ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Кошовий: Навіщо дідусеві Путіну бабуся? Це дві людини в зоні ризику

Актор студії "Квартал 95" Євген Кошовий в ефірі програми "БАЦМАН" головної редакторки інтернет-видання "ГОРДОН" Олесі Бацман розповів, чи збирається балотуватися в мери Києва, скільки годин на добу спить президент Володимир Зеленський, чи підвищила студія "Квартал 95" гонорари на корпоративи після перемоги Зеленського на виборах, хто придумав номер про пожежу в будинку ексголови НБУ Валерії Гонтаревої, а також про президента РФ Володимира Путіна, "дармоїдів" Зеленського, творчість, коронавірус і карантин. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Кошовий: Дідусь Путін у Парижі коцюбився, і мені здавалося, що в нього злетять туфлі з ніг
Кошовий: Дідусь Путін у Парижі коцюбився, і мені здавалося, що в нього злетять туфлі з ніг
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
Олеся БАЦМАН
головна редакторка
Пане Попов, ви за своїми грішми і за своєю дружиною Скабєєвою стежте, а я за своїми простежу

Женю, привіт.

– Привіт, Олесенько.

– Уже рік минув майже, відколи наше з тобою гучне інтерв'ю вийшло в ефір. Воно тільки на YouTube зібрало майже мільйон переглядів.

– Клас.

Плюс шматок, де ти говорив про [президента РФ Володимира] Путіна і [російську пропагандистку Ольгу] Скабєєву, набрав ще 3,5 млн переглядів.

– Так-так-так.

Я хочу тебе процитувати... Класика вже цитую, розумієш?

– Будь ласка. А я згадуватиму. Давай.

"Я хочу, щоб Путін полетів у космос на хер. Зателефонувати Ілону Маску і сказати: "Зроби капсулу для Путіна". І все, досвідос. Путіна туди посадити, Скабєєву – хто там ще каже, що "їх там немає". От усіх цих посадити в цю капсулу, назвати її "Шпроти, бл...дь" і – фіть! – на Місяць чи на Марс".

– Так...

Загалом, Женечко, минув рік. Ти за цей час не опам'ятався, якимось м'якшим до Путіна не став? Тому що коронавірус, зрештою. Може, у тебе нові побажання є для Володимира Путіна?

– Та я, у принципі, своєї думки не змінив щодо цих людей. До того ж деякі з них перебувають у зоні ризику. Тож тут уже така справа. Жарт був у "Кварталі" такий: коли Вова (президент України Володимир Зеленський. – "ГОРДОН") зустрічався з Путіним, він каже: "Пам'ятай, що тобі 41, а йому 67. Тут час на твоєму боці". Треба просто трошки почекати. (Сміються.)

Ти зараз на щось натякаєш, я так розумію?

– Ні, я ні на що не натякаю. Мені головне, щоб в Україні всі були здорові – і все.

Додати є що тобі за цей час?

– А що додати? Я не стежу вже ні за російськими новинами особливо, ні за нашими. Тож що мені додавати? От коли це станеться, тоді й буду додавати. Поки я просто тішу себе надією, що це станеться в найближчому майбутньому.


Скриншот: Алеся Бацман / YouTube
Скріншот: Алеся Бацман / YouTube


Коли Скабєєва показувала твою цитату в себе у програмі на всю Росію, у мене склалося враження, що вона зовсім не образилася, а їй навіть було приємно, лестило, що ти з усієї великої 140-мільйонної країни вибрав її одну, щоб посадити в одиночну камеру до Путіна. Розумієш?

– Ну що я можу зробити? Така доля.

Ти їй привіт сьогодні перекажеш?

– Кому? Скабєєвій? Та в мене немає на неї часу. У мене своїх справ по горло.

Ти просто як "Ліквідацію" зараз цитуєш.

– Нехай вона сама займається. Ой, давай не будемо ми про поганих людей, Олесю.

Ні, ми сьогодні – про всіх людей. Про поганих – погано, про гарних – добре. Женечко, дивись. Твій тезко, чоловік Скабєєвої Євген Попов, сказав: "Цікаво, Кошовий тепер поверне гроші "кривавій країні Росії", які заробив на території Росії протягом останніх років?" Це після тієї твоєї цитати. Що ти йому відповіси?

– Нехай він скаже, де я заробив і на якій території я їх заробив. Якщо він бачив ці гроші чи що... І взагалі я вважаю, що лізти до мене в кишеню – це непристойно. І за які це, цікаво, "останні роки" я заробив? Він що, за мною стежив, чи що? Не розумію. Пане Попов, ви за своїми грошима стежте і за дружиною своєю стежте, а я за своїми простежу.

Звучить погрозливо.

– Та я не погрожую. Річ же в тому, що я ні до кого не лізу, правда? Ну й до мене хай не лізуть.

От знаєш, я порівнюю, яким я тебе знала до президентства Зеленського і зараз, за рік. Ти однозначно став більш... Як тобі сказати? Більш, напевно, нервовим, напруженим, злим, зібранішим. Тобто це вже не той Женя Кошовий, який постійно на приколі, кайфує, на усмішці. Я не знаю, чи можна сказати, що ти подорослішав, але нервів, напевно, в житті додалося.

– Ну, звісно, додалося.

Скажи, будь ласка, що з тобою відбувається?

– Зі мною відбувається те, що, напевно, і з усіма прибічниками президента. Я за нього переймаюся і стежу за кожним кроком. Переймаюся щодо того, що відбувається зараз у нашій країні. Переймаюся щодо кількості заражених [коронавірусом] людей, яка зростає. Дуже не хотілося б, щоб це все перетворювалося на якусь велику європейську тему під назвою "пандемія коронавірусу" й усе інше. Дуже не хочеться цього всього. Хочеться від цього всіх уберегти, щоб було тихо, спокійно і щоб дали йому спокійно працювати. Зрозуміло, що без бовдурів не обходиться, але нічого не вдієш, треба працювати далі. Він обрав цей шлях. І йому треба допомагати.

Я бачу, що ти рішуче налаштований і тобі дійсно за нього боляче. Скажи, а не виникало ситуацій, коли, обговорюючи політику, і зокрема дії президента, десь у компаніях тобі доводилося кулаки використовувати?

– Та ні, такого немає. Я з такими людьми не спілкуюся. Мені здається, що я за весь час президентської кампанії, парламентської кампанії, за час президентства Володимира Олександровича я дуже добре почистив людей і дізнався вкотре, хто є хто. Тому якщо люди не вірили, то вони і зараз не повірять. Я переконувати нікого не збираюся. Той, хто вірить, той іде до призначеної мети. І все буде добре. Ти ж знаєш, що говорити можна дуже багато всього, і дуже легко казати, сидячи на дивані, лежачи у кріслі на пляжі чи ще десь. А от просто побувати в його шкурі й поставити себе на його місце... Зараз багато експертів ти бачиш політичних і цих – як їх назвати? – епідеміологічних, вірусологів усяких різних розвелося дуже багато. Але нічого страшного. Слухай, людям це подобається. Навіщо їм заважати одержувати задоволення? А якщо вони ще дізнаються, що ми читаємо коментарі, то вони писатимуть їх, розумієш? "А от я це напишу, нехай він прочитає. А от я це напишу, нехай він прочитає". Та не читаю я вас! (Сміються.)

Чудово. От я щойно хотіла сказати: "Не читай. Не треба".

– А я й не читаю.

Але писати – нехай пишуть. Ти ж знаєш, що технологічно це піднімає в YouTube відео або пости [в соцмережах]. Тож що вища активність, то краще.

– Ну так. І неважливо, яка вона, правда?

Аби прізвища не плутали.

– Аби не плутали прізвища, так. Так говорить Михайло Михайлович Поплавський.

– Ти зараз часто зустрічаєшся з Володимиром Зеленським?

– По-перше, карантин. По-друге, я намагаюся його не турбувати через дрібниці. У мене є бажання щодня з ним говорити, але, дивлячись на те, що він робить щодня, я розумію, що, напевно, не до мене зараз. Й абсолютно немає жодної образи – нічого. Я все прекрасно розумію. У нього така робота. У нього вся країна на шиї висить. Точніше, вибачте, не на шиї висить, а він за всією країною має стежити, скажімо так. "На шиї" – це неправильно сказано.

А хоча б якимись приколами у WhatsApp обмінюєтеся?

– Та ні, ми просто переписуємося. Коли в нього є час, він відповідає і ми, там, хвилин 5–10 попереписуємося. Або коли він їде додому, іноді набирає і ми говоримо хвилин 5–10.

Навколо Зеленського є купа дармоїдів, які не роблять нічого. Думаю, він із цим розбереться

Женю, раніше ви в більшості випадків відпочивали сім'ями разом, правильно?

– Так.

А цього Нового року, коли він полетів в Оман відпочивати, ти теж там був чи ні?

– Та ні. Ми не ділилися планами один з одним. Намагалися приділити час своїм сім'ям. Я про це теж не знав.

Я зараз буду просто вголос розмірковувати. Дивись: він – президент України. Країна, зрозуміло, бідна, країна шість років у війні. Чи не правильно було б усе-таки, на твою думку, утриматися від закордонних поїздок на відпочинок і залишитися десь в Україні? До того ж п'ять років можна повідпочивати і в Україні. Зрозуміло, що він ці гроші легально заробив, немає питань. Але ж ти пам'ятаєш, як під час передвиборчої кампанії він сам тролив [п'ятого президента України Петра] Порошенка через Мальдіви. На твою думку, потрібно було їхати туди чи все-таки ні?

– Чесно я тобі так скажу: він – доросла людина. І він прекрасно розуміє, мабуть, що він робить. Тому я вказувати не збираюся. Таке, знаєш, дуже спірне, зі шпилькою, запитання. Тому не хочу цього обговорювати. Тоді сталося таке, про що я говорити не хочу. От і все.

Ти був і залишаєшся найкращим другом президента Зеленського.

– Сподіваюся.

Але ж "дружба" – це не тільки "цілодобове поняття". Друг справжній не буде приховувати правду, не буде говорити того, що тобі захочеться почути, а може в очі сказати і гарне, і погане. Бо ти ж знаєш, що біда більшості наших начальників у тому, що підлеглі приходять, починають їм пускати пил в очі й говорити те, що їм хочеться почути. Ти можеш президенту в очі сказати якісь неприємні для нього речі, знаючи, що вони йому не сподобаються?

– Що значить "неприємні речі"? Це те, що навколо нього є купа дармоїдів, які не роблять нічого? Так, таке я можу сказати, звісно. І я думаю, що він із цим з усім розбереться. Треба просто не заважати.

Важливо вчасно помітити. Тому що іноді така кількість усього, що ти не бачиш.

– Я розумію. Я ж кажу, що "багато навколо тебе людей, які тобі просто заважають". Він каже: "Я знаю, я бачу". Він же не буде просто так говорити "я знаю, я бачу", але нічого не робити. Я сподіваюся, що десь у його дуже розумній голові зріє якийсь план.

"У вас є план, містере Фікс".

– Містер Фікс. Містер Зе, так. (Сміються.)

А от, на твою думку, кадрова політика – це найголовніше сьогодні, що заважає руху вперед і успіху?

– Якби я був якимось політичним експертом, я б тобі одразу почав співати якісь розумні речі щодо кадрової політики й усього іншого. Я в цьому не сильний. Тому я хочу, щоб навколо нього були люди. Кадрова політика, безкадрова, полароїдна, цифрова – мені однаково. Головне, щоб у країні були люди, які люблять цю країну. Я хочу, щоб вони його розуміли й допомагали. От усе, чого я хочу. Я точно такий самий простий громадянин. Я нікуди не балотувався, я нічого нікому не винен у політичному плані... Вулиця – вона ж швидко всього вчить, правда? От і все. Нехай вийдуть на вулицю, нехай їм скажуть в очі те, що про них думають.

Правильно. Видно відразу: якщо людина сволота, падлюка, то від неї й результати такі.

– Ну дивись, вона може бути сволотою й падлюкою, а маскуватися під красивого Капітошку, який потім розтане – і все. Так і є. Давай про гарне.

"Квартал 95" утратив головного актора. Але я не можу сказати, що ми втратили в гуморі

Давай про "Квартал".

– О, супер. Давай.

– Тобі подобається керувати "Кварталом" (студією "Квартал 95".  – "ГОРДОН")?

(Сміється.) Що таке "керувати "Кварталом"? Просто деякі обов'язки до мене перейшли від Вови, від Володимира Олександровича. А так, у принципі, у нас усі люди дорослі, усі чудово розуміють одне одного з пів слова. Тому якщо щось потрібно зробити навіть "на удаленке", як зараз кажуть, то ми зідзвонюємося, у нас є спільний чат, ми там списуємося – і кожен уже думає собі, як він буде себе знімати, або що він скаже, або як поводитиметься в тій чи іншій ситуації. Тому я не можу сказати, що я от керую "Кварталом". Коли на сцені – так. На сцені ми ставимо щось, дивишся на картинку, пісеньки... Намагаєшся втілити в життя авторство пісень... Зараз я заплутаюся. Авторство пісень намагаєшся втілити на сцені.

Женю, я розумію, що ти скромний, але все ж давай я тоді так сформулюю. Уже майже рік Володимир Зеленський не керує "Кварталом". Який "Квартал" смішніший: за керівника Зеленського чи все-таки за керівника Кошового? Тому що ти, як не крути, лідер.

– Ну дивись. Ми втратили головного актора. Тому, напевно, десь ми втратили й у відіграванні. Я не можу сказати, що ми втратили в гуморі. Ми просто втратили на час головну частину нашого колективу. Але ми намагаємося її заповнити. І хай хто що каже, мені здається, у нас поки виходить. Дай боже.

Тобто ти сказав "на час". Ти реально вважаєш, що після того, як закінчиться п'ятирічний строк, Володимир Зеленський повернеться у "Квартал"? Ну чесно.

– Прикинь.

Та ні. Ну, Женю, влада – це наркотик. Я не бачила жодної людини...

– Та ну припини ти. "Влада – наркотик" – ось тому навколо нього і в'ються всі ці посіпаки, розумієш? А були б нормальні люди, які прожили б так, як ми жили... Не було грошей у нас, коли ми були студентами. Я не думаю, що вони таке відчували.

– Тобто ти впевнений, що йому не захочеться йти на другий строк?

– Дивись. Ти мені сказала: "Ти вважаєш". Зараз ти кажеш: "Ти впевнений". Я тобі так скажу: "Я думаю..."

Досі? Тобто рік минув – і ти досі так думаєш?

– Що значить "досі"? Я протягом п'яти років буду так думати.

Ну, може, він тобі щось скаже чи ти зрозумієш, що все – треба на другий строк? Женю, я це кажу не просто так. Я знаю, що люди, які його оточують, активно йому кажуть: "Який "один строк"? Ми ж нічого не встигнемо за один строк. Треба на другий. Обов'язково!"

– Я думаю, що в будь-якому разі він буде радитися з народом. І, власне, не нам із тобою йому вказувати й вирішувати, йти на другий строк чи не йти. Хоча, напевно, як громадяни країни, ми можемо йому в цьому допомогти. Але він сказав: "На один строк", і я думаю, що він людина слова. І якщо раптом так станеться, я дуже сподіваюся, що він повернеться у "Квартал". І зараз, коли я це сказав, знаєш, що буде? "Та швидше б уже! Та забирайте хоч зараз! Та нашо він нам нада?" Такі люди є...

Женю, ти не сам ці коментарі пишеш?

