+15 Київ
Я як людина, яка 24 серпня 1991 року зустрічала на території України, можу сказати всю правду. Правда (моя) в тому, що Москва в ті роки була набагато демократичнішою за Київ. І незалежність від Москви – це було страшно. Тому що в Москві була надія. Завжди. Тоді.
Тоді Москва була вільніша, ніж замшілий комуністичний Київ. Було страшно залишитися сам на сам ось із цими з Компартії України, які тільки тоді осміліли, коли путч у Москві здувся. І там було два подарунки долі для незалежності України. Один, що Кравчук у підсумку виявився нормальним (дай бог вам здоров'я, дорогий Леоніде Макаровичу) і створив ось цей унікальний пострадянський прецедент чесного передання влади через вибори.
І Чечня. Цей страшний сплав плюса й мінуса. Страшна війна всередині Росії, яка в Україні всім, урешті (не відразу в 1991-му), дала можливість усвідомити, що яке щастя, що ми від них на хрін відокремилися.
А далі – більше. Усе більше приводів було говорити, яке щастя, що на хрін. І дійшло до того, що сьогодні люди, які приїжджають із РФ. І не тільки з РФ. Мій друг із Кіпру цього літа приїжджав до Києва. Який добре знає (і любить) Росію. І він кожну хвилину говорив: як вільно дихається в Україні. Це повітря свободи – воно стало матеріальним. Його можна продавати в сувенірних банках. Інша річ, що купити можна, а надихатися, повернувшись додому, навряд чи. Тому, шановні громадяни України, цінуйте своє повітря.
Джерело: Елена Рыковцева / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
