$40.64 €43.53
menu closed
menu open
weather +21 Київ
Ігор Ейдман
ІГОР ЕЙДМАН

Російський соціолог

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Відчуття культурної переваги сім'я і школа формують у росіянах із раннього дитинства. Імперської спокуси не уникнув навіть Бродський

Спокуса імперіалізмом.

У зв'язку із днем пам'яті Йосипа Бродського у мережі знову згадували його антиукраїнський вірш "На независимость Украины", який затверджує перевагу "строчек из Александра" над "брехней Тараса". Багато коментаторів посипають собі голову попелом, голосячи: "Як він міг".

А я от не здивувався, коли вперше прочитав ці рядки. Мені пригадалася власна сімейна історія. У моїй великій родині, яка жила під одним дахом, також було російсько-українське протистояння. Ні, ні українців, ні росіян у ній не було. Лише євреї. Але... Моя мама, бабуся і прабабуся були вихідцями з України, звідки втекли 1941 року. А тато народився у Росії, у Нижньому Новгороді, де разом із її батьком – кадровим військовим – опинилася після війни і моя мама.

Вона народилася у Києві, провела шкільні роки в Одесі й усе життя у холодному та грубому радянському Горькому згадувала барвистий і співучий утрачений український рай свого дитинства.

Жіноча частина нашої родини зберігала сліди українського культурного впливу. Від мами, бабусі та прабабусі я знав деякі українські слова, прислів'я, пісні.

Як це часто буває, мій батько не дуже шанував своїх тещ. Він вважав, що вони привезли з України місцеві культурні та поведінкові особливості, які його дратували. Це з'являлося навіть у дрібницях. Варто мені було, наприклад, сказати "скабка", він жорстко мене поправляв: "Це українською, говори російською – "заноза".

Водночас мій батько, доктор фізмат наук був цілком прозахідно налаштований, у російському шовінізмі та імперськості його не можна було запідозрити. Звідки ж цей культурний снобізм?

Тепер я розумію, у чому була річ. Для більшості російської інтелігенції, не тільки мого батька, та й того самого Бродського, російська культура разом з англійською, французькою, німецькою, італійською була частиною "вищої культурної ліги". Культури інших народів російсько-радянської імперії сприймали як другий ешелон, лігу дворових команд, цікавих хіба що як етнографічна дивина. Такий імперський культурний снобізм завжди був дуже характерним для цього середовища.

Бродський назвав одну зі своїх книжок "Перемена империи". Тобто він сприймав свою еміграцію передусім навіть не як здобуття свободи, а як вигідний обмін однієї імперії на іншу. Ну де ж жити великому поетові, як не в імперії, не в колонії ж.

У російській суспільній свідомості імперська культура – єдино велика, а культури малих, "підкорених" народів – вторинні, другосортні. Це відчуття культурної переваги сім'я і школа формують із раннього дитинства.

Навіть геніальний Бродський не уникнув такої імперської спокуси. Польщу чи Литву він ще сприймав як самостійні культурні, хай і малі, держави. Але Україні, з огляду на відомий вірш та ще деякі епізоди, він у цьому праві відмовляв.

Мало кому вдалося народитися в Росії й уникнути впливу місцевого культурного імперіалізму. Я й сам його все життя по краплі вичавлюю.

Джерело: Игорь Эйдман / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.