Ромашки я збирала за харківським "Епіцентром", шипшину – на гольф-полі, волошки – у вирвах від ракет. Ми вистоїмо. Виживемо. Переможемо

Оскаженілі кинули бомбу на гольф-поле. Я дивом не гуляла там із собакою. Клуб закритий із першого дня великої війни, але ми часто їздили туди з Гектором. Я пропрацювала там дев'ять років і щиро люблю це місце. Дякувати богу, ніхто не постраждав.

Точно в тому місці, де зараз зяє випалена трава, я збирала польові квіти. У понеділок. Історій про те, як смерть ходить за нами слідком, у харків'ян сьогодні десятки. Моя подруга вже взулася виходити в "Епіцентр" і біля дверей відволіклася на відеоролик. Ці п'ять хвилин урятували їй життя. Знайомий нахилився зав'язати шнурок і не сів у маршрутку, яку посікло осколками. Сусідка купувала онуку морозиво перед входом у парк, продавчиня забарилася з рештою – і це зберегло життя бабусі з дитиною.

Таке відчуття, що я описую кінематографічний сюжет, а не звичайне життя в Харкові. Російські ракети летять щодня. Гинуть люди. Але знаєте, сьогодні я хочу поділитися чудовим. На зло. Або всупереч.

Про квіти. Напевно, мозок так улаштований: намагаючись витіснити страх, горе, смерть, він звертає увагу на красу, світло, естетику. У середині березня, коли розпочався новий наступ, я возила французьких журналістів на Північну Салтівку. Поки вони знімали зруйновані будинки, я побачила клумбу з неймовірними, величезними маками.

Це якесь досконале творіння природи, я не могла відірвати погляд, просто завмерла. Потім увесь вечір думала про ці квіти. Настільки потужний символ – яскраві червоні маки серед обвуглених руїн. І я повернулася туди. Навколо все гуркотіло, сирена волала, а я поїхала до маків. Не знаю, магічне якесь тяжіння.

Запитала в Google: "Як зберегти квіти?" Мені хотілося цю міць залишити назавжди. Так познайомилася з технікою заливання квітів епоксидною смолою. За тиждень мій балкон перетворився на майстерню. Я просто "збожеволіла", як кажуть друзі. Скрізь тепер ходжу з кошиком і ножицями. Підлога у смолі, стіл у фарбі, Гектор у блискітках.

Фото: Анна Гин / Facebook

Спочатку заливала формочки для підсклянників, потім вирішила спробувати прикраси. Накупила фурнітури, сиджу із плоскогубцями, роблю підвіски. Щоразу уявляю, як даруватиму друзям шматочок Незламного.

Харківські квіти. Ось ці ромашки я збирала за "Епіцентром", а білу шипшину – на гольф-полі. Маки – з Північної Салтівки, а волошки ростуть у покинутому парку, у вирвах від ракет.

Ми вистоїмо. Виживемо. Переможемо.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора