0 Київ
Випробування поразкою.
Афганська драма Америки – аж ніяк не несподіванка. Визначні нації неодноразово зазнавали приниження воєнною поразкою – США у Кореї та у В'єтнамі, Франція в Алжирі, СРСР в Афганістані. Щоразу поразка ставала шоком, який хитав підвалини держав, що зазнали фіаско. Не забуваймо, що афганська епопея СРСР прискорила падіння радянської держави.
Історія повторюється. Як і за часів В'єтнаму, Америка давно хотіла залишити Афганістан, але "з честю" (як сподівався президент Ніксон) і без принизливої капітуляції. Сталося інакше. Америка шукала домовленостей із талібами, як колись з Вьєтконгом. Але супротивнику потрібен був не компроміс, а перемога і ляпас американцям. В Афганістані США не змогли поєднати воєнну перемогу з демократизацією – як не змогли і у В'єтнамі.
Афганська драма продемонструвала те, що свого часу Кіссінджер, розмірковуючи про "В'єтнамський синдром" назвав "перенапруженням" Америки. Крім того, "американські моральні переконання увійшли у протиріччя з її можливостями", говорив Кіссінджер. Трагічні події у Кабулі, які відбулися після виходу західної коаліції, підтвердили аксіому: немає елегантного способу завершити програну війну.
Як і у 70-ті роки в Індокитаї, сьогодні Америка зазнає поразки у мить втрати драйву. У 70-х Захід проходив через кризу капіталізму і демократії. Сьогодні Захід переживає чергову системну кризу. Афганський провал стає ударом по спільноті ліберальних демократій – і не лише по США – у час, коли їм потрібні єдність і сила для боротьби з пандемією і кліматичним шоком.
Зрозуміло, що Байдену тепер доведеться докласти зусиль задля відновлення ролі Америки і західної єдності. США належить знову болісно переосмислювати баланс сили та можливостей, переглядати свій ідеалізм і віру у місіонерство. Звичайно, афганська втеча провокуватиме агресивність американських опонентів та їхнє бажання смикнути Америку за хвіст.
Спричинена Афганістаном національна травма потребуватиме років для подолання. Так, "В'єтнамський синдром" впливав на американське мислення, політику і культуру десятиліттями. Американці ще довго будуть запитувати себе, в ім'я чого гинули їхні солдати у Афганістані. "Афганський синдром" Америки попереду, і ми не знаємо, до чого призведе її біль поразки і прагнення з цим болем упоратися.
Але не ховатимемо Америку з її ідеалізмом та прагненням проєктувати силу. Поразка може бути потужнішим фактором оновлення та скидання старого вантажу, аніж перемога. Поразка у В'єтнамі прискорила у США трансформацію і економіки, і, власне, суспільства, повернувши його до егалітаризму та акценту на права і свободи. Геополітичне приниження змусило Америку шукати нові способи зростання. Саме боротьба із "В'єтнамським синдромом" стала лейтмотивом президентської кампанії Рейгана, який повернув Америці її гегемонію, авторитет серед союзників та її віру у власну міць. Саме президент Рейган змусив СРСР зруйнувати Берлінську стіну, у такий спосіб почавши процес стагнації світової системи соціалізму. Саме Рейган своїми "зоряними війнами" підштовхнув СРСР до прірви.
Америка не вперше демонструє вміння помилятися і нездатність порівнювати ідеалізм із реальністю. Але Америка неодноразово демонструвала своє вміння концентруватися і відроджуватися після поразки та дезорієнтації. Не можна відкидати, що провал афганської місії був Америці необхідним для пошуку нового шляху.
Байдену доводиться розплачуватися за дії попередніх чотирьох президентів, які не змогли впоратися із країною – могильником імперій. Але ті пріоритети, які вибрав Байден, свідчать про те, як Америка буде шукати своє відродження – через внутрішню перебудову, через створення нової інфраструктури майбутнього, орієнтованої на добробут людини і "зелену" революцію. "Пакет" Байдена на $3,5 трлн на боротьбу з бідністю і захист навколишнього середовища і $1 трлн на модернізацію інфраструктури – найамбітніший в історії план трансформації. Якщо Америці вдасться його здійснити, це буде нова країна.
Поки ми розмірковуємо, хто заповнить утворений Америкою світовий вакуум (і хіба хтось може його заповнити?), американці оновлюватимуть свою систему.
Звичайно, влада талібів повертає до порядку денного загрозу світового тероризму. Тут неминуче співробітництво Заходу із Росією і Китаєм. Можливо, "Талібан" пом'якшить ідеологічну конфронтацію між суперниками. "Талібан" відіграє й іншу роль, змусивши Захід замислитися про те, як просувати свої цінності, щоб уникнути принизливих провалів.
Захід став іншим після В'єтнаму. Захід стане іншим після Афганістану. До цього Росія має готуватися. А той факт, що поразка США створює зону нестабільності поблизу російського кордону і незрозуміло, що з цим робити, свідчить про те, що поразка Америки – не обов'язково благо для Росії.
Замість того, щоб зловтішатися і насолоджуватися американським провалом, нам краще засвоїти його уроки для Росії, яка так і не зробила висновків зі своєї афганської поразки: не можна долучатися до авантюри, не маючи уявлення про її наслідки і про те, як із неї виходити; є війни, які не можна виграти.
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
