До посту мобільної групи ППО підійшов недоволець: "Якого хріна ви, вояки, тут стоїте?"
Україна гуде, обговорюючи надзвичайно важливий випадок: як військовослужбовець ЗСУ тягав за вуха 13-річного підлітка. Найкращі, найдобріші та найгуманніші з нас, звісно, стверджують, що торкатися дитини не можна ніколи, за жодних умов, куди б вона там не кидала свої камінці (таким людям я щиро бажаю перевірити своє терпіння на практиці, коли підліток кине камінь у їхню машину, у їхнє вікно або в їхню дитину). Найтурботливіші й ті, хто налаштований по-батьківськи, кричать, що заради своєї дитини задушили б голими руками такого кривдника.
Підозрюю, що водночас найрозсудливіші з нас задалися (як і я) питанням: гаразд, це все галас, емоції для соцмереж, а що ж такі люди зроблять у реальності, насправді? І вам пощастило: я можу розповісти на реальному прикладі!
Один із таких великодушних обурених, напившись "храброї води", прийшов, хитаючись, до посту мобільної вогневої групи, де чергує мій чоловік. Прийшов і обурено запитав: "Якого хріна ви, вояки, тут стоїте? Забирайтеся звідси, у мене тут діти живуть... Вам тут нічого робити! Що ви взагалі тут робите?!"
Для кращого розуміння ситуації уточню, що це прифронтова область, і там на місто цілодобово летять КАБ, ракети, дрони всіх типів. Чоловік стоїть там поруч із великокаліберним кулеметом – щоб прикривати місцеві АЗС від великих дронів. У руках він тримає дробовик – щоб прикривати себе і кулемет від дрібних FPV. Тобто здогадатися, навіщо він там потрібен, зовсім не складно.
Питання риторичне, чоловік здогадується (він взагалі про багато чого здогадується). І відповідає в тому ж риторичному ключі: що треба, те й робимо, мовляв, а от навіщо ти сюди прибіг, це ще треба б розібратися. Ось тут чоловік і починає розповідати, що наші військові зовсім знелюднилися, он в Одесі взагалі вже дітей кривдять. А він за своїх дітей – горою! Перестріляє всіх, аби своїх дітей захистити. І підійшов він, отже, пояснити моєму чоловікові, щоб той навіть не наважився кривдити діточок.
Із захистом українських дітей мій чоловік загалом згоден. Він і до ЗСУ потрапив саме заради цього. Тобто цінності в них із цим чоловіком нібито збігаються. Тому чоловік і запитує радісно: "А де ж воює такий хоробрий воїн? У якій бригаді? Може, ми з тобою перетиналися на фронті? Або вже відвоювався, відпочиваєш із пораненням?"
"Ні, я не для армії! Я не вбивця! Не для того мама мене народжувала, щоб я людей вбивав!" – гордо повідомляє п’яний чоловік. (Навряд чи мама народжувала його для того, щоб він у нетверезому стані чіплявся до військових на бойовому посту, але це вже дрібниці, не будемо чіплятися).
"А я ось – і воював, і вбивав, – зітхає чоловік. – Тож іди-но ти звідси, чоловіче, поки по шиї не дали".
Тоді відвідувач починає доводити, що він – громадянин України, і таким чином реалізує свої законні громадянські права. Це взагалі цікава тема, скільки фантастичних прав з’явилося в українського народу останнім часом: право перебувати в нетверезому стані та хуліганити в громадському місці; право кричати на людей; право нападати на військовослужбовців; право незаконно перетинати кордон; право не чути російську мову; право наклепувати безкарно й бездоказово... Що нам спало на думку в цю мить – те й право, приблизно ось так виходить...
Але повернімося до гостя. Якого чоловік, втомившись від п’яного марення, нериторично відправляє куди подалі. І гість іде. І незабаром повертається. Ще п’яніший, але вже з парою пляшок пива під пахвою. І пропонує розпити їх разом, на знак примирення. З убивцями, отже, від яких він має намір захистити своїх дітей, убивши їх голими руками, але не на смерть, бо не для того його мама народжувала. Ось така собі українська "кафка" виходить.
Пити з ним ніхто не хоче, звісно. Тому мужик знову ображається й заводить ту саму шарманку: "Ви вбивці, а я – ні... не для того мене мама народжувала... але за своїх дітей усіх розірву... ТЦК – виродки... я маю право... чому діти депутатів не воюють?! Розстріляти їх усіх! А я проти вбивств... досить нам воювати за Зеленського..."
Заважає, загалом. Дзижчить. Плюс – хтозна, чого він там насправді тиняється, що визирає і для кого інформацію збирає. Тому чоловік так задумливо каже напарнику: "Слухай, а яка тут адреса? Адресу уточни мені, будь ласка..." Тобто навіть слова "поліція" не вимовляє. Але хоробрий мужик уже починає відступати зі словами: "Е-е-е! Навіщо менти? Ментів не треба!" А чоловік ще й перехоплює в руці дробовик, щоб було зручніше (ну, суто риторично), і суворо додає: "Зараз розберемося, правозахисник ти наш... Стій! Куди? Стій на місці!"
Каже, що в житті ще не бачив, щоб п’яні люди мчали по пересіченій місцевості з такою грацією, вправністю та швидкістю. Прямо гордість за наших пияків охопила! Напевно ж, він помчав захищати дітей, адже батьківський інстинкт у таких людей особливо сильний, особливо напідпитку...
Прискіпливий читач, звісно, запитає: гаразд, тут є якийсь похмурий гумор, але де ж обіцяний позитив?! Та ось же, море позитиву! По-перше, цьому чоловікові ніхто не рвав вуха, усі стрималися, все гуманно, мирно й у рамках закону, як того вимагають люди. По-друге, такі виродки чіпляються хоч і регулярно, але все ж не часто – до кількох випадків на місяць. Тоді як щодня повз нього проходять десятки людей – і дякують за службу, за захист, за прикриття, і приносять дрібні подарунки: то кавун, то випічку, то морозиво, а дітлахи не каміння кидають, а цукерками та насінням урочисто діляться.
По-третє, у мене ще кілька термінових зборів медичних засобів нагально потрібні. Тож якщо вам хочеться позитивних змін і позитивних зусиль, а не взаємно гнилої риторики в соцмережах, то прошу – це ваш шанс – долучайтеся до збору на ліки для 151-го батальйону розвідки та інших. Написала б "і не будьте виродками, будь ласка!", але це вже на власний розсуд.
Джерело: Тая Найденко / Facebook
