0 Київ
Ця війна закінчиться не завтра. І в ній будуть тяжкі дні. Такі, як вчора.
Будуть міста, з яких доведеться тимчасово відступати. Будуть бої, які ми програватимемо.
Але нам не можна програвати бій за наш бойовий дух. Так, бо за бойовий дух зараз теж точаться бої. Це те, в чому ми дуже сильно, в мільйон разів переважаємо ворога. Це наша головна суперзброя.
Нам не можна відступати з території переконання, що ми – переможемо. Бо в цієї війни просто немає іншого можливого закінчення. Немає.
Звичайно, будуть години, будуть цілі дні, коли нам буде кисло. Це нормально. Ніхто не може жити постійно на емоційній висхідній. Навіть чисто біологічно – наш організм не пристосований до такого.
Дозвольмо собі сумувати. Але не дозволяймо собі провалюватися у відчай. Відчай – це не про нас. Відчай – це для наших ворогів.
А якщо посумуємо – то згадаймо героїчних мешканців Енергодара, які без зброї пішли зупиняти танки. І нехай це нас надихає.
Згадаймо обстріли Харкова. І нехай вони наповнюють нас люттю.
Згадаймо, як у перші дні наступу "велика російська армія" отримала по зубах так міцно, що цілий світ схопився на ноги й почав аплодувати. І нехай цей спогад знову переконає нас у нашій перемозі.
Ця війна закінчиться не завтра. І не так швидко, як нам би того хотілося.
Але вона закінчиться нашою перемогою.
Точно-точно.
Джерело: Danylo Mokryk / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
