+3 Київ
Об'єкт Шустрий у полі зору КДБ
На вигляд тихий, шахіст Анатолій Карпов, який розмовляв немужнім фальцетом, зустрічався з головою КДБ СРСР Юрієм Андроповим неодноразово. Після першої їхньої зустрічі Андропов, який дістав від генсека Леоніда Брежнєва вказівку за допомогою будь-яких засобів не допустити перемоги неповерненця Віктора Корчного, дав команду створити опергрупу КДБ СРСР для відрядження на матч претендентів на звання чемпіона світу з шахів між Карповим і Корчним, що мав відбутися в місті Багіо (Філіппіни) 1978 року.
На роль офіцера, відповідального за особисту безпеку Карпова, а також здатного виконувати функції особистого водія та перекладача, а за потреби й особистого секретаря, потрібно було дібрати когось із 5-го управління КДБ СРСР.
Зупинилися на офіцері, який знав іспанську мову й добре себе зарекомендував під час супроводу групи кубинських офіцерів спецслужб – Володимирові Пищенку. До того ж, як з'ясували, він знав ще й англійську мову і мав досвід роботи як професійний водій.
Усе це майже на 10-річний строк визначило долю Пищенка, котрий став тінню Карпова, причому Пищенко вирішував питання, які стосувалися не тільки його компетенції як співробітника КДБ СРСР, а й особисті та побутові проблеми майбутнього чемпіона світу.
Відповідно до вказівок голови КДБ СРСР Андропова сформували оперативну групу з-поміж офіцерів держбезпеки, до складу якої, окрім Пищенка, увійшли співробітники Першого головного управління (зовнішня розвідка), що виконували розвідувальні функції під прикриттям радянського посольства в Манілі (Філіппіни), а також торговельного представництва в цій країні, і діяли під журналістським прикриттям низки радянських ЗМІ. Окрім того, до складу оперативної групи внесли офіцерів-співробітників оперативно-технічного управління (ОТУ) КДБ СРСР, уперше відряджених за кордон для виконання своїх функцій у складі радянської спортивної делегації.
Опергрупа КДБ СРСР, на яку чекав виїзд серед членів команди Карпова, нараховувала 12 осіб. Відповідно до плану, затвердженого заступником голови КДБ СРСР Віктором Чебриковим, Пищенку доручили постійний супровід Карпова і його фізичну охорону, а також встановлення оперативних контактів із керівниками Міжнародної шахової федерації та вивчення їх щодо ймовірного залучення до співпраці з КДБ.
Співробітники радянської розвідки, які виїхали на Філіппіни, мали використовувати матч, що привернув увагу світової громадськості, для розвитку вже наявних оперативних контактів серед іноземних громадян і встановлення нових, які становили інтерес для підрозділів радянської розвідки. Зокрема, на управління "А" ПГУ КДБ СРСР покладали завдання з позитивного висвітлення матчу в закордонних ЗМІ через уже наявних агентів і оперативні контакти радянської розвідки з-поміж закордонних журналістів, а також використання матчу для активного пошуку іноземних громадян, які можуть становити оперативний інтерес СЗР.
Такі завдання мали розв'язувати під час матчу представники управління "П" (політична розвідка) ПГУ КДБ СРСР і управління "К" (зовнішня контррозвідка), завданням якого було проникнення у спецслужби іноземних держав і поліцейські підрозділи за допомогою вербування їхніх представників як агентів ПГУ КДБ СРСР.
Такі всім було видано завдання.
Окрім цього, залучили можливості резидентури радянської розвідки в Манілі – для забезпечення стійкого зв'язку оперативної групи з Москвою.
На членів опергрупи з-поміж офіцерів-співробітників ОТУ покладали завдання зі щоденного контролю за станом здоров'я Карпова за допомогою регулярної перевірки його випорожнень і контролю за його харчуванням із метою недопущення введення в його їжу речовин, що могли вплинути на його стан здоров'я. У їхнє завдання також входило гарантування безпеки приміщень, які займали Карпов і члени опергрупи у зв'язку з імовірними спробами встановлення в них і в телефонах прослуховувальних пристроїв.
