+5 Київ
Вода й Аляска. Один із прийомів, які використовують росіяни, – раціоналізація своїх злочинів. Що потребує зустрічних акцентів.
Дивімося на прикладі води.
1. Росіяни вторглися на Донбас, занапастили комунальну інфраструктуру, зруйнували систему водовідведення шахт, знищили обладнання, труби й русло каналу Донець – Донбас, висмоктали всі резервні ємності (водосховища).
Прямим наслідком цього стало різке погіршення ситуації з водою на окупованій частині Донецької області, зокрема в самому Донецьку, який перетворюється на клоаку.
Попри деградацію промисловості й утечу населення, дефіцит води зростає. Москва намагалася частково розв'язати цю проблему за допомогою будівництва водоводу Дон – Донбас. Але щось пішло не так. Одну нитку водоводу з двох просто вкрали.
Зараз у Донецьку масово продають воду у пляшках, яку виробляють чиї треба заводи. Словом, у місті, яке зовсім нещодавно приймало матчі Євро й Ліги чемпіонів, концерти топрівня, у деталях реалізовано сюжет фільму "Шалений Макс".
Звісно, роспропаганда звинувачує в тому, що сталося, Україну. Адже ж не Путіна? І просуває тезу: щоб реанімувати систему водозабезпечення Донецької області, треба захопити Слов'янськ і джерело каналу Донець – Донбас поблизу Райгородка. Тоді швиденько все відновлять і життя налагодиться!
Росіяни в реал-політичних розмовах із закордонними партнерами точно використовують аргумент води й "гуманітарної кризи". Мовляв, нам потрібно ще зовсім трішки території, і тоді можливий діалог.
По-перше, нічого не налагодиться. Паралельно з реанімацією каналу, насосних станцій потрібні величезні інвестиції в комунальну сферу, консервацію вбитих шахт тощо. Чого точно не буде.
По-друге, цей канал не працює сам собою. Для підтримки рівня води в Сіверському Донці з метою забезпечення потреб Донбасу було збудовано канал Дніпро – Сіверський Донець, до інфраструктури якого належать два великі водосховища в Харківській області – Краснопавлівське й Орільське. А частина водотоку відбувається практично на межі Дніпропетровської й Полтавської областей.
Тобто для гарантованого подавання води потрібно контролювати весь цей шлях. Що підводить до закономірного запитання.
Якщо дивитися через призму "водної" логіки, яка мотивація у Кремля зупинятися й не намагатися захопити південну третину Харківської області й увесь лівий берег Дніпропетровської?
Жодної. Слов'янська їм суто технічно забракне.
Отже, сприйняття "водної" логіки Кремля – це пряме підбурювання до продовження війни й територіальних захоплень.
Якщо партнери не хочуть затягування війни на роки, жодні аргументи "заради води" навіть слухати не мають.
2. Одночасно є проблема води у Криму й на окупованій частині Херсонської області (Запорізької трохи меншою мірою).
Дамбу росіяни підірвали. Канали занапастили. Теоретично подати воду з Дніпра до Криму без дамби за допомогою насосних станцій, щоб далі вона самопливом йшла до півострова, а там знову насоси і труби, – дуже дорого й проблемно через недостатній об'єм води у Дніпрі. Дамба – це роки.
Зростання населення у Криму й хижацьке використання підземних водних ресурсів створили каскад проблем, яких не розв'язати просто грошима й технологіями – знадобиться дуже багато часу. Учені прогнозують кілька посушливих років, що ще більше погіршить ситуацію...
Отже. Жодних чарівних рішень водних проблем немає. Провина – винятково на росіянах. Навіть у найкращому разі – це роки й величезні гроші.
Потрібною умовою для теоретичного старту роботи із цими проблемами є стабільний мир і всебічне залучення України. Чого навіть теоретично не буде без надійних механізмів запобігання агресії. Тобто – зброї й військових союзів.
Тобто хто одразу не відкидає "водних" претензій РФ, де-факто – за передання під контроль Москви половини Лівобережної України. Після чого неминуче будуть інші претензії. І знову війна.
Тому жодна раціоналізація агресії в принципі неприпустима.
Джерело: Алексей Копытько / Telegram
