0 Київ
Минуло 500 днів війни. Лінія фронту (з огляду на карти ISW) за добу майже ніяк не змінилася. Хоча пишуть, що в ЗСУ є певні успіхи в напрямку Роботиного на півдні, і біля Кліщіївки на сході, на південь від Бахмута.
Круглі дати передбачають підбиття якихось підсумків. (Тим більше, що вчора ще був і ювілей у генерала Залужного, йому виповнилося 50 років. І я, як і багато інших, зрозуміло, щиро вітаю його із цією датою).
Що я можу сказати цього дня? Та те саме, що й раніше: на мою думку, Україна вже перемогла у цій війні. Я знаю, що ця думка не дуже популярна в Україні, але однак вона у мене така і я не бачу сенсу це приховувати.
Те, де вся ця історія опинилася тепер, за 500 днів після того, як Путін розпочав свою "СВО", – це зовсім не те, заради чого він її починав. Не так він бачив цей свій тріумф… Ой, не так…
Події мали "відбуватися суворо відповідно до плану": у першій декаді березня – взяття Києва, до кінця місяця – усієї України. 9 травня 2022 року – парад на Хрещатику. (Який Путін мав приймати разом із новим правителем України – Медведчуком).
Потім – неминуча метушня формування нової адміністрації та нової державності, входження України на численні прохання трудящих (варіант: на пропозицію Терешкової) у склад Росії. (Потім уже й батька в Мінську нахилять: а куди йому подітися буде?).
Далі: 7 жовтня – 70-річчя Путіна. Пишні урочистості, "Тріумф волі", роздавання слонів і любов народу. І, нарешті, 30 грудня – 100-річчя СРСР. Презентація світові нової держави, тобто – відродження нової-старої імперії.
Істеричні вимоги депутатів усіх рівнів і проголошення Путіна імператором всеросійським. Нова (уже зовсім нова) конституція і симфонія правителя й народу. Переїзд у Геленджик.
Церковна реформа. Проголошення імператора живим богом. Догмат про непорочність Кабаєвої. Із цієї нагоди: масові страти ворогів на Лобному місці. Розпорювання животів і відрізання голів бандерівцям. Повернення в літургію людських жертвопринесень. Шашлики з людського м'яса як нове причастя. Спалення трупів. Народні гуляння біля вогнищ.
Нові ритуали і свята: "Свята простота", "Відмова від батьків", "Заріж зрадника", "Печінка ворога", "Своя мотузка". Наділення офіцерів ФСБ правом першої ночі. Нова мораль, нова цивілізація, вихід в астрал. Вічне блаженство.
Але весь цей план Україна поховала… Натомість: санкції, ізоляція від Заходу, економічна стагнація, падіння рубля, міжнародний ордер на арешт, "доктор Зло", зневага людства, крейсер "Москва" на дні, втеча з-під Києва, розгром під Харковом, "непросте рішення" в Херсоні, вибух Кримського мосту, рейди партизанів у Бєлгородську область, безпілотники у Кремлі.
Вимушена мобілізація 300 тис., утеча молоді за кордон, заколот Пригожина, ремствування в армії. Танки 1955 року і снаряди 1939 року. Трилінійки Мосіна і трупи, трупи, трупи... Сотні тисяч трупів...
І тепер як велике досягнення, майже тріумф: ми ще тримаємося, наступ ЗСУ відбувається повільно, дивіться, які гарні окопи ми накопали! Ми майже не відступаємо! Ну, якщо тільки трішки, не дуже… Почнімо переговори! Ну будь ласка! Ми хочемо все це зупинити… Залиште ж нам хоч що-небудь…
Якщо це не перемога, то що це? Адже якщо путінський план зруйновано, отже, він зазнав поразки. Але якщо ворог зазнав поразки, отже, Україна перемогла! Адже одного без іншого буває! Поразка одного завжди означає перемогу іншого.
Тепер уже відбувається боротьба за абсолютну й остаточну перемогу. За розгром путінського війська. Але це вже інше завдання. Україна хоче чистої перемоги, а не за очками. Але погодьтеся: перемога за очками – уже є. Путін хотів знищити Українську державу, а вона зовсім жива і стала навіть міцнішою. І в найближчому майбутньому вона буде в ЄС і НАТО. Тобто там, куди Путін її не хотів пускати…
А от скільки ще путінська держава протягне – невідомо. Здається мені, що недовго їй мучитися залишилося. Щонайбільше, до смерті самого Путіна. Ось тобі і тисячолітній рейх, тобто, пардон, третій Рим... Утім, вугілля від сажі не біліше... А 500 днів тому все мало інший вигляд, а, Путіне? Як то кажуть, хочеш насмішити бога – розкажи йому про свої плани...
Тож, любі мої читачі, я як казав, так і невтомно повторюю день у день: наша справа правильна, ворога буде розбито, перемога буде за нами.
Слава Україні!
Джерело: Альфред Кох / Facebook
