+7 Київ
А вони завжди вбивали поетів. У лавах убитих ними – найпершою когортою поети. І мертві, і живі, і ненароджені.
Бути поетом – це не обов'язково складати рими, тримати ритм. Бути поетом – уміти бачити дійсність так, як не побачать інші. Але ще й показати цю дійсність, і аж так, щоб наші очі розчахнулися від подиву, сліз, посмішки, захоплення.
Учора в Україні народився поет. На нього чекала поступова впізнаваність і поступово видані ним книги поезій. Багато книг. Чекав поступовий шлях пізнавання Україною цього поета. Але так не сталося, бо його вбили. І тут же вибухово народилася і слава, і пам'ять про нього.
Учора вся моя стрічка була в його поезіях. Половина тих, хто писав, чудувалася – а ми ж не знали, що в нас є такий поет. Тепер люди знають. Тепер поринули в його поезію. Тепер читають і будуть читати. Я теж буду.
Так і діється з поезією. Поета вбивають – поет народжується. У цьому високий її смисл і суть поезії як явища. Але тим, хто знав і любив поета, від цього не легше.
Суть явища Росії – убивати поетів. І мертвих, і живих, і ненароджених. Ми ніколи не взнаємо, якого геніального поета, композитора, прозаїка, актора, режисера, художника – а всі вони поети по суті – було вбито в колисці. У дитячому ліжечку. У підвалі Маріуполя. Під час недавнього обстрілу в Покровську. П'ятеро дітей загинуло, п'ятеро! Ми ніколи не взнаємо, ким би вони були.
Чому Росія вбиває наших дітей? Чому Росія вбиває поетів? Тому що. Але з поезією так – коли вбивають поета, він народжується. І це вже невпинно. Але тим, хто його знав, від цього не легше.
Джерело: Diana Makarova / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