Анатолій Карпов і Віктор Корчной. Фото: theins.ru
У КДБ вважали, що до матчу між "радянським" Карповим і "перебіжчиком" Корчним виявлять інтерес не тільки поціновувачі шахів, а й іноземні спецслужби. І дійсно, під час матчу в Багіо з'явилася людина, яка відрекомендувалася вільним фотожурналістом і громадянином Югославії – Радомир Кнєжевич 1942 року народження, уродженець міста Титоград, Чорногорія. Високий, кароокий, із кучерявим смоляним волоссям і приємним обличчям, він мав харизму, завдяки чому легко встановлював контакти з людьми, які цікавили його. Знання російської та англійської мов давало йому можливість спілкуватися із представниками команд Карпова і Корчного.
Доволі швидко Ратко (так він відрекомендовувався новим знайомим) став добре знайомий практично всім, хто в тій чи іншій ролі брав участь у матчі. Після закінчення матчу Кнєжевич прилетів до Москви, де продовжив контакти із представниками команди Карпова (до якої входили переважно офіцери КДБ). Зупинився він у готелі "Пекін" і привіз із собою як багаж дві об'ємні валізи.
Зрозуміло, що Кнєжевича негайно взялися вивчати радянські органи держбезпеки за підозрою у "причетності до спецслужб противника" (термінологія КДБ СРСР). Щодо нього завели справу "оперативної добірки" – так називали справи на іноземців, де концентрувалися первинні матеріали з їх вивчення.
Оперативні співробітники 3-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ СРСР у взаємодії з 2-м відділом 7-го управління КДБ СРСР, який відповідав за готелі міста Москви, здійснили негласний огляд багажу Кнєжевича в "Пекіні". У валізах були фотографії, зроблені Кнєжевичем під час матчу в Багіо, зокрема й фотографії більшості членів оперативної групи КДБ СРСР (формально входила в команду Карпова). Після цього Кнєжевича взяло в розроблення 3-тє відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ за підозрою у причетності до спецслужб іноземної держави.
Цей самий підрозділ вів розроблення радянського гросмейстера Бориса Францевича Гулька. Провина Гулька та його дружини, відомої радянської шахістки Анни Ахшарумової, полягала у прагненні виїхати на постійне місце проживання до Ізраїлю. І напевно, їх би випустили, але фактичний глава радянської шахової федерації Віктор Батуринський, завербований НКВД СРСР ще 1947 року, написав до відділу пропаганди й агітації ЦК КПРС і КДБ СРСР, що в разі виїзду Гулька він як молодий і сильний гросмейстер (Гулько був 1947 року народження) зможе надати допомогу "відступнику Корчному" в його боротьбі за звання чемпіона світу з Карповим.
Гульку відмовили у виїзній візі. Тоді він почав боротися за право виїхати. У відповідь КДБ почав вживати щодо Гулька цілий комплекс оперативних та оперативно-технічних заходів, включно із зовнішнім спостереженням (за термінологією КДБ – "ЗС"). Для 5-го управління КДБ "наружкой" займався 3-й відділ 7-го управління КДБ, який спеціалізувався на веденні стеження за дисидентами.
Борис Гулько (у центрі) та його дружина Анна Ахшарумова. Фото: chess-news.ru
Офіцер, який вів розроблення Кнєжевича, доклав чималих зусиль, щоб переконати заступника начальника 11-го відділу 5-го управління КДБ майора Ігоря Перфільєва в необхідності ведення активного розроблення іноземця. Для цього за канонами побудови оперативного розроблення необхідна була "техніка" і "наружка", які давали можливість виявити зв'язки об'єкта, без чого розроблення втрачало будь-який сенс.
Проблема була в тому, що для 5-го управління КДБ, яке здійснювало у країні політичний розшук, пов'язаний з інакодумством, іноземець, який, можливо, працює на іноземні спецслужби, був не таким важливим, як потенційні внутрішні вороги типу Гулька. На Кнєжевича технічних засобів і зовнішнього спостереження вже не вистачало. Із великими труднощами офіцеру-оперативнику, який вів розроблення Кнєжевича, вдалося дістати зовнішнє спостереження строком на один день ціною того, що "об'єкта" Гулька того дня замінили на Кнєжевича.
Як саме проводили зовнішнє спостереження за "об'єктами", читачеві стане зрозуміло з рапортів, які після кожного такого спостереження складали. Передусім усім об'єктам "НН" давали з метою конспірації псевдонім. Кнєжевичу дали псевдонім Шустрий.
Зведення зовнішнього спостереження за об'єктом Шустрий
Шустрого встановили на проживанні в готелі "Україна" в номері 422 23 червня ц.р. Поселили за розпорядженням управління висотних будівель міста Москви. О 18.05 об'єкт покинув номер, який він займав, і спустився в хол готелю. Провівши в холі приблизно 10 хвилин, уважно вивчаючи людей, які перебували в ньому, покинув його і пройшов у магазин "Гастроном", розташований у будівлі готелю "Україна" з боку Кутузовського проспекту. Усередині магазину Шустрий деякий час крізь вітринне скло оглядав простір безпосередньо перед магазином і частину Кутузовського проспекту, розташованого перед ним. За п'ять – сім хвилин об'єкт вийшов із магазину і швидким кроком попрямував до зупинок міського транспорту, розташованих перед готелем "Україна".
Проходячи повз зупинку, Шустрий, вдаючи, що він викидає щось у сміттєву урну, яка стояла поруч з опорою освітлювального вуличного ліхтаря, на його нижній частині залишив гострим предметом мітку завдовжки приблизно 5 см (фото додано). Після чого швидким кроком спустився в підземний перехід і перейшов на протилежний бік Кутузовського проспекту, зупинив таксі і вирушив цим автомобілем у напрямку до центру міста. Сидячи на задньому сидінні таксі, оглядав автотранспорт, який ішов слідом, намагаючись виявити зовнішнє спостереження.
На Садовому кільці в районі площі Маяковського Шустрий покинув таксі і швидким кроком попрямував уздовж Садового кільця у напрямку до входу в театр імені Мосради, перед яким у цей момент перебувала велика група людей, котрі йшли в будівлю театру до початку чергового спектаклю. Не сповільнюючи кроку, Шустрий пройшов крізь натовп глядачів, які прямували до будівлі театру. У момент проходження він встановив візуальний контакт із невідомим (далі – об'єкт Угрюмий), який прямував крізь натовп у протилежному напрямку від станції метро "Маяковська". Порівнявшись і обмінявшись поглядами, вони здійснили моментальне передавання невідомого малогабаритного предмета від Угрюмого об'єкту Шустрий.
Із метою встановлення Угрюмого бригада зовнішнього спостереження розділилася. Результат установлення зв'язку Шустрий – Угрюмий повідомлять додатково.
Шустрий, уповільнивши крок і озирнувшись у бік Угрюмого, який ішов у напрямку до площі Повстання, протягом двох-трьох хвилин спостерігав за ним, поки він не зник серед перехожих. Після чого повільним кроком пройшов до входу станції метро "Маяковська", зупинившись, став уважно оглядати людей, які перебували перед входом у метро. Вдаючи, що він на когось чекає, періодично поглядаючи на наручний годинник, продовжував обережно озиратися, намагаючись виявити за собою спостереження. Приблизно за 10 хвилин Шустрий швидким кроком кинувся до входу в метро, пройшов у вестибюль, збіг ескалатором і вскочив у вагон поїзда, який ішов у напрямку станції метро "Білоруська".
Доїхавши до станції "Сокіл", покинув вагон у момент зачинення дверей, озирнувшись, бігом перетнув платформу й у момент зачинення дверей сів у вагон поїзда, що прямував у протилежному напрямку. Під час перебування в метро неодноразово змінював напрямок руху. Прагнучи виявити за собою зовнішнє спостереження, покидав вагони в момент зачинення дверей. Після чого бігцем прямував до потяга, який вирушав у протилежному напрямку.
Провівши в метро приблизно дві години, Шустрий доїхав до станції "Київська", вийшов на вулицю. Зупинився перед входом у метро і протягом кількох хвилин уважно розглядав пасажирів, які виходили. Після чого повільним кроком пройшов до готелю "Україна", дорогою вдаючи, що розглядає різні вітрини, знову намагався виявити зовнішнє спостереження.
О 21.27 Шустрий увійшов у номер готелю, який він займав. Через позаштатного співробітника було забезпечно контроль за об'єктом у період його перебування в готелі. О 00.00 зовнішнє спостереження за об'єктом Шустрий за погодженням з ініціатором завдання було знято.
Зведення склав начальник 2-го відділення 3-го відділу 7-го управління КДБ СРСР підполковник Запольських В.Д.
Уточнення. Співробітники 7-го управління КДБ СРСР, які вийшли на пенсію, часто заміщували так звані позаштатні посади в готелях, де проживали іноземці. Оплату їхньої праці здійснював КДБ СРСР, а в їхнє завдання входило здійснення внутрішньоготельного контролю за об'єктами оперативної зацікавленості держбезпеки за допомогою агентури і довірених осіб із-поміж співробітників готелів.
Установлення зв'язку об'єкта Шустрий Угрюмого
Після зустрічі із Шустрим Угрюмий, рухаючись уздовж Садового кільця в напрямку площі Повстання, несподівано зупиняючись під різними приводами – нібито читаючи оголошення, розміщені на ліхтарних стовпах, розглядаючи номери будинків, – робив спроби виявлення за собою зовнішнього спостереження. Неодноразово користувався під'їздами будинків, що мають наскрізний вихід у двір, водночас змінював напрямок свого руху на протилежний. Потім знову рухався в основному напрямку до площі Повстання.
Не доходячи до вказаної площі, швидко зайшов у черговий під'їзд будинку з виходом у двір, вийшовши з під'їзду, зупинився, нібито зав'язуючи шнурок на черевику, перевіряючи, чи не прямує хто-небудь за ним услід. Переконавшись у відсутності за собою зовнішнього спостереження, увійшов до під'їзду №2 будинку 2/3 у Великому Спиридоньєвському провулку, піднявся на майданчик третього поверху, подивився у відкрите вікно на вулицю перед під'їздом у різних напрямках, після чого зайшов в одну із квартир, розташованих на цьому поверсі.
До 00.00 об'єкт не виходив із під'їзду. За погодженням з ініціатором завдання щодо об'єкта Шустрий спостереження за його зв'язком Угрюмим було припинено. Результати встановлення щодо будинку стосовно Угрюмого повідомлять додатково.
Зведення склав старший розвідник прапорщик Ніканоров В.В.
Правильно: начальник 2-го відділення 3-го відділу 7-го управління КДБ СРСР підполковник Запольських В.Д.
Установлення щодо будинку стосовно зв'язку об'єкта Шустрий Угрюмого
Через агентів Вірна, Тимофєєва та довірених осіб ВПД і ВПМ за адресою Великий Спиридоньєвський провулок, будинок 2/3, квартира 12 встановлено проживання Угрюмого – Лаврентьєва Юрія Петровича, 1930 року народження, завідувача лабораторії науково-дослідного інституту "Альтаїр", із 1974 року – старшого викладача Всесоюзного заочного політехнічного інституту. За документами прописки спільно з ним проживають: дружина Лаврентьєва Любов Іванівна, 1934 року народження, старша інженерка НДІ "Альтаїр", син Лаврентьєв Анатолій Юрійович, 1955 року народження, інженер ВНДІ "Цветмаш". Сім'я прибула на адресу з адреси Товариський провулок, будинок 3, будова 1, кв. 5 за обміном житлової площі 1974 року.
За цією адресою проживання Лаврентьєв Ю.П. і члени його сім'ї близьких стосунків ні з ким не підтримують, обмежуються привітаннями під час зустрічі із сусідами, що живуть по сусідству. Розмов не заводять. Сім'я Лаврентьєва в будинку тримається відокремлено. Іноді їх відвідують невстановлені особи, мабуть, родичі. Галасливих компаній і численних гостей у них не буває.
Лаврентьєв Ю.П. має в особистому користуванні автомобіль "Волга-21" і дачу в Підмосков'ї, куди виїжджає із сім'єю в літній період часу.
Установлення провів оперуповноважений 2-го відділення 1-го відділу 7-ї служби УКДБ у місті Москві та Московській області капітан Кондратьєв Н.В.
На Лаврентьєва негайно завели справу оперативної перевірки за підозрою у шпигунстві на користь невстановленої іноземної розвідки. Було визначено, що, працюючи у НДІ "Альтаїр", він мав безпосередній стосунок до розроблення новітніх зразків радянських електронних систем наведення, які використовують в авіації та ракетобудуванні. На новому місці роботи він мав можливість (за оцінкою залучених експертів) одержувати від студентів-заочників, які працювали на підприємствах електронної промисловості СРСР у різних містах країни, відомості про ведення на них новітніх розроблень, строки запуску виробів у серійне виробництво й обсяги їх виробництва. Усе це становило державну таємницю.
Полювання агента Альбатроса на Кобру в Японії
Одночасно з перевіркою Лаврентьєва тривало вивчення Кнєжевича. Серед його близьких зв'язків установили громадянина Японії Василя Когу. Матір Василя під час громадянської війни в Росії на початку 1920-х пішла разом із білими в Маньчжурію, звідки перебралася до Японії, де вийшла заміж за японського громадянина. 1929 року в подружжя народився син Василь. 1931-го – син Віктор. У сім'ї підтримували культ російської культури. Василь і Віктор вільно володіли російською, чим часом дивували своїх нових знайомих серед радянських громадян, оскільки юнаки мали вигляд типових японців.
Мовні здібності братів не залишилися непоміченими. У середині 1970-х років Віктора, який працював в одному з портів Японії і спілкувався з радянськими моряками та відвідував водночас Приморський край, завербував 2-й відділ УКДБ СРСР у Приморському краї як агента КДБ. Одночасно вели активне розроблення за підозрою його в тому, що він є співробітником спецслужб Японії або США.
Серед зв'язків Віктора Кога виявили колишню радянську громадянку Тамару Масудзаку, яка на початку 1970-х вийшла заміж за громадянина Японії та виїхала із СРСР на постійне проживання на батьківщину чоловіка. 2-й відділ УКДБ СРСР у Приморському краї вів активне розроблення Тамари. Справу розроблення на неї назвали відповідно до її характеру та поведінки – Кобра.
Масудзака (Кобра) активно встановлювала зв'язки з радянськими моряками, залучаючи їх у незаконні валютні операції та комерційні угоди. З окремими з них вона вступала в інтимні стосунки. Це, на думку радянських контррозвідників, створювало можливість вербувальних ситуацій щодо радянських моряків, які спілкувалися з Коброю.
Для протидії Кобрі дібрали досвідченого агента радянської контррозвідки серед членів команди одного із суден, які постійно заходили в японські торговельні порти. Агент Альбатрос – таким був його оперативний псевдонім – успішно впорався із завданням і "встановив контакт" із Коброю, яка залучила його (як і очікували) у різні незаконні операції та інтимні стосунки (що теж очікували), намагаючись дізнатися про охорону морських і сухопутних кордонів, про оборонні споруди на кордонах і про місця базування ракетних з'єднань і баз Тихоокеанського флоту СРСР (про що Альбатрос уявлення не мав і не міг мати).
Під час однієї із зустрічей з Альбатросом Кобра сказала, що про незаконні оборудки Альбатроса стало відомо японській владі і на нього чекають серйозні неприємності аж до арешту, а на неї – розлучення з чоловіком, якого японська влада обіцяла повідомити про її зраду. Відповідно, Кобрі загрожувало вислання на батьківщину. Щоб урятувати кохану жінку, Альбатрос мав погодитися зустрітися з кількома людьми, які обіцяли допомогти їй усе залагодити.
Альбатрос, будучи джентльменом, звісно ж, погодився, і під час чергового відвідування Японії Кобра відрекомендувала його двом чоловікам. Один був японець і відрекомендувався співробітником поліцейського управління. Другий – білою людиною, "яка представляла інтереси однієї із країн, що були політичним і військовим союзником Японії". Органи радянської контррозвідки його ідентифікували як кадрового співробітника військової розвідки США.
Обидва іноземці володіли російською мовою. Вони показали Альбатросу фотографії, на яких того було знято в інтимній обстановці з Коброю в різних недорогих готелях і під час отримання грошей від Кобри. Фотографії було доповнено письмовими свідченнями Кобри про незаконні оборудки Кобри й Альбатроса і пропозицією до Альбатроса про співпрацю. Останній, попручавшись про людське око (згідно з інструктуванням), дав письмову згоду працювати на японців, за що отримав $300 – суму для радянського громадянина на ті часи чималу. За отримані гроші з Альбатроса взяли розписку.
Усе начебто йшло добре. Незабаром після вербування Альбатроса відбувся його черговий візит до Японії у складі команди торговельного судна, яким він плавав. В один із днів під час стоянки корабля в порту Альбатроса виявили повішеним у каюті, яку він займав. Посмертної записки він не залишив. Фактів насильницької смерті японська поліція не встановила.
Співробітники радянської контррозвідки, аналізуючи несподівану загибель агента Альбатроса, дійшли висновку, що він не витримав психологічного навантаження.
Після загибелі Альбатроса Масудзака (Кобра) зникла з поля зору радянських органів контррозвідки, але її поставили на облік в інформаційних системах КДБ СРСР як агентку розвідслужб США.
Розроблення японського громадянина Коги
Василь Кога, також добре знайомий із Коброю, кинувся в цей час у Москву. Наприкінці 1970-х та у 1980-ті роки він працював помічником Мацумае – ректора японського університету східних єдиноборств, засновника і беззмінного керівника цього навчального закладу.
Мацумае був зацікавленим у встановленні та розвитку контактів керованого ним університету зі спортивними організаціями СРСР. Листування щодо цього питання з керівництвом міжнародних спортивних зв'язків Держкомспорту СРСР вів Василь Кога.
Установлював і розширював міжнародні спортивні зв'язки в той час відділ агітації та пропаганди ЦК КПРС, відповідно до рішень якого Держкомспорт СРСР розробляв плани міжнародної співпраці свого відомства. Заступник завідувача відділу агітації та пропаганди ЦК КПРС Марат Грамов позитивно поставився до ініціатив Мацумае, і невдовзі до Москви прибула делегація спортивних керівників Японії. Як перекладач делегацію супроводжував Кога.
Маленький на зріст, негарний, із довгим сальним волоссям до плечей і лисиною, що явно просвічувала, імпульсивний і різкуватий, він був чимось клоунадним. З огляду на це перший час його мало хто сприймав серйозно, починаючи від рядових працівників протокольного відділу Держкомспорту, що опікувалися питаннями зустрічей, розміщення, супроводу і проводів делегацій, і закінчуючи посадовцями радянського спорту. Але перше враження від Коги було оманливим. Був він розумним і хитрим, схоплював усе на льоту, чудово розумів реалії радянського життя і надзвичайно добре орієнтувався, оскільки знав російську. Він швидко обростав приятелями і друзями, чому сприяли численні подарунки, які він роздавав наліво і направо. Дарував він переважно електроніку, яка коштувала у СРСР великих грошей.
Через зв'язки із Кнєжевичем Василя Когу взяли в розроблення з метою з'ясування його причетності до розвідорганів іноземних держав. Розроблення доручили співробітнику 3-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ підполковнику Миколі Іллічу Сьоміну, який був, серед іншого, куратором управління спортивних єдиноборств Держкомспорту СРСР.
Сьомін до початку своєї служби в органах КДБ багато років віддав активному заняттю спортом, мав звання майстра спорту з вільної боротьби і був призером чемпіонатів СРСР із цього виду спорту. Службу як офіцер він починав у прикордонних військах КДБ СРСР у Закавказзі. Вдало одружившись із дівчиною, дядько якої був співробітником радянської розвідки, Сьомін зумів із його допомогою перевестися в Москву як викладач кафедри фізичної підготовки Вищої школи КДБ СРСР, у якій навчалися майбутні офіцери.
Дядько дружини до цього часу став уже резидентом радянської розвідки в одній із європейських країн, і Cьомін із його допомогою домігся переведення у 5-те управління КДБ, де тоді формували новий підрозділ – 11-й відділ, який мав бути головним у справі гарантування безпеки під час підготовки та проведення московської Олімпіади 1980 року. Так Сьомін із фізкультурника перетворився на оперативного працівника 3-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ СРСР.
Служба в новому підрозділі для підполковника Сьоміна починалася складно. За віком і військовим званням був він найстаршим, за винятком керівників підрозділів. У новому підрозділі його зарахували на посаду старшого оперативного уповноваженого, стелею якої було звання майора.
Із перших же днів перебування Сьоміна в новому колективі стала очевидною невідповідність рівня його професійної підготовки службовим завданням, які стояли перед ним. Але Сьомін мав престижний на ті часи автомобіль "Жигулі" шостої моделі, який невдовзі змінив на "Волгу", куплену в дядька дружини, який багато разів уже допомагав йому і який вирушив у чергове закордонне службове відрядження. Одного разу згодившись підвезти начальника 11-го відділу 5-го управління КДБ полковника Бориса Сергійовича Шведова, Сьомін став його персональним водієм.
Службові автомобілі видавали лише керівникам оперативних управлінь, до яких полковник Шведов не належав. Люб'язність Сьоміна була більш ніж доречною, тим паче, що витрати на обслуговування автомобіля і заправляння взяв на себе Сьомін. У підсумку вранці біля під'їзду Шведова на Профспілковій вулиці на нього чекала "Волга" з тепер уже підполковником Сьоміним за кермом, а після закінчення робочого дня Сьомін відвозив Шведова додому. Невдовзі всі члени сім'ї полковника Шведова теж стали користуватися послугами водія Сьоміна.
Саме підполковнику Сьоміну доручили тепер розроблення японського громадянина Коги. Доволі незабаром через балакучість Сьоміна практично всі співробітники управління спортивних єдиноборств Держкомспорту СРСР знали про те, що КДБ цікавиться Когою. Навіть сам об'єкт оперативної зацікавленості знав про виявлений до нього інтерес із боку КДБ і про ім'я та військове звання невдалого розробника. У таких випадках зазвичай призначали службове розслідування, і винуватих у витоку інформації суворо карали, аж до кримінальної відповідальності. Але в добробуті Сьоміна був зацікавлений особисто Шведов, тому про інцидент забули.
Тим часом Кнєжевич, Кога і навіть Лаврентьєв виявили за собою стеження. Останній навіть перестав користуватися телефоном. Операцію провалили. Рятівний для Сьоміна і Шведова варіант побачили в тому, щоб закрити Василеві Козі в'їзд у СРСР із мотивуванням "з оперативних міркувань". Тоді "шустрий" Кнєжевич часто навідувався у приймальню голови центральної ради спортивного товариства "Динамо" генерала Петра Степановича Богданова, колишнього керівника московської міліції, у минулому одного з керівників Московського міськкому партії.
Богданов не тільки керував спортивним товариством "Динамо", але й був президентом федерації дзюдо Радянського Союзу. На цій посаді він і познайомився з Мацумае та його помічником Василем. Під час перших своїх візитів до Москви Кога підносив Богданову у вигляді подарунків дорогі японські телевізори й відеомагнітофони. Ціна їх на той час у СРСР була порівнянна з вартістю "Жигулів".
Щойно Когу позбавили можливості відвідувати СРСР, подарунки Богданову від імені Коги став возити Кнєжевич. Зрештою, Богданов особисто звернувся до Пилипа Бобкова із проханням дозволити Козі в'їзд у СРСР під особисту відповідальність Богданова. Мотивували прохання необхідністю подальшого розвитку співпраці ЦС "Динамо" з японським університетом у справі вдосконалення підготовки особового складу МВС і КДБ в опануванні прийомами рукопашного бою на основі традиційних японських бойових мистецтв.
Водночас на адресу Держкомспорту СРСР з університету Мацумае надіслали лист із проханням впустити у СРСР Василя Когу як представника університету та координатора програми щодо взаємодії японських спортсменів із радянськими спортивними відомствами. У підсумку Кога здобув перемогу і невдовзі прибув до Москви, але за вказівкою Бобкова з моменту його прибуття в "Шереметьєво-2" його взяли під зовнішнє спостереження.
