ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Записки колишнього підполковника КДБ: Хто стояв за підготовкою спецслужб до захоплення влади в Росії

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Будівля КДБ СРСР на Луб'янці в Москві
Будівля КДБ СРСР на Луб'янці в Москві
Фото: shieldandsword.mozohin.ru
Володимир ПОПОВ

Один з авторів книжки "КДБ грає в шахи" і колишній співробітник Комітету держбезпеки СРСР Володимир Попов нещодавно завершив роботу над своїми мемуарами. У книжці "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" він розповідає про становлення режиму російського президента Володимира Путіна, його соратників, про свою роботу в комітеті та головні події, до яких були причетними радянські спецслужби. Раніше книжки не видавали. За згодою автора видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує розділи з неї. У цій частині Попов пише про людей, які розробляли ідею міжнародної терористичної діяльності, і агентів, які її реалізовували, а також про ідеологів, які підготували СРСР до приходу Володимира Путіна до влади й захоплення держави спецслужбами.

"Три богатирі": Андропов, Питовранов, Бобков

Залаштункових гравців, які підготували СРСР/Росію до приходу Володимира Путіна до влади й до захоплення держави спецслужбами, було троє: Юрій Андропов, Євген Питовранов і Філіп Бобков. Усі інші надавали їм посильну допомогу: хто свідомо й щиро, хто за службовим обов'язком і з корисливих мотивів, хто зі страху або остраху викриття, когось використовували втемну.

КДБ при Раді міністрів СРСР утворили за рік і трошки після смерті Сталіна, 13 березня 1954 року. Цьому указу передувало рішення президії ЦК КПРС від 8 лютого 1954 року про виділення органів держбезпеки зі структури міністерства внутрішніх справ СРСР.


Фото: shieldandsword.mozohin.ru
Указ про створення КДБ СРСР. Фото: shieldandsword.mozohin.ru


У рішенні вищої партійної інстанції було сформульовано одне з головних завдань для новостворюваного органу: "У найкоротші строки ліквідувати наслідки ворожої діяльності [Лаврентія] Берії в органах державної безпеки та домогтися перетворення органів державної безпеки на гостру зброю нашої партії, спрямовану проти справжніх ворогів нашої соціалістичної держави, а не проти чесних людей".

Очолив КДБ при РМ СРСР перший заступник міністра внутрішніх справ СРСР Іван Сєров, який був довіреною людиною Микити Хрущова.


фото:
Іван Сєров. Фото: shieldandsword.mozohin.ru


У червні 1957 року відбувся черговий пленум ЦК КПРС. Сєров доповідав пленуму про звільнення з органів держбезпеки 18 тис. осіб. 40 генералів відомства позбавили генеральських звань. Замінили практично всіх керівних співробітників центрального апарату КДБ. На вакантні посади призначили 60 осіб, яких скерували на роботу в держбезпеку за рішенням ЦК КПРС із керівних партійних посад.

Генерал Євген Питовранов, який перебував у відрядженні у НДР, вдало уник чистки, і 15 березня 1957-го його призначили начальником 4-го управління КДБ. Незабаром він став ще й членом колегії КДБ.

10 грудня 1958 року Сєрова зняли з посади керівника КДБ і скерували у ГРУ. Можливо, зняття Сєрова було пов'язане із двома гучними іменами.

У січні 1953 року багаторічний протеже Сєрова – Петро Семенович Попов, який стараннями Сєрова став з армійського постачальника офіцером військової розвідки, перебуваючи у складі резидентури військової розвідки в Австрії, ініціативно запропонував свої послуги американській розвідці й до свого арешту 1959 року працював на американців.

1954 року втік на Захід офіцер КДБ Петро Дерябін, який був офіцером безпеки радянського посольства у Відні. Після зради ще одного протеже Сєрова – полковника ГРУ Олега Пеньковського, що співпрацював з англійською та американською розвідками і якого заарештували за шпигунство 1963 року, генерала армії Сєрова того самого 1963 року розжалували у генерал-майори, позбавили звання Героя Радянського Союзу, у квітні 1965 виключили з партії й відправили у відставку.

