+13 Київ
Душі хочеться чогось великого, світлого й, цілком можливо, кривавого
Ну, що, чи давно ми скаржилися на засилля в світовій політиці сірої політкоректності? Чи давно голосили, що, ось, збідніла земна куля на черчиллів із де голлями? Мовляв, куди не плюнь – всюди в керівних кабінетах сидять олланди; і не дочекаєшся від них ні яскравих монологів, ні рішучих дій...
Ну, то я вас вітаю: дочекалися. І по слово до кишені не лізуть, і діють рішуче – навіть занадто. Настільки рішуче, що можна, не вагаючись, назвати їх політичними гопниками. Пошепки, звісно, бо й за вас візьмуться негайно...
Про кого мова? Давайте загинати пальці: Путін у Росії, Лукашенко в Білорусі, Асад у Сирії, Ердоган у Туреччині, Кім Чен Ин у Північній Кореї. Ну, і стукає до цього ексклюзивно чоловічого клубу гопниця зі стажем – француженка Марін ле Пен. Утім, чи допустять її до участі в самій Франції – велике питання...
Зрозуміло, усі ці хлопці – дуже різні, кожен гопництвує по-своєму. Скажімо, Лукашенко з Асадом на чужі території не претендують, ресурс не той. Але свою пісочницю мітять ревно – хто міліцейськими кийками, а хто й зарином. До прізвиська "Диктатор" обидва давно вже звикли. Хоча щиро радіють, коли з'являється хтось іще одіозніший. Бо образливо якось уважатися першим іродом на селі...
У Путіна ж з Ердоганом розмах ширший. І хвороба одна на двох, "Імперська короста" називається. Внутрішню опозицію обидва теж під плінтус намагаються загнати (і заганяють) – але душі хочеться чогось великого, світлого й, цілком можливо, кривавого. Місця в історії хочеться – щоб у підручники, та на кілька параграфів жирним шрифтом. Мовляв, прийшов у лихі 90-і (нульові), у розпал злиднів, безробіття й бандитизму (потрібне – підкреслити), підняв-відродив Російську (Османську) імперію з колін і, всупереч підступам ворогів, неухильно веде її до нових звершень і територіальних завоювань!
А ось юного Кім Чен Ина й порівняти ж ні з ким: надто самобутній північнокорейський диктатор і його країна, що пухне від щастя. Утім, чому порівняти ні з ким, а Рамзан Кадиров? Такий же ізоляціоніст, так само любить тотальне підпорядкування, так само нещадно знищує ворогів рей... вибачте, недругів своєї процвітаючої республіки.
І вирішив хороший гопник як слід узятися за гопників "поганих"
...І жили б ці усі гідні люди – поживали та добра сусідського наживали, аж тут з'явився Дональд Трамп, якому в нашій системі координат можна присвоїти прізвисько "Хороший гопник". І вирішив цей хороший гопник як слід узятися за гопників "поганих". То для телекартинки, то для відволікання уваги від скандалів довкола свого імені. А може, і всерйоз: хіба можна з упевненістю стверджувати що-небудь, говорячи про норовливого мультимільйонера з навичками шоумена?
Ви запитаєте: пане писака, ти при своєму розумі? Як можна президента наймогутнішої країни в світі називати гопником? Хіба це скасовує її славну багатовікову еволюцію, її пресу й демократичні інститути, "заточені", зокрема й під те, щоб тримати у шорах найнавіженішого оглашенного біля влади?
І я відповім вам: ні, це не скасовує її славної багатовікової еволюції, її преси й демократичних інститутів, "заточених", зокрема й під те, щоб тримати в шорах найнавіженішого оглашенного біля влади. Але за всіма "технічними характеристиками" Дональд Трамп відповідає опису гопника.
Він не рахується з думкою доколишнього світу, із легкістю пускає в хід силу – і, як правило, пишається цим. Йому плювати на критику, із візаві він визнає тільки успішних і сильних; зневажливо висловлюється про жінок; безсоромно грубіянить опонентам, а якщо знадобиться – із тактичних міркувань звинувачує їх у найрізноманітніших гріхах. Він непередбачуваний – за винятком лише одного чинника: завжди й у всьому він чинитиме так, як уважає вигідним для себе...
Усього кілька місяців пішло в Трампа на те, щоб оцінити становище в Сполучених Штатах і за їх межами. Розібравшись, 45-й президент США перейшов до активних дій: потужний ракетний удар по базі Асада, використання найпотужнішої бомби в Афганістані, інформаційний тиск на Путіна, і ось тепер – гра "хто кого передивиться" з юним (за мірками елітного гопницького клубу) північнокорейським вождем.
Порівняно незначний масштаб кровопролиття й досягнутий таким чином спокій змусять замовкнути якщо не всіх, то дуже багатьох критиків
Водночас Трамп – розумний гопник і веде гру за всіма правилами гопницьких воєн, а саме:
1. Будь-яку спробу стримувати силу обіцянками і вмовляннями суперник вважатиме ознакою слабкості і, за нагоди, посилить тиск (Обама не дасть збрехати).
2. Використання сили проти гопника підвищить твій авторитет не тільки в довколишніх місцевих жителів, але й у самому "клубі".
3. Діяти потрібно раптово, щоб гопники з рідшим статусом не встигли укласти проти тебе союз. Ще краще – продемонструвати твердість усім відразу, це деморалізує охочих влаштувати штовханину з вигуками "А ти хто такий?". Самі бачите – який.
4. Тиснути треба, комбінуючи реальні силові акції з блефом; однак, блефуючи, потрібно щоразу бути готовим підтвердити свою гру силовим захопленням. Це зробить твій авторитет серед "поганих хлопців" незаперечним. Та й серед хороших – теж. Дехто, звісно, скривиться перед виглядом пролитої подекуди крові – проте порівняно незначний масштаб кровопролиття й досягнутий таким чином спокій змусять замовкнути якщо не всіх, то дуже багатьох критиків.
Чи вдасться гопникові Дональду зажувати конкурентів за всіма вищевикладеними правилами? Сказати поки що складно. Ось із малолітнім Кім Чен Ином уже пішла класична гопницька гра з підвищенням ставок: у відповідь на зосередження в зоні впливу Кімів ударної групи на чолі з авіаносцем "Карл Вінсон" (читай: "А якщо знайду?"), убивця власного дядька провів масштабний парад, де вперше продемонстрував балістичні ракети підводних човнів (читай: "А дупа не злипнеться?").
Мова, нагадаю, йде про ядерні випробування, проведені Північною Кореєю. Тож, боюся, нас очікують і наступні стадії типової гопницької дискусії: "Ти на кого батон кришиш?...", "А ти хто такий? Вали з мого району..." і "Зараз я покажу тобі, хто я такий...". Аж до "Пасть порву, моргали виколю!"
Не те, щоб це був єдиний ракурс, під яким можна дивитися на події. Можна (а почасти потрібно) трактувати ситуацію й ось так: впливова демократична держава використовує арсенал наявних у неї засобів, щоб примусити до мирного співіснування небезпечний державний режим. Ми не дамо очманілому диктаторові ставити під загрозу життя сотень мільйонів людей!
Так, можна і так. Але чому у громадян сусідніх держав злегка тремтять руки? І чому весь світ зазирає в новинні стрічки дещо частіше ніж зазвичай?
