+1 Київ
Відставка Разумкова, або Вибір Зеленського на 2022 рік.
Президент Зеленський уперше за свою каденцію опинився у ситуації, за якої має важелі впливу на практично всі процеси у країні. Фундамент ситуації, що склалася, – турборежим РНБО 2021 року, який відновив рейтинги і підняв показники легітимності ухвалених президентом рішень. І, як другий результат, вивів у стан очікування основних політичних супротивників президента.
Рішення РНБО, звісно, не можна сприймати як постійний і робочий механізм. Це радше латки на системі, які почнуть "відвалюватися" вже 2022 року. Але поки вони працюють і створюють фундамент для посилення президента, безпечними є показники рейтингів і легітимність. Але легітимність не завжди тотожна поняттю "легальність" (законність). І твоя легітимність, легітимність твоїх рішень не завжди сприяють роботі зі створення системи, побудованої на принципах стримувань і противаг. Тобто тому, що називають демократією. Адже за наявності підтримки можна вибудовувати як рівносильні незалежні інституції влади, які взаємодіють на рівних, так і вертикально орієнтовану систему. До речі, улюблений вираз Олександра Лукашенка "вертикаль влади" останніми місяцями дуже часто лунає від людей із близького оточення Зеленського.
Президент сьогодні домігся максимальної керованості системи (можливої на цьому етапі). І далі він має можливість діяти і можливість вибору.
Повторю тезу, яку озвучив на початку тексту, – сьогодні ще не катастрофа. Усе залежить від вибору, який зробить президент. А варіантів у нього два.
1. Вибудовувати інституційно потужну систему державної влади. З одного боку, це ухвалення цілого пакету законів, що стосуються системи управління, вибудовування відносин центру і регіонів, реалізація реформ в економіці, завершення нарешті трансформації судової системи. Так парламент демонструє напрям розвитку країни (законопроєктами). Далі слово знову за президентом і його оточенням. Для практичної реалізації законодавчих норм потрібні люди. І тут доведеться змінювати систему пріоритетів у кадровій роботі. Тобто слову "свої" треба буде відійти щонайменше на четверте місце після слів "компетентний", "здатний" (той, якого навчають), "самостійний".
Для реалізації такого плану необхідний мінімум є – керованість. Далі необхідна критична кількість просто розумних людей у ядрі групи, яка ухвалює рішення, і політична воля. Якщо одного із двох параметрів бракує, тоді можливий другий варіант.
2. Слідами Олександра Лукашенка. Але не сьогоднішнього, і навіть не зразка 2014 року. Це нехай за скороченою програмою, але починаючи від Лукашенка 1995-го. Дійсно, дуже багато що в Україні схоже на процеси в Білорусі того періоду. Президент із величезним кредитом довіри і високими показниками легітимності на тлі кадрового голоду та скепсису головних груп білоруських еліт. 1994–1996 роки знадобилися на процес заволодіння цілковитим контролем над процесами у країні. Лукашенко витратив два роки. Треба зазначити, що на той самий процес Зеленському знадобився період із грудня 2020-го до вересня 2021 року. Швидше. І там, і там систему вибудовували, базуючись на "латочках". У Білорусі – укази президента, в Україні – рішення РНБО. Далі та сама вилка вибору: або вибудовувати дієву систему і вирішувати проблему кадрового голоду. Або вибудовувати вертикаль власної влади, роблячи ставку не завжди на "розумних", але у 100% випадків на слухняних.
Яким шляхом піде Зеленський – продемонструє найближчий час. У президента України для того, щоб зробити вибір, є від чотирьох до 10 місяців – після цього строку "латки на системі" у вигляді рішень РНБО перестануть працювати, а спроби ухвалити нові викликатимуть посмішку співчуття у зацікавлених груп і в населення.
Ознакою першого варіанта буде поява самостійних і самодостатніх людей у владі. Наприклад, на місце спікера може прийти навіть менш "слухняний" політик, ніж Разумков.
Що може стати ознакою вибору варіанта "Лукашенко 2.0"? Відповідь на це запитання у слові "легітимність" – будь-які спроби штучно підняти цей показник. Публічна війна з вітряками, коли президент "бере на контроль" реалізацію програм, до яких згідно із законом не має жодного стосунку. Або будь-яка гарна електоральна кампанія. Можна не вибори, а, наприклад, референдум, де щонайменше одне запитання буде "приємним" для виборця і дасть результат, який можна інтерпретувати як "підтримку президента". До речі, це в Білорусі теж було. 1995-й і 1996 рік.
Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook
