+1 Київ
Китай – США. Розмови про новий світоустрій.
Спочатку преамбула. Хочу нагадати російські вимоги щодо "гарантій безпеки" та схильність частини європейських (і американських) політиків обговорювати вимоги Кремля. Зокрема, якщо говорити про Україну, грудневі та січневі візити, дзвінки до Києва (паралельно з телефонною розмовою з Москвою) наших європейських та американських партнерів.
Фактично Путін вимагав перегляду системи світових відносин і фіксації (у документах) за РФ статусу супердержави, зі своїми зонами впливу, зі своєю "периферією". На цьому тлі такі самі процеси відбувалися за віссю США – КНР. Тільки Пекін діяв дещо в інший спосіб, проходячи економічним катком і після промови Сі до 100-річчя КПК пропонуючи цивілізаційну альтернативу західному світу.
Війна як козир Кремля (який поки не зіграв).
На цьому тлі як частина російського тиску з визнання глобальних претензій Кремля розпочалася війна в Україні. До речі, Путін учора сам це визнав, говорячи про "війну за суб'єктність". Значна частина наших партнерів (і керівництво КНР) не вірили, що Україна може встояти. Реакція була відповідною. Але минув тиждень, за ним два, Росія загрузла в Україні, і стало зрозуміло, що Кремль не може підтвердити своїх претензій на глобальну політичну роль.
Вплив РФ тане, і ця ситуація вигідна як США, так і Китаю. Водночас, якщо подивитися на останні домовленості Пекіна та Москви, то можна провести паралелі з нещодавніми подіями біля українських кордонів. На тлі політичної кризи у Білорусі Путін суттєво наростив російський вплив. Про формальну ліквідацію білоруської незалежності не йдеться, але Лукашенка глибоко занурили в роль "веденого" або заздалегідь слабкого партнера. Китай сьогодні у той самий спосіб (але великими темпами) проводить аналогічну політику щодо РФ. Ще місяць тому відносини Пекіна та Москви можна було назвати відносинами хоча б рівних політичних гравців. Із затягуванням війни Путін скочується в позицію "молодшого партнера". Про що свідчить, наприклад, видавлювання російського впливу із Середньої Азії через інструментарій ШОС. Навіть в аспектах безпеки – організація, яка до 2021 року й словом не похопилася про силовий компонент, сьогодні претендує на заміщення ролі ОДКБ у регіоні.
Для США послаблення РФ унаслідок війни в Україні має ще привабливіші перспективи. Зокрема, відбувається консолідація ЄС, зближення позицій Брюсселя та Вашингтона. Паралельно посилюється роль країн Тримор'я. В енергетичному секторі зменшення присутності РФ на головних ринках дає переваги американським компаніям та бізнесам із держав – політичних партнерів США.
Обіцянки розв'язки.
Тепер підходимо до головного – дзвінка Джозефа Байдена Сі Цзіньпіну. Точніше до двох подій: згаданої телефонної розмови та зустрічі міністра закордонних справ КНР Ван І з новим генсеком ШОС (а раніше заступником Ван І та послом КНР у ЄС) Чжан Міном.
В обох випадках обговорювали питання підтримки (або реформування) світової системи й порушували тему війни в Україні.
Державне інформаційне агентство КНР "Сіньхуа" досить цікаво розставило акценти у матеріалах щодо подій. У російській версії (станом на 19.00 за київським часом) ішлося про дзвінок із Вашингтона та про те, що сторони обговорювали питання миру.
Англомовна версія детальніша. Ідеться про те, що "світовий ландшафт зазнав змін" і що війна в Україні – частина цього процесу. Далі наведу цитату з висловлювання Сі Цзіньпіна: As permanent members of the United Nations Security Council and the world's two leading economies, we must not only guide the China-U.S. relations forward along the right track, but also shoulder our share of international responsibilities and work for world peace and tranquility. Тобто КНР визнає, що Пекін та Вашингтон мають взяти на себе відповідальність у стабілізації світової системи.
Ще потужніші акценти на китайській ролі (зокрема у досягненні миру в Україні) та проханні США вплинути на РФ розставили у китайській версії матеріалу про ту саму подію.
І, нарешті, інформація про розмову Ван І та Чжан Міна. Ті самі акценти про руйнування світопорядку та необхідність брати відповідальність за стабілізацію.
Китай вступить у гру?
Китай проводить досить раціональну політику. Тактично Пекін має витрати, спричинені війною. Стратегічно він поки що "у плюсі" – послаблення РФ та прив'язування Москви як "молодшого партнера" є вигідною перспективою.
Варіант активної участі у переговорному процесі навколо України також може бути привабливим як демонстрація ролі КНР. Проста схема: є російська агресія, санкції західних держав, є спротив України, але немає виходу із ситуації. І якщо Пекін своїм втручанням "зрушить процес із мертвої точки", він здобуде колосальні зовнішньополітичні бали – продемонструє можливість впливати на розв'язання криз далеко від своїх кордонів. І, що важливо, у Європі.
Друга частина рівняння не надто задовольняє США, якщо Вашингтон і Пекін не вийдуть хоча б на контури розуміння конфігурації біполярного світу (де КНР – один із полюсів).
Але для обох учасників подальше послаблення РФ має вигляд гарної перспективи – позбавити Путіна геополітичних амбіцій у ролі керівника країни – сировинного придатку.
Тому сторони спостерігатимуть ще кілька днів. Принаймні спостерігатимуть за тим, як Україна утилізує другу хвилю вторгнення, яку збирає Путін. Для Пекіна знаком до дії буде друге звернення США. І після цього можлива активізація.
Поки державні ЗМІ Китаю (а інших немає) дещо змінюють акценти – активно демонструють, як Росія завдає ударів по мирній інфраструктурі в Україні, і починають говорити про необхідність припинити таку війну.
Висновки для нас.
Чекати на те, що проблеми російського вторгнення швидко й остаточно вирішать за нас, не доводиться. І, що дуже добре, – в українському суспільстві практично не залишилося таких ілюзій.
Буде друга хвиля, яку доведеться перемолоти. Потім час раціонального підходу до партнерства. Зміна ролі та ваги РФ у міжнародній політиці, підхід глобальних гравців до формування системи співіснування відкриває нам можливості.
Зрештою, китайські аналітики пишуть про ймовірну роль України як мосту між Сходом та Заходом, між двома глобальними системами. У мостах зацікавлені обидві сторони. А це означає можливості нового рівня співпраці як зі США, ЄС, так і з КНР.
Про це треба думати вже сьогодні. І тоді все буде Україна!
Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook
