+18 Київ
У неділю біля пам'ятника Сковороді була акція FreeAzov. Позаду мене йшла пара – хлопець із дівчиною, і тут він каже: "Ну, от це за "Азов" виходять чисто тому, що про них кіно зняли і вони стали медійними".
Я настільки ох... остовпіла, що навіть не знала, як на це реагувати.
Знаєте, для більшості з нас війна – це нічні атаки Shahed, після яких пишеш "дякую ППО" й невиспаний ідеш на роботу. А для когось – це третій рік очікування близьких із полону. Коли постійно питаєш себе, чи робиш достатньо. Коли женеш думки про тортури, психологічний тиск і відсутність медичної допомоги.
Ми не маємо права відгороджуватися від тих, чий тягар неспівставний із нашим. І не маємо права забувати чин оборонців Маріуполя, які ціною своїх життів і свободи захистили те, що ми маємо зараз.
І маємо говорити про це з нашими дітьми.
Учора моя команда побувала в одній школі на Київщині. Десятикласники не розуміють, що таке Майдан, не знають, коли й чому почалася війна. Кілька батьків нещодавно влаштували скандал, чому це діти плетуть сітки, це ж експлуатація дитячої праці.
А директорка ще однієї школи сказала, що, схоже, ми так намагалися вберегти наших дітей від новин про війну, що пропустили щось дуже важливе. І продовжуємо пропускати.
Джерело: Inna Sovsun / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