– Ні. Усе, що було протягом цього року, і все, що запам'яталося, у принципі: аватарки якісь незрозумілі, ще щось – я з них тащуся. От іржу з людей, яким просто нефіг робити і вони витрачають життя на те, щоб виплеснути цю свою жовч.

Ну ти якийсь дивний. Там багато хто з тих, хто, як ти кажеш, "сидять і пишуть", – вони взагалі гроші за це отримують. Бо це робота, це фабрики.

– Ну добре. Головне, щоб вони їли.

О, бачиш. Молодець. Повертаючись до "Кварталу". Скажи, а зараз, коли ви якісь жарти пишете, в тобі вмикається самоцензура? Не цензура з боку Володимира, а самоцензура?

– Самоцензура була завжди в колективі, у кожному його складнику. Я маю на увазі акторів. Тому завжди радимося, із чого можна жартувати, а з чого не можна. От і все.

Просто таких же масштабів не було, щоб один із вас став президентом країни.

– Ні, таких масштабів не було. Тому із цього дуже складно жартувати. Тому вибираєш такі жарти, щоб глядач повірив у те, що це дійсно правда.

У моєму авторському колективі Коломойського немає

Хто придумав скандальний, гучний номер, який усі обговорювали, про [ексголову Нацбанку України Валерію] Гонтареву? Коли ти співав "Горіла хата, палала".

– Пацани, автори придумали.

"Пацанів" звуть Ігор Валерійович?

– Та заспокойтеся. Слухай, і ти мені кажеш, що ти не читаєш коментарів?

Я? Я читаю.

– Ну так а що ж ми тоді говоримо про це?

Я просто не засмучуюся. Я від цього кайфую.

– Якщо Ігор Валерійович десь на стороні пописував жарти, я про це не знаю. Тому для мене поки що в моєму авторському колективі Ігоря Валерійовича немає. Як вони кажуть?.. Хто він – замовником чи ким вийшов?

Ну так, замовником.

– Тому замовника теж немає. У нас ніколи такого не було. Ми ніколи нікому ні під що не писали.

– "Ідейний натхненник". Назвемо це по-іншому.

– Що, "ідейний натхненник"? Коломойський?

Так.

(Говорить зі сміхом.) Слухай, заспокойся, я тебе прошу, будь ласка. Ну не треба. Ну що це за маячня? Господи, що ви читаєте? Де ви це слухаєте?

Ну а що там слухати?

– Наприкінці нашої розмови ми повернемося до того, що ви читаєте, і що ви слухаєте, і де ви це все берете. Я наведу тобі приклад, як наші українські ЗМІ, і коментатори, і всі ці експерти, як вони роблять новини. Я потім тобі все це розповім. І потім, як ми закінчимо, я тобі надішлю і посилання, і надішлю фотографію.

Ти маєш на увазі цю справу?

– Ні, не про це мова. Слухай, мене ця справа вже давно... Вона була – і була. Зате рейтинг який був... Хто ж піднявся?

Звісно.

– А як же? По-любому. Треба ж було вмочити головою, розумієш? Розвели таке... Господи... Усе, не хочу.

Стався по-іншому.

– Тому що це все зроблено незрозуміло ким.

Женю, стався по-іншому. Це частина твоєї професії. Ти досяг результату. Про тебе розповіли всі, тебе подивилися всі, хайпанув – то хайпанув. Я тобі більше скажу. Ти зараз говориш про Ігоря Валерійовича. Він же інтерв'ю після цього давав. Він же сам зізнавався, що йому дуже сподобалося, він був задоволений. І з цього я роблю висновок. Скажи, він тобі хоча б зателефонував після цього? Може, якось сказав: "Молодець, Женю. Я вивчив слова – і співаю в караоке".

– Слухай, у мене навіть немає номера телефону Ігоря Валерійовича.

Досі.

– От дивись: ні номера телефону... Я сподіваюся, що він не знає, де я живу. (Сміється.)

Тепер дізнається.

– Ні. Мені ніхто не телефонував, мені ніхто не виказував, не співав дифірамбів. Усе, що потрібно було мені почути, я почув і прочитав. Я зрозумів про людей дуже багато вкотре. А може, і не про людей. Так, є мінуси професії. Таке теж трапляється. Ну що ти зробиш?

– Олена Кравець нещодавно в інтерв'ю говорила, що Зеленський вичитує жарти про себе, досі їх дивиться. Які він пускає, а які не пускає?

– Я не знаю, які він вичитує. Ця інформація чомусь пройшла повз мене. І коли ми закінчимо інтерв'ю, я зателефоную Олені й запитаю, звідки ж у неї така інформація. (Сміється.)

Тобто ти не знаєш про це нічого?

– Ну, може, він таке робить, мене під час цього не було.

От бачиш, пройшло повз тебе як керівника.

– Бачиш як? Але не треба називати мене таким гучним словом. Я ким був, тим і залишився.

Ідейний натхненник, скажімо так.

– "Ідейний натхненник і Коломойський", "ідейний натхненник і Кошовий"... Зараз це все склеять – і вийде нова новина.

А ти зрозумів, як ти склеїв? Ось так (показує пальцями ґрати). Навіщо?

– Тоді давай ось так. (Показує схрещені пальці і сміється.)

Я забув у всіх запитати, що мені надіти на дебати Зеленського з Порошенком. Стояв перед дзеркалом і думав: "То що ж надіти? Надіну POHUY, щоб вони всі там поливали мене лайном".

– Олена в інтерв'ю сказала, що Володимир не видалився з жодного вашого корпоративного чату "95-го кварталу".

– Так. Але він там не з'являється. Я думаю, що в нього і без наших корпоративних чатів купа всього, купа різних інших чатів. Він дуже давно там з'являвся. Може, він, звісно, і читає, що ми коїмо, які дурниці там робимо, але поки відповіді... Востаннє це було дуже давно. Це було ще після інавгурації, десь у перші місяці президентства.

Тобто він щось коментував і щось пропонував?

– Ні, він нічого не пропонував, просто коментував. У вільний від роботи час.

Олена Зеленська залишається однією з авторів "95-го кварталу"?

– Так.

Вона багато пише?

– Ну як... Для "Жіночого кварталу", це їхній проєкт. І "Жіночий квартал" існує завдяки цій авторській групі. Тому пише, так. Знову ж, у вільний від роботи час.


Фото: EPA
Фото: EPA


Зафіксували: "у вільний від роботи час".

– Я ж, коли відповідаю на запитання, періодично починаю складати дупля, хто що може із цього зробити, що витягнути.

Як тобі важко, Женю...

– Звісно. Ми ж із тобою говоримо не те щоб про обережність, а про серйозність і щоб було менше нервів. Хоча, у принципі, нервів ми додамо тільки тим, хто буде занадто багато писати. Я дуже багато їм приділяю часу й занадто багато згадую тих, хто пише, правильно?

Ну Женю, треба розслабитися.

– Фух... (Відкидається на спинку дивана.)

– Усе, поїхали.

– Так.

А були випадки, коли ти щось сказав в інтерв'ю, а Володя тобі телефонував і говорив: "Женю, ну навіщо так? Міг фільтрувати якось базар?"

– Ти знаєш, це було вирізано просто з якогось інтерв'ю. Блін, що ж це було за інтерв'ю?.. Я не пам'ятаю. Пацани, по-моєму, які в нього брали інтерв'ю в Парижі... Не пам'ятаю, чесно. Звідти було вирізано фразу, що "мені пох...й на Україну". От і все. Там було так: "Я дійсно вважаю, що вони всі дебіли. І мені пох...й на Україну". Це все пішло після того, коли на дебатах худі зі стрічкою POHUY (у цьому худі Кошовий прийшов на дебати між кандидатами у президенти Зеленським і Порошенком. – "ГОРДОН"), абсолютно не думаючи про те, що буде, хто буде мене обговорювати, що потім вони із цього зроблять велику сенсацію. Тепер вони згадують це ще... Ну коротше, неважливо. Я забув просто в них запитати, що мені надіти, от чесне слово. Стояв перед дзеркалом і думав: "То що ж надіти мені на дебати? Надіну POHUY, піду так, щоб вони всі там поливали мене лайном". Ну добре, нехай буде так, нехай вони потішаться.