Черговим головою КДБ при РМ СРСР 25 грудня 1958 року призначили Олександра Шелепіна, який обіймав до цього посаду глави відділу партійних органів ЦК КПРС у союзних республіках. "Я хочу докорінно переорієнтувати КДБ на міжнародні справи, внутрішні мають відійти на десятий план", – сказав Шелепін, вступаючи на посаду.


shelepin_a_n
Олександр Шелепін. Фото: shieldandsword.mozohin.ru


Не бажаючи мати поруч із собою професійного й авторитетного Питовранова, якого деякі керівники партії й держбезпеки вважали "берієвцем", Шелепін за першої ж нагоди поспішив його позбутися, скерувавши його представником КДБ у Китай, де Питовранов пробув до 1962 року.

Дотримуючись директив Хрущова "про потребу подальшого скорочення органів держбезпеки", Шелепін звітував перед партійним активом у жовтні 1961 року на ХХІІ з'їзді КПРС: "Органи державної безпеки реорганізовано, значно скорочено, звільнено від невластивих їм функцій, очищено від кар'єристських елементів. Уся діяльність органів КДБ відбувається тепер під невсипущим контролем партії та уряду... Органи державної безпеки – це вже не опудало, яким їх намагалися зробити в недалекому минулому вороги – Берія і його підручні, а справді народні політичні органи нашої партії у прямому сенсі цього слова".

Хрущов належно оцінив старання Шелепіна: 31 жовтня 1961 року на першому після з'їзду пленумі ЦК КПРС Шелепіна обрали секретарем ЦК КПРС. У КДБ при РМ СРСР його місце зайняв Володимир Семичастний, звільнений у зв'язку з новим призначенням із посади 2-го секретаря ЦК КП Азербайджану.

1962 року генерал Питовранов повернувся в Москву, однак у центральному апараті КДБ місця йому не знайшлося. В управлінні кадрів КДБ йому запропонували місце начальника Вищої школи КДБ, і генерал Питовранов, який не мав вибору, погодився на цю пропозицію.


Пітовранов
Євген Питовранов. Фото: shieldandsword.mozohin.ru


1965 року доля генерала Питовранова зробила крутий поворот. В одному з інтерв'ю він згадував: "Раптом дзвінок з управління кадрів: необхідно пройти повну медичну перевірку... Я пройшов усіх лікарів у Варсонов'євському провулку (місце розташування центральної поліклініки КДБ-ФСБ. – Попов). Мені кажуть: "На жаль, цілком здоровий". Після цього мене запросив до себе Семичастний: "Євгенію Петровичу, вітаю вас із 50-річчям. Спасибі вам, добре попрацювали, але дайте й іншим попрацювати. Час відпочивати".

Так, у 50 років, сповнений сил та енергії, генерал Питовранов опинився за порогом організації, якій він віддав багато років життя. Але, як виявилося, відпочивати довелося йому недовго. 18 травня 1967-го на посаду голови КДБ при РМ СРСР призначили секретаря ЦК КПРС Андропова.

За кілька днів після призначення на нову посаду він викликав для розмови Питовранова, формально – пенсіонера держбезпеки й заступника голови президії Торговельно-промислової палати СРСР. За півтора місяця, 3 липня 1967 року, після неодноразових консультацій із Питоврановим, Андропов звернувся у ЦК КПРС із запискою за №1631 А (літера наприкінці номера завжди позначала прізвище людини, яка підписала документ – у цьому випадку "Андропов") . У записці, зокрема, ішлося:

"Наявні в Комітеті державної безпеки матеріали свідчать про те, що реакційні сили імперіалістичного табору, очолювані керівними колами США, постійно нарощують свої зусилля у плані активізації підривних дій проти Радянського Союзу. Водночас одним із найважливіших елементів загальної системи боротьби з комунізмом вони вважають психологічну війну... Задумані операції на ідеологічному фронті противник прагне переносити безпосередньо на територію СРСР, маючи на меті не тільки ідейну деморалізацію радянського суспільства, а й створення умов для здобуття в нас у країні джерел одержання політичної інформації.

