+11 Київ
Я не перший і не 10-й раз від моменту анексії Криму та ОРДЛО чую ці заклики платити дві пенсії – до тієї, що від окупантів, додати українську. І тоді, мовляв, "люди відчують турботу своєї країни і захочуть повернутися". Зазвичай це звучить разом із тезою, що "окуповані території повернуться, коли Україна стане успішною країною".
Я не знаю, чи вірять у це ті, хто так каже. Неважливо. Скажу елементарні речі, на рівні "два на два". Ніколи у світовій історії окуповані території не поверталися. Бо "-ся" означає – самі. Такого не було і не буде. Окуповані території повертали. Вимушено повертали держави-агресори, програвши "гарячу" (Німеччина) або "холодну" (СРСР) війну. Іншого варіанта в природі немає. Злодій добровільно крадене не віддає, це чистісінький сюр.
А платити другу пенсію тим, хто постійно живе в окупації, з боку держави-жертви означає визнати окупацію частини країни нескінченною, де-факто публічно змиритися з нею. Тому що коли окупація ще й економічно вигідна тим, хто в ній живе, коли населення від неї виграє, вона не захоче навіть думати про її закінчення. Хоча в цих людей ніхто їхнього бажання і не питає – я кажу про їхній моральний настрій, який надзвичайно важливий для продовження боротьби всередині і зовні. Це найголовніше взагалі.
А якщо їх навіть раптом захочуть запитати – відповідь очевидна. Для людей, які думають винятково про матеріальне, така ситуація – просто рай земний. Хіба це незрозуміло? Кримські татари, які живуть в окупації, та ще й яких переслідують там за національною ознакою (це вам не жарти, товариші гуманісти), ніколи не мріяли про подвійні пенсії. Я навіть розмов таких не чув, таких думок у людей просто немає. Тому що вони не грошей від України хочуть, а щоб Україна за них боролася, щоб окупація скоріше припинилася. Це різні сенси життя, діаметрально різні цілі.
А боротися за деокупацію України на державному рівні – це вже як мінімум не робити так, щоб вона стала джерелом додаткових доходів, штукою вигідною і комфортною. Я вважаю аморальними людьми тих, хто не хоче взагалі ніяк боротися за батьківщину. Зрозуміло, що зброї у людей там немає, боротися – мається на увазі мирним, громадянським протестом, різними способами, як на політичному, так і на побутовому рівні демонструючи неприйняття беззаконня, окупації, як це всю свою історію робили і роблять кримські татари. Це щось інше, ніж зі словами "ну і лохи ці хохли!" оформити собі дві пенсії, коли співгромадяни гинуть, страждають від окупантів. Із таким підходом, з опорою на таких людей ми окуповані території не повернемо.
Спиратися треба на тих, хто готовий боротися з окупацією, а не кайфувати від неї. Наближати кінець окупації треба для них, з опорою на них, із розрахунком на них. А ті, хто в окупації просто пив-їв, той і буде пити-їсти за будь-якої влади, у будь-якій країні, тому що її назва таким людям байдужа. На них безглуздо робити ставку, роздавати преференції. Крім насмішок і знущань із тієї сторони та розбазарювання бюджету, це нас ні до чого не приведе. Набагато ефективніше витратити ці гроші на контрпропаганду у напрямку Криму та ОРДЛО. Яка має показувати не красу, а жахи і мерзоти окупації.
Джерело: Айдер Муждабаев / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
