-3 Київ
Сьогодні в соборі Святого Олександра відбулося прощання зі справжнім героєм, морським піхотинцем України, громадянином Естонії, білорусом Миколою Ільїним, пам'ять і повага до якого – це наша історія.
Я подивився відео його останнього бойового виходу з нашоломної камери, і картина його загибелі стала багато в чому зрозумілою. Естонець був військовим медиком 137-го батальйону морської піхоти. Медик має працювати з пораненим, якого винесуть з бою або який прийде сам. Але йому надійшли дані, що командир розвідвзводу підірвався на міні в сірій зоні, і він виявив бажання йти туди, щоб урятувати бойового товариша, якщо він іще живий...
Микола зробив усе для виконання завдання. Він пішов сам, він підганяв інших бійців, шокованих підривом: "Ти ж морпіх, уперед!", "Двічі не помирати", "Швидше, швидше!"... Микола пішов на величезний ризик. Він пішов в абсолютно невідому місцевість. Пішов туди, де небезпечно, де неподалік супротивник. І навіть коли поблизу почулася стрілянина, він не пішов назад, а зібрав загублені товаришами магазини і однаково вперто пішов уперед...
Він був добре мотивованим рятувати життя. Вони йшли, нашвидку зібравшись, без управління, підтримки, із дуже недостатньою підготовкою, усього четверо людей, дивитися, як це все відбувалося, дуже складно... Обставини загибелі трьох морських піхотинців під Зайцевим вимагають детального розслідування, це важливо вивчити і зробити висновки.
"Естонець" рвався вперед, щоб використати будь-який шанс на порятунок. І не всі були готові ризикувати собою, а Микола був готовим, і він пішов першим у надії врятувати пораненого товариша... І підірвався на міні сам.
У нього була вільна англійська, польська й естонська, паспорт Євросоюзу. Але він віддав життя за свободу України на українському Донбасі.
Його дуже поважали ті, хто його знав. Він загинув чесною смертю солдата.
Ушанувати його пам'ять – наш обов'язок. Світла пам'ять, український воїне.
Джерело: Юрий Бутусов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