У 1965–1966 роках органи держбезпеки в низці республік викрили приблизно 50 націоналістичних груп, у які входило понад 500 осіб. У Москві, Ленінграді та деяких інших місцях викрито антирадянські групи, учасники яких у так званих програмних документах декларували ідеї політичної реставрації...

Під впливом чужої нам ідеології у певної частини політично незрілих радянських громадян, особливо з-поміж інтелігенції та молоді, формуються настрої аполітичності й нігілізму, чим можуть скористатися не тільки свідомо антирадянські елементи, але також політичні базіки й демагоги, штовхаючи таких людей до політично шкідливих дій..."

Андропов пропонував у зв'язку із цим створити в системі радянської держбезпеки самостійне управління, метою якого було б розв'язання таких оперативних завдань:

"Організація роботи з виявлення та вивчення процесів, які може використати противник із метою здійснення ідеологічних диверсій;

виявлення і припинення ворожої діяльності антирадянських, націоналістичних і церковно-сектантських елементів, а також запобігання, спільно з органами МОГП (міністерства охорони громадського порядку. – Попов) масовим заворушенням;

розроблення в контакті з розвідкою ідеологічних центрів противника, антирадянських емігрантських і націоналістичних організацій за кордоном;

організація контррозвідувальної роботи серед іноземних студентів, які навчаються у СРСР, а також в іноземних делегаціях і колективах, які в'їжджають у СРСР за лінією міністерства культури і творчих організацій".

Політбюро ЦК КПРС, розглянувши на своєму засіданні 17 липня 1967 року записку голови КДБ при РМ СРСР Андропова, погодилося з його пропозицією. Відповідно до цього було дано вказівку Раді міністрів СРСР про збільшення бюджету КДБ при РМ СРСР для формування нового підрозділу в її складі. Наказом №0096 (накази із двома нулями попереду порядкового номера означали гриф "Цілком таємно") щодо КДБ при РМ СРСР від 27 липня 1967 року було затверджено штатний розклад нового 5-го управління КДБ.

Тим самим, по суті, було відроджено 4-те управління КДБ при РМ СРСР, скасоване 1960 року, начальником якого з 1957-го до 1960 року був генерал Питовранов. Функції ліквідованого 4-го управління передали тоді 10-му відділу 2-го Головного управління КДБ при РМ СРСР, яким керував протеже Питовранова Філіп Бобков.


Філіп Бобков.
Філіп Бобков. Фото: shieldandsword.mozohin.ru


Допомагаючи йому в кар'єрі, Питовранов рекомендував Бобкова на посаду секретаря партійної організації управління. Після обрання на цю посаду Бобков закінчив дворічну партійну школу при ЦК КПРС, і незабаром його призначили на посаду заступника начальника 2-го Головного управління КДБ при РМ СРСР, куратора кадрів. Був він тоді лише підполковником, а посада відповідала званню генерал-майора.

Довгі роки в коридорах величезної будівлі на Луб'янці побутував жарт-бувальщина. За традицією, керівництво оперативних управлінь перед зарахуванням до складу управління нових офіцерів проводило з ними особисті співбесіди. До кабінету Бобкова для співбесіди якось прибув зарахований до складу управління лейтенант Олександр Васильков.

Як і належить військовослужбовцям, увійшовши до кабінету старшого за званням, молодший офіцер вітав його словами "Доброго здоров'я, товаришу..." Далі звучало звання того, із ким віталися, потім звання та прізвище того, хто вітався. Увійшовши до кабінету Бобкова, Васильков бадьорим голосом промовив: "Доброго здоров'я, товаришу генерале..." У відповідь він почув: "А я не генерал". Дещо зніяковівши, Васильков поправився: "Доброго здоров'я, товаришу полковнику". Бобков з усмішкою зауважив: "Але я і не полковник". "Та хто ж ви?" – геть розгубившись, промовив лейтенант. І у відповідь почув: "Я підполковник". Історія ця відома мені зі слів самого Василькова, який закінчив службу, до речі, полковником, помічником голови КДБ СРСР Віктора Чебрикова.

На посаду начальника 5-го управління КДБ призначили секретаря Ставропольського крайкому КПРС Олександра Федоровича Кадашева. Його заступником став Бобков. Кадашева через те, що не впорався з роботою, звільнили із цієї посади у грудні 1968 року. 23 травня 1969 року 5-те управління КДБ очолив Бобков, який став за кілька років до цього генерал-майором.

Письменник-історик Микола Миколайович Яковлєв, автор дуже відомої свого часу книги "1 серпня 1914 року", виданої 1974 року, в додатку до цієї книги, яку він написав багато років тому, на початку 90-х років, уже після краху СРСР, коли можна було згадувати і Андропова, і Бобкова, розповідав:

"Я став час від часу заходити на Луб'янку, вести вчені розмови, спочатку дещо натягнуті – з Андроповим і надзвичайно цікаві – з Бобковим, який швидко піднімався службовими сходами. Перед моїми очима з кінця 60-х до початку 80-х він виріс до генерала армії і став першим заступником голови КДБ. Я десь читав, що протягом низки років він був справжнім керівником відомства. Не знаю, але цілком припускаю".

Тероризм як головна зброя

КДБ СРСР, як і ФСБ Росії, завжди категорично заперечував будь-яку свою прихильність до міжнародного тероризму. Насправді все було інакше.

Записка КДБ при РМ СРСР у ЦК КПРС від 23 квітня 1974 року за підписом Андропова:

"Комітет держбезпеки з 1968 року підтримує діловий конспіративний контакт із членом політбюро Народного фронту звільнення Палестини (НФЗП), керівником відділу зовнішніх операцій НФЗП Ваді Хаддадом.

На зустрічі з резидентом КДБ у Лівані, що відбулася у квітні ц.р., Хаддад у довірчій розмові виклав перспективну програму диверсійно-терористичної діяльності НФЗП... Наразі НФЗП веде підготовку низки спеціальних операцій, зокрема завдання ударів по великих нафтосховищах у різних районах світу (Саудівська Аравія, Перська затока, Гонконг та інші), знищення танкерів і супертанкерів, акції проти американських та ізраїльських представників в Ірані, Греції, Ефіопії, Кенії, наліт на будівлю алмазного центру в Тель-Авіві тощо.

Хаддад звернувся до нас із проханням надати допомогу його організації в отриманні деяких видів спеціальних технічних засобів, необхідних для проведення окремих диверсійних операцій...

Характер стосунків із Хаддадом дає нам змогу певною мірою контролювати діяльність відділу зовнішніх операцій НФЗП, маючи на неї вигідний Радянському Союзу вплив, а також здійснювати в наших інтересах силами його організації активні заходи із дотриманням необхідної конспірації.

З огляду на викладене вважали б за доцільне на черговій зустрічі загалом позитивно поставитися до прохання Ваді Хаддада про надання Народному фронту звільнення Палестини допомоги у придбанні спеціальних засобів.

Просимо згоди".

ЦК КПРС відповів згодою.

Генерал-лейтенант Іон Міхай Пацепа до 1978 року, коли він утік на Захід, очолював розвідку Румунії. Проживаючи в еміграції, він опублікував цілу низку матеріалів, що викривають діяльність КДБ на Близькому Сході:

"Сьогоднішній міжнародний тероризм замислили в луб'янських кабінетах КДБ відразу після Шестиденної війни 1967 року. Як генерал розвідки я був свідком народження цього дитя... Тоді ізраїльська перемога зганьбила режими Сирії та Єгипту, країн, незграбно роздутими урядами яких заправляли "радники" радянської розвідки. Ось тоді Кремль і вирішив озброїти ворожих Ізраїлю палестинців і залучити їх до терористичної війни проти єврейської держави.

Генерал Олександр Сахаровський, який створив розвідувальні структури комуністичної Румунії та піднявся до рівня глави всієї іноземної розвідки СРСР, часто пояснював мені: "У сьогоднішньому світі, де ядерна зброя унеможливила використання військової сили, тероризм має стати нашою головною зброєю".

Олександр Сахаровський народився 1909 року в селі Велике Ожогино Костромської губернії. Трудову діяльність розпочав робітником на Балтійському суднобудівному заводі в Ленінграді. Із 1931-го до 1934 року проходив службу в армії. Після демобілізації був на комсомольсько-партійній роботі в Балтійському морському пароплавстві. 1939 року його скерували за партійним набором на службу в органи державної безпеки. Із 1946 року діяльність Сахаровського була пов'язана із зовнішньою розвідкою СРСР. 1955 року він очолив Перше Головне управління КДБ при РМ СРСР і керував ним до 1971 року. Із 1971-го до 1975 року обіймав посаду старшого консультанта групи консультантів при голові КДБ СРСР. 1975 року вийшов у відставку.

Зі службової характеристики на Олександра Сахаровського:

"Під час спецвідряджень за кордон правильно розв'язував поставлені перед ним завдання, вміло керував агентурою у справі впливу на суспільно-політичні кола в потрібному СРСР напрямі. Працюючи радником МДБ СРСР при органах безпеки Румунії, тов. Сахаровський надав значну допомогу в організації роботи цих органів. За його безпосередньої участі румунські колеги викрили й ліквідували низку резидентур американської та англійської розвідок, а також сіоністських та інших підпільних організацій, які активно діяли на території Румунської Народної Республіки".

Наведемо тепер цитату з викриттів генерала Пацепи:

"Терористичну війну як таку розпочали наприкінці 1968 року, коли КДБ уперше перетворив крадіжку пасажирських літаків на інструмент терору – обрану зброю і для подій 11 вересня 2001 року [в Нью-Йорку]. Тільки 1969 року у світі було викрадено 82 літаки; ці акти здійснило ПЛО, яке фінансували з каси КДБ. 1971 року, коли я відвідав Сахаровського в його луб'янському офісі, він привернув мою увагу до моря червоних прапорців, прикріплених до карти світу, що висіла на стіні кабінету. Кожен прапорець означав захоплений терористами літак. "Захоплення літаків – мій винахід", – похвалився він".

Після закінчення переможної для Ізраїлю Шестиденної війни Ваді Хаддад і Джордж Хабаш організували Народний фронт звільнення Палестини. Маніфестом НФЗП стала теза про звільнення Палестини за допомогою терору щодо Ізраїлю та євреїв, які проживають в інших країнах. Із моменту свого утворення НФЗП спирався на підтримку й фінансування КДБ.

Глава розвідки Арафата Хані аль-Хасан із 1968 року був агентом КДБ під псевдонімом Гідар. Батько сучасного тероризму Ваді Хаддад мав у КДБ псевдонім Націоналіст, його теж фінансував КДБ. Хаддад очолював відділ зовнішніх операцій Народного фронту звільнення Палестини і був організатором низки нападів на Ізраїль. За його участю було розроблено план першого захоплення цивільного авіалайнера ізраїльської авіакомпанії "Ель Аль" із пасажирами в ролі заручників, здійснений НФЗП 1968 року.

Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР

10 січня 1975 року 
№ 55-А / 06 ЦК КПРС 
м. Москва

Із санкції ЦК КПРС №П 147/42 від 14 серпня 1974 року у вересні ц.р. у Москву нелегально приїздив Ваді Хаддад, керівник служби зовнішніх операцій Народного фронту звільнення Палестини.

У Москві з Хаддадом обговорювали питання надзвичайної конспіративної співпраці з радянською розвідкою, спрямованої на здобуття політичної, воєнно-стратегічної та оперативної інформації.

Хаддад із розумінням ставиться до політики Радянського Союзу на Близькому Сході і бачить у його особі природного і найнадійнішого союзника Палестинського національно-визвольного руху.

Унаслідок нашого політичного впливу на Хаддада він дійшов висновку про необхідність перенесення тяжкості операцій, які він проводить, із третіх країн на територію Ізраїлю та окуповані арабські землі, обіцяючи водночас утриматися від проведення нерозумних і безглуздих терористичних актів.

У зв'язку із цим Хаддад звернувся до нас із проханням надати йому допомогу у придбанні деяких видів військово-технічних засобів та їх виготовленні з іноземних матеріалів.

В інтересах справи вважали б за можливе задовольнити частково прохання Хаддада, передавши йому деякі радянські військово-технічні засоби, які раніше вже постачали у країни Близького і Середнього Сходу, а також окремі види іноземної зброї та спецзасобів, які ми виготовили з матеріалів іноземного виробництва.

Просимо згоди.

Голова Комітету держбезпеки

Андропов

У своїй діяльності Хаддад активно використовував Ілліча Рамірес Санчеса, відомішого у світі як Карлос або Шакал.

Ілліч народився 12 жовтня 1949 року у столиці Венесуели Каракасі. Його батько Хосе Алтаграсіа Рамбрес Навас був членом компартії Венесуели. Трьох своїх синів він назвав Ілліч, Ленін і Володимир. Старший син Ілліч, майбутній міжнародний терорист Шакал, 1964 року вступив у спілку венесуельської комуністичної молоді.

Унаслідок вжитих його батьком зусиль за посередництва культурного аташе посольства СРСР у Лондоні, а посади ці, варто зазначити, як правило, були прикриттям для радянських розвідників, які працювали під "дахом" радянських посольств, Ілліч опинився 1967 року в Москві серед студентів Університету дружби народів імені Патріса Лумумби. За університет відповідав 3-й відділ 5-го управління КДБ при РМ СРСР, офіцери якого незабаром завербували Ілліча як агента радянської держбезпеки. Виконуючи завдання своїх кураторів, він увійшов у тісний контакт із палестинцями – студентами університету, де вони разом вчилися.

У Москві Ілліч познайомився із представником НФЗП Ріфатом Абулом Авоном. Незабаром у складі групи палестинців, колишніх студентів Університету дружби народів, Ілліча скерували в навчальний табір терористів у Йорданії, а після навчання в таборі – у Лондон як представника фронту, де він відвідував курси російської мови при політехнічному інституті й обирав майбутні жертви з-поміж найвідоміших і найвпливовіших євреїв-лондонців.

1973 року він здійснив своє перше вбивство. 30 грудня 1973 року Ілліч увірвався в будинок Джозефа Сієффи, одного з багатих єврейських бізнесменів Лондона й почесного віцепрезидента Британської сіоністської федерації, упритул розстріляв 68-річного Сієффу, після чого втік. Лише у грудні 1997 року він постав перед французьким судом, для чого його захопили співробітники французьких спецслужб у Судані й літаком вивезли до Франції. До цього часу він був у розшуку за вбивство двох французьких поліцейських під час однієї зі спроб його затримання.

У листопаді 1982 року Андропов замінив Брежнєва на посаді генерального секретаря ЦК КПРС. 10 грудня того самого року з ініціативи Андропова на Політбюро ЦК КПРС розглядали питання "Про залучення радянських громадян єврейської національності до активної участі в контрсіоністській пропаганді". 1 квітня 1983 року "Правда" опублікувала "антисіоністське" звернення "ініціативної групи" з-поміж відомих радянських євреїв. 21 квітня "Антисіоністський комітет радянської громадськості" (АКСО) було створено. Очолив його двічі Герой Радянського Союзу генерал-майор Давид Абрамович Драгунський.

Справа Юрія Носенка

Початок 1970-х років для КДБ став пам'ятним через справу Юрія Носенка, яка набула гучного розголосу.

Юрій Носенко народився 1927 року в Миколаєві. 1950 року закінчив МДІМВ. Із 1953 року офіцер радянської держбезпеки. Із 1962 року обіймав посаду заступника начальника 7-го відділу Другого Головного управління КДБ при РМ СРСР. Військове звання капітан.

7-й відділ ВДУ КДБ при РМ СРСР займався розробленням іноземних журналістів, акредитованих у Радянському Союзі, та іноземних туристів, які відвідували СРСР. Кар'єра Носенка розвивалася успішно. Протягом дев'яти років служби він пройшов шлях від молодшого оперативного уповноваженого до заступника начальника 7-го відділу ВДУ КДБ. А це був один із провідних відділів.


Юрій Носенко. Фото: pseudology.org
Юрій Носенко. Фото: pseudology.org


Як на будь-якого офіцера держбезпеки, на нього чекало кілька ступенів кар'єрних сходів: молодший оперативний уповноважений; оперативний уповноважений; старший оперативний уповноважений; заступник начальника відділення; начальник відділення. І тільки потім була посада заступника начальника відділу. На подолання кожної сходинки потрібно було по кілька років. Носенко ріс на диво швидко.

Розгадка полягала в тому, що батько Юрія був багаторічним міністром суднобудування СРСР (1939–1956), і сина знало багато керівників держави. Його невисоке військове звання – капітан – свідчило про те, що він не встигав вислужити визначений строк у певному званні, так він швидко піднімався вгору у своїй кар'єрі.

Остання його посада відповідала званню полковника. Багато офіцерів ВДУ КДБ про таку посаду і звання могло тільки мріяти.

У січні 1964 року, перебуваючи у службовому відрядженні у Швейцарії, Носенко попросив політичного притулку у влади США. Філіп Бобков, який був на той час заступником начальника ВДУ КДБ, згодом генералом армії і першим заступником голови КДБ СРСР, за багато років у книжці своїх спогадів "КДБ і влада" зазначив:

"Відділ, у якому працював Носенко, був у моєму підпорядкуванні... Я... досі переконаний, що Носенко потрапив у якусь складну ситуацію і не витримав. Звісно, не відкидаю, що він заздалегідь обміркував свій крок, тільки душа моя цього не приймала, я знав, як любив Юрій дочку, як важко переживав її хворобу".

Утім, Бобков "забув" згадати два попередні шлюби Носенка. Три одруження нітрохи не завадили його кар'єрі. Він просувався вгору на заздрість багатьом колегам, яким і одне розлучення могло зламати кар'єру назавжди.

Навряд чи генерал Бобков був у курсі сімейних проблем своїх підлеглих. А от про сім'ю Носенка він був добре обізнаним, оскільки без активної підтримки Бобкова капітана Носенка не призначили б на посаду заступника начальника 7-го відділу.

Бобков завжди сприяв швидкому зростанню співробітників, які мали впливових родичів, у надії, що в потрібний момент і вони потім замовлять за нього слівце. І не помилявся.

Після зникнення Носенка начальника ВДУ КДБ генерал-лейтенанта Олега Грибанова у травні 1964 року усунули з посади, йому оголосили сувору догану за партійною лінією. У серпні 1965 року його виключили з партії і позбавили звання "Почесний співробітник держбезпеки". Кар'єра Грибанова в органах держбезпеки закінчилася. Його заступника генерала Івана Маркелова відправили на периферію, де він був змушений залишатися до початку 1980-х років. І лише генерал Бобков вдало уникнув покарання.

Обидва генерали мали цілу низку заслуг, проте це їх не врятувало. Одним зі значущих успіхів генерала Грибанова було вдало здійснене під його безпосереднім керівництвом вербування посла Франції у СРСР Моріса Дежана. Посол входив до найближчого оточення де Голля і мав на нього вплив.

У вербувальному розробленні Дежана брали участь перевірені агенти радянських спецслужб поет Сергій Михалков, його дружина Наталія Кончаловська й актриса Лариса Кронберг-Соболевська. Після вдалого вербування генерал Грибанов через французького посла Дежана доводив до де Голля інформацію, що відповідала інтересам Радянського Союзу в міжнародній політиці.

Однак і це Грибанову не допомогло. На виставку "Експо-67" у Канаді, на якій де Голль закликав канадців французького походження до незалежності, кинувши з балкона будівлі міського управління у Квебеку, звідки він виголошував свою промову, гасло "Хай живе вільний Квебек!", від КДБ скерували генералів Євгена Питовранова і Філіпа Бобкова.

Попередню частину опубліковано 2 вересня. Наступна вийде 16 вересня.

Усі опубліковані частини книжки Володимира Попова "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" можна прочитати тут.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації