$41.49 €45.18
menu closed
menu open
weather +23 Київ
languages
Андрій Ілларіонов
АНДРІЙ ІЛЛАРІОНОВ

Президент Інституту економічного аналізу

 
Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Заява Путіна про паспорти для українців – це, насамперед, була спроба дистанційного вербування нового президента України

Видавання російських паспортів українцям – це новий етап путінської війни проти України, вважає старший науковий співробітник американського Інституту Катона, російський економіст і екс-радник президента РФ Володимира Путіна Андрій Ілларіонов.

[Поза]вчора було проведено спецоперацію "Путін відповів на запитання журналіста". Дещо в ній виявилося знайомим, дещо – не зовсім звичайним.

По-перше, на церемоніях нагородження спілкування з журналістами, як правило, не передбачено. Проте воно відбулося. По-друге, з огляду на відео, журналістів у залі було кілька, проте кремлівська прес-служба показала спілкування тільки з одним представником цієї професії.

Відео: Alex Alex / YouTube

По-третє, цією особою, яка спілкувалася з Путіним, виявився наш давній знайомий, який запам'ятався за попередньою інформаційною спецоперацією на українському фронті, – співробітник LifeNews Олександр Юнашев.

17 липня 2014 року за кілька годин до того, як у небі над Сніжним було збито МН17, саме запитання Юнашева, поставлене нібито із запізненням, випадково, дало Путіну можливість викласти так звану трагедію на полюванні, легалістську версію виправдання вбивці.

11 лютого 2015 року під час мінських переговорів, які привели до укладення невигідного для України "Мінська – 2", той самий Юнашев раптово загавкав і загарчав на українських журналісток.

По-четверте, [поза]вчора Путін спілкувався з Юнашевим двічі (!): уперше – у церемоніальному залі в присутності багатьох людей, удруге – в окремій кімнаті, так би мовити, тет-а-тет.

По-п'яте, Путін зробив хід, якого, здається, ще не застосовував раніше, – заговорив українською: "До побачення".

Нарешті, прес-служба винесла відповіді Путіна на запитання Юнашева на сайті Кремля в окрему подію, тим самим підкреслюючи її особливий характер.

Усе це явно натякає на те, що [поза]вчорашній меседж Путіна мав не звичайний характер. Незвичайність події підкреслено також тим, що тему надання українцям громадянства та видавання їм паспортів детально обговорював Путін усього лише за кілька днів до того, під час недавнього візиту в Китай. Раптове зростання частотності путінських коментарів щодо одного й того самого питання нагадує тільки один аналогічний період: березень – липень 2014 року, початкову фазу відкритої путінської агресії проти України.

Що ж такого особливого [поза]вчора сказав Путін? Насамперед це була спроба дистанційного вербування нового українського президента. На початку сеансу Путін вдав щасливе дитя, якому раптом подарували улюблену іграшку, – ніби до цього він ще не знав реакції Зеленського: "Правда? Так і сказав?" Усього лише за два дні до того Путін ще вдавав недоторканого й ображено дувся: "Володимир Зеленський поки ще не зведений у ранг святих, не Господь Бог, і навряд чи я маю перед ним поставати у будь-якій ролі".

Вербування продовжили, прозвучали абсолютно небувалі слова: "Це свідчить про те, що ми домовимося". Зеленський ще не пройшов процедури інавгурації, Путін із ним ще не зустрічався, проте він уже роздає нечувані раніше аванси: "Ми домовимося".

Далі – більше. Чому "ми домовимося"? Та все "тому, що в нас є багато спільного". Хвацько, погодьтеся? Це сторонньому спостерігачеві може здатися, наскільки господар Кремля і президент України різні – за бекграундом, спеціальністю, віком, досвідом, метою. А ось на думку Путіна, виявляється, у полковника КДБ і професійного сатирика "багато спільного".

Вважаючи, що вже досить розслабив клієнта, Путін ретельно сформулював умову успіху майбутніх, на його думку, домовленостей із Володимиром Зеленським – відмова того від ідеї повернення українського громадянства Михайлу Саакашвілі: "Було б справедливо повернути український паспорт людині, яка в минулому була грузином, а сьогодні вважає себе українцем, маю на увазі Саакашвілі Михайла Миколайовича. Його було незаконно позбавлено, по-моєму, громадянства, незаконно вислано з країни. Його слід було б повернути й поновити його в порушених правах".

Як же так? – вигукне уважний читач, – автор, мабуть, помилився? Адже Путін пропонує прямо протилежне – повернути паспорт Саакашвілі?

Звичайно ж, ні, єзуїтське формулювання Володимира Володимировича "людина, яка в минулому була грузином, а сьогодні вважає себе українцем" не залишає жодних сумнівів ні в його ставленні до Михайла Миколайовича, ні щодо очікуваної реакції на цю його пораду в Україні. Що скажуть патріотичні українці, і так уже замордовані порохоботами, звинувачуючи Зеленського у "продажу України за газ і хліб", якщо Зеленський поверне український паспорт Саакашвілі? Це означатиме, що новий президент, "маріонетка Коломойського й Путіна", тепер безсоромно виконує доручення нашого ворога, тим більше публічно? За задумом Володимира Володимировича, що солодко розпливається в посмішці від чудово придуманої пастки, Володимир Олександрович на це не має погодитися. Ну, а якщо, на його нещастя, погодиться, то Петро Олексійович і його люди відразу пояснять українському патріотичному обивателю, хто є хто. Як кажуть у шахах, це "вилка".

Мабуть, загроза повернення Михайла Саакашвілі в Україну з неминучим перетворенням того на активного тренера/радника Зеленського настільки лякає Путіна, що, вимовивши тираду про незабутнього Михайла Миколайовича, кремлівський керівник забув усе інше, що треба було обов'язково сказати на випадково поставлене запитання випадкового журналіста, що випадкого опинився під рукою. Довелося його викликати знову. Але до того часу запрошена публіка, очевидно, уже розійшлася. І тому відповідь на друге запитання записували вже не у великому залі, а в іншій кімнаті.

Природно, що "друге запитання" стало за фактом тим самим "першим", головну відповідь на яке забули під впливом турбот про Михайла Саакашвілі, який може повернутися в Україну: "Можете пояснити, що ви все-таки мали на увазі?" До речі, кремлівська прес-служба, мабуть, теж забула виправити заздалегідь заготовлений трафарет про єдину "відповідь на запитання журналіста" (і запитання, і відповідь – в однині), хоча запитань і відповідей формально було два.

І ось тоді, нарешті, і було виголошено те головне, заради чого затівали всю вчорашню спецоперацію: "Якщо... ми в Росії будемо видавати паспорти і громадянство українцям, то рано чи пізно ми неминуче прийдемо до очікуваного результату: у всіх буде єдине громадянство". Це квінтесенція змісту нового етапу путінської війни проти України.

З одного боку, економічними, політичними, військовими методами постійно дестабілізувати Україну, у жодному разі не допускаючи в ній ні нормалізації політичної ситуації, ні відновлення швидкого та стійкого економічного зростання. А з іншого, роздавати українцям, що зубожіють, російське громадянство. І тим самим поступово встановлювати контроль над усією Україною – за допомогою не стільки російських танків, скільки російських паспортів.

Це кампанія не на тижні і місяці. Вона – на роки й десятиліття. Поки не вдасться висмоктати з України всі людські соки. Поки одні українці не поїдуть у Європу, а інші – в Росію. А більшість тих, хто залишиться, не набуде російського громадянства. І тоді майбутня операція поглинання буде справою вже не надто складної дипломатичної техніки.

Перед українцями стоїть не порошенківське завдання "відвойовування" по кілька сотень метрів у "сірій зоні", за досягнення якого Україна платить сотнями життів патріотів і економічною стагнацією. Перед українцями стоїть історичне завдання виживання як самостійного суспільства, як незалежної держави, як окремої цивілізації.

Це саме те, про що п'ять років тому постійно попереджав українську владу й українське суспільство Каха Автандилович Бендукідзе: "Тут, в Україні, на цій території необхідні реформи все одно буде проведено. Якщо їх не проведете ви, то їх проведе Путін". І всі ці п'ять років українська влада на чолі з Порошенком робила все можливе, щоб залишити вирішення цього завдання Путіну. Про початок здійснення якого він тепер публічно оголосив.

Джерело: aillarionov.livejournal.com

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.