+1 Київ
Санкції стосовно РФ і подальші структурні зміни в російській економіці ще доведеться вивчити. Я цим, до речі, регулярно займаюся.
В Україні, на жаль, немає умовного наукового інституту "вивчення Росії", а дарма. У СРСР був "інститут вивчення США", в Америці активно вивчали Радянський Союз.
У нас же вивчення російської економіки зводиться до рівня мемів і придуркуватих передач у стилі "що там на болотах".
Хоча суперника краще переоцінити, ніж недооцінити. Нерозуміння процесів у російському суспільстві й економіці, до речі, дуже дорого нам коштувало, починаючи із 2014 року.
Парадоксально, але зараз західні аналітики краще знають про ситуацію в РФ, ніж ми. Це призводить до колосально завищених очікувань із нашого боку й украй неправильних оцінок.
"Операція "Анаконда", "розпад Росії", "економіка – на шматки", "задушення санкціями" й багато іншого.
Було б це звичайною пропагандою для натхнення мас, було б не так трагічно. Але очікування швидкого краху російської економіки формують в Україні помилкові стратегії й неефективну тактику.
Я сам неодноразово стикався з людьми, які ухвалювали стратегічні рішення і які цілком серйозно формували свої прогнози на чиннику економічного краху Росії.
Це саме той випадок, коли автори пропаганди починають самі в неї вірити. Профдеформація.
Тут виявляється вкрай небезпечна дихотомія: ми формуємо свою стратегію, спираючись не на власну ефективність, а на неефективність противника. Тобто не поступово нарощуємо якісну перевагу, а чекаємо, коли обнулиться суперник.
У цьому пості я розгляну лише три цікаві явища в російській економіці.
1. "Укол адреналіну в серце".
Стимул для запуску структурних перетворень економіки у вигляді бюджетного (держінвестиції), монетарного (політика негативних реальних ставок), кредитного (масове використання кредитного важеля, зокрема іпотеки), інвестиційного (заміщення внутрішніми інвестиціями зовнішніх за допомогою податкового маневру), споживчого (зростання платоспроможного попиту населення, інвестиційного попиту держави й бізнесу) стимулів.
Про цю модель стосовно України я писав із 2016 року, але в нас віддавали перевагу іншим програмам розвитку. Про їхню успішність можна дізнатися, визирнувши у вікно.
2. Чинник "недолюбленості внутрішнього бізнесу".
Довгий час внутрішній бізнес у РФ був у ролі пасинка, бал правили або сировинні підприємства, або іноземні.
Чимось російська модель була схожа на нашу, але лише із ширшою сировинною лінійкою експорту: не тільки метал і зерно, а й нафта, природний газ, вугілля, алмази тощо. Приблизно таке саме засилля імпорту.
І от унаслідок санкцій величезний економічний внутрішній простір звільнився. І не просто звільнився, а з появою величезної кількості стимулів зростання: зниження податків, спрощення регуляцій, кредитування за низькими ставками, компенсація капітальних та інжинірингових витрат.
Бери гроші й випускай що хочеш – від пакувальної плівки до безпілотників.
Нобелівський лауреат Пол Кругман створив реалістичну теорію міжнародної торгівлі, згідно з якою розвинені країни домінують завдяки тому, що їхні великі технологічні корпорації виграють конкурентну боротьбу, заощаджуючи на масштабі, а країни, які розвиваються, цю боротьбу програють, навіть маючи дешеву робочу силу.
Отже, останнім потрібно тимчасово обмежувати імпорт і стимулювати розвиток внутрішніх виробництв, а в міру їхнього конкурентного посилення поступово знімати митні бар'єри. Так робили в Японії, Тайвані, Південній Кореї, Сінгапурі, Китаї.
Є й позитивна теорія Кругмана, яка полягає в тому, що держава має стимулювати ті галузі, які приводять до появи нових підгалузей реального сектору економіки, як це сталося в Японії, коли розвиток металургії сприяв зародженню машинобудування. А ставка на виробництво кінцевих товарів – безвихідна.
Можна сказати, що в санкційному торговельному вакуумі російської економіки спрацювали обидві теорії Кругмана.
Звичайно, і в цій моделі є свої недоліки. Технологічна залежність РФ, особливо в частині чипів і напівпровідників. Зниження конкуренції і, як наслідок, зниження якості товарів власного виробництва. Чинник зростання накладних витрат, особливо в контексті виробництва капіталомісткої продукції.
Наприклад, світовий ринок капіталомісткого товару Х – 100 тис. одиниць на рік. Накладні витрати транснаціональної компанії, зокрема з розроблення нових моделей, розподіляють на 100 тис. одиниць.
А в РФ, де ринок, наприклад, 1 тис. одиниць, їх розподілятимуть на обсяг продукції (1 тис. одиниць) у 100 разів менший, тобто на одиницю продукції постійні витрати будуть, відповідно, у 100 разів більшими. Що, зі свого боку, призведе до перевитрати внутрішніх ресурсів та економічної неефективності.
Але це все проблеми другого порядку. Єдине, що могло б знекровити Росію, – це фінансове й технічне залучення західних країн у війну. Наприклад, аналог конференції "Тегеран-43", на якій наші союзники ухвалюють рішення витрачати 5% свого ВВП на розвиток ВПК і допомогу Україні у вигляді технічних засобів війни. Ідеться про астрономічну суму $2,5 трлн на рік.
Щоб сформувати хоча б ілюзію паритету, Росії довелося б витрачати на війну майже 100% свого ВВП (Німеччина на фініші Другої світової, тобто після "Тегерану-43", витрачала 120% ВВП).
Але цього не сталося. Чому – тема окремої статті. У підсумку, хоча РФ і витратить у 2024 році на війну рекордні $120 млрд, це буде лише 6% її ВВП, тоді як нам доведеться витрачати 30% ВВП.
3. Повне блокування відтоку капіталу із країни.
Росія була не лише імпортозалежною країною, а й країною з величезним відтоком капіталу в західні юрисдикції. Поряд з Україною РФ входила до десятка країн із найбільшим відтоком капіталу у світі. З 1991-го і до 2014 року з Росії було виведено за кордон приблизно $1 трлн.
Механізм тут був точно такий самий, як і в нас. Сировинні доходи країна вкладала в західні фінансові інструменти, переважно в американські облігації. Олігархи зберігали свої капітали в офшорах у доларі і вкладали ці ресурси в західну економіку: бізнеси, нерухомість, яхти, товари лакшері тощо. Капітали зберігали, зокрема, у західних банках.
Тепер відтік капіталу з РФ майже повністю заблоковано так само, як і імпорт товарів на її територію. Капітал можна вивести через крипту і юань, але це далеко не ті масштаби.
Накопичення внутрішніх державних резервів узагалі майже припинено – усі сировинні доходи, згідно з бюджетним правилом, РФ витрачає на інвестиції в економіку через Фонд національного добробуту. Зокрема – на інфраструктуру і програми структурної перебудови.
Виходить економічна система, у яку вливають величезні сировинні доходи (приблизно $700–800 млрд на рік) і майже нічого не виливають у вигляді оплати імпорту або відтоку капіталу.
Унаслідок цього система почала буквально розпухати від грошей. Єдине, що їй зараз загрожує, – це інфляція. Хоча цінова динаміка не є критичною, рухаючись у коридорі 5–15%. Це не наші екстремуми із 25% до 5%.
До речі, модель міжнародних санкцій можна успішно використовувати для боротьби з українською корупцією. Якщо на Заході нарешті захочуть почати з нею боротися не лише на словах, а й за допомогою блокування рахунків і активів наших корупціонерів.
Джерело: Алексей Кущ / Facebook
