ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Режисер Володимир Прудкін: Нам не треба думати, як відповісти на запитання: "Чий Крим?" і шукати якісь обхідні шляхи. Слава Україні!

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Володимир Прудкін: Фільм No-One здобув призи в Сеулі, Гонконзі, штаті Техас в Остіні. Не впевнений, що глядач, який дивився там, так сильно в курсі подій у Східній Європі
Володимир Прудкін: Фільм No-One здобув призи в Сеулі, Гонконзі, штаті Техас в Остіні. Не впевнений, що глядач, який дивився там, так сильно в курсі подій у Східній Європі
Фото: Anna Borshchevska / "Википедия"

На Каннському кінофестивалі відбувся закритий показ фільму No-One. Картині Льва і Володимира Прудкіних уже три роки, вона здобула цілу низку призів на міжнародних фестивалях, проте тепер режисери перемонтували її, щоб показати в Каннах. Кінокритикиня Наталія Серебрякова поговорила з одним із режисерів фільму – Володимиром Прудкіним. "ГОРДОН" публікує матеріал із дозволу авторки.

Дія фільму розгортається під час путчу 1991 року в Москві та Криму. Молодий дипломат Влад зустрічається з донькою секретаря обкому, у нього є дядько – генерал КДБ, який одружений з актрисою Тамарою. Генерал не тільки займається особистими справами, а й намагається придушити штурм Білого дому.

Частину Криму знімали дійсно у Криму, тому що було досить складно в Ізраїлі знайти Крим

– Коли і як з'явилася ідея створення фільму No-One?

– Вона з'явилася протягом якогось часу. Тому що ми, свого часу, почали знімати інший фільм. Це було досить давно, ще до Революції гідності. І там за сюжетом усе було пов'язано з Кримом, треба було у Криму знімати. Знімали там багато якихось частин, але це абсолютно не має до фільму No-One жодного стосунку. Сценарію не було, але було кілька молодецьких сцен, на нашу думку. Але загалом ця робота пішла в пісок. Там було багато всяких причин – і творча незадоволеність, і економічні причини.

Але ніби було кілька сцен, які нам дуже подобалися – мені і Льву. Їх викинути було абсолютно неможливо. І ось виникла така ідея – божевільна – створити сценарій такий, щоб ці сцени в нього увійшли. Тобто до написання сценарію в ньому вже було 15 хвилин. Це було певним стимулом. Дивлячись на ці сцени, я починав думати, із чим вони взагалі корелюють, куди ведуть. І так поступово став народжуватися сценарій. Я навіть думаю, що це знак такий був спеціальний. Якби їх не було, то, напевно, ось це б так із нуля не народилося. Вони ніби таким провідником виявилися, хоча вони до цього фільму стосунку не мають.

– Можете сказати, що це за сцени?

  Це сни. Це сон, це ось і акваріум, це і прохід головного героя вершиною Ай-Петрі. Це сцена, коли Влад дивиться касету з бездарним фільмом, у якому Тамара грає. Вона співає, а там сидять люди з такими мертвими обличчями. Її проходи нічним парком, які знімали в якомусь парку в Ялті, коли вона йде. І багато таких розкиданих невеликих шматків: Тамара спускається сходами спиною до нас. Ну загалом, їх досить багато, вони невеликі, хвилин на 15.

– Довго ви працювали над сценарієм?

– Ні. У той момент, коли я зрозумів – що це, далі було дуже швидко. Полетіло. Буквально два місяці. Тому що я зрозумів це в лютому 2015 року, а наприкінці березня ми вже знімали.

А деякі сцени знімали в Ізраїлі?

– Ні, все інше знімали в Ізраїлі, крім цих 15 хвилин, ну і там шматочки проїзду Москвою, який є на початку. Усе інше ж знімали в Ізраїлі. До того ж частину Криму знімали дійсно у Криму, тому що було досить складно в Ізраїлі знайти Крим. Але ось... ми робили такий тест: у людей, які ніби знають, що таке Крим. Показуємо і кажемо, ну от скажи, де Крим, а де Ізраїль? І в деяких місцях справжнісінькі кримчани говорили: "Нє, ну це Крим, я це місце знаю чудово. Ні, ну я це місце добре знаю, ось наші гори". А це Ізраїль.

У вас указано, що фільм українсько-ізраїльський. У чому участь України в цьому проєкті?

– Частину фільму до 2014 року було знято у Криму, але після 2014 року нам довелося дознімати фільм під Тель-Авівом і гримувати під Крим ізраїльські пейзажі за допомогою ізраїльського продюсера Саші Клайна. Вийшло, на мою думку, так, що практично не відрізнити. У нас було в підсумку знято приблизно 20 годин матеріалу, і складали з них двогодинний фільм, і озвучували його в Києві в українських постпродакшн компаніях "Кінотур-Київ" і "Бейкер Стріт". Хроніку також добирали в київських кіноархівах за допомогою українських архівних фахівців і київської режисерки-документалістки Марини Дубровіної. Так і склалося виробництво фільму – Україна та Ізраїль.

Розкажіть, будь ласка, про оператора. У фільму дуже гарний оператор.

– Знаєте, це таке трошки етичне запитання, так? Тому що ми під словом оператор маємо на увазі часто, що людина знаходить образотворчі рішення. Але в цьому випадку ми навіть у титрах написали, чого зазвичай ніколи не пишуть. Ми написали, що візуалізація – Льва Прудкіна. Тобто фактично всю колористику, усю композицію кадру вибудовував Лев.

А оператор після цього знімав. І від цього в оператора було відчуття, що він тут просто виконавець чужих художніх рішень. Ну, просто створення картинки – це справа Льва. Ну, може, композиційно ми разом працюємо, вибираємо разом натуру. Він також відходить убік, коли йдуть смислові моменти.

А що ви робите разом?

– Ну, разом ми робимо, загалом, усе, коли я говорю, що відходжу вбік – це означає метрів на п'ять, не більше. Ось. І він так само – метрів на п'ять.

Як ви вибирали акторів? Наталія Вдовіна – дуже ефектна актриса. І, звісно, В'ячеслав Жолобов.

– Ми не замахувались на зірок. У нас фільм спочатку розраховували як російськомовний, тому що події відбуваються в Радянському Союзі. Кастингом із персонажу Вдовіної займався Лев. У той момент я займався щодо Олега Сергійовича, а Лев займався щодо Тамари. У нас була така розбивка. І щодо Тамари був дуже великий кастинг, Лев перепробував дуже багатьох актрис. Але він тут молодець. За тим матеріалом, що Вдовіна грає зазвичай, і як він її бачить, я б не припустив, що вона сюди підходить, тому що вона грає зовсім інші ролі.

А з Жолобовим було все набагато простіше, тому що це мій товариш по творчому життю. Свою першу виставу я зробив із ним, сподіваюся, не останню. Я його дуже добре знаю, добре знаю, що він може, знаю можливість різноплановості, можливість бути розумним, бути над усіма. Кажучи по совісті, вже один раз я його використовував у своїй юнацькій виставі зовсім на іншу тему, користуючись цим прийомом, я знав, що він ним володіє. Тому коли я думав, що потрібно знайти людину, яка зможе бути розумною, твердою, суворою, спокійною, і в якийсь момент бути буквально гаєром таким, я просто знаю, що другого такого б ми не знайшли.

Тоталітарній системі в Росії вже 1000 років, і буде вона ще 1000 років, і жодної іншої там не було, немає і не буде

Але ви вкладали у свій фільм ідею про те, що яким жахливим був тоталітарний режим, ви хотіли про це розповісти чи це побіжно вийшло?

– Ми зі Львом не прагнули бути однозначними. Ми хотіли, щоб у фільму було кілька пластів. Щоб один пласт переходив в інший, і щоб вони перепліталися. І, звісно, там є, безперечно, наше політичне висловлювання, якась політична позиція. Нам не треба думати, як відповісти на запитання: "Чий Крим?" і шукати якісь обхідні шляхи. Слава Україні! Але також ми хотіли, щоб фільм сприйняли глядачі з інших, далеких країн. Цей фільм здобув призи в Сеулі, Гонконзі, штаті Техас в Остіні. Не впевнений, що глядач, який дивився там, так сильно в курсі подій у Східній Європі.

Наприкінці фільму йдуть кадри документальної хроніки, в один із моментів ми бачимо обличчя президента РФ Володимира Путіна. Яке смислове навантаження мають ці кадри? Що тоталітарної системи в Росії так і не було зруйновано?

– Тоталітарній системі в Росії вже 1000 років, і буде вона ще 1000 років, і жодної іншої там не було, немає і не буде – цар, бояри, чернь та інтелігенція, яка обслуговує царство. Спалахували на миті ілюзії свобод, але гасли, як іскри, з яких не займається полум'я. Народ російський це влаштовує, так, отже, так тому й бути навіки. А кому це царство не до душі, трохи таких, – або в острог, або тікати з царства. Чи варто витрачати життя на те, щоб сонце сходило на заході? У прекрасній Росії майбутнього? А головне для сторонніх країн – щоб царство це в імперію не скочувалося.

No one – "ніхто" – це персонаж Владислава Жолобова?

– Ви знаєте, я б радше переклав No one як "Нікого". У доміно є такий камінь – порожньо/порожньо.

Але це персонаж? Чи це не персонаж?

– Це простір.

Простір?

– Гей!.. Є тут хто-небудь? Нікого немає... Немає нікого... Нікого.

Можете трохи розповісти про те, чому ви вирішили пов'язати своє життя з театром і кіно?

– Ви знаєте, я коли у школі навчався, то любив фізику і математику. Це було моє рідне. І навіть я був із цих предметів відмінником, для мене не було жодного сумніву, що я буду займатися фізикою. І я вступив у МДУ, на досить складний факультет – мехмат. До того ж я вступив в останній рік, коли ще брали людей єврейської національності, а за рік вигнали цього ректора, посадили іншого, і мехмат закрили. Любив і зараз обожнюю математику й фізику, але виріс у режисерській сім'ї. Це те саме, що за Фрейдом, тому що мій батько – артист, матір – помічниця режисера, із народження я чув – "репетиція", "вистава"... тощо.

Тому, коли я вже навчався в університеті, я якось ішов і побачив, що триває набір у театральну студію студентського театру. Набирав молодий режисер, який згодом став знаменитим, Петро Фоменко. Але тоді він ще не був знаменитим, у нього була студія на МДУ. Ну, ось і раптом мене щось штовхнуло, і я пішов. Пройшов добір, записався, а потім ще прочитав, що є, виявляється, студентський театр МДУ, у якому керівник – Марк Захаров, і далі моє життя стало розбиватися ніби на два. Не знаю, де я більше проводив часу: на лекціях із фізики чи на репетиціях студентського театру. І коли я закінчив університет, я дізнався, що Олег Єфремов набирає перший режисерський курс у театральний. Узагалі, чесно кажучи, я хотів вступати у ВДІК, усе, що я бачив, я бачив як кіно. Але мене всі відмовляли: "Почекай, зараз у кіно тебе не приймуть, у тебе немає бекграунду кіношного, а в тебе великий театральний бекграунд". І я відразу після університету пішов на режисерський факультет.

Отелло – він генерал Венеції, Олег Сергійович – генерал КДБ

А от скажіть, мені здалося чи у фільмі є вплив Акі Каурісмякі?

– Ну, можливо... Ось розумієте, прямого немає – це точно, але напевно щось у голову залітає, коли ти щось дивишся, потім вискакує. Можливо... але прямого немає.

Але ви надихалися якимись режисерами? Чи це тільки ваше особисте бачення?

– Ні, я радше якимись авторами літературними надихався. Тут якийсь діалог був, внутрішній, тому що для мене завжди був загадкою Отелло. Я сприймав його з дитинства як загадку. Ось ці чотири великі шекспірівські трагедії – Гамлет, Макбет, Отелло і Король Лір. Це одночасно розмова з космосом та інфернальними силами, і раптом така мильна опера, у якій є ревнощі. Дуже приємно грати Отелло, це дуже збуджує акторів, режисерів, можна грати з пристрастю. Ну взагалі ревнощі – це ж дуже зрозуміло, це тобі не Гораціо чи таємниця, чому ніяк Гамлет не помститься за батька чотири дії. А тут так усе зрозуміло. Мене завжди збуджував цей парадокс.

У мене насправді є якась концепція того, що насправді написав Шекспір, і що наше загальнолюдське трактування цього твору протилежне до того, що він написав. І ось мій фільм – багато в чому ось ці мої думки щодо того, що насправді мав на увазі Шекспір. Ну тут же дуже багато прямих паралелей. Отелло – він генерал Венеції, Олег Сергійович – генерал КДБ. Події спочатку відбуваються у Венеції і на Кіпрі, у фільмі всі події відбуваються в Москві й у Криму. В Отелло є хустка. Тут є касета. Тож якщо говорити про вплив, то це не кінематографічні, це радше літературні асоціації.

Яка у фільму була фестивальна доля?

– Зараз No-Оne пройшов 15–17 фестивалів, він здобув вісім чи дев'ять призів. Він здобув best cinematography у Відні, він здобув у Лондоні best original screen play. На цих фестивалях, абсолютно не в російськомовному середовищі, я зустрів дуже багатьох людей, які залишалися після фільму, оточували, просили переглянути, просили щось пояснити. Просто не хочеться втрачати ось такого глядача, їх не так багато.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації