0 Київ
Сьогодні ініціював телефонну розмову з президентом Російської Федерації. Результат – тиша. Хоча тиша має бути на Донбасі.
Тому сьогодні я хочу звернутися до всіх громадян Росії. Не як президент. Я звертаюся до російських громадян як громадянин України. Із вами нас розділяє понад 2 тис. кілометрів спільного кордону. Уздовж нього сьогодні стоять ваші війська, майже 200 тис. солдатів. Тисячі бойових машин. Ваше керівництво схвалило їхній крок уперед. На територію іншої країни. І цей крок може стати початком великої війни на Європейському континенті.
Про те, що може статися із дня на день, сьогодні говорить увесь світ. Причина може виникнути будь-якої миті. Будь-яка провокація. Будь-який спалах. Спалах, який може спалити все.
Вам кажуть, що це полум'я принесе визволення народу України. Але український народ вільний. Він пам'ятає про своє минуле – і сам будує своє майбутнє. Будує, а не руйнує, як розповідають вам щодня по телевізору. Україна у ваших новинах і Україна у реальному житті – це дві абсолютно різні країни. І головна їхня відмінність у тому, що наша – справжня.
Вам кажуть, що ми – нацисти. Але хіба може підтримувати нацизм народ, який за перемогу над нацизмом віддав понад 8 млн життів? Як можу бути нацистом я? Розкажіть про це моєму дідові. Який пройшов усю війну в піхоті Радянської армії. А помер полковником у незалежній Україні.
Вам кажуть, що ми ненавидимо російську культуру. Як можна ненавидіти культуру? Будь-яку культуру? Сусіди завжди збагачують одне одного культурно. Проте це не робить їх єдиним цілим. Не розчиняє нас у вас. Ми різні. Але це не привід бути ворогами.
Ми хочемо самі визначати та будувати свою історію. Мирно. Спокійно. Чесно.
Вам казали, що я накажу наступати на Донбас, стріляти та бомбардувати без запитань. Хоча запитання є, і дуже прості: стріляти в кого? Що бомбити? Донецьк, у якому я бував десятки разів? Бачив обличчя, очі? Артема, якою я гуляв із друзями. "Донбас Арену", де вболівав із місцевими за наших українських пацанів на "Євро"? Парк Щербакова, де ми разом випивали, коли наші пацани програли. Луганськ? Будинок, де живе мати мого найкращого друга? Місце, де похований батько мого найкращого друга?
Зауважте – я говорю зараз російською мовою, але ніхто в Росії не розуміє, про що. Ці вулиці, прізвища, події – це все для вас чуже. Незнайоме. Це наша земля, наша історія. За що ви будете воювати? І з ким?
Багато хто з вас бував в Україні. У багатьох із вас є родичі в Україні. Хтось навчався в українських вишах. Дружив із українцями. Ви знаєте наш характер. Ви знаєте наших людей, знаєте наші принципи. Вам відомо, що ми цінуємо.
Тож дослухайтеся до себе. До голосу розуму. До здорового глузду. Почуйте нас! Народ України хоче миру. Влада України хоче миру. Хоче і робить. Робить усе, що може.
Ми не самі. Це правда, Україну в цьому підтримує безліч країн. Чому? Тому що йдеться не про мир за всяку ціну. Ідеться про мир і принципи про справедливість, про міжнародне право, про право на самовизначення, право самим визначати своє майбутнє, право кожного суспільства на безпеку та право кожної людини на життя без загроз. Це все важливо для нас. Це все важливо для світу. Я знаю, що це важливо і для вас.
Ми точно знаємо: нам не потрібна війна – ні холодна, ні гаряча, ні гібридна. Але якщо на нас наступатимуть війська, якщо у нас спробують відібрати нашу країну, нашу свободу, наші життя, життя наших дітей – ми будемо захищатися. Не наступати – захищатися. Наступаючи, ви бачитимете наші обличчя. Не наші спини. А наші обличчя.
Війна – це велике лихо, й у цього лиха велика ціна. У всіх сенсах. Люди втрачають гроші, репутацію, рівень життя. Втрачають свободу. Але найголовніше – люди втрачають своїх близьких. Втрачають себе. На війні завжди всього бракує. Чого вистачає з лишком – це болю, бруду, крові та смерті. Тисяч і десятків тисяч смертей.
Вам кажуть, що Україна може становити загрозу для Росії. Цього не було в минулому, немає зараз і не буде у майбутньому. Ви вимагаєте гарантій безпеки від НАТО. І ми вимагаємо гарантій нашої безпеки – від вас, від Росії, і від інших гарантів Будапештського меморандуму.
Сьогодні ми перебуваємо поза будь-якими оборонними альянсами. Безпека України пов'язана з безпекою наших сусідів. Тому сьогодні треба говорити про безпеку всієї Європи. Але наша головна мета – мир в Україні та безпека наших громадян, українців. Для цього ми готові говорити про це з усіма, зокрема з вами. У різних форматах та на будь-яких майданчиках.
Війна позбавить гарантій усіх. Гарантій безпеки більше не буде ні в кого.
Хто від цього постраждає найбільше? Люди. Хто цього не хоче найбільше? Люди. Хто може цього не допустити? Люди. Чи є ці люди серед вас? Упевнений. Громадські діячі, журналісти, музиканти, актори, спортсмени, науковці, лікарі, блогери, стендапери, тіктокери та багато інших. Звичайні люди. Звичайні, прості люди: чоловіки, жінки, старі, діти, батьки та головне – матері!
Так само, як і люди в Україні! І так само, як влада в Україні, – як би вас не намагалися переконати у протилежному.
Я знаю, що це моє звернення не покажуть на російському телебаченні. Але громадяни Росії мають його побачити. Вони мають дізнатися правду. Правда в тому, що треба зупинитися. Поки не пізно. І якщо керівництво Росії не хоче заради миру сідати за стіл із нами, можливо, воно сяде за стіл із вами?
Чи хочуть росіяни війни? Я дуже хотів би відповісти на це запитання. Але відповідь залежить лише від вас, громадяни Російської Федерації.
