ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Записки колишнього підполковника КДБ: Агентура впливу російської "глибинної держави"

Один з авторів книжки "КДБ грає в шахи" і колишній співробітник Комітету держбезпеки СРСР Володимир Попов нещодавно завершив роботу над своїми мемуарами. У книжці "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" він розповідає про становлення режиму російського президента Володимира Путіна, його соратників, про свою роботу в комітеті та головні події, до яких були причетними радянські спецслужби. Раніше книжки не видавали. За згодою автора видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує розділи з неї. У цій частині Попов пише про агентів КДБ у бізнесі та на держслужбі.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Президент РФ Володимир Путін (у центрі) призначив Бориса Гризлова (зліва) міністром внутрішніх справ 28 березня 2001 року
Президент РФ Володимир Путін (у центрі) призначив Бориса Гризлова (зліва) міністром внутрішніх справ 28 березня 2001 року
Фото: kremlin.ru

Олександр Лебедєв

Олександр Лебедєв народився 16 грудня 1959 року в Москві. Його батько, Євген Миколайович, був професором у МФТУ імені Баумана, мати Марія Сергіївна – викладачкою англійської у МДІМВ МЗС СРСР. Лебедєв із 1977-го до 1982 року навчався на економічному факультеті МДІМВ. Спеціалізувався на вивченні світової валютно-фінансової системи. Із 1984 року перебував на службі у ПГУ КДБ СРСР (зовнішня розвідка).

Молодий перспективний чекіст-економіст Олександр Лебедєв сподобався "фірмі" Євгена Питовранова, яка взялася до його активного використання. Лебедєв працював над запобіганням виведенню капіталу із СРСР.

Робив він це настільки успішно, що, залишаючись на службі у зовнішній розвідці СРСР, зареєстрував у Лондоні підприємства. Прибуток від їхньої діяльності осідав в офшорі на Кайманових островах, там само, де тримав "общак" генерал радянської розвідки Борис Іванов, один із керівних членів групи Питовранова.

1992 року Лебедєв звільнився із КДБ СРСР, але зв'язку із представниками "фірми" не втратив. В одному з інтерв'ю, говорячи про ті часи, він згадував: "Жив із батьками, був ваучер, 400 фунтів стерлінгів, накопичені за чотири роки роботи у Великобританії, і "праворука" Volvo 1976 року випуску". Це все?


Фото: wiki-wiki.ru
Олександр Лебедєв. Фото: wiki-wiki.ru


Водночас 1995 року Лебедєв очолив "Національний резервний банк" і став мільярдером. Автори одного з досліджень пишуть:

"За короткий строк КПРС устигла створити приблизно 1,5 тис. СП і АТ зі змішаним капіталом на загальну суму 14 млрд руб. та $5 млрд. Тіньова партійна економіка до розвалу СРСР встигла набрати обертів і забезпечити таємних власників анонімними акціями та фондами західних компаній і банків. Усередині країни КПРС і РКП стали співзасновниками або власниками контрольних пакетів акцій низки банків, зокрема "Автобанку", "Профбанку", "Токобанку", "Уніком-банку", "Часпромбанку", банку "Россия", "Главмостстройбанка", "Казком-партбанку". За старою більшовицькою звичкою зневажати закони комуністи тут проігнорували закон "Про банки РРФСР", що забороняє громадським організаціям банківську діяльність. До моменту розпаду СРСР вони розвалили бюджет країни, наробили боргів на 4 млрд, вивезли із країни золото, залишивши демократам у спадок жалюгідні 289 тонн".

В. Смирнов, А. Кац. "Велике злодійство: комуністи й олігархи"

Науково-інформаційне агентство ''Наследие Отечества'', сайт Nasledie.ru

Зокрема Лебедєв розбагатів, за його ж визнанням, на торгівлі зовнішніми зобов'язаннями Росії.

Казково швидко розбагатівши, він узявся за різні проєкти. Серед них було придбання низки ЗМІ, зокрема "Новой газеты" і закритої ним же в липні 2008 року газети "Московский корреспондент".

Закрили газету після опублікування в ній матеріалу про майбутнє розлучення Путіна й укладення ним шлюбу з відомою гімнасткою Аліною Кабаєвою. Публікація здійняла багато галасу, Путіну довелося відповідати на запитання іноземних і російських журналістів.

Лебедєв заявив, що не був у курсі публікації і звинуватив у навмисній провокації мера Москви Юрія Лужкова, який, на думку Лебедєва, доклав руку до скандальної статті.

Часи змінювалися: 1999 року помер Євген Питовранов, 2001 року пішов із життя Борис Іванов. Залишався тільки Філіп Бобков, який зробив ставку на Лебедєва.

Постарілий і заматерілий завдяки великим грошам, славі й бізнесу своєї дружини Лужков перестав бути керованим "фірмою", і Бобков спробував поставити Лебедєва на його місце. Спроба ця закінчилася невдачею: на виборах мера Москви 2003 року Лебедєв набрав 12,65% голосів виборців, хоча й після виборів не зупинив критики Лужкова.

Протистояння закінчилося звільненням із посади в одного і проблемами із правоохоронними органами – в іншого. 28 вересня 2010 року Лужкова зняли з посади рішенням президента Росії.

2 листопада 2010 року в "Національному резервному банку", що належить мільярдеру й медіамагнату Лебедєву, провели обшук, почалися гоніння на його бізнес-імперію і на нього самого.

Юрій Лужков, Крим і "глибинна держава"

Ще одним прикладом діяльності агентури впливу російської ''глибинної держави'' стали візити мера Москви Юрія Лужкова до Севастополя.

12 травня 2008 року Лужкова Служба безпеки України навіть оголосила  персоною нон ґрата і на невизначений строк заборонила йому в'їзд на територію країни. До цього заходу вдалися щодо Лужкова у зв'язку з тим, що, починаючи із середини 1990-х років, він неодноразово виступав із провокаційними заявами про статус Криму та Севастополя, наполягаючи на їх належності Росії.

Уперше про те, що Крим незаконно передали Україні, а Севастополь є споконвічно російським містом і його потрібно передати Росії, Лужков заявив, коли уряд Москви ухвалив програму фінансової допомоги морякам Чорноморського флоту РФ.

Відтоді під час кожного відвідування Севастополя Лужков привселюдно висував вимоги до української влади, заявляючи, що Севастополь формально ніколи не передавали Україні, і нагадував, що це місто є військово-морською базою ЧФ РФ і повинно мати особливий статус. Окрім того, Лужков пропонував Росії вийти з Договору про дружбу з Україною й обговорювати питання про статус Севастополя в міжнародному суді.


Президент РФ Володимир Путін і Юрій Лужков. Фото: Kremlin.ru
Президент РФ Володимир Путін і ексмер Москви Юрій Лужков. 2016 рік. Фото: Kremlin.ru


Візит Лужкова у травні 2008 року у Крим на святкування 225-річчя ЧФ РФ обставили так, що в української сторони не залишилося сумнівів у намірах Москви домагатися анексії Севастополя не на словах, а на ділі. Під час візиту московський градоначальник відвідав базові об'єкти, реконструйовані коштом столичного бюджету – Будинок Москви в Севастополі і Матроський клуб, узяв участь у поминальній службі, зустрівся з молоддю, ветеранами і командуванням ЧФ РФ, пообіцявши всім моральну підтримку і фінансову допомогу.

За роки, що минули від моменту колапсу СРСР, ''глибинна держава'' вкоренилася в усіх сферах життя нинішньої Росії, чому чималою мірою сприяло понад 8 тис. колишніх офіцерів КДБ СРСР, які обійняли високі владні позиції в політичній системі Росії й у бізнесі. Відчувши свою силу, вони просто нав'язували свою волю всій країні, зокрема і щодо українського питання.

Дугін відкрито декларував, що "українців потрібно вбивати, вбивати і вбивати" і закликав почати проти України воєнні дії: "Путін, введи війська!" Якби не протидія агресивним діям путінської Росії з боку світової спільноти і протистояння самої України на сході країни, складно уявити, наскільки далеко поширилися б імперські амбіції ''глибинної держави'' навесні й улітку 2014 року.

Борис Гризлов і Костянтин Ромодановський

2001 року президент Росії Володимир Путін звільнив ставленика ''сім'ї'' (як називали близьке оточення колишнього президента РФ Бориса Єльцина) Володимира Рушайла, який обіймав посаду міністра внутрішніх справ. Його замінив петербуржець Борис Гризлов, що навчався в одному класі з Миколою Патрушевим, який став кар'єрним чекістом і колегою Путіна по Головному контрольному управлінню (ГКУ) президента РФ.


Борис Гризлов. Фото: duma.gov.ru
Борис Гризлов. Фото: duma.gov.ru


1990 року Гризлов і його однокашник по Ленінградському електротехнічному інституту імені Михайла Бонч-Бруєвича Віктор Іванов, офіцер держбезпеки, зареєстрували мале підприємство "Блок". У ще одному створеному Гризловим підприємстві ТзОВ "Борг" серед співзасновників було вказано дружину Миколи Патрушева.

Віктор Іванов і Путін зблизилися на початку 1990-х років під час спільної роботи в мерії Санкт-Петербурга, де Іванов обіймав посаду начальника управління адміністративних органів, а Путін працював на низці високих посад при мері міста Анатолієві Собчаку.

Незважаючи на очевидні серйозні правопорушення в господарській сфері, завдяки заступництву з боку Іванова, який курирував органи міліції і прокуратури, майбутньому главі російської держави вдалося уникнути кримінального переслідування й успішно відбути в Москву.

1998 року Путіна призначили на посаду директора ФСБ. Практично відразу ж після вступу на посаду Путін призначив Іванова начальником управління власної безпеки (УВБ) ФСБ, відправивши в почесне заслання представником ФСБ у Болгарію колишнього керівника – генерал-майора Геннадія Зотова, який зробив кар'єру у 5-му управлінні КДБ СРСР під керівництвом Філіпа Бобкова.

Щоправда, на якийсь час Путін залишив серед керівників УВБ іншого вихідця 5-го управління КДБ – Костянтина Ромодановського, який починав кар'єру у КДБ на посаді молодшого оперуповноваженого 1-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ. Цим підрозділом оперативно займалися Міністерство охорони здоров'я СРСР і центральні медичні заклади країни.

Ромодановського, який здобув медичну освіту, зарахували в 1-ше відділення, яким керували підполковник Євген Копитін і його заступник майор Борис Пакін, згадуваний нами у зв'язку з допінговим скандалом. У штаті відділення були посади офіцерів чинного резерву, прикриттям однієї з них була посада помічника міністра охорони здоров'я СРСР.

Обіймав цю посаду ветеран військової контррозвідки полковник Олександр Тирлов, прикомандирований до 11-го відділу 5-го управління КДБ 1978 року в період підготовки до контррозвідувального забезпечення ігор ХХІІ Олімпіади. Він працював під прикриттям в управлінні акредитації оргкомітету Олімпіади-80, і, хоча Тирлов був уже пенсійного віку, він затримався в 11-му відділі 5-го управління на кілька років, на що були особливі причини, про які буде сказано нижче.

Іншою ''піддашною'', тобто прикриттям, була посада помічника генерального директора Міжгалузевого науково-технічного комплексу ''Мікрохірургія ока'', відомого офтальмолога і майбутнього академіка Святослава Федорова. Обіймав цю посаду підполковник Віталій Кордаш.

Обидва ''піддашники'' – Тирлов і Кордаш – були новачками в цьому підрозділі, так само, як і старший оперуповноважений майор В'ячеслав Ніколаєв, переведений перед Олімпіадою-80 на його прохання в 11-й відділ 5-го управління КДБ із посади начальника медичної частини Вищої школи КДБ СРСР.

Керівництво 1-го відділення, Копитін і Пакін, і старший оперуповноважений майор Євген Воробйов були ветеранами "чекістами-медиками''. Задовго до утворення 11-го відділу 5-го управління КДБ вони опікувалися медициною, коли були співробітниками 1-го відділення 1-го відділу 5-го управління КДБ. Відтоді вони товаришували, а новачків-прибульців сприймали з відвертим відчуженням. Пов'язано це було не з особливістю їхніх характерів, а зі специфікою їхньої діяльності.

У країні всеосяжного дефіциту, яким був Радянський Союз, якісна медична допомога і багато лікарських препаратів були для багатьох громадян недоступними. Ось і йшли ходоки з різних підрозділів КДБ із проханнями допомогти їхнім родичам або агентам. І це, окрім вказівок від безпосередніх керівників ''чекістів-медиків''. Одне слово, завжди вони були щільно зайняті питаннями, далекими від агентурно-оперативної діяльності, якою вони зобов'язані були займатися.

Водночас вони були всім конче необхідними. Бути з ними в гарних стосунках прагнув багато хто. Поява нових співробітників у підрозділі порушувала кастовість цієї невеликої згуртованої між собою групи офіцерів, оскільки ставало очевидним, що не тільки вони можуть вирішувати блатні справи. Початок служби в держбезпеці Ромодановського саме в цьому підрозділі багато в чому визначив його долю, яка певною мірою вплинула на розташування сил на політичному Олімпі путінської Росії.


Фото: The Council of the Federation of the Federal Assembly of the Russian Federation / wikipedia.org
Костянтин Ромодановський. Фото: council.gov.ru


Серед співробітників 1-го відділення Костянтин, а тоді ще просто Костя, був молодшим не тільки за званням та посадою, а й за віком. І так склалося на початку його чекістської кар'єри, що волею заступника начальника 11-го відділу 5-го управління КДБ СРСР полковника Костянтина Діанова він практично став негласним розробником згуртованої групи ''чекістів-медиків''.

У ті роки в держбезпеки не було підрозділів власної безпеки і за потреби перевіркою співробітників займався кадровий апарат різних підрозділів. Діяльність Ромодановського, керована куратором 1-го відділення заступником начальника 11-го відділу полковника Діанова не тільки порушувала встановлені у КДБ канони, але й не була погодженою з начальником 11-го відділу 5-го управління КДБ СРСР полковником Миколою Миколайовичем Романовим.

У Діанова був свій резон. З огляду на особливості свого характеру, він прагнув до встановлення цілковитого психологічного контролю над підлеглими. Із цією метою він наполіг на залишенні пенсіонера за віком полковника Тирлова на службі, який був за це особисто йому відданий.

Водночас Діанов блокував можливість обіймання будь-ким із-поміж ветеранів ''чекістів-медиків'' престижної посади помічника міністра охорони здоров'я СРСР, оскільки спочатку був із ними у вкрай неприязних стосунках. Із цієї причини полковник Діанов постійно докладав зусиль задля компрометації норовливих підлеглих, у чому допомогу йому надавав Ромодановський.

Після провалу ДКНС і скасування КДБ СРСР, який набив руку на розробленні колег-чекістів, Ромодановський опинився у службі власної безпеки управління РТ (розвідка з території) СЗР Росії. Традиційно управління РТ було своєрідним ''відстійником'', у якому концентрували розвідників, котрі з різних причин уже не мали змоги працювати за кордоном.

Серед них чимало було тих, хто порушив свого часу професійні та етичні норми, і в РТ вони дослужували до пенсії. Співробітники цього управління переважно заміщували посади чинного резерву в різних відомствах і спільних підприємствах, з огляду на що постійний контроль за їхньою діяльністю було послаблено, що створювало передумови для різних корисливих порушень.

На ниві неляканих раніше ''ертешників'' Ромодановський зробив швидку й успішну кар'єру, замолоду став заступником начальника відділу в управлінні РТ СЗР. З урахуванням його досягнень у справі розроблення колег-чекістів його невдовзі перевели в УВБ ФСБ РФ, де він із успіхом продовжив свою кар'єру, ставши 2000 року першим заступником начальника УВБ.

І коли 26 березня 2000 року Путіна обрали президентом, а 28 березня 2001 року Гризлов став міністром внутрішніх справ Росії, Ромодановського ще за два місяці призначили на посаду начальника Головного управління власної безпеки МВС РФ і він розпочав широко освітлювану в російських ЗМІ кампанію з викорінення корупції в органах внутрішніх справ.

Однією з жертв цієї кампанії став начальник служби безпеки МНС РФ генерал-лейтенант Володимир Ганєєв, який дружив із відомим російським бізнесменом Германом Стерліговим, що заснував у Росії 1992 року разом зі своїм однофамільцем (за його словами) генералом держбезпеки Олександром Стерліговим одне з перших офіційних націоналістичних об'єднань – Російський національний собор. Генерал Стерлігов і лідер комуністів Росії Геннадій Зюганов були співголовами думи Російського національного собору.

Представники КПРФ становили в Держдумі III скликання фракцію у складі 95 депутатів. Із-поміж них було обрано голову Держдуми Геннадія Селезньова. Фракція комуністів здобула також посади голів дев'яти комітетів Думи і мандат комісії. Це була політична сила, на яку не можна було не зважати, і її об'єднання з відроджуваними націоналістичними рухами становило реальну загрозу пітерському клану Путіна, який стрімко захоплював у Москві позиції.

І хоча керівник операції генерал Ромодановський публічно заперечував факт зв'язку проведених арештів із передвиборчою кампанією в Державну думу IV скликання, для багатьох цей зв'язок став очевидним, особливо після того, як у Думу було обрано депутатом Гризлова і він став її головою, а обіцяна тепер уже колишнім міністром внутрішніх справ Гризловим кампанія щодо боротьби з корупцією тихо зійшла нанівець разом із самим Ромодановським, переведеним на посаду директора Федеральної міграційної служби, де він вимушено забув про виявлення корупції у вищих ешелонах російської влади.

Валерій Воробйов

Керівником секретаріату Гризлова в Державній думі стала ще одна людина Путіна, колишній офіцер КДБ СРСР Валерій Воробйов. Народився він 14 вересня 1948 року в місті Барнаулі Алтайського краю. Строкову службу відбував у підрозділах Тихоокеанського флоту. Після завершення служби вступив у Вищу школу КДБ СРСР, навчання проходив на 2-му (контррозвідувальному) факультеті. Мріяв про службу в розвідці, для чого старанно вчив німецьку мову. Із метою гарантовано успішної в майбутньому кар'єри вдало одружився з донькою відповідального співробітника одного з відомств союзного значення.

Наявність високопоставлених родичів часто була гарантом успішної кар'єри у КДБ СРСР. Однак у Воробйова не вийшло. Незадовго до завершення навчання у Вищій школі КДБ СРСР він був уплутаним у скандальну історію на ґрунті зловживання алкоголем. Довелося про службу в розвідці забути. Навіть більше, довелося розпрощатися з Москвою, молодою дружиною Тетяною і малолітнім синочком Андрійком.

Скерували молодого лейтенанта, випускника ''вишки'' КДБ, у рідний Барнаул, де його зарахували в малоперспективну службу зовнішнього спостереження. Москвичка-дружина піти за чоловіком не побажала. Тоді здавалося, що всі життєві плани Воробйова зруйновано. Однак, як це нерідко трапляється в житті, доля Воробйова зробила крутий поворот, визначивши весь наступний його життєвий шлях.

23 жовтня 1974 року у столиці Австрії Відні на 75-й сесії Міжнародного олімпійського комітету Москву номінували на право проведення XXII Літніх олімпійських ігор 1980 року. У зв'язку із цим із метою гарантування безпеки Ігор у 5-му управлінні КДБ СРСР 1977 року, як ми згадували, було створено 11-й відділ, співробітникам якого доручили розроблення всіх необхідних для цього заходів і засобів.

Беручи до уваги значний обсяг майбутньої роботи, відповідно до рішення Ради міністрів СРСР, штатний розклад 11-го відділу збільшили до 400 співробітників, переважно завдяки прикомандированим офіцерам КДБ із різних периферійних органів держбезпеки.

Із весни 1978 року в 11-й відділ 5-го управління КДБ почали прибувати перші прикомандировані до нього офіцери, серед яких опинився старший лейтенант Воробйов, що не мав досвіду агентурно-оперативної роботи і спочатку робив дуже боязкі кроки у справі її осягнення. Його зарахували у 2-ге відділення зазначеного підрозділу, співробітником якого був і автор цієї розповіді.

Доволі швидко ми з ним потоваришували, і в міру своїх сил і знань я йому на початку допомагав у чому міг. Допоміг я йому й у головному – у можливості залишитися в центральному апараті КДБ СРСР для проходження подальшої служби, переконавши керівництво підрозділу в доцільності зарахування Воробйова в основний склад 11-го відділу 5-го управління КДБ. Утім, невдовзі після зарахування Воробйова у штат 11-го відділу 5-го управління КДБ дружба наша добігла кінця, оскільки я Воробйову став не потрібен.

Розроблення Adidas і Отарі Квантрішвілі

Після ухвалення Міжнародним олімпійським комітетом рішення про проведення ХХII Олімпіади в Москві західнонімецька фірма з виробництва спортивного інвентарю Adidas розпочала активну експансію в Радянський Союз, чому сприяло ретельно нею сплановане оброблення вищого керівництва країни. Начальником 5-го управління КДБ був тоді генерал-лейтенант Філіп Бобков, який дав указівку керівництву 11-го відділу взяти фірму Adidas у розроблення.

Ніде правди діти, справжні цілі цієї вказівки мені відкрилися десятиліття потому, коли я став розслідувати діяльність групи глибоко законспірованих високопоставлених чекістів на чолі з колишнім заступником міністра сталінської держбезпеки генералом Євгеном Питоврановим.


група радянських спортивних журналістів акредитованих на чемпіонаті з фігурного катання в ФРН (№№ 1942б 1943б 1945) лютий-березень -1982 року. був заступником керівника делегації
Група радянських спортивних журналістів, акредитованих на Чемпіонат із фігурного катання у ФРН. 1982 рік. Володимир Попов (третій ліворуч) був тоді заступником керівника делегації. Фото з особистого архіву Попова


Річ у тім, що розробленням іноземних фірм, відповідно до положення про КДБ СРСР, займалося 2-ге головне (ВДУ) управління КДБ СРСР і аналогічні підрозділи в союзних та автономних республіках. На 5-те управління КДБ СРСР і його аналогії в союзних і автономних республіках покладали боротьбу з ідеологічними диверсіями спецслужб капіталістичних країн, що були в політичній опозиції радянському ладу.

Розмежування повноважень між підрозділами держбезпеки мали обов'язковий характер. Наприклад, був випадок, коли справу розроблення про підозру у здійсненні шпигунської діяльності одного іноземця та радянського громадянина передали за вказівкою керівництва 5-го управління КДБ у 2-ге головне управління КДБ, що було основним контррозвідувальним органом. Відбувалося це в той самий період, коли розробляли фірму Adidas.

Із 1972 року радянські збірні команди, які брали участь в Олімпійських іграх, відповідно до рішення Політбюро ЦК КПРС екіпірували у спортивну форму західнонімецької фірми Adidas. Водночас проігнорували факти членства засновників компанії братів Адольфа і Рудольфа Дасслерів у нацистській НСДАП та участі Рудольфа у Другій світовій війні у складі гітлерівських військ. Після смерті Адольфа Дасслера 1978 року Adidas очолив його син Горст.

Розробляти Adidas очільник 2-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ полковник Борис Васильович Тарасов доручив Воробйову, який володів німецькою мовою. Про зібрану інформацію Воробйов, минаючи керівництво 11-го відділу, доповідав безпосередньо Бобкову.

Це мало дивний вигляд, оскільки навіть куратор 11-го відділу заступник начальника 5-го управління КДБ СРСР генерал Іван Абрамов не був обізнаним у матеріалах цієї справи. Але дивні речі цим не обмежувалися. За встановленими у КДБ СРСР правилами, під час доповідей керівництву управлінь про результати роботи з тієї чи іншої справи, як правило, був оперативний працівник, у віданні якого була справа, і начальник відділу (набагато рідше – начальник відділення), у штаті якого був офіцер-доповідач.

Під час розроблення фірми Adidas указані правила ігнорували. Офіцера-розробника Воробйова викликали на доповідь до начальника 5-го управління КДБ генерала Бобкова без його безпосередніх керівників, які в підсумку не були обізнані з результатами його доповідей і наданих йому усних вказівок.

Поясненням усього цього могла бути тільки одна обставина: розробляючи Adidas, Бобков збирав компромат на генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, якому регулярно вручали цінні подарунки від Горста Дасслера, наприклад, відлиту із золота футбольну бутсу в натуральну величину. (Фотографія, яка зафіксувала церемонію її вручення, була у справі розроблення фірми Adidas, і Воробйов, який тоді нерідко радився з автором цієї розповіді щодо різних оперативних питань, мені її показував).

Воробйову, який виявив себе належно під час розроблення фірми Adidas, на початку 1980-х років Бобков доручив ще одну вельми сумнівну справу. Полягала вона в розробленні кримінального авторитета Отарі Квантрішвілі (відомого як Отарік). Значився він – саме значився і насправді не працював – тренером із вільної боротьби Центральної ради спортивного товариства ''Динамо''.

До моменту взяття в розроблення Квантрішвілі вже протягом кількох років був агентом 2-ї служби УКДБ СРСР у місті Москва і Московській області, що здійснювала розроблення московських кримінальних угруповань. Відповідно до внутрішніх засад радянської держбезпеки, саме офіцери цього підрозділу мали ухвалювати рішення про взяття в розроблення свого ж власного агента. Даючи доручення про розроблення Квантрішвілі, Бобков свідомо порушував установлений у КДБ порядок.

Розробляти Квантрішвілі Бобков вирішив через те, що той був близьким діловим партнером відомого радянського естрадного співака Йосипа Кобзона. У ті роки не було ще приватних служб безпеки, які не стільки виконували охоронні функції, скільки здійснювали контроль за діяльністю самих наймачів, їхніх партнерів та конкурентів. Тому, розробляючи Квантрішвілі, Бобков мав можливість контролювати діяльність і Квантрішвілі, і Кобзона.

Примітно, що про проведене розроблення Квантрішвілі не інформував 2-гу службу УКДБ СРСР у місті Москва і Московській області, агентом якої він був, що теж було черговим грубим порушенням основ агентурно-оперативної роботи. Нарешті, доручаючи розроблення Квантрішвілі офіцеру 2-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ СРСР Воробйову, Бобков не знав головного: Воробйов познайомився із Квантрішвілі ще під час навчання у Вищій школі КДБ і підтримував із ним дружні стосунки. Й одного разу, після спільної пиятики з Квантрішвілі, Воробйов потрапив у скандальну історію, що стала причиною його "висилання" в Барнаул.

Повернувшись до Москви, Воробйов відновив контакти із Квантрішвілі, які не припинялися навіть на тлі проведеного КДБ розроблення. (І я про все це знав від самого Воробйова). Тож не дивно, що розроблення Adidas і Отаріка жодних результатів не дало.

Але, оскільки Бобков про знайомство Квантрішвілі і Воробйова не мав уявлення, останній, завдяки заступництву Бобкова, непогано просувався вгору кар'єрними сходами, ставши врешті-решт керівником секретаріату Держдуми. І коли наприкінці 1996 року російські націоналісти спільно з держбезпекою проводили в Москві захід зі святкування другої річниці об'єднання ветеранів спеціального призначення держбезпеки "Вимпел", від Держдуми вимпелівців вітав саме Воробйов. Від націоналістів – письменник Володимир Солоухін, який, зокрема, сказав:

"... Ви не маєте спокійно дивитися на те, що відбувається. Ви бачите, як наша Росія оточена з усіх боків голодними "побратимами", які готові рвати її на частини, прагнучи схопити жирніший шматок. Ви бачите, як потурає їм "п'ята колона", що втратила совість і страх. То... не дайте ж!.. Не дайте загинути своїй Батьківщині!"

Журнал "Наш современник", 1997 рік, №7

Від письменників у зустрічі також узяли участь письменники-агенти спецслужб Святослав Рибас і Олександр Проханов.

Нагадаємо читачам, що таке "Вимпел" і хто входив в об'єднання ветеранів цього підрозділу. Начальник управління "С" (нелегальна розвідка) КДБ СРСР генерал Юрій Дроздов так описував історію створення "Вимпелу":

"31 грудня 1979 року я і Вадим Олексійович Кирпиченко за присутності Володимира Олександровича Крючкова доповідали Юрієві Володимировичу Андропову про нашу участь в афганських подіях. Після закінчення розмови я сказав про те, що потрібно зараз, оцінюючи цей досвід, подумати про формування спеціального кадрового підрозділу в системі КДБ. Юрій Володимирович подивився на мене, не відповівши жодного слова. У середині січня відбулася чергова зустріч. Я вже прийшов із папером, у якому було викладено ідею створення "Вимпелу" (розвідувально-диверсійного підрозділу спеціального призначення для дій за кордоном. – прим. В. Попова).

1980 року, після неодноразових обговорень, погоджень в уряді й у Політбюро керівництво КДБ погодилося з необхідністю створення такого підрозділу. На проведеному 19 серпня 1981 року закритому спільному засіданні Ради Міністрів СРСР і Політбюро ЦК КПРС вище керівництво країни ухвалило рішення про створення в Комітеті державної безпеки СРСР цілком таємного загону спеціального призначення для проведення [розвідувально-диверсійних] операцій за межами СРСР в "особливий період".

Юрій Дроздов. "Записки начальника нелегальної розвідки"

Генерал-лейтенант Кирпиченко був у 1979–1991 роках першим заступником начальника ПГУ КДБ СРСР і у грудні 1979 року керував штурмом палацу президента Аміна в Кабулі.

Юрій Дроздов після виходу в чинний резерв очолив редакційну колегію альманаху "Вимпел", який видавало інформаційно-аналітичне агентство "Намакон", очолюване Дроздовим. Альманах спеціалізувався на публікуванні матеріалів про спецпідрозділи радянських і російських спецслужб. Головним редактором альманаху став Олександр Дроздов, полковник СЗР, син Юрія Дроздова.

Отарі Аршба

Серед депутатів IV та наступних скликань Держдуми РФ був однокашник Воробйова по навчанню у Вищій школі КДБ СРСР Отарі Аршба, котрого 1978 року зарахували для проходження подальшої служби у 3-й відділ 5-го управління КДБ СРСР, яким керував полковник Володимир Головін. Офіцери цього підрозділу оперативно курирували Міністерство вищої та спеціальної освіти СРСР, Університет імені Ломоносова, Університет імені Патріса Лумумби і Комітет молодіжних організацій (КМО) при ЦК ВЛКСМ.

Із 1982-го до 1986 року в обчислювальному центрі МГУ працював Олег Вікторович Бойко, який закінчив Московський авіаційний інститут (МАІ) за фахом "радіоелектроніка" і якого завербував Аршба як агента КДБ. Бойка, який позитивно зарекомендував себе як агента,  скерували на навчання до Великобританії та США.

1998 року Аршбу, який покинув службу в держбезпеці, прийняли у ВАТ "Євразхолдинг" на посаду директора зі зв'язків із громадськістю, а потім він послідовно обіймав посади віцепрезидента і старшого віцепрезидента цієї компанії. До березня 2004 року він був головою ради директорів холдингу.

Із 2000 року Аршба був також зовнішнім керівником і у 2000–2003 роках – головою ради директорів ВАТ "Західно-Сибірський металургійний комбінат". Того самого 2000 року він займався PR-забезпеченням виборчої кампанії губернатора Кемеровської області Амана Тулєєва – суперника Володимира Путіна як кандидата у президенти Росії. Тулєєв був відомим тим, що, обіймаючи 1991 року посаду голови Кемеровського облвиконкому, пообіцяв голові ДКНС Геннадієві Янаєву "підписатися під кожним словом" звернення ДКНС. За це після поразки ДКНС указом Бориса Єльцина Тулєєва усунули з посади.

2003 року Аршбу обрали депутатом Держдуми IV скликання. 2007 року він став депутатом Держдуми РФ V скликання. У Держдумі Аршба був головою комітету з регламенту й організації роботи Держдуми, що давало змогу його колишнім колегам по КДБ – офіцерам 5-го управління Валерієві Воробйову (начальнику секретаріату керівника Держдуми) та Юрієві Безверхову (одному з керівників апарату Держдуми) – успішно скеровувати її діяльність.

Але якщо діяльність Безверхова загалом була спрямована на беззастережну підтримку Путіна, то зовсім інший вигляд мали справи з Воробйовим. З огляду на свій характер і стан справ у Держдумі, де у складі фракції комуністів засідав колишній начальник Воробйова генерал Валерій Воротніков і незримо присутній Філіп Бобков, вибудовувати свою діяльність Воробйов був змушений, озираючись на своїх колишніх керівників КДБ.

Юрій Шарандін

У Держдумі серед підручних Воробйова був ще й давній агент 2-го відділення 11-го відділу 5-го управління КДБ СРСР Юрій Опанасович Шарандін, 1952 року народження. Наприкінці 1970-х років, коли Шарандін був співробітником управління пропаганди Держкомспорту СРСР, його завербував як агента держбезпеки автор цих рядків, який був куратором від КДБ Держкомспорту СРСР.

Наша з ним негласна співпраця була нетривалою. За моїми рекомендаціями Шарандіна невдовзі призначили на посаду начальника протокольного відділу Держкомспорту СРСР, який структурно входив до складу міжнародного управління цього відомства, котре від КДБ СРСР курирував мій колега Валерій Воробйов. За допомогою Безверхова і Воробйова Шарандін зробив чудову кар'єру і став заступником керівника апарату Ради Федерації і начальником управління. Раніше він обіймав посаду заступника начальника Управління президента РФ із внутрішньої політики.

У підсумку у вищому законодавчому органі Росії, у Державній думі сформувалася нелегальна резидентура КДБ із-поміж колишніх офіцерів держбезпеки та їхніх агентів. Уголос про це, ясна річ, ніхто ніколи не говорив.

Попередню частину опубліковано 5 серпня. Наступна вийде 19 серпня.

Усі опубліковані частини книжки Володимира Попова "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" можна прочитати тут.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації