-2 Київ
У жовтні я несподівано розсварилася з приятелькою через питання, яке поставила її шестирічному синові...
Віта виїхала ще в перші дні війни й облаштувалася в невеликому німецькому містечку. Спочатку вони з Микиткою жили у прийомній сім'ї, і Віта багато плакала – чужа мова, незвичний побут, дивні продукти.
Потім переїхали в окрему квартиру, і якось усе налагодилося. Малий у дитячий садок пішов, точніше, як він сам голосно поправляв маму: "Не садок, а кіндергартен".
Останнє слово він смішно вимовляв по складах, чітко артикулюючи кожну "ер".
Ми іноді зідзвонювалися за допомогою відеозв'язку.
Так було й цього разу. Ми балакали, хлопчисько раз у раз ліз у кадр, бешкетував, потім приніс свою аплікацію з листя і кольорового паперу. Мені було погано видно, здалося, там зображена якась машина з баштою.
"Микит, це що там у тебе? Танк?" – я запитала з усмішкою, граючи, без жодних підтекстів.
"Ми цю тему не обговорюємо!" – різко обірвала мене Віта й відправила сина на кухню.
"Яку тему?" – я взагалі не зрозуміла, що сталося.
"Тему війни! – зі злістю сказала мати. – Дитині шість, ти його травмуєш".
Я розгубилася. Абсолютно не очікувала такої реакції.
Ми ще дві хвилини поговорили про погоду, просто щоб не кидати слухавки, і все, більше не зідзвонювалися.
Думками я постійно поверталася до цього епізоду. Писала Віті уявний лист, де добирала слова для її шестирічного хлопчика, якими вона зможе говорити з ним на ЦЮ тему. Але так нічого й не надіслала. Вирішувала, що "хто я така" і "матері видніше". Виявила малодушність, загалом.
Дивно, але крапку в цій історії поставила інша шестирічна дитина. Першокласниця Кіра, дочка моєї колеги.
Кіра з мамою також в евакуації. Вони разом печуть печиво для наших воїнів, прикрашають його синьо-жовтою глазур'ю, упаковують у коробки й доправляють поштою практично на фронт.
Учора отримала від них дуже ароматну посилочку "смаколики для поранених". І одразу ж відвезла її до шпиталю.
Кірочко, хлопці дуже дякували тобі за підтримку, за смачне печиво і за те, що у свої шість рочків ти – справжній патріот.
А я хочу подякувати Кіриній мамі. Яка допомогла мені із цим уявним листом без жодних слів. Ір, дякую!
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