От умієш ти створити інформаційний привід, Женю, розумієш?

– Ой, ти ще раз нагадала. Я тобі наприкінці розповім інформаційний привід. Відповідаю. Олесю, це для мене просто показник деяких українських ЗМІ. Я не називатиму сайта. Річ у тім, що дай боже, щоб були правдивими українські ЗМІ. Але як я вчора переконався, по-моєму, нуль.

Не називай, а розкажи просто ситуацію.

– Ні. Давай ми закінчимо – і на позитивній ноті ми все завершимо.

– Гаразд. Ми зараз говорили про дружину президента. Їй важко зараз, як ти вважаєш?

– Їй було тоді важко усвідомлювати, що Вова буде президентом, а вона буде першою леді. Якщо ти пам'ятаєш, вона сама казала, що була проти того, щоб Володимир Олександрович ішов на головну посаду країни. Звісно, важко. Важко справлятися з тим, що навалюється щодня. Ти мене запитала – я відповів. Важко.

Вона досі вважає, що рішення йти у президенти було помилкою?

– Я не знаю. Я не цікавився. Я думаю, що під час зустрічі не варто на цьому загострювати увагу. Коли буде складно, вона скаже. Хоча, думаю, вона не скаже. Вони люди сильні. Я їх знаю дуже давно.

Я нещодавно бачила пародію "95-го кварталу" на [колишнього главу Офісу президента Андрія] Богдана й Зеленського. І в залі сиділи Зеленський, Богдан, [нинішній глава ОПУ Андрій] Єрмак...

– Так.

І реально всі реготали.

– Але ти ж не розумієш, так, що це?

От розкажи, що це.

(Сміється.) Коли почався карантин, ми з дотриманням епідеміологічних, санітарних та всіх інших норм, дотримуючись закону, зняли концерт у Палаці "Україна" без глядачів. Фішкою було те, що перед початком концерту я сказав, що ми знімемо цей концерт без глядачів, тому що карантин. Але ми вставляємо реакції з архіву: всі ваші найкращі реакції з архіву наших концертів.

Капець (сміється).

– Тому в нас були в залі всі. Просто люди, мабуть, вмикали не від початку концерту, вони не чули початку концерту і цієї фрази-попередження, що буде архів. І в нас там на жарті про Порошенка сміявся Порошенко в залі. І хтось пише в коментах: "А що, Порошенко в залі? Та ну". От про що йдеться. Чують дзвін, та не знають, де він.

Женю, я тепер розумію, що ти ще жорсткіше протролив Богдана, коли вставляв ці реакції.

– Він же хотів, щоб його показували, щоб пародії на нього були. Будь ласка, Андрію Йосиповичу.

Не таємниця, що в тебе не дуже гарні стосунки з Андрієм Богданом. Ти мені навіть в інтерв'ю говорив, що є навколо Зеленського люди, які ведуть його не туди, і ти сподіваєшся, що незабаром їх навколо нього не буде. Загалом, бачиш: як ти сказав, справдилося.

– Та нам узагалі щось клеять якісь пророцтва. Ми в зимовому концерті пожартували про [колишнього генпрокурора Руслана] Рябошапку, а потім настав час – він зняв Рябошапку. Ну, коротше... Колись був концерт, коли ми говорили, що долар буде по 35, минув час – і він став по 35. І все. Але потім, слава богу, він знизився. Сподіваюся, що більше такого не буде.

Женю, давай щось гарне ви будете пророкувати.

– Так наче ж... Так. Добре.

А чому тобі не подобався Андрій Богдан?

– Навіщо? Давай не будемо про це. Не хочу. Це дуже особисте, Олесенько. Давай не будемо виносити це все на всезагал. Не хочу навіть про це говорити.

У вас просто був особистий конфлікт. І це вже переросло...

– Не те щоб особистий конфлікт. Просто... Не хочу, все. Пішов – і слава богу.

Але ти зараз задоволений тим, що Андрій Єрмак біля Володимира?

– Так. Але знову, ти ж бачиш: купа всяких провокейшенів і всього іншого. Я думаю, що вони впораються і поставлять кермо України... Пам'ятаєш, як раніше, у дитинстві, у велосипеда було, коли кермо ламалося? От його просто було повернуто на 360. Зараз вони прийшли – і починають потихеньку повертати. Я дуже сподіваюся, що незабаром кермо стане рівним, гарненьким – і Україна поїде прямо на новій гумі, уперед і на купу-купу довгих років і кілометрів.

Богу у вуха твої слова.

– Я начебто з ним зранку поговорив, так.

"Алло..."

– Ні, не таким зв'язком. У нас інший.

До речі, а як у тебе Зеленський підписаний у телефоні зараз?

– "Зеленський". Він у мене й тоді був підписаний "Зеленський". Я не змінював його назви.

Які в тебе стосунки з Андрієм Єрмаком?

– Звичайні, дружні стосунки. Він приходив на концерти, ми зустрічалися на різних заходах до того, як вони туди пішли всі разом. Звичайні, нормальні, приятельські стосунки.

Згадай, із кожною людиною пов'язана якась ситуація, коли вона тебе здивувала або коли ти на неї глянув якимись іншими очима.

– Я коли дізнався, що він продюсує фільми, здивувався. Я просто думав, що він крутий юрист і працює, напевно, у цьому напрямі. А те, що в нього є потяг до кінобізнесу, – я про це не знав

От сьогодні ситуація реально дуже важка у країні. Чорнобиль сьогодні горить, економіка зруйнована, коронавірус прийшов, медицини немає...

– Наскільки я знаю, загасили його.

Ну, загасили. Відкритий вогонь загасили. Але ти ж розумієш, зважаючи на те, як українці й далі весь час палять листя...

– Для мене це незрозуміло. Дехто проти карантину, дехто каже, що обмежують права людини. Начебто ми хочемо в Європу, але приклад Європи нам абсолютно до одного місця. Так виходить, чи що? (Кашляє.)

Женю, не лякай мене. Що це було?

– Я вдавився слиною. Зараз, секунду.

Як каже [екснардепка] Надя Савченко, коли закашлюється: "Не переймайтеся, нічого страшного. Це не коронавірус. Лише відкрита форма туберкульозу".

– Так, дійсно. Так от виходить, що приклад Європи нам до одного місця. Але згадаймо Австралію, яка горіла. І ми молилися за Австралію й усе інше. А зараз просто ходять... Я теж виїжджаю, припустімо, в ліс, виходжу. Теж купа випаленої землі. Це залежить, виходить, від людини. Кому гірше вона зробить? І так природа по ходу мстить нам усім за те, що ми з нею зробили за таку кількість часу... А однаково я дивлюся, що в лісі валяються пляшки й усе інше. Людям деяким просто на це наплювати. У них є свій дах, є своє віконце якесь – і от вони через віконце плюють, вони через це віконце дивляться. "А може, щось видивлюся, а може, щось і не видивлюся". Але сказати треба. От і все.

У тебе немає відчуття, що, зважаючи на це все – загальний і внутрішній жах, а тепер ще й зовнішній, тому що весь світ просто горить із цим коронавірусом, що країна просто котиться кудись у прірву?

– Вважаю, що, якби не було карантину, було б іще гірше. Я не думаю, що країна котиться казна-куди. Давай ми не будемо зараз говорити так голосно. Думаю, усе виправиться. Звісно, у такій непростій ситуації я, припустімо, не знаю, що б робив на місці президента. Я думаю, ти теж навряд чи розумієш, що ти могла б зробити на його місці.

Я б запрошувала професійних людей, які б говорили, що робити. Я би слухала.

