-5 Київ
Уже вкотре ми опиняємося в ситуації, коли вирішальними стають наші психологічна стійкість і сила духу, які дають нам можливість продовжувати битися навіть в абсолютній темряві. Ворог знову намагається примусити нас здатися перш за все у наших головах, тому що не може, як планував, перемогти нас на полі бою. Наші зневіра й розпач – остання зброя росіян, на яку вони зараз роблять основну ставку.
Головним фактором збереження України були й залишаються сили оборони. Солдати, сержанти й офіцери, котрі, попри прогнози й інформаційний шум, втому, розчарування, біль і страх, попри саму смерть, уперто продовжують день у день ефективно виконувати свою роботу.
Сьогодні, у момент, коли противник і сама доля вкотре випробовують нас на міцність, ми маємо згадати, заради чого й чому впродовж 11 років ми боремося проти РФ – величезної машини смерті, метою якої є знищення усього, що відмовляється підкорятися. Маємо згадати, скільки разів наша держава знаходилася на краю прірви, і якими надлюдськими зусиллями український солдат щоразу перешкоджав її падінню. І зараз, як і в 2014-му, 2022-му й в усі інші роки війни, у нас немає іншого варіанта, ніж, зціпивши зуби, ще міцніше тримати в руках зброю й не допускати зневіри.
Якщо ми опустимо руки, Україна не виживе. Ми заплатили дуже високу ціну й продовжуємо платити її щохвилини, аби зараз не впасти у відчай. Доля української нації в руках кожного, хто зараз на фронті, хто формує надійний тил, хто підтримує військо й працює на розвиток держави. Це не пафосне перебільшення, це результат нашої діяльності або бездіяльності, ефективності або неефективності, помножених на витрачений час. Це необхідно прийняти і зробити відповідні висновки, виходячи з розуміння того, що все залежить від нас. Я наголошую – від кожного з нас.
Завданням українського суспільства наразі є ще більша, ще активніша, всеосяжна підтримка фронту. Ця підтримка так само починається з особистої боротьби зі зневірою: із протистояння російським інформаційним атакам на нашу свідомість, з відмови коритися вигаданим росіянами сценаріям капітуляції, з упевненості в необхідності кожному на своєму місці докладати всіх зусиль заради спільної справи.
Для нас 2025-й був роком складних випробувань і трансформацій: "Азов" успішно стримував наступальні дії противника на надскладних ділянках фронту, розширювався до корпусу, розвивався й нарощував бойову міць, але разом із тим, на жаль, і втрачав своїх найдостойніших бійців. Ми обов'язково помстимося за них.
У 2026-му ми так само триматимемо стрій заради тих, хто за нами. У пам'ять про всіх, хто загинув на цій війні. Кого було закатовано й заморено голодом у минулі століття. Заради сотень тих азовців, які більше трьох із половиною років знаходяться в російському полоні й чиє повернення додому – наш обов'язок. Заради всіх майбутніх поколінь, які мають жити у вільній Україні, а не під російською окупацією. Зрештою, заради власної гідності, вірності присязі й можливості в майбутньому без докорів сумління дивитися на своє відображення у дзеркалі. У майбутньому, єдиним гарантом якого є українське військо.
Тримаємо стрій!
Знищуємо окупантів!
Джерело: Denys Prokopenko / Facebook
