Це для Путіна джерело пекучого розчарування, свідчення його імпотенції
Війна переходить на новий, ще більш запеклий етап. Обстріли Києва балістикою стають нормою. Атака на Омський НПЗ – свідчення того, що можливості українських диверсійних ударів зросли. У боксі сказали б, що бій переходить у пізні раунди, коли виснажені й побиті бійці роблять ставку на силу удару, щоб нарешті покласти супротивника на лопатки, і до біса захист. Ось тільки в цій війні ніхто не може сказати, скільки ще раундів попереду, і захист – предмет невтомних турбот, не завжди успішних.
Читайте також
До літа 2026 року ціна війни для Росії помітно зросла, ключове слово – "помітно". Повсюди, від Москви аж до самих околиць, проблеми з пальним приховати неможливо, як неможливо дати населенню відповідь, коли ці неприємності закінчаться. Удари по Омську, а перед цим – по Тюмені, показують, що все буде тільки погіршуватися, відстані більше нічого не гарантують.
Омський НПЗ, найбільший у Росії, виділяється з довгого ряду уражених об'єктів не лише завдяки своїй видатній продуктивності та рекордній дальності польоту БПЛА. З огляду на вже наявний гострий дефіцит пального, втрата 7–8% нафтоперероблення у країні буде відчутною, і насамперед для сходу Росії, де немає можливості замінити виведені з експлуатації потужності, які останнім часом значною мірою працювали на заміщення тих, що вибули на заході. Те, що країни Центральної Азії й Монголія втрачають налагоджені постачання з Омського заводу, – це окрема цікава тема.
Читайте також
Нездатність захистити стратегічні інфраструктурні об'єкти на дедалі більшій глибині по всій цій величезній країні й підтримати базове життєзабезпечення в невеликому, але "священному" Криму, який нібито перетворили на неприступну фортецю, явно й принципово не приховуючи, викриває безпорадність російської влади. І це для Путіна – джерело пекучого розчарування. Не паливна криза сама по собі, не тисячі трупів на фронті за відсутності скільки-небудь значного просування, не проблеми з порожнім бюджетом і заглухлою економікою, а ось це вказує на його, вождя, імпотенцію, втрату здатності підтримувати ілюзію нормальності та віру у свій незмінний фарт. Не те щоб цар виявився несправжнім, він здувся, зм'як, особливо на тлі непомірних претензій, що нібито перетворювали його на постать грандіозних історичних масштабів.
Знущальний свист легітимності, що витікає у дірку війни, підштовхує Путіна до пошуку засобів швидкого виправлення ситуації. Найбільш відірвані від реальності вимагають ударити ядеркою, але в цьому випадку подальші неприємності для Росії сильно переважають сумнівні досягнення: щоб плюнути в Пекін, потрібен самогубний рівень неадекватності. Із мобілізацією та сама проблема. Навіть восени 2022 року, коли грошей було завалом, а війна все ще здавалася "СВО", ця затія перенапружила й переполошила Росію і була швидко згорнута. Вирішили обійтися зеками й контрактниками. Відтоді гроші скінчилися, війна з піхотно-танкової перетворилася на дронову, про кілзону чули навіть у найвіддаленіших селищах Тиви й Заполяр'я, і галасу в разі мобілізації буде гарантовано багато, а вовни не буде взагалі – злізе й та, що залишилася.
За таких умов росіянам залишається сподіватися на єдиний козир, що в них залишився, – балістику. Україна поки що не має своєї, а збивати російські ракети нерідко виявляється нічим. Ось же рятівна перевага! Зараз усі сили будуть спрямовані на її нарощування. Бити, бити й бити. Збільшення виробництва ракет супроводжується переходом від традиційних "дир-дир" Shahed до реактивних дронів, збивати які набагато складніше.
Це завдання вимагатиме серйозного збільшення й без того непомірних витрат. Дефіцит російського бюджету за перші п'ять місяців 2026 року вже зріс до 6 трлн руб., перевищивши цільовий показник на весь рік на 60%. У червні Держдума надала уряду право збільшувати видатки й нарощувати державний борг понад ліміти, установлені законом про бюджет. Економіка ще більше викривляється через нові порції грошей, що вливаються в неефективне військове виробництво, і тиск цін на пальне, що розпалює інфляцію, а також через високу ставку Центробанку, яка має рятувати від цієї інфляції. І це лише середина року, а що буде 2027-го – краще взагалі не замислюватися, щоб раніше часу не посивіти.
Торішня надія росіян на Трампа-миротворця не виправдалася, 2026-го значно потьмяніла, а після заяв американського президента на саміті НАТО в Анкарі про допомогу Україні, не встигнувши оговтатися, згасла. Нинішня ескалація має явні ознаки відчаю з боку Кремля. Картини руйнівних ударів по Києву й інших українських містах, мабуть, мають якось компенсувати дедалі більшу тривогу від усвідомлення падіння у прірву, але, радше, вони лише неприємно ілюструють її та додатково підсилюють, адже в них ніщо не вказує на швидке завершення жахіття, навпаки. Ще й Дмитро Пєсков заговорив, що тепер, нарешті, ідеться про справжню війну, адже в неї "втягнулися країни Заходу". Оце так утішив.
Зовсім різний настрій в українців і росіян на початку нового етапу ескалації. "Ми встоїмо, Москва – ляже", – запевняє нас Мадяр, доповідаючи про новий список знищених цілей, одна важливіша за іншу. Путін намагається підбадьорити своїх захопленням Костянтинівки, про яку не всі знають, де вона розташована, але всі знають – і він знає – що її ще не взято. Асиметрія слів і справ наростає, як і різниця між вірою у свої сили в нас і в них. Війна триває, дуже важко, але вже помітно інакше.
Джерело:
"Слово і діло"
