+1 Київ
Досить. Досить спілкуватися з людьми, як із малечею. Треба говорити з людьми, як із дорослими.
Досить говорити, що панікувати не треба, бо немає приводів для хвилювання. Бо вони, чорт забирай, є. І весь світ каже, що вони є.
Так, паніка деструктивна. Але панікувати не треба не тому, що немає приводів для хвилювання.
Кому будуть довіряти українці? Розвідкам США та Великобританії чи заявам українських політиків? От чесно? Політики мають визнати, що рівень довіри до них знижується. І він ще більше падає під акомпанемент заклинання, що нічого не відбувається.
Що подумає звичайний українець, який чує постійну мантру від українських політиків, що нічого страшного не може статися в той час, як великі світові держави нервують? Коли український президент там каже про захоплення Харкова, а тут – про травневі шашлики?
Українець подумає, що його дурять. Що від нього щось приховують. Дурять, як завжди. І такий підхід породжує відчуття страху й може стати базою для паніки. І все це породжує всі ті розмови, що у знайомого знайомих подруга бабусі працює вахтером у Генштабі й вона точно знає дату, коли Путін нападе.
А правда в тому, що ніхто не знає, нападе Путін чи ні. І якщо нападе, то коли й на кого. І навіть сам Путін не знає. Але чутки будуть. Бо вони ростуть, як гриби після дощу, на ґрунті недовіри у вакуумі інформації. І це вже небезпечно. Навіщо до цього доводити? Навіщо самим давати привід для паніки, розповідаючи, що не треба панікувати?
У критичний момент люди потребують лідера, якому можна довіритися. А довіра базується на правді. І довіру точно не побудуєш, підігріваючи сумніви. І ти можеш скільки завгодно думати, що це все геополітичні ігри союзників, але вони грають їх у тому числі і щоб захистити наші спини від Путіна. І навіть якщо ти сам у них не віриш, то більшість усе рівно повірить їм. То, може, треба грати в одну гру із союзниками?
І, може, треба казати, що приводів для хвилювання багато, і вони були, і вони будуть, але у країні є спеціально навчені люди, які хвилюються і роблять свою роботу, у країни є надійні союзники серед наймогутніших держав світу, які постачають нам зброю й підтримують фінансово, а тому не треба дарувати Путіну нашу паніку, бо саме це йому зараз і потрібно. Дзуськи тобі, Путін, українці не будуть панікувати, а будуть чистити кулемет і заряджати британську зброю. Ми знаємо, що Путін приходить тільки туди, де на нього не чекають. І мова не про очікування з хлібом і сіллю. А ми чекаємо й готові зустріти.
Українське суспільство готове єднатися. Українське суспільство не готове приймати капітуляції і не прийме поступки Путіну і прямі перемовини із сепаратистами. Українське суспільство має досвід, а тому в банках спокійно, в обмінниках немає черг, а панікують західні інвестори. Українське суспільство заслуговує, щоб до нього ставилися, як до дорослих людей. І єдине, що хвилює суспільство, чи усвідомлює влада ризики, про які знає суспільство. Бо якщо ти відмовляєшся визнавати ризики, якщо ти кажеш, що нема приводів для хвилювання, то може здатися, що ти не готуєшся до найгіршого. І це, тільки це, може викликати страх у дорослих людей.
Але починати потрібно з правди. Правди, яку не страшно казати дорослим людям. Однієї правди з нашими союзниками. Бо в нас спільний ворог. Це Путін. І, чорт забирай, нам треба стояти з ними пліч-о-пліч.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
