-1 Київ
Щодо київських бомбосховищ.
Чесно кажучи, не розумію обурення частини нашої спільноти, яка роками агітувала "за маленьку державу", "уряд у смартфоні", скорочення "вартості держави" і так далі по списку.
Ну так тоді, все логічно.
"Маленька держава" не займається бомбосховищами. У неї для цього немає ані фінансових, ані людських ресурсів.
Усе має вирішувати невидима рука ринку та/або самоуправління.
Але чогось рука ринку, видима і невидима, нічого не "порєшала", а самоуправління не "самоуправилося".
Звісно, мені можуть закинути, що справжньої "маленької держави" у нас і досі немає.
Ну тоді треба не ганити Кличка, а дякувати йому за зачинені бомбосховища.
Тому що якщо б вологі мрії "вульгарних лібертаріанців" (які не мають нічого спільного зі справжнім лібералізмом) збулися і ми цю війну зустріли б у форматі "маленької держави", то не було б ніяких евакуаційних безкоштовних потягів, електроенергії (навіть за тарифу 2,64), мораторію на збільшення комунальних платежів та багато чого ще. І не було б навіть зачинених і засмічених, наче звалища, бомбосховищ.
Бо ходили б залізницею лише VIP-потяги для тих, у кого є гроші, а електроенергію подавали б за принципом "хто більше сплатив, той зі світлом".
Бо розуміння "маленької держави" у нас досить однобоке.
Під час дискусій це дуже популярна тема, майже мейнстрим. Хто висловлює навіть незначні зауваження – одразу "нарікається" совком і ретроградом.
Але коли у такої людини спитаєш: "Готовий платити за електроенергію 10 грн, за газ – $1 тис. і 5 тис. баксів за місце у спальному купе потягу "Київ – Львів"?", – то співрозмовник одразу чухає потилицю і починає волати: "А чого б це?"
Так і з бомбосховищами.
Щось не чую панів із "Голосу" та їхніх симпатиків із тезами про те, що "за все треба платити" та "у світі нічого не буває безкоштовного". Або: "Безкоштовні бомбосховища – це шлях до корупції". "Безпека – це найдорожчий товар, а отже, і коштувати має найбільше". "Чому мій Mercedes не заправляють безоплатно, а вхід у бомбосховища – вільний?"
Думаю, дай їм волю, вони б запустили принцип "хочеш послугу – плати" навіть у систему цивільної оборони.
Ну, кажуть же вони про платну середню освіту, медицину, приватну митницю, то чому сектор цивільної безпеки має бути виключенням?
Для тих, у кого є гроші, – персональне оповіщення, швейцар на вході в бомбосховища, фужер просеко, щоб зняти стрес, зручний диван, масаж, жива музика чи лікувальний сон за бажанням. А решта, у кого немає грошей, – ну так це ваша проблема, не треба бути лузерами. "Підіть, візьміть щось безкоштовне в супермаркеті..."
Цей ряд безглуздих наративів можна продовжувати до нескінченності, але ж нам їх згодовували всі останні роки.
Звичайно, це сарказм із мого боку й адресати мого посту можуть сказати, що це різні речі: ринкові ціни і цивільна безпека.
Але так, шановні, не буває.
Держава або функціональна, або анархічна, коли кожен сам за себе. Не можна так, щоб "місцями" держава без грошей і ресурсів, а "місцями" – із грошима та ресурсами. Ми маємо просто обрати, що нам потрібно: сильна держава або анархічна.
І не плутати це з поняттями свободи, себто лібералізму.
США – це вільна, ліберальна країна. Але вона сильна.
Росія – це авторитарна країна, але вона слабка.
Китай – авторитарна країна, але й потужна водночас.
Греція – батьківщина демократії, але не вилазить із перманентних криз.
Отже, вільна країна не синонімічна "маленькій державі", а "велика держава" не є тотожною авторитаризму.
Те, що у нас обговорюють під соусом "маленької держави", – це типовий хуторянський анархокапіталізм, щось на кшталт національної ідеї Подерв'янського "від...біться від нас" – тільки у даному випадку ця ідея обернена всередину, а не назовні.
Ну так "вони й від...балися" разом із ключами від бомбосховища.
Простими словами – голосували, подобається?
Ну так тепер доведеться стояти перед зачиненими дверима бомбосховищ під уламками ракет і... молитися.
Шкода невинно убієнних. І від цього ще більше гніву до всіх отих "байкарів-реформаторів"...
Джерело: Алексей Кущ / Facebook
