Ми ще проведемо День вишиванки у звільненому Криму. Адже навіть ті, хто розпинався за "русский мир", визнають своє розчарування G

Ми з радістю і гордістю проведемо Всесвітній день вишиванки у звільненому Криму.

Вишиванка – це не тільки основний елемент українського національного одягу. Це те, що об'єднує кожного українця, незалежно від країни його проживання. Це елемент національної ідентичності. Носити вишиванку означає почуватися українцем, громадянином чудової країни або людиною, що має до неї, її традицій глибоку повагу.

Недарма ж це свято так і називають – Всесвітній день вишиванки. Вдягнути її, демонструючи причетність до того, що є дорогим кожному українцеві, можна в будь-якій державі світу. На жаль, навряд чи цей день святкуватимуть у Криму. Півострів ось уже сьомий рік перебуває в полоні окупантів, агресорів. Вони звикли знищувати все українське, підміняючи його всім чужим, стороннім. Вони не принесли із собою нічого світлого. Одна суцільна темрява накрила Крим, який зовсім іще нещодавно був місцем, куди з радістю приїздили мільйони і мільйони українців.

У них украли Батьківщину, спогади про дитинство, юність, молодість. У них украли свободу, яку замінили казарма і колючий дріт. Усе це вже призвело до того, що навіть ті, хто раніше розпинався за "русский мир", нині відкрито визнають, що Крим український був кращим, ближчим, ріднішим, вільнішим.

Це було передбачувано. Як передбачувано й те, що з роками така тенденція відкритого розчарування, визнання власної наївності або помилок, бажання повернути назад колесо історії наростатиме. І зрештою, нехай не одразу, а роки по тому це приведе до повернення півострова до складу України.

І тоді, після звільнення Криму, після того, як у всіх містах півострова знову майорітиме жовто-синій прапор України, там проведуть черговий Всесвітній день вишиванки. Участь у якому візьмуть представники всіх національностей, які живуть у країні. Це буде справжнє свято зі сльозами на очах. Точно таке саме, як проведений 12–13 травня у звільненій унаслідок 44-денної війни Шуші, окупація якої з боку Вірменії тривала понад 28 років, музичний фестиваль "Хари бюльбюль".

Перший такий фестиваль провели у травні 1989 року, у період цвітіння квітки хари бюльбюль. Той фестиваль було присвячено 100-річчю азербайджанського співака-ханенде Сеїда Шушинського, який навчався мистецтва мугама в Шуші. Ну а наймасовішим за складом учасників мав стати четвертий фестиваль 1992 року. Він мав стартувати 15 травня 1992 року. Планували, що участь у ньому візьме приблизно 500 осіб із понад 30 країн світу. Але 8 травня 1992 року велику Шушу було окуповано. Довгі 28 із половиною років тривала ця окупація. Шушу звільнили 8 листопада 2020 року. І ось уже в цій колисці азербайджанської культури знову лунає великий мугам – такий рідний, близький, який особливо дзвінко лунає посеред гір на Джидир дюзю.

Загалом же у фестивалі "Хари бюльбюль" узяли участь музичні та творчі колективи, що представляють культуру різних народів, які живуть в Азербайджані. Перед гостями фестивалю з українським народним танком "Веснянка" виступив і фольклорний колектив "Квітка". І я, безумовно, радіючи з того, як відроджується велика Шуша і весь звільнений Карабах, зичу українцям терпіння, наполегливості й упевненості в тому, що все повернеться на круг свій. І тоді ми, всі народи, що живуть в Україні, із радістю й гордістю проведемо Всесвітній день вишиванки у звільненому Криму.

Джерело: "ГОРДОН"