У разі силової деокупації Донбасу відвойовувати втрачені бойовиками позиції прийде російська армія

Джерело: "Крим.Реалії"

Опубліковано з особистого дозволу автора

Березень 2014-го. Керченський батальйон морської піхоти. До воріт частини регулярно приїжджають ФСБшники – умовляють командира прийняти нові прапори. У багажнику їхньої "Лади" – упаковки з новенькими травматичними пістолетами. Із рукоятками кольору слонової кістки. "Навіщо вони вам?" – звучить запитання. "Та байдуже, хай лежать".

Через два тижні командир зрадить присягу. Слідом за ним під нові прапори піде частина батальйону. Тих, хто залишився вірним Україні, виводить на материк замкомбата з виховної роботи Олексій Нікіфоров.

Вони вийшли в Миколаїв. 64 бійці. Гола казарма якоїсь напівзабутої частини – із тих, що на той момент були радше на папері. Перший похід на ринок – по найнеобхідніше. Перші "ой, ви ж наші морпіхи з Криму". Перші спонтанні пожертви "на облаштування". Перший вечір на новому місці.

Маленький телевізор. Репортаж про розгін миколаївського табору "Антимайдану". Кадри вилученого з місця наметового містечка. Серед решти – вони. Травматичні пістолети. Із рукояткою кольору слонової кістки. Ті самі.

Потім було багато всього. Волноваха та Слов'янськ. Boeing і донецький аеропорт. А потім настав серпень та Іловайськ. День, коли Росія перестала вдавати, що її немає на Донбасі.

Іловайськ трапився в той самий момент, коли Москва зрозуміла, що втрачає Донбас. Що постачання "військових", "добровольців" і зброї не стримують української армії. Як тільки Кремль зрозумів, що Київ скоро відновить контроль над кордоном, він віддав наказ на пряме вторгнення.

Воно і сталося. Вхід кадрових підрозділів, розстріл українських частин, полон українських бійців. Друга історія про вкрадену перемогу – перша трапилася ще в Криму, коли втеча Януковича багатьом здавалася щасливим фіналом тримісячного вуличного протистояння.

Іловайськ довів три речі.

Перше. Бойовики на Донбасі не здатні утримати окуповану територію. Незважаючи на пряме постачання зброї та бронетехніки. Незважаючи на "добровольців" і "військових". Єдине, що може протистояти українській армії, – це російська армія.

Друге. Кремль готовий використовувати кадрові частини – у той момент, коли українська армія починає здобувати перемоги. Із цієї причини силовий сценарій деокупації Донбасу обов'язково будуть супроводжувати масштабні бої. Просто тому, що відвойовувати втрачені бойовиками позиції прийде кадрова російська армія.

Третє. Виявилося, що навіть жорстока пропаганда не здатна створити "Новоросію". Ту саму, яка довгий час залишалася головною тезою Москви під час обговорення української теми. Виявилося, що голосування за українських сателітів Кремля не тотожне готовності брати в руки зброю та захищати "проросійський вектор" в окопах. Прихильники "русского мира" в Україні готові проявляти свою позицію раз на п'ять років – приходячи на виборчі дільниці. Але не більше. В іншому разі окуповані території вже точно не були б обмежені кількома районами Донецької та Луганської областей.

Донбас став лише другим актом "кримської п'єси". Але в обох випадках це лише окупація. Та сама, яка починається з травматичних пістолетів із ручкою кольору слонової кістки. І закінчується танками в Донецьку.

Їх ріднить одне й те саме. Вони не з України.