"Посунься ближче". Як мільярдер публічно пропонує Заходу зберегти Росію Путіна 

Хто такий Мельниченко

Мельниченку 54 роки, він народився в Гомелі (Білорусь) у сім'ї викладачів, мати – українка. Кинув університет, за версією Forbes, починав із валютних обмінників і лотерей, пізніше заснував банк. Засновник і бенефіціар металургійних і хімічних компаній ("Еврохим", Сибірська вугільна енергетична компанія, "Трубная металлургическая компания"). Довго жив за кордоном, одружений із моделлю Олександрою Мельниченко із Сербії, на яку переоформив більшість своїх активів. 2025 року, за даними ЗМІ, повернувся в РФ.

2025 року, пише The Economist, він особисто зустрічався з нелегітимним президентом Володимиром Путіним, після чого "вперше публічно порушив мовчання", давши розлоге інтерв'ю тривалістю приблизно 60 годин. Насправді це не так: 2023-го він докладно говорив із Financial Times про санкції та війну, наголошуючи на своїй незалежності від Кремля і шкоді для світу від санкцій проти РФ, а 2024 року дав двогодинне інтерв'ю американському консервативному блогеру Такеру Карлсону, де, зокрема, скаржився на несправедливі утиски й попереджав про ядерні ризики.

Редактор The Economist Аркадій Островський відрекомендовує Мельниченка як людину із системним мисленням і з освітою квантового фізика, котра намагалася вписатися у "глобальний світ", але після санкцій за війну в Україні усвідомила його марність. Тепер він висловлюється за суверенну Росію – нібито передбачувану, привабливу для бізнесу, але й украй небезпечну для світу, якщо програє Україні та її союзникам.

"Чому зруйнована Росія погана для світу" (на думку Мельниченка)

Коли війна в Україні закінчиться, Москві доведеться стати частиною нової архітектури безпеки, пише олігарх. Спроби позбавити РФ суверенітету не врегулюють проблеми, а відтворять її в небезпечнішій формі, вважає він.

Він описує чотири повоєнні сценарії, які, на його думку, є поганими як для Заходу, так і для РФ:

• принижена Росія ізолюється на периферії розвиненого світу. У перспективі це породить агресивний реваншизм, а-ля Німеччина після Першої світової війни, для якої Версальський мир був не створенням порядку, а накопиченням відкладеної енергії;
• РФ іде на орбіту Китаю, не зможе вбудуватися у фінансові виробничі ланцюжки, перетворившись на сировинний і буферний придаток, який значно зміцнить амбіції Пекіна;
• після війни російська держава втрачає управління, і боротьба за владу доходить до боротьби за ядерний арсенал. За словами Мельниченка, "цей сценарій руйнує згуртованість, яка робить функціональним ядерне стримування";
• Москва, яка програла, стає державою-фортецею – закритою, мобілізованою країною в постійній облозі, де конфлікт "перетворюється з події на спосіб організації держави".

"Форми різняться. Системний результат – один і той самий", – доходить висновку бізнесмен, вказуючи, що "виснаження – не стратегія".

Підкреслюючи, що дивиться на події нібито крізь категорії "фізика", а не крізь мораль чи ідеологію, він, проте, описує вторгнення в Україну як "трагедію народів" і "конфлікт РФ із Заходом", не називаючи, хто і чому його розпочав. Рішення про початок бойових дій подано як "вичерпання дипломатії".

Олігарх визнає, що РФ не зможе довго воювати з переважними силами коаліції Заходу й України і "конфлікт" ризикує перейти в інший формат, натякаючи на ядерні можливості Москви. Тому "головне – відступити від краю прірви", пише він.

Компроміс, на його думку, не може стосуватися внутрішньої політики РФ, хай на яких умовах сторони домовилися б. У тексті немає жодного слова про незаконну окупацію і воєнні злочини на українських землях, зате багато тез, які постійно лунають у кремлівській пропаганді. Зокрема – про те, що війна "вигідна" Заходу й домовлятися Москва буде лише з ним.

Путін і "червона тека"

Окрема редакційна стаття – інтерв'ю Мельниченка починається з опису його аудієнції в Путіна. Вона нібито відбулася 28 травня 2025 року у Кремлі, наодинці й приблизно опівночі.

"Посунься ближче, Андрію", – нібито "доброзичливо" сказав Путін, а згодом пригостив Мельниченка чаєм.

Олігарх стверджує, що він побачив досьє на себе в "червоній теці" й зізнався Путіну, що, "як і всі", боїться того, що там може бути. Бізнесмен каже, що виклав проблеми свого бізнесу через те, що "все це сталося", маючи на увазі війну в Україні й санкції.

Мельниченко в інтерв'ю не вдає, ніби суперечив Путіну. "Світ виявився не таким, яким я його уявляв. Немає глобального світу. Немає глобальних правил. Ви зрозуміли це раніше за нас", – сказав він президенту РФ. Путін був задоволений, зазначив він.

The Economist нагадує попередній пункт біографії, який пов'язує бізнесмена й політика. У серпні 2023 року російська прокуратура висунула вимогу забрати в Мельниченка енергетичну компанію "Сибэко", заявивши, що під час її купівлі була шахрайська змова з попереднім власником. Однак уже за два тижні силовики відмовилися від претензій, а Мельниченко пожертвував 32 млрд руб. ($335 млн) освітньому центру "Сириус", якому особисто протегує Путін і де тренує гімнасток його ймовірна цивільна дружина Аліна Кабаєва.

Після цього, каже Мельниченко, він зрозумів, що єдиний спосіб захистити власність у РФ – "вбудуватися в наявну систему, розібратися в конкурентних інтересах різних груп і брати участь у формуванні її цілей".

Британський журнал підкреслює, що надав трибуну Мельниченку не тому, що "згоден з усіма його поглядами" або вважає його "борцем за демократію і права людини", а тому, що бачить у ньому прагматика, чий голос може резонувати серед еліти. Водночас видання зазначає, що герой інтерв'ю не намагається кинути виклик системі російської влади, а лише пропонує їй свої послуги.

"Це і є погляд Путіна"

Островський вважає згоду Мельниченка на інтерв'ю і його колонку вчинками ймовірного лідера повоєнної РФ, хоча і здивований, що той "висунувся з окопу". Російський політолог Станіслав Бєлковський констатує, що ці аванси нічим не виправдані.

Нібито Мельниченко висловлює інтерес тих кіл, які хотіли б обмежити всевладдя Путіна

"The Economist дає зрозуміти, що Мельниченко нібито чогось не домовляє, але журнал знає таємні думки колумніста. Нібито Мельниченко висловлює інтерес тих кіл, які хотіли б обмежити всевладдя Путіна. Але нічого такого в колонці немає, як і немає у власних репліках Мельниченка в його інтерв'ю. Він каже, що є чотири сценарії розвитку для Росії, які побутують на Заході, і жоден із них РФ не влаштовує", – упевнений експерт.

Головний і єдиний варіант, який улаштовує Москву, – щоб РФ дали спокій і надали карт-бланш на внутрішню політику, не читаючи "лекцій про демократію", вказує Бєлковський. А за це вона буде повністю передбачуваною.

"Тобто, у принципі, це погляд Путіна. Тому припущення The Economist, що за всім цим стоїть глибока опозиційність, загалом, висмоктані з пальця", – резюмує він.

Політологиня Катерина Шульман вважає, що майже всі формулювання в колонці Мельниченка можна трактувати двояко, але не допускає, що він не узгодив своєї позиції з Кремлем.

"Факт публікації важливіший за зміст публікації. Її зміст каламутний, вторинний і є спробою "і нашим, і вашим". Може, це комусь і здалося презентацією потенційного постпутінського лідера. Але більша ймовірність, що автор дістав дозвіл у керівництва на те, щоб ще раз вийти й презентувати Заходу позицію РФ зрозумілою йому мовою. Мені важко собі уявити, що чи то хоч мільярдер, хоч нікчемний блогер, що можна ось так опублікуватися, не діставши на це якоїсь санкції. А після того як дозвіл одержано й виступ виступлено, він почав жити своїм життям. І багато англомовних реакцій, типу "людина приїхала сказати: "Я можу зробити краще за Путіна. Вам зі мною буде краще, ніж із ним!" Але це не може статися без дозволу Путіна", – каже вона.

Китаю не цікаво

Китаїст і експерт аналітичного центру NEST (Берлін) Всеволод Чигадаєв сумнівається в упевненому прогнозі Мельниченка в частині неминучого входження Росії в орбіту Китаю, що посилить можливості Пекіна та його претензії на світове панування.

"Ми розуміємо, що ця стаття – запрошення [Заходу] до розмови. "Якщо ви нас до себе не візьмете й водночас не збережете нашого суверенітету, то ми впадемо під китайців, станемо залежними, і тоді ми будемо божевільним сусідом, який буде трощити вас, але вже з підтримкою Китаю". Але для Європи РФ – це взагалі не проблема, ні перша й ні друга, бо є внутрішня економіка, єдність ЄС тощо. Приблизно те саме з Китаєм – є торговельна війна зі США, проблеми економічні, є Японія, Південна Корея, Північна Корея. І лише потім, десь там, – Росія", – зазначає він.

Китай має багатіти. А що відбувається на периферії – питання третє

Не йдеться про бажання КНР керувати повоєнною РФ, вказує Чигадаєв, а політичні еліти й експортний бізнес і зараз уже "ізолював" Китай як головний покупць енергетичної й іншої сировини.

"Лізти кудись у внутрішню політику нікому не цікаво. Людям у РФ, у розумінні КНР, потрібно видобувати мінеральні ресурси й доправляти їх до Китаю. Китай має робити з них продукти з доданою вартістю, торгувати, і Китай має багатіти. А що відбувається на периферії – це питання третє", – переконаний він.