+1 Київ
Настав ранок 16 лютого.
Прогноз президента США Джозефа Байдена про вторгнення РФ в Україну не здійснився – вторгнення не відбулося. Сьогодні не відбулося…
А Україна здобула, можливо, останній шанс на те, щоб зберегти свою державність.
На початку жовтня минулого року американська розвідка отримала переконливі докази того, що Путін ухвалив рішення про повномасштабне вторгнення в Україну, метою якого було захоплення Києва – "матери городов русских" та центру православ'я, а також контроль приблизно двох третин території України.
Масованих ударів авіації по містах не планували. Центри військового управління, склади боєприпасів та військової техніки вражали б ударами крилатих і тактичних балістичних ракет.
Усе це здійснювали б під прикриттям потужної пропагандистської кампанії щодо недопущення вступу України до НАТО, розміщення на її території ракет, здатних досягати Москви за п'ять – сім хвилин, ну і, звичайно, захистом "пригнічуваного" російськомовного населення. Після чого в Києві на багнетах армії РФ було б поставлено маріонетковий пропутінський уряд.
Підготовку вторгнення маскували під широкомасштабні навчання біля РФ і Білорусі, які відбуваються щороку. Але цього разу вони б стали трампліном для кидка в Україну.
Дату наступу на лютий обрали недарма. Це, звичайно, не мало жодного стосунку до питань зручності пересування важкої військової техніки промерзлою землею. Так можуть судити лише "диванні експерти".
Просто за статистикою це найхолодніший місяць у Європі. І розрахунок був на те, щоб під загрозою повного припинення постачання російського газу, що становить до 30% енергобалансу ЄС, повністю відбити бажання у європейців заступатися за Україну.
Також середину лютого обрали з огляду на символічне значення – вісім років віроломному нападу та окупації українського Криму.
Тут низка читачів голосно скрикнуть: "Та що він там верзе, цей Геращенко! Цього не може бути! Одна справа захоплювати Крим, у якому було понад 70% російськомовного населення, і зовсім інша – захоплювати Київ і Центральну Україну, де буде потужний рух опору, де українська армія та Нацгвардія стрілятимуть в окупантів, не роздумуючи".
А я запитаю у відповідь: "А чим відрізняється вторгнення та окупація українського Криму і частини Донбасу від захоплення 2/3 території України?"
Адже саме тоді і був здійснений перший із часів Гітлера акт зовнішньої агресії на території Європи, якщо не вважати таким бомбардування Сербії наприкінці 90-х.
Сьогоднішня поведінка Путіна – це наслідок того, що він не дістав жодного суттєвого покарання за те, що окупував український Крим та частину Донбасу!
Він не перестав бути нерукоподаваним. У нього всі так само купують нафту та газ. Фонд національного добробуту РФ за вісім років зріс у рази і становить $182 млрд. Не кажучи вже про те, що "Північні" та "Південні потоки" за майже повної згоди ЄС обійшли Україну з усіх боків, роблячи її зайвою у питаннях транзиту російських енергоресурсів.
Так, Збройні сили України, Національна гвардія, прикордонники та інші військові формування на відміну від подій у Криму 2014 року чинили б запеклий опір, хоч і співвідношення військових сил було б не на нашу користь.
Так, Джозеф Байден і Борис Джонсон зайняли принципову позицію щодо недопущення вторгнення РФ, на відміну від Барака Обами та Девіда Кемерона, які 2014-го не захотіли виявити лідерство і жорсткими та рішучими діями не змусили Путіна відступити з Криму та Донбасу. А навпаки, потурали агресору своєю м'якістю.
Я дуже добре пам'ятаю, як у лютому – березні тодішній посол США Джеффрі Паєтт на кожній зустрічі з тимчасовим українським урядом благав не стріляти в "зелених чоловічків", щоб не було гірше.
Путін, який став біля керма РФ далекого 2000 року і на початку свого шляху щиро намагався налагодити із Заходом партнерські відносини (хто не в курсі – почитайте книгу Михайла Зигаря "Вся кремлівська рать"), страшенно був ображений вторгненням до Іраку 2003-го та одностороннім визнанням Косова 2008 року.
Окупація Криму – це була відповідь Путіна на одностороннє визнання незалежності Косова і фактичний насильницький поділ союзника РФ на Балканах – Сербії.
Кожен український дипломат, який брав участь у перемовинах із РФ, та й будь-хто, хто стежить за публічною риторикою Путіна та Лаврова, знають, що на всі обурення зухвалою окупацією Криму є одна відповідь – "ми захищаємо російськомовне населення", відрізавши Крим від України точнісінько, як Захід по живому відрізав Косово від Сербії.
А вторгнення Путіна в Україну, яке готують, але поки не реалізували, – це була б добре підготовлена помста США за втягнення в Ірак під надуманим приводом нібито наявності у Саддама Хусейна хімічної зброї, якої там за підсумком не знайшли, і вся американська дипломатія і розвідка знали про те, що це фейк.
Будь-які дискусії в межах ООН та ОБСЄ закінчувалися б заявою Лаврова про те, що ми мусили захищати свої інтереси. Ви ж вторглися до Іраку 2003 року без рішення Ради Безпеки ООН, використовуючи вигаданий привід про хімічну зброю. Ось і ми йдемо вашими слідами.
Насправді йшлося не просто про напад на Україну, а про переділ світового порядку, який виник після розпаду наддержави СРСР 1991 року.
Якби Захід не зупинив масштабного вторгнення РФ в Україну, вся система стримувань та противаг, яку вибудовують із 1945 року, склалася б як картковий будиночок.
Союзники РФ – Китай, Іран і Північна Корея – розвернулися б на всю свою міць.
Китай би спланував і реалізував вторгнення на Тайвань, який вважає своєю бунтівною провінцією.
Іран відкрито заявив би про те, що саме за ним, а не за США, останнє слово у всьому, що стосується розкладів у непростому регіоні Перської затоки, де видобувають 40% світової нафти та газу.
Північна Корея за мовчазної згоди Китаю і РФ стала б посилено тероризувати Південну Корею та Японію, аж до розв'язання війни на Корейському півострові.
Ось чому Байден і його команда, які зробили висновки з уроків 2014-го, вжили низку безпрецедентних заходів для недопущення вторгнення в Україну, починаючи від добре продуманої та масованої інформаційної кампанії, яка виставила Путіна в образі Гітлера XXI століття, і закінчуючи десятками літаків – неоціненним засобом для зупинення механізованих колон агресора, який вдирається.
Захід ніколи не зможе і не буде відкрито воювати з ядерною Росією. РФ має понад 5 тис. ядерних боєголовок, кожна з яких може стерти із землі Лондон або Нью-Йорк.
Тому єдиним шляхом для США та їхніх союзників у Європі та Азії, щоб зберегти залишки нинішнього світового порядку і зупинити вторгнення в Україну, було переконати своїх європейських союзників відмовитися від купівлі нафти та газу у РФ, що мало б катастрофічні наслідки для її економіки.
Думаю, що вирішальне значення мала розмова Джозефа Байдена з Володимиром Путіним, яка відбулася цієї неділі.
Вважаю, що за дії щодо недопущення прямого масштабного вторгнення Росії в Україну Володимир Зеленський, Джозеф Байден, Борис Джонсон, Еммануель Макрон та інші лідери, які доклали своїх зусиль до того, щоб запобігти масштабній війні в Європі та настанню другої світової холодної війни, мають отримати цьогоріч Нобелівську премію миру. Думаю, що багато хто з моїх читачів погодиться зі мною.
Що буде далі з Україною, її долею та долею її громадян?
1. Ми приречені й надалі жити між Європою та РФ. Російська загроза постійно нависатиме над нами, якщо не буде знайдено компромісу не на шкоду і не за рахунок інтересів України.
2. Нас не приймуть до НАТО, щоб не дражнити РФ. Говорімо чесно – у нас і до загрози прямого широкомасштабного вторгнення РФ шанси були невеликі, а тепер вони наближені до нуля. І про це треба правдиво сказати самим собі та своїм виборцям. Але США, Британія і, можливо, Франція продаватимуть чи даруватимуть нам зброю і підтримуватимуть у будь-які інші способи, окрім участі у прямій військовій обороні України.
3. Мінські угоди були мертвими у день їхнього підписання Петром Порошенком у лютому 2015 року. Вони були потрібні для того, щоб зупинити стрімке просування ворога після Дебальцевського котла. Повернення окупованих територій на умовах Путіна – це шлях до гарантованого знищення залишків державності України. І треба підтримувати президента України Володимира Зеленського у питанні категоричної відмови від виконання Мінських угод. Тим паче, що після ухвалення вчора Держдумою звернення про визнання "ЛДНР" немає сенсу вести далі ці безглузді перемовини. Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця.
4. Українській владі потрібно терміново випрацювати та запропонувати українському народу іншу парадигму розвитку України – сильної, озброєної, навченої та готової до опору. України, де кожен, хто повинен, сплачує податки. Де кожен суддя, прокурор та правоохоронець струшує порошинки з чесного інвестора та бізнесмена. А нечесні судді та правоохоронці за кілька місяців дістають вироки і на тривалі строки вирушають у місця відбування покарання.
5. Шлях України – це шлях, який пройшли Фінляндія, Ізраїль та Південна Корея, – держави, які вимушено живуть поруч з агресивними сусідами, але їхні лідери зуміли згуртувати навколо себе націю і зробили свої країни сильними та економічно успішними.
Закінчу тим, із чого почав. Вторгнення, заплановане на сьогодні, не відбулося лише завдяки безпрецедентному об'єднанню Заходу, який дав зрозуміти Путіну, що, напавши на Україну, він розпочне другу світову холодну війну.
А Україна сьогодні здобула, можливо, останній шанс на те, щоб зберегти свою державність.
Як його буде використано, залежить від кожного з нас...
Джерело: Антон Геращенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