Зустрічали Когу представники ЦС "Динамо" на службовому автомобілі, обладнаному спецсигналами. Автомобіль рухався зі швидкістю, що перевищувала дозволену, і під час в'їзду в центральну частину Москви перед майданом Білоруського вокзалу бригада зовнішнього спостереження об'єкт втратила. Через оперативні можливості 2-го відділу 7-го управління КДБ, який здійснював оперативну діяльність у центральних готелях Москви, де розміщували іноземних громадян, було зроблено спроби встановлення місця проживання Коги. Однак у жодному із цих готелів Когу не виявили. Згодом встановили, що Богданов розмістив його у відомчому готелі Московського міськкому партії "Краснопресненська", а в цих готелях органи КДБ не мали права здійснювати агентурно-оперативну діяльність (тобто прослуховувати номери).
Серед зв'язків Коги виявили також радянського громадянина Устрялова, у минулому кореспондента газети "Труд" у Японії, який тривалий час там жив. Як було встановлено і зафіксовано оперативною технікою в одному з готелів Москви, Кога перебував в інтимному зв'язку із дружиною Устрялова, причому їхній єдиний син був позашлюбною дитиною Василя, який виявляв про хлопчика постійну турботу і підтримував його матеріально.
Під час перебування в Москві Кога їздив на дачу Устрялових у селищі Немчиновка, закритому для відвідування іноземцями. Саме там вирішили затримати Когу, задокументувати порушення правил поведінки для іноземців на території СРСР і використати здобутий компромат для його вербування. У разі відмови Коги від співпраці планували вигнати його із СРСР.
Під час чергової поїздки в Немчиновку автомобіль Устрялових, у якому, як було встановлено службою зовнішнього спостереження, був Кога, зупинив співробітник 3-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ майор Віктор Мартинов, одягнений у форму співробітника міліції, який мав у своєму розпорядженні автомобіль із розпізнавальними знаками Державтоінспекції (ДАІ). Когу майор Мартинов доправив у місцеве відділення міліції, де склали протокол про порушення правил. За кілька днів Когу запросили в Держкомспорт СРСР, де начальник 3-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ полковник Борис Тарасов у присутності свого підлеглого підполковника Сьоміна провів вербування Коги як агента КДБ.
Будівля Держкомспорту СРСР. Фото: archsovet.msk.ru
Кога погодився на вербування досить легко, без особливих вагань і сумнівів, оскільки йому висунуло ноту МЗС СРСР на адресу МЗС Японії про систематичні порушення Когою правил поведінки іноземців на території Радянського Союзу. Нота МЗС була фіктивною. Але Кога цього не знав і повернувся до Японії. За кілька місяців його заарештувала японська кримінальна поліція за обвинуваченням у хабарництві та шахрайстві. Суд визнав Когу винним, і його засудили до кількох років в'язниці. Під час відбування покарання його вбив один з ув'язнених.
Слід зазначити, що інформація про неприємності Коги, які чекали на нього після повернення до Японії, і подальшу його загибель надійшла від японських неофіційних осіб під час їхніх контактів з агентурою КДБ. Достеменно факту загибелі Коги не встановлено, що залишає відкритим питання про ймовірну оперативну гру із КДБ спецслужб Японії.
Вимушений від'їзд Коги з Москви не спричинив зникнення його "вірного солдатика" Радомира (Ратко) Кнєжевича. Він, як і раніше, був активним та всюдисущим, і йому навіть вдалося встановити контакт із черговим претендентом на звання чемпіона світу з шахів – зовсім молодим ще в ті роки Гаррі Каспаровим.
Але чим закінчилася вся ця шпигунська історія щодо Кнєжевича і Лаврентьєва, мені невідомо, оскільки за вказівкою генерала Івана Абрамова справу ми передали для подальшого розроблення у 2-ге Головне управління КДБ СРСР, яке займалося шпигунством.
Попередню частину опубліковано 23 вересня. Наступна вийде 7 жовтня.
Усі опубліковані частини книги Володимира Попова "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" можна прочитати тут.
