2014 року, у батька був досить складний шлях реабілітації. І паралельно він набув букета супутніх хвороб, які разом з ускладненнями від коронавірусу погіршили його фізичний стан. І, на жаль, на той момент його організм був настільки ослабленим, що він не мав сили впоратися із цією недугою. Звісно, лікарі робили все можливе, але, на жаль, дива не сталося.
– Але каталізатором став коронавірус таки?
– Одним із каталізаторів став коронавірус, так. Але причина смерті його зовсім інша, не коронавірус.
– Це правда, що в нього стояв спеціальний катетер, який впорскував йому знеболювальне ще до лікарні?
– Так, він у нього був усередині. Він проходив багато реабілітаційних операцій. Але він не хотів миритися із цією думкою і тому до останнього думав, що в його силах відновити життєдіяльність, яка була до поранення. Але дива лише в казках бувають.
– Шансів урятувати його по-справжньому, щоб він знову ходив, не було?
– Були. Але для цього потрібно було проходити реабілітацію в інших країнах. На жаль, на той момент він мав обмеження у виїзді до країн, у яких йому реально могли б допомогти.
– Замах на нього стався 2014 року. Помер він 2020-го. Минуло майже 10 років після замаху. Ви знаєте, хто стоїть за цим замахом?
– Здогадуюся, бо батько теж здогадувався і казав нам про це.
– Ви можете сказати хто?
– Я вважаю, що це робота слідчих органів. Ви самі знаєте, що замаху ніколи не розслідували. Батька вже немає – гадаю, що це не має сенсу.
– Але ж ви ці прізвища знаєте?
– Я не впевнений, чи живуть ці люди ще, чи не живуть. Тому що я не стежу за ними.
– Батько казав, що було причиною замаху?
– Основне те, що батько був принциповою людиною, сильною, характерною. Тому багатьох людей, звісно, він не влаштовував. І я гадаю, що це основна причина.
– У момент смерті ви були поруч із батьком?
– Ні, я не був із ним.
– 4 грудня вас викликали на допит до Києва.
– Так.
– Ви проходите свідком у справі про підробляння електронних підписів Геннадія Кернеса. Цитую: "У грудні 2020 року депутат Харківської міськради з фракції "Слуга народу" Аліна Мустафаєва звернулася до прокуратури, заявивши, що електронний підпис на подання про обрання Ігоря Терехова секретарем міськради поставив не особисто Геннадій Кернес, який на той момент був на лікуванні в німецькій клініці "Шаріте", а чиновники міськради. Отже, обрання секретарем міськради дало Терехову змогу стати в.о. мера після смерті Кернеса". Усе так чи ні?
– Це якраз та справа, якої три роки не розслідували, і тут я даю інтерв'ю – і буквально цього самого тижня зі мною зв'язується слідчий. Нарешті правоохоронці вирішили зайнятися цією резонансною справою. Я зі свого боку надам усі документи, які є в мене і моїх юристів. А далі буде робота адвоката з мого боку.
– Кириле, яка ваша кінцева мета? Хтось має сісти до в'язниці? Якщо так, то хто?
– Я без імен можу так сказати: щоб було відкрите, неупереджене розслідування, щоб було встановлено винних. І відповідно до чинного законодавства України було ухвалено покарання тим людям, які це скоїли.
– Наприкінці 2021 року ви звернулися до Ігоря Терехова: "Залишилися тільки ті, хто вміє і любить працювати на благо міста. І вони продовжують справу мого батька. Ми знаємо, куди ми йдемо і що ми маємо робити. Ігорю Олександровичу, гадаю, Геннадій Адольфович хотів цього. Рухайтеся вперед. Ми вас підтримаємо". Чому ви зараз кардинально змінили свою позицію?
– Коли хворів мій батько, коли він помер і за деякий час після смерті, я довіряв цим людям як своїм близьким. І я до останнього не здогадувався, що таке могло статися. Так, я казав це. Я цього не заперечую. Але на той момент мені підказували, що з батьком усе добре, що скоро він з'явиться: "Тобі привіти передає, тобі поки туди заходити не можна, чекай..." "Ми будемо разом, будемо продовжувати справу батька, ми його наступники". Але виявилося, що це все – гасла, щоб перемогти на виборах. І щойно ця особа досягла свого результату – виграла вибори, – і розпочалися дії зі стирання з пам'яті харків'ян усього доброго й успішного, що робив мій батько. Як мені відомо, у міськраді видалено всі архіви, пов'язані з Геннадієм Кернесом. Людина, яка розповідала всім, що вона є наступником і продовжуватиме справу батька, те, що увічнить його ім'я – нічого із цього не було зроблено. Рік тому на сесії обласної ради я заявив, що виходжу із фракції, бо фракція перестала займатися справами, на які їх спрямовував мій батько.
Щодо незліченних багатств Кернеса – я думаю, це перебільшення журналістів. Я вам можу сказати так: заповіту батько не лишав. Усе, що було оформлено на нього, розподілили між законними спадкоємцями
– До політики за життя батька ви не мали жодного стосунку. А 2020 року вас обрали депутатом облради від "Блоку Кернеса – Успішний Харків", ви були №1 у списку. Тодішній губернатор Олексій Кучер заявляв, що Геннадій Кернес, який був уже дуже хворим, виступав проти такої ротації й планував особисто очолити список. Батько був проти вашого приходу в політику?
– Розумієте, пан Кучер був на той момент політичним конкурентом, тому він використав усі піар-важелі, щоб сфокусувати людей на іншому питанні. Тому всі його хайпи спрямовано суто на його піар, на його впізнаваність.
– Вас у Геннадія Адольфовича троє. Ви старший син, є ще брат Данило і сестра Софія.
– Усе правильно.
– У всіх різні мами.
– Так.
– Плюс ще пасинок Геннадія Адольфовича Родіон, син його дружини Оксани Гайсинської. Хто й де зараз живе? І чи спілкуєтеся ви з кимось із дітей батька?
– Так, я спілкуюся з Данилом, із Софією. У нас дружні стосунки. Софія навчається, Данило працює, допомагає армії й людям. Займаємося своєю роботою, якої нас навчив батько. На першому плані в нього був Харків. І нам як дітям це не дуже подобалося. Тому що доводилося його розділяти. Але ми зрозуміли, навіщо він це робить, ми прийняли це. І я можу впевнено сказати, що Харків був для мого батька як син. Тому нас не троє – більше трошки.
– Ви в Берліні. А де Данило, Софія, Родіон?
– Софія навчається за кордоном. Данило, здається, у Києві. Родіон, здається, теж в Україні перебуває.
– Окрема епопея – це історія зі спадщиною Геннадія Кернеса. Вона вийшла в публічну площину. Були чутки про величезні статки Геннадія Адольфовича. Я навіть в одному з інтерв'ю поставив йому це запитання. Мені стало відомо, що на переговорах із тодішнім президентом Януковичем Ангела Меркель сказала: "Хто такий Кернес? Угамуйте його, він скупив уже пів Німеччини". Гена, щоправда, це заперечував. Чи залишив Геннадій Адольфович заповіт? І якщо так, що в ньому було написано? Як ви поділили незліченні, за чутками, багатства вашого батька?
– Я пам'ятаю, як ви ставили це запитання батьку. І я пам'ятаю його відповідь: він сказав, що це анекдот. Щодо незліченних багатств – я думаю, це перебільшення журналістів. Хто це підраховував, невідомо. Я вам можу сказати так: заповіту батько не лишав. Усе, що було оформлено на нього, розподілено між законними спадкоємцями на підставі свідоцтва про спадщину. І жодних питань щодо спадщини між спадкоємцями немає й не було.
– Тобто ви претензій одне до одного не маєте?
– Жодних.
– І ніхто не залишився незадоволеним чи скривдженим?
– Виходить так.
– Чи всі діти отримали рівну частку спадщини? Я про це запитую, бо відомо, що на останню дружину – Оксану Гайсинську – і сина Родіона переоформлено майно й частки в підприємствах на суму понад 1,3 млрд грн. Ви, Данило й Софія отримали приблизно стільки ж?
– Ви називаєте суми... Мені невідомо про ці суми. Я можу ще раз наголосити: усе, що було в Геннадія Адольфовича, розподілено в рівних частинах між законними спадкоємцями в межах чинного законодавства. Щодо Оксани й Родіона, напевно, краще запитання адресувати їм.
– Ви з ними, до речі, підтримуєте стосунки?
– Підтримуємо.
– У вас нормальні стосунки?
– Звичайні дружні стосунки.
– Вам 41 рік. І ви депутат Харківської облради. В Україні широкомасштабна війна, але ви перебуваєте в Берліні, виїхали за кордон практично одразу після початку війни. Як це ви зробили? Чи на законних підставах?
– Не із самого початку. Війну ми зустріли вдома. Спали на підлозі понад тиждень. Переїхали на Західну Україну, десь у середині березня я перетнув кордон. Ви, мабуть, знаєте, що в моєї дружини був рак і вона померла незадовго до початку широкомасштабної війни. І я як батько-одинак, у якого є неповнолітні діти, маю законні підстави виїжджати за кордон під час воєнного стану. Я виїхав, щоб гарантувати безпеку своїм дітям.
Я думаю, ви розумієте, що в Харкові було б складно провести розслідування. Більшість медичних документів була в Берліні, тому приїхав саме сюди. Увесь цей час я розкопував ці факти. Зараз, коли повна картинка в нас є, я вирішив показати людям правду. Їх обдурили так само, як і мене 2020 року. Люди йшли голосувати за Геннадія Кернеса – не за Ігоря Терехова. Люди, які б побачили документи, котрі мені вдалося зібрати, думаю, однозначно б засудили, бо всі наявні документи прямо доводять їхню причетність до цього.
– 6 жовтня 2022 року вас зняли з посади керівника фракції блоку Кернеса. Після чого ви вийшли з фракції і сказали, що нею тепер керують ззовні. "Ззовні" – це хто?
– Ігор Терехов не є самостійною фігурою. Тому він схильний до впливу. Я не можу вам назвати імена, але це група людей, які впливають на його рішення. Якщо він самостійно рішення ухвалює, він їх може цього самого дня змінити. Як, наприклад, із Пушкіним чи Жуковим. Уранці він каже одне, а ввечері говорить інше.
– А ваш батько був самостійним в ухваленні рішень?
– Так, батько був самостійною фігурою. Він був брилою в цих питаннях, у нього добре виходило. Він був здібним у цьому – він знав підхід до кожного.
– Ви старший син Геннадія Адольфовича Кернеса. Водночас люди з його оточення кажуть мені, що ви з ним були не дуже близькими. Це правда?
– Ну, якщо люди так кажуть, їм видніше. Ви знаєте, що батько жив у готелі.
– Так.
– І якщо ви запитаєте людей, які там працювали, вони вам скажуть правду. Ми проводили з батьком останнім часом дуже багато часу. Починаючи з моменту, коли ми його проводжали на роботу зранку, і після роботи ми його зустрічали, їли разом, переглядали фільми... У таких кількостях дивилися фільми, що люди не розуміли, коли в нас є час це все дивитися. Я зі свого боку можу сказати, що максимально проводив час із батьком, тому що після поранення йому потрібна була підтримка. Особливо близьких людей. Я це відчував і розумів. І я вважав своїм обов'язком бути поруч із ним.
– Він намагався щось вкласти у вас протягом останніх років життя? Намагався пояснити якісь речі?
– Ну, у нього підхід був трохи інший. Я цей девіз запам'ятав. У суперечливих моментах батько міг запитати: "На чому тримається голова?" – "На шиї". – "Ні. На язиці". І з цим правилом я живу. Він нас підштовхував діями, але намагався, щоб ми самі дійшли думки, як потрібно поводитися або як треба вчинити в тому чи іншому питанні. Він нам підказував, спрямовував. І завжди можна було в нього попросити пораду – він ніколи не відмовляв.
– Він був чудовим мером, чи не найкращим мером України за часи незалежності. Водночас, на мою думку й на думку багатьох, хто знав вашого батька, він був ватником, тобто людиною, яка симпатизувала Росії, усьому російському. І я йому про це говорив просто в очі. Чи був він таким, на вашу думку? І як би він повівся після повномасштабної агресії Росії? Чи не став би він людиною, яка здала Харків Путіну? Адже ми пам'ятаємо його участь у сепаратистських з'їздах.
– Я думаю, 2013-й і 2014-й довели його позицію. Якби він був ватником або сепаром, він сприяв би створенню "Харківської народної республіки". Але батько – один із тих людей, які не дали цьому статися. Це основний приклад його позиції. Він говорив російською мовою, він народився в Радянському Союзі... Багато хто з нас народився в Радянському Союзі. Це наша історія. Він як би історію свою поважав. І я думаю, що, якби він був живим, коли почалася широкомасштабна війна, у Харкова була б інша історія. Я думаю, 100% батько не здав би міста, був би з людьми, підтримував би і військових, і оборону міста. Він би з перших днів перебував на лінії фронту. Він завжди був цілеспрямованим у цих питаннях і ніколи не міг залишити все на самоплив. Він особисто приходив в обласну раду у 2013–2014 році, коли був Майдан. Він сам в оточенні розлючених людей із ними спілкувався. Я думаю, так само він спілкувався б і зараз. Але сьогодні його немає. Звісно, це важко, ми це відчуваємо. Не лише як діти, а і як харків'яни, як люди, які його знали. Була б інша історія. Я думаю, батько не їздив би в Євросоюз зустрічатися з норманами фостерами, шанованими людьми, думати, як відновлюватиметься Харків, які інвестиції сюди залучати, якщо у країні триває повномасштабна війна. Він би займався проблемами людей, він би їх обігрівав... Не було такого, щоб він пройшов повз проблеми. Він будь-якій людині допомагав. Мені навіть було іноді не дуже приємно... Я його попросив про щось своє, а він до мене в останню чергу. Він спочатку людям допомагав, а потім уже: "Що ти хотів? Зараз зробимо".
– Він вам щось про Путіна, про Росію, про війну говорив останніми роками?
– Говорив, що війна – це погано, це горе, це не є добре. Він це засуджував і всіляко заважав розвитку цього.
– Коли перші бомби впали на Харків, про що ви подумали?
– Коли перші бомби впали на Харків, я спершу не міг повірити. Я з тих людей, котрі до останнього не вірили, що це буде. І навіть коли почалася війна, почали телефонувати, а я кажу: "Та ні, ви щось вигадали. Салют стріляє або хтось балується". Потім я зрозумів, що це насправді. І звичайно, я відчував біль. Це місто, де ми народилися, виросли, якому віддав життя, здоров'я мій батько. Я до останнього не хотів виїжджати, але я розумів, що потрібен тверезий розум. У нас робота творча. Є люди, які народилися для того, щоб воювати. І є люди, які народилися для того, щоб будувати, створювати й допомагати. Я вважаю себе одним із тих людей, які допомагають, створюють.
Не знаю, хто був у ролі чорної кішки, яка пробігла між батьком і Добкіним
– Що ви сьогодні думаєте про Росію й Путіна?
– Я засуджую Росію. Я засуджую Путіна, звісно ж. Сил уже немає, хочеться, щоб це все швидше закінчилося й настав мир і ми змогли повернутися додому й брати участь у відродженні нашого улюбленого міста.
– Багато політиків може лише мріяти про популярність, яка впала на Геннадія Кернеса й Михайла Добкіна після знаменитого ролика, який показали на "1+1". Ролик в інтернеті набрав мільйони переглядів і зробив Кернеса й Добкіна справжніми героями. Я показував цей ролик багатьом видатним людям, і Жванецький мені каже: "Це артисти?" – "Ні, це мер Харкова і секретар Харківської міської ради". Каже: "Перестань. Артисти?!" У батька з Михайлом Добкіним стосунки розладналися протягом останніх років. А ви з Добкіним бачитеся? Де він узагалі зараз?
– Я Михайла Добкіна знаю. Спілкувалися ми з ним востаннє, коли помер батько. Де він зараз перебуває – я за цим не стежу. І за його життєвим шляхом також не стежу. Точно можу сказати, що ми з ним не зв'язувалися під час війни. І де він, як він – я вам, на жаль, не можу сказати. Ні доброго, ні поганого – нічого не можу сказати.
– І ви не знаєте, що за чорна кішка пробігла між батьком і Михайлом Добкіним?
– Скажімо так: це їхні стосунки. Не знаю, хто був у ролі чорної кішки.
– Коли кілька днів тому ви заявили, що Геннадій Кернес помер раніше і його підписом користувалися незаконно, злі язики в Харкові почали говорити, що ви просто вирішили використати пам'ять батька, маючи свої – чи то бандитські, чи то фінансові – цілі. Я зараз процитую, що мені написали: "Кирило вирішив продати вдруге мертвого тата". Що б ви цим людям відповіли?
– Я б їм відповів, що вони причетні до захоплення влади. І слідство встановить винних. Ми побачимо цих людей на лаві підсудних. Можу сказати, що ніхто нікого не продавав і не продасть. Це мій обов'язок як сина: захистити, відстояти честь мого батька.
– Ви хочете стати мером Харкова?
– Зараз жодної політики, жодних фінансових питань тут немає. Тут є лише моральний бік. Зараз ми у воєнному стані, є в держави механізм... Візьмімо, наприклад, Чернігів і Суми, де запроваджено військову адміністрацію. Я вважаю, що таке прифронтове місто, як Харків, потребує військової адміністрації. Чому? Тому що 2020 року владу в місті захопили незаконно, скористалися цим. І на сьогодні роблять усе, щоб докази було знищено, приховано від слідства. Це прерогатива президента. Він має повне право запровадити військову адміністрацію у прифронтовому місті. Місто має працювати, люди мають жити. І другий момент: це дасть змогу провести відкрите, неупереджене розслідування. За ці роки скільки я і мої адвокати запитів до міської ради не писали – жодної відповіді ми не отримали.
– Давайте так: мирний час настане – ви хочете стати мером Харкова?
– Якщо люди захочуть цього, буде запит – я, звичайно ж, братиму участь у політичному житті нашого міста.
– Тобто ви хочете стати мером Харкова.
– Ну, це ніби...
– Коли людина каже "якщо буде запит", то вона вже хоче.
– (Сміється). Звісно, бажання можуть бути різні. Цілі мають збігатися з бажаннями. Зараз я зосереджений на відкритті істини, щоб крапку було поставлено. А коли закінчиться війна, коли настане мирний час, тоді я зможу чітко і прямо відповісти на ваше запитання.
– Я вас почув. Пролунали серйозні звинувачення на адресу Ігоря Терехова. І, оскільки в нас абсолютно незалежний майданчик, я готовий надати слово Ігореві Терехову, якщо він захоче відповісти на ці звинувачення.
– Звичайно. Користуючись нагодою, якщо ми з вами в такій відвертій розмові обговорюємо, хотів би попросити депутатів Верховної Ради створити слідчу комісію, яка контролюватиме перебіг розгляду й інформуватиме громадськість. Щоб люди бачили, що все відкрито. Також хотів звернутися до посольств, партнерів України, щоб вони вимагали від України відкритого й неупередженого розслідування дій, які відбувалися у вересні – грудні 2020 року в Харкові.
– Кириле, вам дякую. Бажаю удачі у з'ясуванні істини. І всім нам якнайшвидшої перемоги над клятим ворогом.
– І вам дякую. Дуже приємно було.
