Melovin: Я не поїду виступати в Росію чи в Донецьк, хоч і запрошували за шалені гонорари. Для мене це як маму образити 

Я чую про Іво Бобула постійно. Він уважає: що голосніше співає артист, то він крутіший. Хтось вважає його провокаційним, хтось – суперечливим... Але персонаж цікавий

– Добрий вечір, Melovin.

– Добрий вечір.

– У вівторок на твоєму місці сидів Іво Бобул...

– (Сміється).

– Незважаючи на те, що тобі 21 рік, я все-таки запитаю: ти знаєш, хто такий Іво Бобул?

– Так, звісно. Я не можу не знати, хто такий Іво Бобул. Найчастіше це ім'я я чую від своїх друзів з естрадно-циркового, хоча сам навчаюся...

– Він там викладає?

– Він ректор, наскільки я знаю. Мій педагог із вокалу там само викладає. Загалом, я чую про нього постійно. Він уважає: що голосніше співає артист, то він крутіший. Хтось вважає його провокаційним, хтось – суперечливим... Але персонаж цікавий (сміється).

– Цей, як ти сказав, "цікавий персонаж" у вівторок у мене у програмі заявив, що буде балотуватися у президенти України, чим підірвав інформаційний простір. Якби тобі було 35 років, я б у тебе теж запитала, чи не плануєш ти у президенти?

– Ні, звісно. Це настільки не моя сфера... Я терпіти не можу математику, а там є велика частина математики...

– Щоб гроші рахувати? (Усміхається).

– Ну, гроші рахувати ми вміємо... Мені здається, це набагато важче, ніж шоу-бізнес. Політика для мене – таке далеке слово. Я коли натикаюся на щось таке в "ящику" (винятково вдома в Одесі, тому що батьки дивляться [телевізор]), я розумію, що нічого не розумію.

– Як ти думаєш, чому в українських артистів почалося загострення і вони масово пішли у політику? І напевно підуть ще: що ближче до виборів, то більше буде прізвищ.

– Це, мені здається, якийсь мейнстрім – назву це таким модним словом. Це продиктовано, але я не знаю чим. Я б не пішов...

– Давай не про політику. Скільки людей на "Євробаченні" подивилося твій виступ?

– Скільки подивилося? Я не знаю.

– Телетрансляція, інтернет – скільки мільйонів?

– Почекай... Я не підраховував. Я знаю, що на YouTube менше ніж за добу відео мого виступу подивилося, здається, два мільйони людей (це тільки платформа YouTube), і, здається, це був рекорд – два мільйони менше ніж за добу... там Ізраїль бомбив переглядами...

– А телеаудиторія?

– Точно не пам'ятаю, але, мені здається, це більше ніж 100 мільйонів...

– Колосальна кількість. Скільки людей у тебе у фан-клубі?

– Якщо взяти всі пабліки, усі сторінки, то, думаю, приблизно 300 тисяч. Десь так.

Після перемоги на "Х-факторі" в мене була зіркова хвороба. Виявлялося це жахливо

– Ти зірка?

– Я не вважаю себе таким, ні.

– А зіркова хвороба почалася...

– Була! (Усміхається).

– ... після "Євробачення"?

– Ні, ще раніше: після "Х-фактора".

– І як це виявлялося?

– Жахливо виявлялося. Мені пощастило, що в мене є друзі, моя команда Big House Melovin... Я їх зібрав усіх разом шість років тому... Збирав по шматочках, по частинках... І вони повернули мене до нормального стану...

– Як це було, що ти робив?

– Здавалося, що весь світ крутиться навколо тебе... Виявлялося це навіть у ставленні до близьких людей. Ти починаєш якось дивно поводитися, зарозуміло, дуже цинічно... Загалом, дуже негарно. І коли ти розумієш, що люди готові йти від тебе, починаєш розуміти... По-перше, мені здається, була якась карма: [сталося] дуже багато страшних подій у мої 19 років, дуже багато зрад...

– Це коли ти виграв “Х-фактор“?

– Так, одразу після перемоги. Тоді вперше зіткнувся і з пограбуваннями, і кинули мене на гроші (на той час дуже пристойні для мене)... Найкращий друг кинув мене на гроші... Бандити приходили під студію...

– Скільки грошей було?

– Не багато. Приблизно 20 тисяч гривень – це були гроші на оренду квартири...

– Андрій Данилко розповідав мені в інтерв'ю... Це саме відбувалося, коли йшов відбір на "Євробачення" в Україні...

– Так, я дивився (усміхається).

– Інтерв'ю вийшло дуже резонансним і дуже відвертим. Так от, він розповідав, що ти йому зателефонував перед фіналом українського відбору на "Євробачення" і був дуже засмученим, ображеним. Ти казав, що тебе всі цькували. Він тебе заспокоїв: прислав водія...

– Із гідозепамом, так (усміхається).

– І ти йому сказав, що таблетки – чарівні. Так усе було?

– Ну не те щоб чарівні. Звичайні заспокійливі... Я випив одну таблетку, запив водою (виявилося, що її потрібно було розсмоктувати, а я просто проковтнув) – і все. Мені здається, це вбиває непотрібний нерв. У музиці є потрібний нерв перед виходом на сцену, а є абсолютно непотрібний, який убиває...

Пройти нацвідбір на "Євробачення" важче, ніж представляти там Україну

– На "Євробаченні" чарівними таблетками користувався?

– На самому "Євробаченні" ні. І, якщо чесно, для мене це навіть якийсь показник: я зробив!

– Ти ж міг собі допомогти!

– У мене був абсолютний спокій! І я тобі скажу, що пройти нацвідбір на "Євробачення" важче, ніж представляти Україну там.

– Ось як?

– Так! Тому що у нас цей захід сприймають, як Андрій Михайлович [Данилко] говорив, як веселі старти...

– Тобі приємно, що тебе підтримав артист такого рівня?

– Більше ніж. Тому що це мій кумир ще з дитинства. Перший персонаж, за яким я стежив, – це Вєрка Сердючка.

– Що він у тобі розгледів? Чому, як ти думаєш, він тебе підтримав?

– Що він у мені розгледів, треба запитати в нього. Не в мене точно... Щось у нас співпало у спілкуванні. Я тактовна людина: я не пхаюся, не розпитую, я б ніколи йому не зателефонував... Але я реально розумів, що мені дуже потрібна його підтримка, щоб людина сказала: “Костю, усе добре. До побачення“...

– Він знайшов слова?

– Знайшов. Ми говорили достатньо, приблизно протягом 20 хвилин, я точно пам'ятаю. Потім я телефонував мамі й говорив: "Уявляєш, я з Андрієм Данилком говорив по телефону". – "О-о-о! Із самим Андрієм Данилком?!" – "Так". – "І що він тобі казав?" – “Заспокоював, підтримав"... І, дійсно, на той момент мені дуже не вистачало цього.

– На "Євробаченні" він теж був із тобою на зв'язку?

– Так, був. Потім вони записали мені відео, передали привіт єврофанам, із підтримкою, із вогнегасником... Мама (Інна Білоконь) була з такою лінзою... Наскільки я зрозумів, це була цукерка-жуйка, мені потім фани подарували її (сміється).

– Ти сам себе вважаєш талановитим?

– Ти знаєш, так, вважаю. Мій талант полягає в тому, що я люблю те, що роблю. Але не більше того. Я не вважаю себе талановитим музикантом чи талановитим співаком. Я вважаю себе талановитою людиною: я вмію співати, я вмію готувати, я вмію грати, я роблю парфуми. Я вважаю, що все це – таланти. І кожна людина – талановита.

– Із ким із артистів ти себе можеш порівняти?

– Ні з ким.

– А тобі приємно, коли тебе з кимось порівнюють? Адже постійно щось пишуть: око, як у Менсона, тощо...

– Приємно. Тому що люди, із якими порівнюють, часто вже домоглися великого успіху, дуже багато зробили в житті. Ще приємно тому, що починаєш копатися в собі й думати: я теж можу так багато зробити, щоб когось потім порівнювали зі мною (усміхається).

– Ти казав, що твоя бабуся займалася магією...

– Так.

– Що ти маєш на увазі, що вона робила?

– Вона лікувала людей, могла прибрати пристріт (а він у мене колись у дитинстві був дуже сильний просто, якийсь незрозумілий) і вона по-українськи – викачувала переляк.

– Як вона це робила?

– Яйцем.

– Серйозно? І до неї йшли люди?

– Так. Коли вона померла (вона померла наступного дня після мого дня народження: у мене 11 квітня день народження, а бабуся померла 12-го, прямо на Великдень), усі села, які були навколо, – усі з'їхалися на її похорон. Людям було важливо попрощатися з людиною, яка їм та їхнім дітям допомагала. Для мене це був якоюсь мірою величний момент, тому що люди її визнавали...

Я дуже добре зчитую людей, бачу віщі сни, розумію, що відбуватиметься зі мною за півроку, за рік

– Тобто до вас додому йшли...

– Не до нас. Бабуся жила в селі в Одеській області...

– Але до неї постійно йшли люди...

– Дуже багато людей.

– Вона ворожила?

– Ні, вона ніколи не ворожила. Вона говорила: "Мені заборонено це робити". Заборонено пити, заборонено матюкатися, заборонено в карти гратися... Вона більше з лікування... І вона ніколи не брала грошей. Вона просила принести тільки яйце, бо не хотіла брати у своїх курей (усміхається), щоб ці яйця нам потім передавати в Одесу. Тобто люди самі несли якісь продукти... Не було обміну грошима...

– Як уважаєш, вона передала тобі цей дар?

– Щось... Якийсь відсоток...

– Що ти вмієш робити?

– Я дуже добре зчитую людей, я бачу віщі сни, розумію, що відбуватиметься зі мною за півроку, за рік. Я абсолютно чітко розумів: буде щось незрозуміле після "Х-фактора", коли почалися ці проблеми із квартирою, із фінансами... Був момент, коли ми з командою сиділи і їли хліб, обрізаючи скоринку із цвіллю...

– Напевно, смачно було...

– Капець як смачно! (Усміхається). Просто насолода! Насправді все пізнається в порівнянні. Мені здається, я подорослішав дуже швидко...

– Чому ти в батьків грошей не попросив?

– Мені було соромно. Я все одно щось просив, питав... Але був момент (цей хліб із цвіллю), коли мені було настільки соромно, що мені хотілося самому через це пройти... Але слава Богу, тоді був і директор Артем, і менеджер Настя... Ми втрьох переїхали до Києва і почали свою історію...

– Ви всі з Одеси?

– Настя – з Одеси, Артем – із Харкова.

– Яких порад бабусі ти дотримуєшся або намагаєшся дотримуватися?

– У бабусі було дві фрази. Перед тим як я виходив із будинку кудись: гуляти, на якийсь захід, на концерт – я заходив до неї в кімнату, і вона завжди говорила: "Красунчик!" Без цієї фрази я ніколи не виходив (сміються).

– Так може треба було і псевдонім брати "Красунчик"?

– Ні-ні. Занадто зарозуміло (усміхається). Ось я заходжу, вона каже "красунчик", і я розумію: "Фух, можна йти". А друга фраза (те, чого я дотримуюся): не роби нічого назло, роби все всупереч. І кожен мій крок був усупереч: усупереч фразам на мою адресу, усупереч рухам на мою адресу, усупереч довгим язикам і всьому іншому. Усе – всупереч.

– Ти із собою носиш якесь її намисто, так?

– На концерти. На дуже важливі...

– Це твій талісман?

– Так. Вона завжди носила його на шиї, і після її смерті я попросив маму віддати мені ці буси. Я думав, вона не дозволить...

– Ти кажеш, що бачиш віщі сни. А хто буде наступним президентом України?

– Не маю поняття. Я про такі речі не думаю. Я думаю про те, що буде з моїми близькими, що нам далі потрібно робити, щоб здобути більше...

– Ти розумієш, що політика водночас усе одно існує і впливає на твоє життя, навіть якщо ти про неї не думаєш?

– Я вважаю, що не впливає.

– Як?! Адже економіка впливає, кон'юнктура, ринок!

– Головне, щоб від цього мозок не страждав, – тоді не впливає. А щодо економіки й фінансів: я вірю, що люди рано чи пізно зможуть заробити і бути щасливими. Щасливішими, ніж були вчора.

– За рік відбудуться президентські вибори. Ти підеш голосувати? Я так розумію, це твої перші президентські вибори?

– Не знаю, чи піду... Мені цікаво, хто буде [брати участь].

– За кого будеш голосувати?

– А не знаю.

– Ну більш-менш список уже відомий.

– Спочатку потрібно ознайомитися з тим, що вони будуть обіцяти. Як завжди, обіцяти... і дай Бог, щоб вони це робили (сміється).

– Є Тимошенко, Ляшко, Гриценко...

– Останнього імені я не знаю... Я не лізу в це. Я не встигаю елементарно поспати, не встигаю поїсти, хоча дуже люблю готувати... Я не встигаю навіть із мамою телефоном поговорити... От сьогодні вдень я набрав [її]: мама була зайнята, а я їхав ще на одне інтерв'ю... Мені взагалі так страшно щось упустити у стосунках із батьками...

– Після "Євробачення" не надходило пропозицій поїхати в тур на підтримку якихось політиків, партій?

– Ні, не було. Були тільки якісь дні народження.

– Зможеш поїхати, якщо запропонують?

– Мені здається, не зможу. Я ж себе знаю: буду потім себе гризти.

Висунення Святослава Вакарчука у президенти я вважаю безглуздою помилкою

– А раптом тобі кандидат сподобається?

– (Розводить руками). Можливо.

– Якщо Вакарчук піде у президенти, будеш за нього голосувати?

– Я вважаю, що це дурна помилка.

– Чому?

– Я дуже поважаю Святослава Вакарчука, але дуже переживаю, коли музика йде в політику. Вона [політика] і так є, не може не бути присутньою в музиці, але мені завжди страшно, коли артист, особливо такий, як Святослав Вакарчук, – іде не в тому напрямі.

– До Росії поїдеш, якщо тебе запросять виступити?

– Ні. Запрошували, але ні. Не час.

– За багато-багато грошей...

– Пропонували! І в Донецьку...

– Поїхати в Донецьк зараз?

– Не зараз. Коли все тільки почалося, кликали і пропонували шалені гонорари. Ні, звісно. Не можу. Для мене це як... та це як маму образити. Це те саме для мене.

– Коли востаннє у Криму був?

– Ще із класом їздив, я був маленький. Хоча ні, почекай, це було у старших класах. Мені було років 12– 13.

– У тебе у Криму живе хтось із родичів, друзів або знайомих?

– Ні, нікого.

– Чому найвисокооплачуваніші російські співаки люблять і підтримують Путіна, як ти думаєш?

– Мені здається, тому що вибору немає, тому що тиск великий...

– На них?

– Мені здається, що так. Я в це не заглиблююся, це просто така здогадка.

– Тобто ти вважаєш, що вони його бояться?

– Так.

– А як ти до нього ставишся?

– Як я до нього ставлюся?.. Мені здається, ніяк. Я настільки фанатичний до своєї країни... як до мами... Якось, коли був парад вишиванок, дівчина палила і кинула недопалок просто на Хрещатику, хоча проходила повз урни... Я до чого веду: це як релігія... я не словом, не вишиванкою, не хрестиком ось тут (показує на шию)... а тим, що всередині...

– Ти кажеш: я люблю Україну, вона мені як мама. Але ти ж розумієш, що її образила конкретна людина, і конкретна людина Крим відібрала?..

– Тому я нікуди не їжджу...

– Тому я питаю тебе ще раз: як ти ставишся до Путіна?

– Негативно. Я був в Одесі, коли все тільки починалося, сидів і плакав. Я вже хотів зірватися і бігти туди...

– Ти маєш на увазі 2 травня?

– Так, і 2 травня, і взагалі всі ці заворушення... Ми сіли з батьками: що в батьків сльози, що в мене... Було настільки страшно, боляче і неприємно... тому що це моє рідне. У мене одразу думка, що я більше не зможу пройтися цими вулицями, страшно, що я не зможу зустрітися з друзями... Це все неприємно, тому що величезна кількість людей розірвала зв'язок одне з одним через якусь дезінформацію...

– Український шоу-бізнес жорстокий?

– Якоюсь мірою так. Але не тільки шоу-бізнес. Будь-яка робота може бути жорстокою (усміхається).

– Ти вже зіткнувся з підлістю, заздрістю щодо себе?

– Так, стикався.

– Що це було?

– Були якісь підстави, уже не пам'ятаю точно, тому що стикаюсь, переважно, не я особисто, а моя команда. Раніше приходили кудись – перед нами закривали двері, а тепер – кличуть. Ось що для мене найнеприємніше, підле і негативне. Та я ж ніколи не піду!

Мої боги в музиці – Леді Гага, Джон Леннон, Queen, Елла Фітцджеральд

– Ти злопам'ятний? (Усміхається).

– Я пам'ятаю, хто мене підтримував від самого початку. До цих людей я завжди буду приходити. А ті, хто раніше, бачивши мене, корчив гримаси, а після "Євробачення" кличе – я до них у житті не піду. Це виховання, не злопам'ятність.

– На "Євробачення" ти витратив $85 тисяч...

– Це скільки? Два мільйони гривень? За словами телеканала СТБ...

– Який за все це платив?

– Так.

– Як вийшло так мало? Інші учасники "Євробачення" від України заявляли плюс-мінус по півмільйона доларів. Найменше, що я бачила, – Пономарьов, 300 тисяч (але це було давно).

– Якоюсь мірою, мені здається, тому, що займається цим усім СТБ, а не хтось (сміється)... Я взагалі не знаю, як відбувається підрахунок цього всього. Але якщо взяти постановку, переліт та інше – це не може бути стільки, скільки ти зараз озвучила... Якісь божевільні ціни...

– Наприклад: Лорак – більше ніж $600 тисяч, Гайтана – $500 тисяч, Міка Ньютон – $550 тисяч, Лобода – теж якась велика сума була, вона навіть квартиру закладала...

– Можливо, що курс був іншим (сміється)... Я не знаю...

– На яких умовах СТБ за тебе заплатив?

– Не було контрактів...

– Ти маєш щось повернути чи відпрацювати в ефірі?

– Ні. Я й так завжди приходжу на телеканал СТБ, у програми, які мені подобаються, я завжди приходжу.

– Відсотки від концертів?

– Ні-ні. Нічого такого!

– Хто твій продюсер?

– Я (усміхається). Коли ставлять це запитання, мені так приємно стає (сміється). Уже розпускають плітки, що Андрій Михайлович [Данилко] мій продюсер, що Ігор Васильович [Кондратюк] мій продюсер... Немає в мене продюсера, я сам займаюся всім!

– Я знову згадаю інтерв'ю з Іво Бобулом. Він мені сказав, що міг би стати найбагатшим, найуспішнішим артистом, збирати стадіони, але для цього йому, напевно, потрібен був би гарний продюсер. А це означає, що йому потрібно було б змінити орієнтацію і стати геєм, щоб із цим продюсером будувати якісь стосунки. Ти готовий до такого варіанту?

– Гіршої маячні у своєму житті я не чув. Іво Бобул, вибачте мені, але ні від жодного артиста я не чув фрази, гіршої за цю. Як казала Оля Полякова: усі кажуть "через ліжко" – то покажіть мені це ліжко! (Усміхається). Ну це не в моєму випадку.

– До тебе хтось приходив із такими пропозиціями?

– До мене? Із такими?! Ні, ніколи! Були пропозиції продюсування. Але ми з командою думаємо, а що буде далі? Окей, зараз ми підпишемо контракт, а що далі? Наприклад, продюсер уклав із тобою на п'ять років контракт, два роки він намагався щось зробити, а потім сказав: та ну тебе в баню, хлопчику. Навіщо? Чому я не користуюся послугами продюсера? Я хочу в майбутньому продюсувати когось. Спілберг теж не одразу став Спілбергом. І про це треба пам'ятати кожному. Тому що кожен може добитися всього без спонсорів, без продюсерів.

– Хто твої боги в музиці?

– Леді Гага, Джон Леннон, Queen, Елла Фітцджеральд... Починаючи від джазу і закінчуючи поп-музикою.

– У тебе є комплекси?

– Так, як і в будь-якої людини. І про них я не кажу, інакше я комплексував би ще більше (сміється).

– Тобто ти їх ховаєш, соромишся?

– Це не сором... Мені здається, якщо говорити про свої комплекси, то вони тебе починають закопувати ще глибше. А якщо ти про них іноді замислюєшся і намагаєшся їх виправити...

Увесь бомонд вибухає, ображає, поливає брудом – і ніхто ж, зараза, не підійшов особисто і не сказав: "Melovin, ти таке рідкісне..."

– Може, варто про них сказати, і все зникне?

– Ні. Насправді комплекси в людей бувають настільки дурні... Одного разу, коли мій товариш розповідав про свої комплекси, я сидів і сміявся. Тому що це не комплекси.

– Є комплекси, із якими ти вже впорався і можеш про них розповісти?

– Прямо комплекси-комплекси?.. Просто немає комплексів, які б мені заважали жити.

– Ти розповідав, що у твоїй рідній Одесі над тобою раніше сміялися...

– Так.

– Чому це відбувалося?

– Через фарбоване в білий колір волосся...

– Ну це ж усюди, не тільки в Одесі.

– Я починав з Одеси, тому можу говорити тільки про це місто. Це тривало і в Києві...

– На вулиці тобі люди кричали щось?

– Так, бридкі слова у спину. Але мене завжди бентежило тільки одне: люди ніколи не говорять тобі нічого в обличчя (усміхається). Вони все скажуть за спиною. І обісруть тебе десять разів – теж за спиною, як і відбувається в шоу-бізнесі. Скільки я чув, читав у коментарях гидоти... Увесь бомонд вибухає, ображає, поливає брудом (окрім тих, хто підтримує і вірить) – і ніхто ж, зараза, не підійшов особисто і не сказав: "Melovin, ти таке рідкісне..." Чому всі за спиною? Я не розумію. У мене позиція така: якщо мені хтось не подобається, я кажу йому про це в обличчя.

– Із тим, хто тебе поливав брудом за спиною, не розмовляв?

– Мені здається, якби я так робив, я б спав ще на три години менше (сміється).

– В Одесі був випадок, коли тебе побили (або ледь не побили)...

– Ледь не побили? Мені іноді діставалося у шкільні часи, але не супербагато... Дуже яскраво пам'ятаю момент: я завжди втікав із математики і йшов на музику, кабінет поверхом нижче, і там давав свої концерти. Я тоді не співав – грав на фортепіано. Навколо збиралася дуже велика кількість дівчаток, а в коридорі...

– Хлопцям це не подобалося?

– А в коридорі на мене чекали хлопці (усміхається), уже потираючи руки. Тому іноді діставалося.

– Те, що в тебе різні очі, – це частина епатажу (тобто це лінза) чи це в тебе від народження?

– Ні, це не від народження, слава Богу. Це лінза. Вона придумалася шість років тому, тоді ж, коли з'явився псевдонім Melovin, коли з'явилася команда Big House Melovin... Ми створювали все в гаражі. Знаєте, ходить така мотивашка інтернетом: чотири гаражі й написано назви Google, Apple, Disney і ще однієї компанії – мовляв, усе починалося з гаража. І моя команда – Big House Melovin – створювалася в гаражі батьків.

– Скільки років ти вже в Києві?

– Уже три роки. Найперший приїзд – це було дитяче "Євробачення", якийсь відбір... Я розплакався – злякався такого великого міста дуже сильно. Раніше я був недовірливим, дуже вразливим... Фільм подивився – уже плачу, когось образили – я плачу. Зараз, звісно, ні, але цей момент я добре пам'ятаю: я піднімаюся ескалатором, виходжу, бачу Майдан – і сльози ллються, я один у цьому місті, хоча я розумів, що я в цьому місті залишуся...

– Ти сам приїхав, без мами?

– Мене тато привіз і поїхав. І я стою на цій площі, на цій величезній території й думаю: ну, здрастуй, Києве, хто кого?

– І хто кого?

– Поки що [перемагає] час. Але ніколи мені ніхто нічого не зробить, тому що я міцний горішок. Колись написав пост і подумав: боже, яка ваніль! Фотка: я і Майдан – і пишу, що, мовляв, Київ так багато забирає – друзів, стосунки, – але може так само багато дати. І або ти ламаєш його, або Київ ламає тебе. Я нікого зараз не ламаю, Київ теж не ламає. Мені здається, ми з ним подружилися, знайшли точки дотику (усміхається).

– Ти казав, що раніше знімав квартиру. Уже придбав собі житло?

– Уже своя квартира, слава Богу.

– Сам заробив?

– Ні. Ми назбирали всіма знайомими, родичами, батьками, хресними.

Я не люблю нечесних речей. Ще коли ми реєстрували бренд, логотип, ім'я Melovin, я одразу сказав: "Хлопці, усе по-чесному. Платимо"

– Нещодавно ти випустив колекцію парфумів...

– Не колекцію. Один аромат.

– Причому досить дорогі парфуми для ринку. Три тисячі гривень?

– Так, три тисячі гривень за 50 мл.

– Тобто це нішевий продукт?

– Так.

– Скільки флаконів ти вже продав?

– 28 флаконів.

– І як це відбувається?

– Через менеджмент, який займається продажами.

– І ти як парфумер: сам усе робиш?..

– Але ж у мене все законно, податки сплачую (сміється).

– Ти ж з Одеси, звісно!

– Я не люблю нечесних речей. Ще коли ми реєстрували бренд, логотип, ім'я Melovin, я одразу сказав: "Хлопці, усе по-чесному. Платимо".

– Як ти робиш парфум? Кожен флакон на кухні хімічиш?

– Сам. Кожен флакон роблю вручну, кожну наліпочку я клею...

– Та ну!

– От тобі хрест! (Сміється).

– Хто тебе навчив?

– Ніхто. Ти мене питала щодо продюсування, так от: я вважаю, що не потрібно думати, що всього треба навчитися. Я займаюся глобальною творчістю, мені це подобається. Я придбав собі в Jysk'е стіл, схожий на парфумерний, у ньому багато відділень, замовив усяких французьких віддушок, олій – і сидів пробував. Наносив усе... забув, як називається... папірці такі...

– Тестери?

– Так, тестери. На них усе наносив, по краплині, по краплині...

– Так же знюхатися можна!

– Зате тепер круто в будинку пахне!

– Не уявляю.

– Бомба! Іноді вранці на мене нападає якась штука – я хочу зробити новий запах, щоб по-новому пахнути. І ось так усі ці парфуми передаються знайомим і друзям. Вони в єдиному екземплярі, і я не записую, що змішую. Спеціально, щоб у людини був ексклюзив.

Коли ходив до школи, звісно, їздив на "7-й кілометр". Як усі діти, стояв на папірці й міряв штани. Усе, як годиться

– Тобто людина замовляє і не знає, що отримає?

– Ні-ні. Це я роблю для себе. Ось нещодавно моєму стилісту сподобався запах: вона почула бузок, якого там і сліду не було (там було 20 речовин, окрім бузку). І вона собі його забрала. А те, що у продажу зараз, – я беру флакончик, речовини у пропорціях, які вже прописані...

– Як думаєш, ти зможеш заробити на цьому? Розглядаєш це як бізнес?

– Ні, не розглядаю. Для мене це творчий прояв. Я раніше дуже сильно боявся хобі... Знаєш, це як сісти на два стільці однією дупою і нічого не встигнути. А потім зрозумів: якщо мене це надихає, якщо після цього ввечері я починаю писати музику, то чому цим не займатися?!

– Звичайно, нанюхавшись, можна не тільки писати музику (усміхається).

– Головне – що нюхати! Краще нюхати парфуми (сміються). Я дуже люблю, щоб аж кололо-різало від запаху. Проходиш повз фанів, вони повертаються і кажуть: "О, Melovin пройшов!"

– Де ти купуєш одяг?

– Багато шиє Катя Ляшевська, мій стиліст. Вона зі мною ще з "Х-фактора", і на "Євробаченні" була, і зараз ми для туру робимо. Щось просто купую...

– В Одесі є знаменитий ринок "7-й кілометр". Ти там був?

– Коли ходив до школи, звичайно. Як усі діти, стояв на папірці й міряв штани. Усе, як годиться.

– Клас! А зараз не хочеться...

– О ні! Що ти?! Соціофобія така...

– Після "Євробачення" – на "7-й кілометр" (усміхається).

– На "7-му кілометрі" мене вперше й образили через біле волосся, тому туди я не хочу їхати (усміхається). Я туди іноді їжджу, коли шукаю якісь дрібнички...

– А для сатисфакції? Пройтися: "Ну а тепер що скажете?"

– Це відбувається не там. Раніше тикали пальцем і називали якимось брудним словом, а зараз тикають пальцем і кажуть: "Це ж Melovin" (сміється).

– Ти допомагаєш своїм батькам?

– Трохи. Вони знають, що мені треба ще трошки прискорити свій темп життя.

– Подарунки їм любиш дарувати?

– Дуже люблю. Я поки не можу дозволити собі [надавати] їм якусь фінансову допомогу... Вони це розуміють і говорять: "Пробуй. Поки що – проривайся". А подарунки – завжди!

– Розкажи, які найкрутіші подарунки ти їм дарував?

– Перше, що я подарував мамі (це був подарунок не з дешевих), – це парфум. Не пам'ятаю бренда, але він коштував тоді майже чотири тисячі гривень, і для мене це були величезні гроші.

– Мама оцінила?

– Мама розплакалася. Це був Новий рік, я приїхав із "Х-фактора" і зробив подарунок. Татові важче робити подарунки (усміхається).

– Чому?

– Тато у нас такий чоловік, який сам може взяти те, що йому треба. Тому йому важче придумати подарунок. Я йому дарував сувенірні набори для відкривання вина, тому що він займається вином...

– Ким працюють твої батьки?

– Мама домогосподарка. А тато, мені здається, працює всім: він і з машинами працює, зараз займається медом. І для мене дуже приємно і круто, що тато знайшов собі такі хобі: мед і вино. У нього, мені здається, найкраще вино в Одесі!

– Ось тобі готовий продюсер!

– Так, якщо згадувати, то першим моїм продюсером був тато, який знайшов мені – нашкріб! – грошей на перший кліп. Ми знімали Doubt – кавер на Леді Гагу. Усе створювали реально в гаражі... У мене висів зелений фон, знайшли дві тисячі гривень – орендували великий зал. Така самодіяльність, але з неї ж усе і починається.

Не люблю говорити про гроші, не люблю говорити, скільки я заробляю, скільки батьки заробляють. Щастя любить тишу

– На корпоративи тебе як часто зараз запрошують?

– Часто. Часто запрошували, але зараз більше.

– Скільки коштує корпоратив за твоєю участю?

– Якби я точно знав суму, я б відповів. А так – усе знає Артем (сміється).

– Приблизно. Ти ж знаєш, не хизуйся.

– Не хочу називати.

– Чому?

– А ти набери мене – я скажу телефоном (сміється).

– Скажи зараз на всю країну.

– Ну не хочу. Я взагалі не люблю говорити про гроші, не люблю говорити, скільки я заробляю, скільки батьки заробляють. Щастя любить тишу.

– Чи правда, що на "Євробаченні" ти не спілкувався з російськими журналістами? Чи так випадково вийшло?

– Ще написали, що я... як же там було... демонстративно ігнорував російську пресу...

– Не демонстративно?

– Не демонстративно! У мене були чорні окуляри (я був як кіт Базиліо) – я нічогісінько не бачив на цій блакитній доріжці. Мене вів мій піар-менеджер... Я б і не давав інтерв'ю, з огляду на свої переконання... Правда. Я б не давав інтерв'ю, тим паче знаючи, що все перекрутять. Але мені в цьому плані важко: у мене дуже багато фанів із Росії, яких я люблю шалено. На нас не вплине все те, що відбувається... Я їх теж надихаю, але поки не можу туди їхати.

– У тебе був конфлікт із Джамалою. Я так розумію, що твої шанувальники цей конфлікт спровокували. Вона говорила, що їй надходили смс із погрозами. "Я тебе урию" тощо. Як ви це все розрулили?

– Ніяк. Мені все одно здається, що у Джамали ставлення до мене якесь дивне... Я просто відчуваю це...

– Ти маєш на увазі, що вона тебе недолюблює?

– Так... Я не знаю... Просто якесь дивне ставлення...

– Ви ж навіть дуетом співали, коли ти на "Х-факторі" переміг.

– Так.

– І?

– Та нічого. Це не показник взаємин.

– Можливо, вона на тебе ображається? Тому що, вибач, але отримати такі погрози, тим паче дівчині...

– До цього все було абсолютно по-іншому... Конфлікт почався з коментаря в Instagram. Хтось написав: "Краще б на "Євробачення" поїхали Kadnay (насправді, хлопці з крутою музикою), ніж фарбований пі... Melovin". І коментар лайкнула Джамала.

– І ти дивився, хто лайкнув?!

– Дуже багато людей скидали мені скріншоти... І преса почала підхоплювати...

– Можливо, вона випадково лайкнула...

– Один коментар із двох тисяч... Мені все одно, чесно... Не я колупав, дивився та інше. Мені скидають, я дивлюся і думаю: ну ні, фейк. І Джамала потім написала: "Не вір, це фейк".

– Ось бачиш.

– Але я потім знайшов цей коментар, подивився, хто ставив лайк – і там верифікований акаунт [Джамали] з галочкою.

– Хтось зламав його.

– Та ну... Я обожнюю цю співачку.

– Чудово, так і зафіксуємо. На "Євробаченні" ти і представник Росії не говорили із пресою англійською мовою. Чому? Тим паче, що ти пишеш свої пісні сам, і переважно англійською?

– Ні, тексти я пишу не сам. Я пишу або зі своїм знайомим автором із [Лос-Анджелеса]... Проблема в чому? Мовний бар'єр. Якби я більше перебував у середовищі, де всі говорили б англійською мовою, було б набагато легше. Я розумію все, що мені говорять, але я не можу...

– Відповісти...

– ...гарно сказати. Якісь елементарні речі: як пройти, куди піти – я запитаю і відповім (коли ми з хлопцями гуляли в Лісабоні, я сам ходив питав, спілкувався, цікавився). Але мені важко відповідати на запитання, особливо, коли воно стосується музики. Хоча, здавалося б, це легко.

– Ти – молодий, красивий, прогресивний, пісня англійською, і раптом – перекладач. Це такий пережиток...

– Не знаю щодо пережитку... Якось люди дивно реагують на перекладача... Зрозуміло, що зараз я вчу англійську мову, усе окей, усе вивчу – немає в цьому жодної проблеми, але й у перекладачі жодної проблеми немає. Краще говорити з перекладачем, ніж перекручувати все, щоб потім ще й пальцем тикали. Для мене це було головним. Коли мені говорили: відповідатимеш англійською. Я сказав: "Хлопці, я відповім на будь-які запитання... Але якщо я відповідатиму частину англійською, а все інше українською мовою, а потім знову англійською, а потім знову українською – це смішно. Краще з перекладачем – грамотно, чітко, щоб він перекладав мої думки. А я скажу, помилюся, як я одного разу...

Я іноді не розумію, чому мене люблять, чому мені пишуть листи. І добре, що я не розумію, – ми цим не користуємося!

– Що ти сказав?

– Переплутав kitchen і chiken. Господи...

– Усе близько, нормально (сміються). Ти кажеш, що поза політикою.

– І поза політикою, і в політиці.

– Але ж політика наздоганяє. Що тебе у звичайному житті, у житті оточення, батьків дратує або що тобі не подобається? Що б ти хотів змінити в Україні?

– Ставлення людей одне до одного насамперед.

– Ти плануєш тур по Україні. Поясни, чому треба йти на твої концерти.

– Я взагалі не знаю, навіщо на мене ходити (усміхається).

– Якийсь ти поганий продюсер. Може, тато кращим буде? (Усміхається).

– Зате знаєш, як круто, коли є чесність?! Я іноді не розумію, чому мене люблять, чому мені пишуть листи. І добре, що я не розумію, – ми цим не користуємося! Ми просто робимо свою справу, захоплюємося одне одним. Чому треба йти на мої концерти? Тому що у нас відбувається якийсь цікавий зв'язок із фанами і глядачами. Абсолютно унікальний! Тому, мені здається, вони й ходять.

– Скільки міст буде в турі?

– Мільйонники. Потім ми хочемо поїхати до Європи і зробити концерти для тих, хто за мене голосував [на "Євробаченні"].

– Продажі гарні, зали заповнюються?

– Так.

– Великі зали?

– Київ – тисяча (2 червня, "Бельетаж"). Понад 700 квитків уже продано.

– Наприкінці програми я хочу передати тобі привіт від однієї вірної шанувальниці. Її звуть Ліза, це старша донька Дмитра Гордона, і вона допомагала мені готуватися до цього інтерв'ю, тому що за віком вона ближче до твоєї аудиторії. Я думаю, їй буде приємно, якщо ти їй побажаєш щось у відповідь. Вона нас зараз дивиться.

– Ага! (Вмикаємо в собі спікера). Повертаючись до теми глядачів і шанувальників: я дивуюся їхньому таланту і вмінню мене розуміти – мені не треба нічого говорити фанам. Навіть коли ми перебуваємо в оточенні фанів і мені потрібно побути одному – вони просто відходять. За це я їх обожнюю. А що стосується доньки... Я хочу, щоб вона була смілива. Сміливіша, ніж я, у тисячу разів. Сміливість нами керує.

– Тоді заспівай для неї і для всіх інших пісню а капела – і будемо закінчувати.

– Тоді мені потрібна допомога клацанням. (Співає пісню Under The Ladder). Я бережу горло – у мене ще тур! (Сміється).

– Спасибі!

– Спасибі велике!

Записав Дмитро НЕЙМИРОК