Лікар Комаровський: У нас на кожному розі аптеки, де замість ліків продається лайно. Але цю тему страшно порушувати – грохнуть. Мова йде про мільярди доларів G

Дитина каже: "Дядю Женю, ви вже три ночі не спали, йдіть, я все одно помру"

– Євгене Олеговичу, добрий вечір.

– Здрастуйте, Дмитре Іллічу.

– Дуже радий вас бачити.

– Дякую.

– Ви сказали: "Ніколи б, якби мене доля повернула назад, я б не прийшов у цю професію". Чому?

– Ой, стільки крові попили, стільки нервів, смертей, стресів. І відчуття іноді, що б'єшся головою об стіну. Не хочу. Ні собі, ні своїм дітям. Але зробленого не повернеш, а зроблено так багато, що цього вже не кинеш. Навіть більше, все здійснено саме в межах цієї країни і для цих дітей, тому кинути ніяк не можна.

– Діти на ваших руках помирали?

– Так, багато разів. Але я 10 років відпрацював у реанімації – кожного дня зі смертю. Звичайно, помирали. Це люди кажуть, що я шоумен, а я пройшов через усе в нашій медицині.

– Багато лікарів – циніки (я не про вас), але як це: бачити, як у тебе на руках помирають діти?

– Завжди потрібно докопатися, зрозуміти чому, що сталося, хто винен? Медицина, мама, тато, природа. І спробувати зробити так, щоб цього більше не сталося. Я зрозумів, що моє завдання як лікаря – максимальну кількість дітей не пустити до реанімації. Тобто ти можеш особисто лікувати 3 тисячі в реанімації, а можеш піти звідти і 20 тисяч до реанімації не пустити. А якщо ти почнеш працювати з батьками, маючи доступ до них, досвід, знання, ти можеш просто не пустити до наших безмежних лікарень мільйони дітей. Це круто!

– Якою була найстрашніша смерть дитини на ваших руках?

– Дівчинка з дифтерією п'яти років. Нещеплена, зрозуміло. Дифтерія – це смерть з ясною свідомістю, коли дитина каже: "Дядю Женю, ви вже три ночі не спали, йдіть, я все одно помру". І вмирає за дві години. І після цього я живу у країні, де більше ніж половина дітей не щеплена від дифтерії – просто вити хочеться!

– Діти в дитячих садках постійно підхоплюють віруси, хворіють. Може, дитячі садки не потрібні?

– Це все абсолютна фігня! Дитячі садки – це норма. Там діти повинні хворіти. Діти не бояться сопель за правильної організації допомоги. Соплі – це загартування імунітету, профілактика алергії. Це страхування від онкології: легкими вірусами ми тренуємо імунну систему.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Тобто це нормально?

– Так. Дітям не страшні соплі, вони бояться нашого безмежного лікування. Страшні 50 ліків, половина з яких нікому не потрібна, для того, щоб ці шмарклі лікувати.

– Що вас уразило в дитячих садках Фінляндії?

– Найбільше те, що половина педагогів у дитячих садках – чоловіки з вищою освітою, от це круто.

– Ух ти!

– Є закон: чотири години на день за будь-якої погоди діти зобов'язані гуляти. Приходять ці трирічні карапузи з рюкзаками – і в ліс, а до лісу три хвилини. Ось це вражає. І те, що в меню цього дитсадка одна страва повторюється раз на три місяці (сміється).

– Щеплення – це зло чи ні?

– Це найефективніший спосіб профілактики інфекційних хвороб, практично знищений ЗМІ та беззаконниками інформаційного простору в нашій країні.

У нас не тільки менше ніж 50% дітей щеплені від дифтерії, у нас узагалі немає ліків від неї. Якщо вдарить дифтерія – буде просто катастрофа

– Чому тоді в Україні роблять щеплення постійно не тими препаратами і чому постійно, скільки я пам'ятаю, не вистачає вакцин?

– Дмитре, це найбільша омана, що в Україні роблять щеплення не тими препаратами! Ні, коли були препарати, вироблені в Україні, вони таки, у більшості випадків, були не ті.

– А коли в Індії?

