+19 Київ
Очевидно, що "союз" Путіна й Кім Чен Ина спрямований на спільні та взаємовигідні дії двох диктаторів щодо подальшої дестабілізації світу. Вони налаштовані продовжувати шантаж і війну, із загрозою масштабування.
Упевненості Путіну й Кім Чен Ину надає не декларована, але очевидна підтримка Китаю. Москва і Пхеньян є "стратегічними партнерами", а в реальності сателітами Пекіна.
Що буде далі? Північна Корея поступово перетворюється на військову фабрику Росії. Її жителі навіть під загрозою тотального зубожіння випускатимуть снаряди і зброю для російської армії. А росіяни не перестануть слухати пропагандистів і йти на війну як "гарматне м'ясо".
За озброєння, яке отримує від Пхеньяна, Москва може розрахуватися з КНДР не лише грошима, а й військовими технологіями, зокрема в ядерній сфері. Ситуація дійсно вкрай небезпечна. І що довше затягується війна в Україні, то більшу безкарність відчувають диктатури. І то ризикованішими й рішучішими стають їхні дії.
Ми можемо сміятися із "самотності" й "ізоляції" Путіна. Але водночас йому не відмовиш у здатності до адаптації й ефективності.
І єдиною силою, здатною поки утримувати Путіна від "світового походу", є українська армія.
У західних еліт немає часу на зволікання. Зупинити Путіна потрібно в Україні. Давати Україні зброю, достатню лише для стримування, і щоб Україна не програла, тоді як Північна Корея дає Росії тисячі снарядів, – це вже програш. Ми втрачаємо не лише час, ми втрачаємо наших захисників. Україна стає поступово непридатною для життя. По суті, це і є план Путіна – війна на виснаження.
Україні потрібна зброя для перемоги й бачення української перемоги. Це важливо не лише Україні, а Заходу насамперед. Адже мета Росії – це Захід.
Джерело: Pravda Gerashchenko / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
