0 Київ
Виродки кинули бомбу в телевежу. Харків облетіло відео, як падає верхівка величезної вежі.
Загиблих і поранених немає, пише канал мера. Це добре.
Не скажу, що місце було знаковим, але сама вежа – так. Її видно практично з будь-якої точки міста, її вважали найвищою спорудою Ха. Схожа на ракету, яку ось-ось запустять у космос. Пам'ятаю її з дитинства.
Орки скидали на неї снаряди з винищувача ще в березні 2022-го, відтоді її вважали несправною, але опори тоді вціліли. Тепер "добили". Було гучно.
Уявляю, як радітимуть кремлівські лицедії у вечірніх ефірах, повідомляючи світ про своє чергове "досягнення". Бридко.
Технічно, пишуть експерти, нічого страшного не сталося. Так, будуть перебої з ТБ-мовленням, але будьмо чесними – більшість із нас давно черпає інформацію з Telegram або YouTube-каналів. Це радше емоційний тиск на харків'ян.
Що, загалом, окрім посмішки, уже нічого не викликає. Кого ви хочете налякати? Нас, які живуть по 12 годин на добу без електроенергії й 24 – під "загрозою ракетного удару"? У мене в чатику будинку люди обмінюються посиланнями на всілякі гаджети, які рятують життя рибкам, коли подавання повітря в акваріум припиняється.
Так, у місті великі проблеми з енергетикою.
Але всі магазинчики, аптеки й навіть салони краси виносять на вулицю генератори й разом із ними пристрої для заряджання. Біля кожного такого генератора рояться підлітки з планшетами, у них заняття. Онлайн – школа чи інститут.
У п'ятницю виходила з псом, хлопчик у мене під під'їздом відповідав на запитання вчителя з хімії. Щось кричав про валентність натрію. Кричав тому, що генератор, зараза, торохкотить дуже гучно. Усміхнулася.
Клянуся, жодного разу не чула в Харкові розмов про "мир за всяку ціну" чи іншу схожу херню з кремлівських методичок. Ні в чергах, ні на заправках, ні на собачому вигулі. Кожен ракетний удар об'єднує нас. Ми стаємо більш дружними, згуртованими.
У міських пабліках іронічно пишуть про вимкнення електроенергії: "Свєта пішла" або "Свєта прийшла". Напевно, нащадки довго розбиратимуться в тому, хто така ця мандрівна Свєта.
Нас уже ніяк не можна зламати. Неможливо.
Телевежа. Ці кадри мені болять, так. Ми з татом у дитинстві часто ходили "в подорожі". Прогулянки пішки з району в район. Вежа була орієнтиром. Тато командував "на захід від вежі" або "на північ".
Мені дуже бракує тата. Його забрала війна. Моє місто знищують щодня. Але, окрім втоми й ненависті до ворога, я не відчуваю нічого. Ні-чо-го.
Марно стараєтеся.
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