– А в Індії будують стерильний завод зовсім не за індійськими технологіями, там є роботи, технологічно ці заводи такі ж, як на фірмах Англії й Америки. Але оскільки в Індії робоча сила, електрика та площі значно дешевші, то вдається створити вакцину, яка коштує не 20 доларів, а один, але за якістю практично таку саму.

– Чим загрожує нам те, що в Україні стільки нещеплених дітей?

– У нас щодня діти від коклюшу вмирають! У наших сусідів, румунів, епідемія кору. У нас із цим катастрофа, у будь-який момент може вибухнути епідемія. Один на тисячу хворих помирає завжди, у решти – купа ускладнень. У нас не тільки менше ніж 50% дітей щеплені від дифтерії, у нас узагалі нуль мілілітрів протидифтерійної сироватки – єдиних ліків для лікування цієї інфекційної хвороби. Якщо вдарить дифтерія – буде просто катастрофа. Я кричу про це вже протягом трьох років. Про те, що навіть сироватки немає. Це привід зібрати Раду національної безпеки і негайно вирішити питання, тому що протиботуліністичних препаратів теж немає, правець лікувати нічим тощо. Про сказ узагалі всі мовчать.

– Чому це відбувається?

– Та тому, що це лежить за межами інтересів наших царів. Рейтингу тут не отримаєш жодного. Ви зараз вийдіть до виборців і скажіть: "Я – за щеплення", – половина за вас голосувати не буде. "Ви за щеплення, ви хочете остаточно отруїти весь наш народ? Не будемо ми за вас голосувати". Тому краще цю тему взагалі не порушувати. Дімо, я нещодавно чув... у нас же прямий ефір?

– ...так.

– ... якийсь великий начальник кричав, що у "112 каналу" будуть відкликати ліцензію.

– Так.

– От ми сьогодні зробимо великий крок назустріч відкликанню ліцензії (сміється).

– Щоб швидше відкликали.

– У вас тут, до речі, немає Кримінального кодексу?

– Ні.

– Мені здається, вам потрібно мати Кримінальний кодекс, відкривати його на сторінці "Наклеп", і щоб я поклав на нього руку і сказав: "Присягаю говорити правду, тільки правду й нічого, крім правди". Прекрасне форматне рішення.

– То що, будемо сьогодні говорити правду?

– Поїхали.

– Потрібно давати дітям антибіотики?

– Під час бактеріальних інфекцій – так. Під час вірусних або профілактично з точки зору сучасної медицини – це безумство.

– Гомеопатія – це добре чи погано?

– Цивілізована медична наука вважає, що це різновид шарлатанства.

– А ви як уважаєте?

– Так само. Я взагалі нічого не придумую сам. Я прихильник великої медичної науки.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Тобто гомеопати – аферисти?

– Так.

– Гомеопатії не існує?

– Ні, існує, а гомеопати – аферисти.

– Хто лікував ваших дітей і хто зараз лікує ваших онуків?

– Одного разу, коли в моєї дитини був апендицит, його лікував не я. Усе інше намагаюся лікувати сам.

Що робити бабусям? Жити для себе. Розуміти, що коли в тебе болить серце, а ти смокчеш "Валідол", ти – дурепа! 

– Скільки людина в принципі може прожити?

– Сьогодні, з урахуванням наявних у світі технологій, зробити так, щоб середній громадянин нашої країни жив протягом 85–86 років – цілком природно. Для цього треба просто знати, як правильно проводити обстеження, як своєчасно виявити онкологію, коли провести стентування коронарних артерій, тобто зробити наявні технології доступними.

– На 150 років людина запрограмована, на ваш погляд?

– Я з цим категорично не згодний, оскільки будь-який біологічний об'єкт запрограмований на відтворення собі подібних.

– Крапка.

– Ви повинні піти, коли поруч з'являються більш активні самці. Усе, Дімо! Хочете, не хочете, але це природа. Так, я знаю, що ви продовжуєте активно розмножуватися, але, з точки зору біології, нам уже пора на спочинок.

– Ви мене засмучуєте.

– Вибачте, це біологія.

– Ви сказали сайту "ГОРДОН": "Влада зацікавлена, щоб нас стало менше, тому що кожна бабуся, що вижила, наближає крах Пенсійного фонду". Жорсткі слова.

– А що тут незрозуміло? Головна проблема в тому, що в нас працездатних людей значно менше, ніж тих, кого держава зобов'язана годувати. А те, що називається пенсіями та соціальною допомогою, це ж, вибачте, крихти. Тому якщо менше буде людей, яким потрібно ці крихти сипати... Користь від них лише одна – вони правильно голосують! І вони керовані. Але, якщо їх не буде, легше стане продати те, що ще не продане.

– Наразі вас дивиться багато бабусь, і що їм робити? Вони вас слухають.

– Бабусі – це окрема пісня для мене. Мене вважають головним бабусененависником.

– Чому?

– Тому, що те, що бабусі роблять з онуками – це неправильно. Але я весь час закликаю бабусь зосередитися на собі. Я б дуже хотів, щоб вони сконцентрувалися на дідусях. Але дідусів же винищили як клас.

– Перевели, так?

– Це ж мій улюблений, у лапках, хештег – #країнабездідусів. Що робити бабусям? Жити для себе. Розуміти, що коли в тебе болить серце, а ти смокчеш "Валідол", ти – дурепа! Ти повинна прийти до лікаря й отримати нормальну допомогу! Але бабусі вважають, що лікарі виписують їм "фуфломіцин". Вдумайтеся, Дімо. Мене вразила ця статистика. Протягом 2016 року жителі нашої країни витратили на ліки з недоведеною ефективністю три мільярди доларів!

– А кажуть: "Бідна країна".

– Ні, дурна. На кожному розі аптеки, де продається абсолютне лайно. Але цю тему навіть порушувати страшно – просто грохнуть, тому що мова йде про мільярди.

– Боїтеся, що грохнуть, пожити ще хочеться?

– Хочеться. Я ще корисний, я ще можу щось.

– Я ще "ого-го"!

– Ні, не "ого-го", але корисний!

Президент – це кербуд. Якщо він не готовий керувати будинком – під зад коліном

– Скільки відсотків продаваних в Україні ліків – підробка?

– Мені навіть страшно це озвучити.

– Озвучмо, це найважливіше запитання.

– Я вважаю, не менше ніж половина того, що продається, – це повна фігня. Працювати лікарем просто шалено складно. Мені телефонують колеги й кажуть: "Слухай, Женю, там, умовно, в аптеці №4 продають ліки "Ампіцилін", і вони працюють, усіх туди відряджай!", розумієте? Тобто ми вже як сакральну інформацію передаємо одне одному, де є нормальні ліки.

– Уявляєте в Європі таке?

– Ні, я не уявляю. Я не хочу міркувати, не хочу грати в цю лотерею. Саме тому кожна поїздка "за бугор" – це привезення ліків.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Мішками.

– Так.

– Добре, 50% ліків – підробка. Тобто ми зараз говоримо про те, що люди, які сидять по той бік екрану, приходячи до аптеки, купують 50% лайна?

– Великою мірою – так.

– Хто винний у цьому?

– А хто має контролювати якість усього, що ми споживаємо? Це державні структури. Абсолютно. Будь-яке рішення держслужби продається й купується – всі чиновники, ймовірно, ніяк не відповідальні перед нами.

– Мене вразило у Відні, що понад 100 років люди п'ють воду з-під крана.

– Яка краса.

– Що тече з кранів у нас?

– Я колись розповідав чудову історію, вона приголомшлива! У столиці один крутий депутат, не буду називати його прізвища, говорив: "Мені тут у Києві запропонували купити цех із розливу "Моршинської". "Ну то як?". Він відповідає: "Ви знаєте, що мене, Євгене Олеговичу, вразило? Я прийшов туди й запитую: "А що у вас на другому поверсі торохтить?". А вони кажуть: "А це в нас там Evian (французький бренд мінеральної води. – "ГОРДОН") розливають!" (Сміється). Тому ми не знаємо, що в нас у пляшках продається, тим більше, що тече з крана.

– Наші продукти, з точки зору медицини, якісні чи ні?

– Переважно, так. Коли продукт неякісний, то "обгиджується" величезна кількість людей, і це одразу видно. Боже, за ті гроші, за які можна смачно поїсти в нашому ресторані, там можна випити каву з круасаном! Зараз люди поїдуть до Європи і зрозуміють, що тут смачніше. Що створити кайф для життя тут набагато комфортніше і крутіше, ніж рівнятися на тих людей, в яких помідори синтетичні.

Щойно ви кинули в урну бюлетень, про вас уже забули. Ви – опрацьований матеріал! 

– З огляду на те, що ми вживаємо не ті ліки, п'ємо не ту воду, дихаємо не тим повітрям, і все це ми створюємо собі самі під керівництвом нашого керівництва...

– Гарна фраза.

– Скажіть, з огляду на все вищеперераховане, це не геноцид свого народу?

– Геноцид – це цілеспрямоване знищення населення, це коли ти думаєш про те, щоб людей стало менше, а вони взагалі не думають.

– Вони ж самі це їдять, п'ють, лікуються.

– А вони точно так само. Ми чуємо про те, що молодий хлопець, заступник міністра, син депутата, помер від інфаркту. Чому він помер від інфаркту в XXI столітті у столиці країни, розташованої в центрі Європи? Чому йому не встигли допомогти? Чому він клеїв дурня? Чому, коли в нього з'явився біль у серці, який віддає в ліву руку, він не пішов до лікаря? Тому що в нього нуль інформації, він не знає, як за своїм здоров'ям стежити. Він сподівається встигнути туди, але не встигає й умирає тут. Що б ви, хлопці, не робили, часто бувають ситуації, коли ви просто не встигнете. Тому знищувати медицину тут – це знищувати самих себе. Але вони цього не розуміють.

– У вас, людини, що відчуває, немає злості на цих мерзотників, які знищують власний народ?

– Дімо, це не злість, це почуття внутрішньої огиди. Я не можу бути злим на комара, який мене вкусив. Але в цій ситуації це просто безмежна підлість. Я маю індивідуальні уявлення, які, можливо, навіяли мені батьки про те, що таке добре і що таке погано. Я не можу уявити собі чоловіка, який щось пообіцяв мільйонам людей і забув про ці обіцянки наступного дня. Це як "поматросив – і кинув". Те, що досвідчені ловеласи роблять із жінками, пообіцявши одружитися... Але щойно ви кинули в урну ваш бюлетень, про вас уже забули. Ви – відпрацьований матеріал, усе! Чотири роки карт-бланш.

– Я іноді відвідую в лікарнях друзів і знайомих, мене вражає це убозтво. Це київські лікарні. Я не знаю, що відбувається на периферії. Нещодавно я сам пішов до "Інституту нейрохірургії імені Ромоданова". Це жах! Убогі інтер'єри, сморід страшний, продавлені сітки, люди, як худоба, лежать у коридорах, що це таке у XXI столітті?

– Я в цьому не можу звинувачувати лише владу. Ви самі своїми руками вибрали людей, які під час передвиборчої кампанії жодного слова не сказали ні про дітей, ні про лікарні, ні про школи, ні про дитячі садки, ні про кладовища, ні про можливість онкохворому отримати наркотик – ні про що! Але ви пішли голосувати під розмови про "як один помремо в боротьбі за це". От за це голосували. Ви самі собі привели людей, для яких найсвятіше взагалі поза межами ваших інтересів. Для мене це абсолютно незрозуміло! Але найстрашніше, що люди, які про це замислюються, які розуміють, чого хотіти від політиків, масово втрачають надію і покидають нашу країну. Ось це найстрашніше. Залишаються бабусі, яким нікуди тікати. А люди, які втрачають віру, покидають країну. Це страшно. Це жахливо просто.

Будь-який державний чиновник повинен лікуватися тільки в Україні й тільки українськими ліками!

– Чому на Заході інакше? У лікарнях, наприклад. Я бачив у Німеччині, Іспанії, Америці – це приголомшливо. Звичайні медустанови, не "Феофанія".

– Мова йде про країни з багатовіковим досвідом державності. Державу створюють для обслуговування громадян. Президент – це кербуд. Якщо президент не готовий керувати будинком – під зад коліном! Будинок за кербуда має бути чистим, акуратним, і в ньому не повинно смердіти. Якщо минає кілька років і продовжує смердіти, що потрібно робити?

– Змінювати кербуда.

– Якщо ми формуємо державу, в якій кількість людей зменшується кожного божого дня: вмирають, покидають, емігрують. І цією країною ходять люди, які кажуть: "Вас щось не влаштовує? Чемодан – вокзал – Росія". Вони навіть не намагаються домовитися. Не подобається – валіть звідси, ми тут будемо господарювати.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Років 10 тому один із засновників приватної клініки поскаржився мені, що якийсь депутат приходить до нього і просить данину. Я цьому депутату сказав: "Що ж ти, скотино, робиш, це клініка, тут людей лікують! Ти ж сам лікуватися сюди прийдеш!". Він каже: "Якщо в мене буде нежить, я поїду лікувати його за кордон". Це важливе питання, а якщо не встигне добігти не з нежитем, а із серйозним болем?

– Щоб зрозуміти, що можеш не встигнути добігти, потрібен певний рівень інтелекту. Я бажаю їм усім хвороб, щоб вони не встигли добігти. Хочете щось змінити – будь-який державний чиновник повинен лікуватися тільки в Україні й тільки українськими ліками та їздити тільки на наших автомобілях, і ходити тільки в наших черевиках, і носити наші годинники!

– І закрити "Феофанію".

– А що вона вирішує? Насправді, що таке "Феофанія"? Там що, є якісь суперможливості?

– Лікарня для обраних. В Америці ви бачили лікарню для обраних?

– Я не бачив й американської академії наук, вибачте.

– До речі, може тому, що в них немає науки?

– Ні, наука є, але академіків менше.

– У якій країні краща медицина, на ваш погляд?

– Це складне запитання, я не дуже великий експерт. На превеликий жаль, у купі країн медицина шалено комерціалізована. Навіть у країнах успішних, з точки зору технологій, у тому ж Ізраїлі, хочеться замість "такої" операції зробити "оось такуу". Попросити більше грошей. Коли кажуть, що УЗД із ніг до голови там коштує $3 тисячі, а в нас класний лікар за $30 обстежить вас, і ви будете щасливі, то на наших класних лікарях можна такий медичний туризм підняти!

– А є класні лікарі в нас?

– Повно. Є класні ледачі лікарі. Класні й неліниві вже поїхали.

– Система відкатів у медицині існує?

– Що таке відкат? Наприклад, юридично чи економічно значуще співробітництво між лікарями, лабораторіями й аптеками – це відкат? Я відправив до вас в аптеку Васю купувати ліки, 20% від вартості – мені. Відправив до лабораторії, 15% – мені. У мене є колеги, яким керівництво каже: "З кожного пацієнта, який заходить до тебе в кабінет, мінімум на 300 грн має бути призначення до лабораторії, інакше...".

– А як під час закупівлі медичної апаратури дорогої?

– Я ніколи нічого не купував. Я колись навіть описував, як у роки радянської влади моє відділення реанімації купило апарат штучної вентиляції легенів за $30 тисяч. Я запитав у свого завідувача: "Володимире Тимофійовичу, поясни, навіщо нам потрібен апарат за 30 тисяч, коли було б непогано придбати 15 апаратів за $1,5 тисячі?" Він мені сказав: "Дурненький! Насправді він коштує 20. 10 тисяч отримали там, 10 – там".

– У радянський час?

– Так. Уже тоді розумні люди знали, як це все забезпечене.

– Уже тоді були розумні люди.

– Поза всяким сумнівом.

– Ви сказали, що жоден лікар, який перебуває всередині системи, не посміє відкрити рота й розповісти, що діється всередині.

– Тому що лікар абсолютно залежить від свого начальства. Ви хірург, кому ви потрібні без операційної? Кому потрібний педіатр, терапевт без свого кабінету? Ви не можете ходити самі собою, у вас має бути документ, який підтверджує категорію. Ви абсолютно залежні. Щойно ви скажете: "У мене у відділенні діти вмирають, тому що ліки ліві", – вас викличе головний лікар, дасть вам таких триндюлів і скаже: "Що, найрозумніший?! Вали звідси! На твоє місце є купа охочих!".

– Жах.

– Тільки так.

– А діти помирають.

–Помирали, помирають і будуть помирати!.

– Але що за свинство таке, слухайте?

– Дімо, вибачте, будь ласка (закриває обличчя долонями). Ви бачили колись, як виходить хірург з операційної після восьмигодинної операції?

– Важко виходить.

– Люди, які ішачать із ранку до ночі, в яких на руках смерть! Узагалі, простояти, зігнувшись 10 годин над операційним столом радянського довоєнного виробництва, вийти, а потім дивитися, як якась погань по телевізору розповідає, що в неї премія кілька тисяч доларів за напружену роботу, розумієте?

– Розумію.

– А одна вихователька на 25 дітей у дитячому садку – це не геноцид, це не знущання?

– А у Фінляндії?

– А це окрема пісня. Це така пісня мерзотна, що просто руки трясуться! У дітей до трьох років один вихователь на трьох. А якщо ти скаржишся, що ця дитина неслухняна, ти пишеш заяву, і їй видають окремого педагога, який особисто нею займається. І коли вони спробували змінити це, тому що криза в країні, і зробити одного педагога на чотирьох дітей, то півкраїни вийшло з протестами. І все залишилося, як було.

– То, може, вся справа в населенні?

– Звичайно, у населенні. Я років 15 горлаю з усіх екранів: не колють дітям дупи у XXI столітті! Це безумство, це злочин – уколи в дупи.

– А як?

– Помирає – внутрішньовенно, при свідомості – сиропи, розчини, таблетки. Не лікують уколами в дупу у XXI столітті, розумієте? Я про це горлаю з екрана всій країні. І хто з вас підняв зад захистити своїх дітей?! Якщо люди не можуть стати на захист дітей, ви заслужили те, що ви маєте. Це вам вирок.

Наразі всі ми – не тільки жителі України, а всього світу – перебуваємо у стані грандіозного експерименту. Я вам поясню. Діти припинили навчатися в дорослих. Дорослі не спілкуються з дітьми. Із дітьми спілкуються гаджети. Діти припинили вчитися життя в батьків. І росте покоління дітей з абсолютно іншими правилами життя. Із величезними психологічними проблемами. На ці проблеми не встигають реагувати ні педагогіка, ні психологія, ні психіатрія, ні медицина. Діти мало рухаються, сидять, втупившись у комп'ютери, у них епідемія ожиріння. Мало фізичних навантажень, немає безкоштовного спорту, він повністю знищений. Наша країна загине. Але, замість того, щоб побудувати 10 тисяч шкільних стадіонів, ми будуємо чотири для дорослих хлопчиків! І пишаємося, що ми провели Євро 2012. А ми могли на ті гроші в кожній школі футбольне поле побудувати невибагливеньке! От це страшно, що ми не розуміємо, навіщо.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Ви можете скільки завгодно пишатися "Євробаченням", але якби вони дали в сільські клуби, щоб дітей навчали співати правильних пісень правильною мовою, малювати, розвивати, щоб люди, які поруч із дітьми, ці гроші отримали. Мені здається, це раціональніше. Не повинна країна з непереможеною корупцією проводити заходи на державному рівні. Бо вкрадуть у бабусь, у дітей, в учителів, у лікарів. Здобудьте перемогу над корупцію, потім кличте. Я пам'ятаю, розмови тут були про олімпіаду. Їм треба було терміново провести її в Україні. Я просто уявив собі, скільки вони вкрадуть.

– На чому роблять головні гроші в Міністерстві охорони здоров'я?

– Я вас благаю, які гроші в Міністерстві охорони здоров'я? Насправді МОЗ, порівняно з Міністерством сільського господарства або транспорту, – це така фігня (усміхається). Там можна зробити гроші в межах системи закупівель, але як ця система працює, до ладу ніхто не знає. Я можу зрозуміло пояснити, як за клінічним аналізом крові відрізнити вірусну інфекцію від бактеріальної. Але як відрізнити правильну закупівлю від неправильної, я не знаю, я не організатор охорони здоров'я. (Сміється).

– Після всього, що ви розповіли про наші поліклініки, лікарні і про систему охорони здоров'я загалом, ви не вважаєте, що всіх міністрів охорони здоров'я незалежної України за знущання над власним народом потрібно просто розстріляти?

– Категорично не вважаю. Багато хто з них, звичайно, не рвався когось рятувати. Але факт такий: вам дали грошей на порятунок однієї людини, а хворих – 10. Одного ви врятували, але з точки зору інших – ви вбивця. Саме ви, не той, хто дав грошей, а хто неправильно розпорядився малими коштами. Але значно більше винні ті, хто перерозподіляє державні кошти.

– Хто або що заважає проведенню реформи в медицині?

– Медицина тут не окрема галузь. Будь-якій  реформі категорично заважає відсутність зрозумілих правил гри, які реалізуються . У країні тотальне беззаконня. Коли не працюють закони, нічого вирішити не можна.

– Чи потрібна Україні страхова медицина?

– Звичайно, потрібна. Це дуже зручна система. Головне чітко зрозуміти: за що ми будемо платити.

– Її можна запровадити? Ви бачите в Україні впровадження страхової медицини?

– Так, можна. Треба просто відкрити двері і впустити сюди не наші страхові компанії – нехай працюють.

– Нинішній стан української медицини – це безвихідь, на ваш погляд?

Щойно ви скажите: "Мої пацієнти вмирають, тому що ліки ліві",  – вас викличе головний лікар і дасть вам триндюлів: "Що, найрозумніший?! Вали звідси!"

– За радянських часів у "Літературній газеті" була рубрика "Якби директором був я". Якби міністром охорони здоров'я були, що б ви зробили?

– Вибачте, Дмитре, я не можу відповісти на це запитання. Тому що, будучи міністром, я не зможу виконувати своїх функцій: коли я закрию все непотрібне, то директори всього непотрібного підуть і подадуть у суд. І я буду в дурнях.

– Або наймуть кілера.

– Ні. Я колись казав, що шлях до влади починається зі служби власної безпеки. Інакше не буває.

– У 2004 році ви сказали, що, якщо за кілька років нічого не зміниться, людям, молодшим за 35 років, варто їхати з України?

– Не у 2004-му.

– У 14-му?

– Так.

– Щось змінилося?

– Ні, тільки гірше стало. Але я мовчу.

– Їхати чи ні?

– Не скажу, Дімо! Я ж обіцяв неправди не говорити.

– На Захід їде величезна кількість лікарів. Найкращих лікарів, які вміють працювати руками й головою. Ви не збираєтеся поїхати?

– У цій ситуації я перебуваю в ролі людини, яка вже не може кинути свого пацієнта, який помирає. Це моя етика внутрішня. Мій пацієнт реально вмирає.

– Ваші книги розходяться багатомільйонними тиражами. Ви просто нарозхват. На телебаченні майже всіх пострадянських республік демонструють ваші програми. До речі, крім України.

– Україна вже протягом трьох років не купує "Школи лікаря Комаровського". У нас потрібніші проекти є в ефірі.

– Так, у нас шоу багато потрібних.

– Це ж набагато актуальніше.

– Скільки у вас підписників у Facebook?

– 850 тисяч у Facebook, 1 мільйон 200 тисяч в Instagram, загальна кількість підписників у соціальних мережах – майже 2,5 мільйони.

– Ви від популярності не втомлюєтеся?

– Втомлююся.

– У чому це виявляється?

– Я близький до стану відчаю, присягаюся вам, Дімо. Я нічого людям не продаю, я намагаюся бути чесним. Я втомився від шквалу негативу. Від того, що кожне моє слово намагаються аналізувати мільйони людей, і це так складно. Хто мене купив, наприклад, популярна тема. Насправді люди не розуміють, що Комаровський за таких обсягів книг може жити на березі Іспанії й узагалі не зв'язуватися, вибачте, із цим лайном. Мені шалено шкода країну, яку ми намагаємося знищити остаточно. Я хочу поміняти все. Не можна поміняти ледь-ледь. Ми не маємо правил гри, правил життя. Не існування, а життя. Чого навчила нас радянська влада, то це терпіння. Але вона не навчила цього молодь. Молодь тріпається. Розуміє, що тріпотіння лише погіршує ситуацію, та їде. І тому або в нас лікарі будуть отримувати стільки ж або більше, ніж у Польщі та Німеччині, або в нас не буде лікарів. У нас бензин, як у Польщі? Отже, і лікарі в нас повинні бути, як у Польщі.

– Логічно.

– Але я б усе одно починав не з лікарів. Я б починав із поліції. Тому що, поки в нас поліція не стане захисником, поки не буде порядку й безпеки в країні, не буде нічого.

– Продовжуючи запитання про вашу популярність: це правда, що ви не можете спокійно ходити вулицями, до вас постійно чіпляються люди, просять розповісти, що означають їхні аналізи сечі?

– Так, це правда, тому я й не ходжу вулицями.

– І за кордоном дістають?

– Дістають. У Гельсінкі взагалі не можна ходити, там дуже багато російськомовних. У Барселоні, Венеції. Хоча у Венеції добре, там можна за китайцями сховатися. (Сміється). Далеко за Полярним колом, у Норвегії непогано.

– Кілька політичних запитань. Як ви ставитеся до перейменування вулиць, до декомунізації, до знесення пам'ятників?

– Розділімо поняття знесення пам'ятників і перейменування.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Давайте.

– Мені іноді здається, що люди збожеволіли, забули відповіді на базові питання. Вони взагалі не розуміють основ світобудови. Я поясню. Спробуйте хоча б одне моє слово спростувати. Так придумано, що власне ім'я дає або творець, або відкривач. Ви народили дитину і дали їй ім'я. Ви побудували місто й назвали його. Це основа основ. У нас багато комуністичних назв? Якщо ці назви дали комуністи, які це збудували, то національна пам'ять у тому й полягає, щоб знати, що це царські назви тому, що це виникло за царизму. Ось ці комуністичні назви, тому що це виникло за комуністів. А ми зараз побудуємо свою країну, свої вулиці, свої будинки, свої парки і їм дамо назви.

– А з пам'ятниками?

– Тут просто потрібен заповідник, територія, де все це поставити, облагородити. Нехай, хто хоче, поклоняється ідолам. Водити дітей і показувати їм ці пам'ятники, і розповідати: "Ось ця людина знищила стільки-от. Дивіться, запам'ятовуйте, не повторюйте, не йдіть цим шляхом".

– У нас чотири хвилини, пропоную такий невеликий бліц. Що робити щодо мовного питання, як ви вважаєте?

–У нашої країни один шанс: бути побудованою й вижити. Мене вбиває взагалі тема толерантності, те, заради чого ми йдемо до Європи. Люди не діляться за кольором шкіри, за національністю. А в нашій країні людей хочуть поділити на підставі мови. Послухайте, але ж це просто низько! А найнижче те, що ми постійно обговорюємо людей, які просто висловлюють свою думку.

– Чи сформувалася Україна як держава?

– Звичайно, ні. На сьогодні Україна не виконує жодної державної функції.

– Чому в нас весь час вибирають найгірших?

– Тому що щойно збираються нормальні, вони починають бити одне одному морди й з'ясовувати, хто з них найнормальніший. А коли збираються негідники, той, хто сильніший, у кого більше грошей, – вибудував ієрархію й переміг.

– Що чекає на наших дітей?

– Нам треба негайно створити державу, яка побудована на основних принципах державності, яка повинна захищати людей, учити, лікувати, оберігати. А не ставити заборони, не обмежувати, не диктувати, якою мовою розмовляти, в який бік іти, куди літати та з ким дружити, а об'єднувати на підставі загальної ідеї. А ідеєю України має бути сім'я та її щастя!

– У чому для вас полягає українська національна ідея?

– Щаслива родина, мала та велика. Подолати багатовікову зловтіху як національну ідеологію. Навчити людей радіти успіхам інших, ось це головне. Не шукати ворогів, учитися розуміти одне одного, йти назустріч і, головне, домовлятися. Саме невміння домовлятися призвело до того, що наразі відбувається.

– Я вас послухав і думаю: от такі люди повинні ставати президентами. Ви не хочете у президенти йти?

– Простіше відразу застрелитися. Щойно я скажу щось таке, мене пристрелять завтра. Тому що будь-якого політика в Україні я переговорю. (Усміхається).

– Дякую вам!

–Щасти, Дімочко!

Відео: 112 Україна / YouTube

Записала Вікторія Добровольська