+3 Київ
Країна на узбіччі.
Росія знову пробилася на світову авансцену. Поділили з Ердоганом Сирію. Змусили Київ погодитися із кремлівськими умовами миру. Прямо до Путіна в Сочі доправили Африку. Але найголовніше – Європа в особі Макрона розкрила нам свої обійми. Хіба не привід для радощів, якщо державність виявилася джерелом самоствердження нашої влади! Адже інших не залишилося. Натхнена кремлівська рать заголосила: "Росія стає основним постачальником стабільності і безпеки у світі".
Але тоді чому американський держсекретар Майкл Помпео у своїй програмній промові у Нью-Йорку (2019 Herman Kahn Award Remarks), говорячи про пріоритети зовнішньої політики США, жодного разу не згадав Росію – ні як партнера по діалогу, ні як загрозу? Говорив Помпео тільки про Китай. Утім, і решта світу не усвідомила важливості повернення Росії як гаранта позитивних цінностей.
Навіть більше, російські перемоги мають вигляд попередження про майбутні неприємності. Навіть прокремлівські спостерігачі визнають: Росія, "захопивши низку "панівних висот" у міжнародній політиці, зіткнеться із проблемою їх утримання і, найімовірніше, загрузне у клубку складних взаємопов'язаних обставин. Ну і сама ж пошкодує, що у це вплуталася". Дійсно: уплутатися у криваву кашу на Близькому Сході, звідки тікають американці, – це свідчення радше нерозсудливості, ніж стратегічного розрахунку.
А як же готовність Зеленського прийняти російську інтерпретацію "формули Штайнмаєра"? Лиха іронія в тому, що Зеленський приречений на свій Майдан, якщо ризикне це зробити.
А обійми красеня Макрона? Теж нічого не обіцяють: французький президент намагається використовувати Москву для захоплення лідерства на спорожнілому європейському полі. До речі, дратуючи німців і решту Європи. І що матиме Росія, ставши для Макрона трампліном? Які взагалі можуть бути сподівання на повернення Росії до діалогу із Заходом, якщо Росія перетворилася для нього на уособлення далекого й небезпечного?
Тільки погляньте: 60% канадців, 64% американців, 59% німців, 66% французів та іспанців, 67% британців, 79% шведів і голландців, 69% поляків говорять про своє негативне ставлення до Росії. Путіну не довіряють 72% канадців, 74% американців, 80% німців, 79% французів, 75% британців, 80% шведів, 85% голландців і 89% поляків. Які на цьому тлі можуть бути підстави для висновку про роль Росії як головного "постачальника" глобальної безпеки і стабільності?
Серед іншого, світова спільнота втрачає інтерес до Росії. Ті, хто пише про Росію, мучаться в пошуках способу утримати увагу на своєму предметі. Навіть Путін перестав збуджувати уяву.
Експерти з Росії рвуть жили, щоб підвищити її значущість (заразом і власну). Якщо раніше було в моді доводити інтеграцію Росії в західний світ, то тепер потрібно обґрунтовувати її загрозу для світу. Інакше немає про що говорити. Перемелювати російські вимоги і слухати нескінченне російське ниття на тему "ви нас не поважаєте!" всім смертельно набридло.
Принизливим є не те, що нас перестали поважати і нам не вірять. Принизливим є те, що нас уважають безнадійними. Принизливим є те, що світ утомився від нас. Немає особливого бажання навіть із нами конфронтувати. Радше навпаки, західні прагматики кажуть: росіян не змінити; але з ними не варто сваритися. Удаватимемо, що вони нас цікавлять; із ними обговорюватимемо плани, яким не судилося справдитися. Тільки б вони нам не робили капостей. Ось це і є найпринизливішим для російської гордині – бридлива байдужість і ставлення як до приреченого анахронізму.
Утім, Росія може вплинути на західний світ. Як? Намагаючись ощасливити дружбою того чи іншого західного лідера. Коли ліберальна цивілізація дивиться на Росію, як генетичне зло, це буде правильний спосіб політичного вбивства. Новий саміт Путіна із Трампом цілком може дати новий привід для імпічменту останнього.
Тож ми можемо помстити. Помстити за нелюбов, за неповагу, за байдужість. Але наскільки ця помста буде рівнозначною платою за втрату до нас інтересу?
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