– Я думаю, що він спілкується із професійними людьми – і щось роблять, звісно. Тому говорити про те, що він не діє, я не можу. Ну чесно. Я не бачу, що він не діє. У мене ж очі не повиїдало, слава богу, правда?

– А тебе не обурює така ситуація: от влада вчасно посадила країну на карантин (це єдино правильне рішення, з огляду на те, що наша медицина в руїнах), усі сидять, втрачають гроші, банкрутують бізнеси, навіть у парк не можна вийти з дитиною погуляти, але водночас абсолютно нормально, що люди на Вербну неділю, на Великдень поперлися і ще планують попертися до церкви і принести звідти такий сплеск, таку свічку коронавірусу... І на фіга було тоді садити всю країну?

– Так я тобі кажу про ставлення людей до людей, у принципі. "Мені пофігу на карантин – я хочу піти посвяткувати". А про наслідки ніхто не думає, розумієш? Ми ж із тобою паніки не наганяємо – ми просто говоримо про те, що може бути, і все. Тому моя молодша дочка, припустімо, відтоді, як оголосили карантин, сидить удома. Вона нікуди не виходить. Вона щодня говорить: "Коли ми підемо в садок?" А [старшу дочку] Варю я двічі вивозив, вона з вікна машини дивилася на місто. Усе. Я вважаю, як сказав Зорян Шкіряк: "Лучше перебдеть, чем недобдеть". Я думаю, що це була правильна його фраза.

На те він і Зорян.

– На те він і Зорян, так.

Женю, якщо дивитися на соцопитування, за рік рівень довіри до президента Зеленського суттєво знизився. Ти розумієш, чому так відбувається?

– Дивись, я ж не знаю, де ви там дивитеся всі ці рейтинги, я за ними теж не стежу. Я до карантину виходив на вулицю і спілкувався з людьми, які мене зустрічали. Я ж не ховаюся ні від кого, не сиджу, не пишу нічого. Думаю, що якби серед тих, кого я знаю, і тих, хто досі вірить, думаю, вони сміливі люди, вони б могли сказати, що "ай-ай-ай, як же так?" Може, так. Але я не думаю, що із цього треба робити якісь глобальні повідомлення для народу: "От, усе знижується. Довіра знижується до влади". Ну, не знаю я.

Я не про це. Я радше про те, що, якщо ти бачиш, що є якась проблема, яка впливає, зокрема, на рейтинг, може, потрібно просто по-іншому підійти до розв'язання й виправити ситуацію?

– Я ж не радник президента. Навколо нього там купа людей. Слава богу, я дуже сподіваюся, що є якісь адекватні радники, які радитимуть адекватні речі. Він людина розумна, він знається багато на чому. Тому я лізти туди не буду.

Хто зараз головні вороги президента Зеленського?

– Звідки я знаю? У нього спитай.

Ну, буде можливість – запитаю. Поки ти переді мною.

– Телефон дати?

Є. (Сміються.)

– Я не говоритиму про його ворогів. Я не знаю. Я не готовий за нього відповідати, хто в нього вороги, а хто друзі, хто ще щось. Я так не звик.

Ні, те, що ти бачиш, Женю. Те, що ти бачиш зовні.

– Я вже про них сказав. Вони перебувають поруч там. І, на жаль, деяким із них потрібно тільки лаве – і все.

Зараз усі питають: "Ви йдете в мери Києва?" Як можна без нервів відповісти на це запитання?

Розумію, про що ти говориш. Коли ми говоримо про опитування, я в них не вірю. Більшість опитувань тенденційні, треба дивитися, хто їх замовляє.

– Звісно.

Але це тенденція будь-якої влади: щойно людина або група людей стає владою, рейтинг у будь-якому разі знижуватиметься. Плюс об'єктивні причини, коли через якісь проблеми наступають провали. Але знаєш, що я чую? Я зараз не про рейтинги, а просто коли ти розмовляєш із якимись людьми. Я чую, що головна претензія до Володимира – це те, що він потроху стає Порошенком. Я тобі поясню, у якому сенсі. Перше: кадрова політика. Це те, про що ти говориш, що він добирає людей, зокрема, і з команди Порошенка, які там уже себе зарекомендували і, м'яко кажучи, не дуже. І друге: що ідеологічно він намагається сісти в ті самі сани, у які сідав Порошенко, йдучи на поводу в агресивної меншості. Розумієш, про що я кажу?

– Ні. Знаєш чому? Я й на політиці не розуміюся. Тому туди не пішов.

Ага, на політиці він не розуміється...

– Я тобі серйозно кажу: в усіх політичних аспектах та питаннях я не готовий почуватися якимось рекомендатором, експертом чи ще кимось. Тому я тебе просив: менше політичних запитань. Я не хочу, вони в мене вже ось тут. Мені ставлять політичне запитання, а мене від нього нудить. Тому що люди не чують, що я кажу: "Та не знаю я".

Женю, це твоя робота. Тому що ви ж навіть жартуєте завжди про політику. У будь-якому разі ти цим живеш і до, і після.

– Ні, я політикою не живу "і до, і після". Я живу гарним настроєм, гумором і намагаюся в такий спосіб зарядити народ, який нас дивиться. От і все. Я не живу політикою. Я не готовий ходити на всі ці телеканали і розповідати, що ось я такий розумний, я в політиці багато тямлю. Не хочу я. Я про це сказав ще на початку президентської і парламентської кампанії. Багато хто запитував. Не хочу. Зараз усі запитують: "Ви йдете в мери Києва?" Скажи, як можна без нервів відповісти на це запитання?

Ну спробуй.

– Ну це ж щось незбагненне. Це що, людина змінила свою думку і сказала: "А, нехай, то херня, що я сказав "не піду". Я передумав. Я піду". Це як?

Ну, нововиявлені обставини.

– Ні, так не буває. Олесю, так не буває. Так не чесно. Це не чесно і не по-людськи. Потрібно залишатися людиною, потрібно дотримуватися свого слова. От і все. Я не переступаю через себе, коли кажу: "Я не піду в політику". Я не переступаю через себе. Мені це не треба. Я себе там не бачу. Я не хочу. Мені й так вистачає всього того, що відбувається. Тому що однаково все, що відбувається там, асоціюється з нами. Тому в будь-якому разі, якщо ллється туди, ллється і сюди. Тому ми в гумових чоботях, вони в нас гарні, різного кольору.

У рукавичках, у масці...

– Так, під час карантину ще й у рукавичках і в масці. Але взагалі у житті ми в гумових чоботях і крокуємо задоволені, гарні...

– Танки бруду не бояться?

– Абсолютно. Ти подивилася зараз на моє обличчя і сказала "танки бруду не бояться". Так, трішки Євгенко із Грицем піднабрали тут, так.

Карантин же.

– Так. Але Євгенко качає прес. Допоможе йому це чи ні, не знаю.

Покажеш, як ти качаєш. Перевірю.

– Ні, не буду. Це все відбувається зранку. А я зранку у трусиках на килимку. Я не можу, не хочу. (Сміється.)

Ти стріми не робиш?

– Стріми – це що таке? А, на кшталт прямого ефіру?

Так. Про зарядку, щоб люди приєднувалися.

– От бачиш: ти знаєш такі слова, яких я не знаю. Сказала б "прямий ефір" – я б усе зрозумів. "Стрім", "стрім"... "Ok, stream, yeah..."


Фото: Сергей Крылатов / Gordonua.com
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com


Тобто ти прямий робиш?

– Прямий ефір я роблю. Але я не качаю прес у прямому ефірі, тому що, знаєш, я не роблю у прямому ефірі того, що може потім вилитися...

Щоб не заздрили.

(Сміється.) Так, щоб не заздрили. Тому що все сказане вами можуть використати проти вас. Так завжди було.

І все показане вами.

– Так, і все, що показано вами, теж можуть використати проти вас. Тому ми нікому нічого не показуємо. Ми собі спокійно, тихо радіємо, бо що – що? Правильно: щастя любить тишу.

Думаю, президент спить на добу години чотири

Добре, давай про щастя. За час президентства – майже рік минув – чим ти особисто пишаєшся? Які успіхи президента Зеленського ти можеш назвати?

– Я підсумую просто однією фразою. Я не називатиму успіхів. Я пишаюся своїм президентом. От і все. Далі, наступне запитання.

Чому?

– Наступне запитання.

Ти ж знаєш, я люблю докладно: перше, друге, третє, компот.

– Ні, не хочу. Не буду я докладно про це говорити. Я пишаюся своїм президентом. І не тільки тому, що він мій друг. Тому що... Тому що.

Ні, Євгенку, дивися, я ж завжди об'єктивна. Коли ми з тобою робили інтерв'ю на початку його президентського строку і я тобі ставила це запитання, ти сказав, що пишаєшся своїм президентом. Тоді, на початку шляху, тому логічно було відповідати. А зараз, за рік...

– Я пишаюся тим, як він може впоратися з усім, що на нього навалилося. Я пишаюся тим, що в нього так багато сил. Чесно – я не очікував.

Скільки він спить на добу?

– Думаю, години чотири.

Ну, в такому режимі постійно працювати – це...

– Ну що поробиш? Таке відчуття, що поки працює тільки він один, а навколо всі тільки дивляться: "А що, можна було?"

Я тобі скажу, це реально складно. Це навантаження, навіть незважаючи на те, що він молодий...

– А хто казав, що буде легко? Ніхто ж не казав. Усі ж кажуть, що "ось пішов нажертися, накрастися", ще щось. Так усе було. І не крадені гроші, а зароблені. Життя було... (Свистить.) Як в артиста, як у шоу-бізнесі. Так, без політичних труднощів, із труднощами шоу-бізнесу. І що? Просто так він узяв і поміняв? "Гаразд, це набридло. Піду туди". Та ні, я думаю, там зовсім інші цілі.

Чи зміг би я взяти участь у перемовинах у Мінську? Якщо запросять і я розумітиму, що скажу щось розумне і це допоможе, окей, посиджу за столом, поговорю

А давай я в тебе про майбутнє запитаю. Як ти вважаєш, що Зеленський має зробити, щоб увійти в історію України?

– Ой... Я думаю, закінчити війну.

Тобто ти реально сподіваєшся, що вдасться?

– Я дуже на це сподіваюся. Я думаю, що не я один. Я дуже цього хочу. А як – запитання не до мене. Вони ж намагаються це зробити.

Я тобі поясню...

– У всіх багато розбіжностей. Я просто хочу, щоб закінчилася війна. І знову зараз буде... Дивись: я не хочу відповідати на такі запитання, тому що буде дуже багато претензій. Правда. Ось ти в мене запитала... Я дуже сподіваюся, що він закінчить війну. Ось усе. Ось цю фразу можеш вставити. Я дуже на це сподіваюся.

(Розмовляє з донькою.) Серафимо, будь ласка, я тебе дуже прошу... Серафимо, ну не можна з нами. Зараз ми з Олесею закінчимо – і я до тебе прийду. Ні, з нами не можна. Усе.

Ну бачиш, як дитина любить тата. І, незважаючи на карантин, хоче з ним бути весь час.

– Я теж її дуже люблю. Багато в тебе ще всього? Тому що зараз нам ніхто не дасть...

Ні, не багато. Поїхали.

– Давай.

Цитую: "Весна прийде – саджати будемо". Пам'ятаєш?

– Так.

Весна прийшла...

– У нас навіть пісня "А где посадки?" з останнього концерту. Ти послухаєш – і все зрозумієш. Це відповідь на моє запитання. Можеш навіть вставити шматочок.

А які там слова? Скажи зараз.

– "Где посадки? Весна давно уже в календаре. А где реформы? Где? Весна давно уже в календаре". Це тільки два рядки. А там далі... Усю пісню можеш послухати. Ефір уже був. Це той, який без глядачів, з архівним залом.

Я тобі більше скажу. Судячи з коментарів, які пишуть ваші виборці, найголовніший об'єкт для них – це Петро Порошенко. І навіть коли ми з тобою інтерв'ю робили, ти теж казав, що хочеш передусім, щоб він відповів за те, що зробив.

– Так. Ну ти ж бачиш, як виходить. Мабуть, вони щось замислили і нікому не кажуть. Тому що, якщо сказати всім, нічого не буде з цього. Я дуже сподіваюся, що вони працюють над цими посадками. Так, не так швидко. Так, не весна. Незабаром літо... Але побачимо.

"Спасибо партии за это".

– "Спасибо партии за это!" Оце так. Добре.

Мені дуже сподобалася ідея Володимира Зеленського залучати до перемовин, зокрема до мінського формату, вихідців із Донбасу, які переїхали на підконтрольну уряду територію України, мають проукраїнську позицію, живуть тут – людей, які теж повинні у цьому брати участь. Ти – яскравий представник вихідців із Донбасу. Скажи, будь ласка: не в політику, не в мери Києва, а от якщо спробувати, як ти кажеш, наблизити мир... Тим паче, це твоя мрія, там залишилася частина сім'ї...

– Якщо запросять, якщо я розумітиму, що я скажу щось розумне і це допоможе, окей, піду посиджу за столом, поговорю.

Це вже мені подобається, це гарна новина.

– Ну дивись. Це ж не те щоб гарна новина. Це просто "якщо, то так". Ось так. Тільки в цьому випадку.

Дідусь Путін на саміті в Парижі щулився трішки, і мені здавалося, що в нього злетять черевики з ніг

Я була на перемовинах у Парижі в нормандському форматі, коли [президент РФ Володимир] Путін і Зеленський познайомилися особисто, подивилися один одному в очі. Цікаво було за цим спостерігати, цікаво було спостерігати за мімікою, як вони один на одного реагували. Я знову згадую те, про що ми з тобою говорили під час інтерв'ю. А ти дуже добре знаєш Володимира Олександровича. І ти мені тоді сказав, що, з огляду на те, наскільки він розлючений на Путіна, він узагалі може його під час перших перемовин одразу й вирубити. Ти кажеш, він займається спортом, качається, усе гаразд. Скажи, така ймовірність реально була?

– Та ні. Я думаю, йому б ніхто цього не дозволив. Та й він, напевно, сам розуміє, що це мало б вигляд... З одного боку, це мало б гарний вигляд, глобально найгеніальніше...

Так!

– Але я так розумію, що є – як це називається? – політика якась, етикет... Протокол якийсь є. Але якщо ти помітила, то він змусив понервувати дідуся. Ти ж бачиш, що дідусь щулився трішки.

Не те слово.

– Дідусь щулився, і мені здавалося, що в нього злетять черевики з ніг. Тому що я б на місці відеоредакторів та відеооператорів столик би знімав трішки вище, по груди, а щоб не було видно підстільних танців двох ніг.

Я сиділа у другому ряду, якраз навпроти Путіна. І я ці ноги спостерігала великим планом. Вони жили абсолютно своїм життям. І в нього ходили жовна. Він був дуже розлюченим, розумієш? Як мені сказали ті, хто був у делегації, після цієї зустрічі вони ні до чого не домовилися, але Путін заповажав Зеленського.

– Ну, слухай... Це ж усі говорять про те, що "от хлопчик прийшов, що з нього взяти?" Та не такий уже, власне, хлопчик. Побачимо.


Встреча в нормандском формате состоялась 9 декабря 2019 года. Фото: EPA
Зустріч у нормандському форматі відбулася 9 грудня 2019 року. Фото: EPA


А хто кого переграв, як ти гадаєш?

– У сенсі? У цій нормандської зустрічі?

Ну так. На особистих стосунках.

– Якщо на особистих стосунках... Ми ж зараз щойно про це поговорили. Усі ж хотіли, мабуть, бачити те, що зараз "дідусь" притисне "хлопчика", скажімо так. "Петя і вовк". Чуєш, Чайковський... Вийшло, мені здається, зовсім інакше. Може, не так, як хотілося всім, щоб це було на сто відсотків, але мені здається, що він йому щось таке сказав... А може, просто сказав, що в нього наболіло стосовно цього. Але в такому форматі, що зрозумів дідусь, що треба щось вирішувати.

І буде вирішувати?

– Хто? Дідусь? Та дідуся треба підштовхувати трошки, щоб він уже... А то зона ризику.

Чи знайти йому бабусю?

– Кому? Дідусеві? Я тебе прошу. Навіщо йому бабуся? (Сміється.) Це дві людини в зоні ризику. Ти що? Зараз час такий.

А, ти так викрутив.

– Не треба.

Добре. Ти вже сказав, що в мери Києва не підеш. Я тебе почула, я тобі повірила.

– Дякую.

Про свої історично трошки натягнуті, скажімо так, стосунки з [мером Києва] Віталієм Кличком ти розповідав і в інтерв'ю, і ти мені розповідав, як ви навіть у вузькому коридорі з Віталієм та його братом зустрічалися. І ти йому казав: "Поверніть мої каштани", а він тобі щось відповів.

– Ні. Не "мої каштани". Давай так. Мені каштанів ніхто не відривав. (Сміються.) Тому я про свої каштани мовчу. Зрозуміло? Ось. Мої каштани дорого коштують – давай про них не будемо.

Ну ось ти зарядку не показуєш уранці – ми не знаємо...

– Так, слухай... Ну годі вже. Що це за Pornhub почався? (Сміється.) Ні, я казав, щоб повернути каштани на Хрещатик. Я не говорив про "мої каштани". Я хотів би, щоб народ виходив на Хрещатик, як це було дуже давно, у травні, коли все квітне, і щоб було так само гарно. Ось усе, чого я від нього хотів.

"Расцвели каштаны в Киеве весной".

– "...Весной. И моя прическа поменялась очень".

Клас. Скажи, а що він тобі відповів?

– То я ж тобі казав. Він сказав: "Я без ваших порад розберуся".

Добре. Ну от кажуть, що Володимир Зеленський і Віталій Кличко помирилися.

– А я з ним і не сварився.

А на твої стосунки з Віталієм Кличком це якось вплинуло?

– Та я з ним не зустрічався вже дуже давно. У нього є свої проблеми. Нехай вони розв'язують і працюють: один – над містом, а інший – над країною. Усе. Ми зараз їх обговорюватимемо, знову приділятимемо час? Нічого не змінилося від того часу, от чесно.

Ми у "Кварталі 95" не намагаємося піднімати ціни на корпоративи, тому що в нас друг – президент. Мені здається, це було б скупо

Добре. Давай про "Квартал" знову, про приємне.

– Давай.

Від того моменту, як Зеленський став президентом, ціни на корпоративи із "Кварталом" зросли чи впали?

– Ми не стежимо... Точніше, не прагнемо до того, щоб "у нас друг – президент, піднімаймо ціни". Мені здається, це трішки якось, знаєш, скупо було б.

Тобто ціни ви не змінювали?

– Ні.

Окей. А більше стало замовлень чи менше? Ну, карантин не враховуємо.

– Ну, були замовлення. Ну як... Були.

Після того, як Зеленський став президентом, більше стало замовлень чи менше?

– Я думаю, що воно все залишилося на такому самому рівні. Десь, може, у якісь місяці було більше, так.

– А чи були спроби після того, як Володимир став президентом, щоб під час замовлення "Кварталу 95" на корпоратив вів його як головна людина саме він?

– Та ні, ну Олесю, ну що це?

Ні?

– Та ні. Ну годі. Це ж неможливо.

А пам'ятаєш, він говорив, що "я взагалі можу вийти на сцену і, навіть як буду президентом, я ніколи не відмовлюся, щоб щось провести"? Це улюблене взагалі заняття.

– Та ні. Ну що означає "щось провести"? Він виходив на сцену. І в "Лізі сміху" виходив на сцену, і виходив на сцену "Кварталу". Тобто як гість. Але що означає "щось провести"? Теж давайте не будемо...

На громадських засадах.

– Давайте не перетворюватимемо на мультики ось це все.

Ви на фільм перетворили спочатку.

– Ні, ну слухай... Кажуть, що "Слуга народу" – це була прямо президентська кампанія, від якої ніхто нічого не чекав. Це те ж саме, як ти говориш мені про те, що Ігор Валерійович Коломойський платить гроші, щоб ми писали номери.

Хвилиночку. Це ти сказав. Я сказала, що він замовник або ідейний натхненник. Про гроші жодного слова.

– Ти сказала "замовник". А що означає слово "замовник"?

Стіл замовлень.

– Ой, усе. Нумо не будемо зараз до одного слова... Я тобі сказав так, як ти подумала, між іншим. І так, як подумало багато. Давай не будемо зараз мене ось це тут...

Нумо не будемо тут це...

– Нумо тут мене це не будемо, а то в мене закінчується словниковий запас.

Нещодавно Володимир Олександрович збирав за одним великим столом олігархів, великий бізнес – усіх найбагатших людей України, для того щоб вони допомогли Україні боротися з коронавірусом. А якби ти зібрав олігархів зараз, що б ти їм сказав? Або для чого ще ти б їх організував?

– Ну вони ж бачать, як у Китаї побудували лікарню. За скільки?

За тиждень, чи що.

– Ну так, щось таке. У кожного ж є можливість. Ось у кожному обласному центрі. Точніше, у кожній області ось побудували б таку велику лікарню. Хтось писав про те, що Кріштіану Роналду готель віддає під те, щоб поселити туди хворих із коронавірусом. Природно, це все виявилося фейком. Але я думаю, що якби була така можливість, то цілком би він це зробив.

А [колишній] прем'єр-міністр [Олексій] Гончарук тобі подобався?

– Ну як... щось нове. Він як подобався, так і набрид, знаєш. Гарно на самокаті заїхав – і на санчатах...

– "Красиво..." (Наспівує.)

– Так. Як увійшов, так і пішов.

– Зараз новий прем'єр-міністр Денис Шмигаль. Він тобі подобається?

– Та я з ним не знайомий, чесно. Я як із тим не був знайомий, так і з цим не був.

А він тобі вселяє довіру? Він може з економічної кризи витягнути Україну?

– Ну, дядько каже якісь правильні пропозиції. Що мені ще сказати? Я ще раз кажу: я не стежу, не дивлюся новини. Тому що, якщо дивитися новини, можна з глузду з'їхати. Є люди, які телефонують і кажуть, у яких є, там, припустімо, достовірна інформація. От і все. Вони нікуди не пхають – ні в новинні канали, нікуди. Бо знають, що однаково дуже погано це все піднесуть. Тому я не дивлюся новини і не хочу їх дивитися. У мене є свої методи [одержання] інформації про країну і про те, що і як.

Поговорімо про тих, кого ти знаєш. Наприклад, у Верховній Раді щонайменше [лідер гурту "Океан Ельзи", нардеп від партії "Голос"] Святослав Вакарчук. Своя фракція, завів, рік минув – як тобі його політична діяльність? Як ти оцінюєш результати?

– Та я не стежу за ними, Олесенько, я ж тобі кажу. Ну правда. Вони мені не цікаві.

Але вони впливають, зокрема, на те, що відбувається навколо Володимира.

– Нехай впливають. Господи, та нехай впливають. Я думаю, що всі дорослі люди, усі чудово розуміють, хто на кого впливає, хто кого викидає, хто кому що башляє... Усі ж чудово все розуміють. То навіщо ми зараз про це знову розмовлятимемо і знову це мусолитимемо? Ні, все, не хочу.

У російських зірок немає мого телефону

Окей. Із російських зірок шоу-бізнесу хто тобі телефонував або як переказував прохання, щоб ти допоміг, наприклад, в'їхати в Україну? Тому що багатьом же заборонили в'їзд, а їм хочеться сюди повернутися, заїхати чи ще щось зробити.

– Ти хочеш з мене зробити "сірого кардинала", який вирішує питання на стороні?

А ти що, не сірий кардинал?

– Ні, я себе таким не вважаю.

Ні, ти не сірий – ти зараз у блакитному.

– Дякую. По-перше, я таким не займаюся. Це перше. По-друге, у російських зірок немає мого телефону. Та й ніби особливо спілкуватися з ними не хочу. Після того, що вони говорять про мою країну, і після того, що вони виробляють, я якось... Ти знаєш, за свої 37 років чомусь протягом останніх 10 років я почав розбиратися в людях і копати трішки глибше, не виносячи це все на світло. Десь щось я собі в голові пометикую – і воно виявляється правдою, на жаль. Але якою правда б не була, вона такою має бути.

Через карантин ти став біднішим?

– Ну ти ж у карантин не заробляєш. Усі, що були в тебе запаси грошові, так і є. Напевно, якщо потім ми підрахуємо все, то, звісно, так. Я думаю, що я не виняток. Я ж не надприродне щось, яке заробляє під час карантину, поки всі інші втрачають бізнес і не заробляють гроші такі, як раніше.

Скажи, яка ситуація з коронавірусом в ОРДЛО? Твоя мама в Алчевську. Вона ж телефонує, щось розповідає. Яка там ситуація?

– Так у них так: тяп-ляп. "Хочете – ідіть. Не хочете – не йдіть".

Тобто немає такого карантину?

– Є, напевно. Знову ж таки в дитячий садок хочете – ведіть дитину, хочете – не ведіть. Магазини відкриті. У нас же продуктові – теж. Але однаково кажуть без потреби не виходити. Я не знаю, чи кажуть їм там...

Але мама сидить удома?

– Мама сидить за можливості вдома, але там ще й бабуся, а вона не може сама себе забезпечити. Я маю на увазі, продуктами й усім іншим. Тому її потрібно періодично провідувати. За можливості, звісно, сидить удома.

Женя, може, все-таки забрати їх звідти?

– Олесю, як? Я намагався. Я забрав – і брат у мене, і дружина з дітьми брата теж. Вони живуть у Харкові. Дякувати богу, що вони мене послухали. Я ще 2014 року намагався забрати. Але оскільки батька не стало 2014 року й він там похований, то мама не захотіла звідти їхати.

Категорично, еге ж?

– Ну, якось так. Ясна річ, що там бабуся. Якщо мама поїде, нікому буде за нею доглядати.


Фото: Сергей Крылатов / Gordonua.com
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com


Добре. Скажи, сьогодні, коли ситуація в тебе змінилася, оскільки ваш хедлайнер пішов у політику й очолив країну, чи багато людей з'явилося, які раніше тебе забули і не телефонували, а тепер звертаються, і грошей просять, і допомогти, і хочуть дружити?

– Ні, грошей не просять. Хоча трапляється таке, що і грошей просять. Так, звісно, вилазять люди 10-річної, 20-річної давності. Звісно. Це те саме, як із шоу-бізнесом: поки ти не став популярним, у тебе немає друзів. Щойно тебе показують по телеку і ти починаєш заробляти гроші, і люди бачать те, що ти робиш... (Говорить із донькою.) Зараз відкрию! ...І люди бачать, що ти заробляєш, бачать, там, будинок, машину, квартиру, то, ясна річ, вони розуміють, що "ти, Васю, мільйонер, ходиш ногами, Васю, дригаєш головою, ось це, світиш своєю лисою, пику напихуєш, щоки від'їдаєш, падла ти така. От і все. На гарних людей гониш – і все". Живіть за совістю.

Ти не пошкодував, що Зеленський пішов у президенти? От чесно.

– Ну як, "не пошкодував"... Не те щоб не пошкодував... Мені дуже боляче дивитися... Не те щоб боляче дивитися, я просто чудово розумію, як йому, коли я з ним розмовляю, припустімо, або коли переписуємося. Я чудово це розумію. Але сказати йому: "Навіщо тобі це треба?" – я не можу, тому що, по-перше, я не маю права це робити, а по-друге, він сам це вирішив. По-третє, країна його підтримала. Напевно, по-перше, країна його підтримала. Тому задню давати не можна.

(Чути стукіт у двері.)

Ти, може, впустиш Серафиму – і ми поговоримо з нею, як вона проводить карантин?

– (Хитає головою.)

– Ні? Тобто не дасть поговорити?

– (Хитає головою.)

– Добре. Зараз експерти з ООН, зокрема, кажуть, що у зв'язку з карантином зросла кількість випадків домашнього насильства.

– Це жесть, так. Ми теж це обговорюємо із хлопцями. І якось хочеться щось зробити таке, щоб, може, якось закликати людей... Не знаю. Коротше, я тобі спалив: ми у процесі. Ми у процесі того, щоб обговорити цю тему соціальну.

Але ж є ще один момент: стає більше розлучень. Водночас Володимир Зеленський закликав, поки є карантин, розмножуватися, тому що демографічну ситуацію треба покращувати.

– Мені здається, це правильне рішення.

Ось я в тебе хочу запитати. Особисто у вас із дружиною до чого йде: до розлучення чи до третьої дитини?

– Так, знаєш що? До розлучення не йде. До третьої дитини – ні. Ми акуратні. (Сміється.)

Ти не слухаєш свого найкращого друга?

– У мене з'явилося більше вільного часу. Уночі ми цим користуємося.

Я ще про Варвару хочу запитати. Бо вона в тебе така чудова дівчинка, така талановита, така гарна... У маму.

– Дякую! "У маму". Чому тільки в маму?

Тому що дуже гарна, Євгенку, ну реально.

– Добре, добре, добре, схвалюю.

І дуже талановита. Талановита – напевно, і в маму, і в тата, я правильно розумію?

– Напевно. Танцює гарно, гарно співає.

А чия вона донька?

– Батькова. Це потрібно все від тата.

А мама?

– Ну ти ж бачиш, що вона не може жити без мене, розумієш? Тільки кудись зайдеш усамітнитися – "А ти що там робиш? А ти куди пішов? А що ти робиш?" І це постійно. І неважливо, планшет у руках у неї, гра якась, вона займається чимось, малює – немає значення. Тільки спробуєш встати з дивана – "А ти куди?" Вона стежить за кожним моїм кроком.

А ти кайфуєш, еге ж, на карантині?

– Ну, звісно, я кайфую. Я стільки часу вдома, у принципі, зі своїми дівчатками ніколи не проводив. Я думаю, що зараз ми... Не можу сказати, що на все життя. Зрозуміло, що...

Євгене, я хочу закінчити на радісній ноті.

– Так. Я потім тобі розкажу про фотографію і про новину. Давай.

Обов'язково.

– Але потім. Можеш не вставляти. Це я так тобі розповім просто, щоб ти розуміла.

Щоб я була в курсі. Тож я хочу закінчити на оптимістичній ноті. Наше інтерв'ю річної давнини ми робили перед парламентськими виборами і тоді посперечалися з тобою: ти сказав, що партія "Слуга народу" набере 50%. Набрала вона 43%. І ти, Женя, мені винен 20 доларів.

– Добре.

Тож я хочу закінчити на позитивній ноті: сподіваюся, що ти віддаси мені таки мої 20 доларів.

– Добре. Я їх обов'язково віддам. Я звик повертати борги. Тому я обов'язково 20 баксів, які я програв, поверну тобі.

Тобто я так розумію: "До наступного інтерв'ю за рік поверну".

– Хочеш – скинь номер картки. Я тобі у гривні надішлю. (Сміються.)

Дякую.

– Дякую тобі, Олесенько. Дуже дякую. Я дуже радий був тебе бачити. Дмитрові великий привіт переказуй.

ВІДЕО
Відео: Алеся Бацман / YouTube

Записала Олена Кравченко

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації