0 Київ
Ніколи не згаснуть наші сила і воля.
Розпочався 2020 рік. Майже вісім місяців здійснює повноваження нова влада – час уже достатній, щоб можна було зробити деякі висновки.
На мою думку, є всі підстави узагальнити: влада відповідно до реальної ситуації визначила новий політичний курс, спрямований на реконструкцію, модернізацію України, і почала його здійснювати. Позитивні результати тут переважають. Хоч чимало проблем вирішується поспіхом, мляво або не вирішується зовсім.
Аналіз ситуації, яка існувала до травня 2019 року, і після, зроблений як у виступах представників влади, засобах масової інформації, в експертному середовищі, так і за межами України. Тому я обійду це питання, хоч деякими думками поділюся.
Поки що нові форми і методи управління країною не стали очевидними і визначальними. Принаймні народ їх не відчуває, життя людей змінюється дуже повільно, особливо матеріальне. Влада не зуміла подолати управлінського хаосу і запровадити скрізь і в усьому організованість та порядок, добитися відповідальності чиновників за виконання вимог Конституції України, законів, надати управлінню системний характер. Принцип "жити за законом і дотримуватися честі" не став обов’язковим для всіх ланок управління, для всіх посадовців. Нерідко представники і, перш за все, центральних органів влади роблять безвідповідальні заяви, зловживають різними "проджектами", припускаються некоректної або й недостойної поведінки. Інколи вони виглядають як хлопчиська, які торгують обличчями і не думають про культуру влади, про роль і значення особистого прикладу. Вони забувають, у якій бідній країні живуть, не вміють говорити з народом серцем, думати тверезо.
Прикладів можна навести безліч. Скажімо, де ще можна знайти створену невідомо ким ситуацію, коли в державних структурах оплата праці керівників визначається не урядом, а наглядовими радами, в яких переважають іноземці. Люди хочуть знати, хто створив цей безлад і управляє ним, і хто має за це відповісти?
Або хто наділив правом уряд на свій розсуд встановлювати собі заробітну плату і невідомо за що премії, які в декілька разів перевищують середній заробіток рядових службовців. Хотілося б запитати: ці пани прийшли служити народові чи використовувати службу для своїх інтересів?
Навіть соромно про це писати, але не можна мовчати, бо окремі з них при цьому просто вимагають ще й збільшити "заробіток", лякають самовідставкою тощо. Думаю, що такі слуги народу мають піти з влади і зайнятися організацією власного життя.
Мабуть, вони не знають, що зараз "винагороди" керівників державних установ складають мільйонні цифри і в сотні разів перевищують скромні заробітки людей.
Нагадаю всім "діячам" слова апостола Павла:
"Все мне позволено,
Но не все полезно,
Все мне позволено,
Но не все назидает".
Потрібно, щоб діяли антикорупційні закони і працювали антикорупційні органи, які нерідко підміняються антикорупційними домовленостями, змовами, різними інструкціями, бюрократичною тяганиною.
Я знаю, що владі і президентові України нелегко. Наступаючи на мозолі корупціонера, вони наживають ворогів, активізуються монстри брехні та різного роду інсинуацій, роблять усе можливе, щоб компрометувати владу. Але очікувати чогось іншого нереально. Іде боротьба, і слід перемагати лише конкретними позитивними справами.
Тут президент України Зеленський має продемонструвати суспільству характер та рішучість і навести порядок у владних кабінетах, притягнути чиновників до відповідальності. Вони мають знати, що державу творить народ, а вони служать людям і не можуть вимагати від нього якогось особливого життя.
І миритися далі з такою безпорадністю одних та вседозволеністю інших не можна, бо терпець людей може увірватися, і вони справедливо будуть вимагати від таких служителів замінити крісла, в які вони сіли добровільно із задоволенням.
Проблема, про яку я пишу, повірте, сьогодні обговорюється дуже критично, і вона вкрай негативно впливає на авторитет влади.
Наступне. Я уже буквально стомився відповідати людям на численні запитання: чому топкорупціонери "вольготно" себе почувають, чому вони нерідко знущаються над правоохоронними органами, поводять себе просто зухвало? Чому не застосовується закон, чому мовчить генпрокурор, наділений особливими повноваженнями? Адже вибори президента України і народних депутатів України, нові призначення на ключові владні посади відбувалися під гаслом рішучої боротьби з корупцією. Де наслідки цієї боротьби – питають люди?
Президент, Верховна Рада, уряд, керівники правоохоронних органів мають дати народові відповідь – хто їм заважає діяти рішуче та ефективно? Чутки стають все більше інтенсивними, владу звинувачують у тому, що вона "не править", а підпадає під зовнішнє управління. Формується небезпечна думка про безпорадність української влади.
Затягувати вжиття рішучих кроків у вирішенні цього та інших завдань просто небезпечно, і той, хто цього не розуміє, фактично працює проти президента України, проти його виборчої програми. Почне проростати зневіра до можливостей влади, що стало, власне, Ахіллесовою п’ятою президента Порошенка.
Якщо негайно не розпочати діяти рішуче проти корупціонерів, діяти за законом, то добитися об’єднання українського суспільства і крок за кроком вирішувати, перш за все, соціально-економічні та інші питання буде надзвичайно складно, а то й неможливо.
І ще одне дуже важливе питання. Мова йде про гуманітарну політику. Маючи значний практичний досвід на цьому фронті, роблю висновок, що нині не існує програми такої політики, яка відповідала б нинішній непростій ситуації. Кадровий склад здебільшого малопрофесійний. Працівники нерідко поверхово знають особливості регіонів, не вміють ефективно діяти в умовах війни на сході України, анексії Росією Криму, агресивної інформаційної війни проти України.
Ще і ще раз наголошую, що гуманітарна сфера на сьогодні виявилася дуже вразливою і не наступальною та захисною, а тому і не дивно, що в ній досить добре почувають себе різні "доброзичливці" України. Нерідко агресивність політичної еліти окремих регіонів бере верх і насаджує свої погляди, свою філософію для всієї України. Саме це і породжує непорозуміння, а нерідко і конфлікти, перешкоджає об’єднанню політичних сил українського суспільства.
Скажу відверто – якщо влада і особисто ви, пане президенте Зеленський, і надалі будете вважати, що створення нової програми гуманітарної політики може почекати, нам буде дуже складно побудувати міцний фундамент для глибоких перетворень, масштабних проривів, радикальних змін в українському житті. Бо лише "дух, – як писав Іван Франко, – що тіло рве до бою", бо тільки любов до батьківщини, глибока віра в свої можливості зробить нас сильними, терплячими та наполегливими.
Так було в усі віки, в усіх народів. І так буде завжди. Під час страшної війни з нацистською Німеччиною прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль прийшов до парламенту і виголосив: "Я не можу запропонувати нічого, окрім крові, тяжкої праці, сліз та поту", і парламент підтримав його. Його зрозумів і підтримав народ. Бо це було сказано рішуче, сказано серцем, з великою вірою в Англію. І він не просто промовив, а почав рішуче діяти. Народ можна переконати не словами, а ділами.
Ми повинні самі твердо вірити, що світло української революції 1990–1991 років запалив ніхто інший, а український народ, що він став рушійною силою ліквідації СРСР, утворення незалежної Української держави. І ми, українці, несемо велику відповідальність за те, щоб це світло не згасло. Наш обов’язок – постійно живити його, наголошувати на ролі України, своїй великій місії носія миру і демократії.
Мої спілкування з людьми різних позицій, різних поглядів, аналіз публічних заяв, виступів громадсько-політичних діячів, моніторинг засобів масової інформації дають підстави стверджувати, що люди чекають від влади, особисто від президента України, рішучості та сміливості.
Хай вам щастить, пане президенте, я завжди буду з тими, хто хоче добра українському народові і готовий до практичних дій, бо Україна для мене є найдорожчою цінністю.
Щиро Леонід Кравчук.
Джерело: Леонід Кравчук / Facebook
