-2 Київ
Народився майбутній футболіст 5 листопада 1952 року. Корінний киянин. Осягав ази футболу в динамівській футбольній школі, куди 10-річним його привів батько – Володимир Іванович. Було це у вересні 1962-го. Першим тренером Олега став Олександр Васильович Леонідов. Із дитинства хлопчик завжди грав у нападі.
Безумовно, Блохін – особистість у нашому футболі. Дуже яскрава і самобутня. У "Динамо" він провів 19 сезонів, водночас побивши практично всі рекорди радянського футболу. Його досягнення стали вічними і вже ніколи нікому їх не перевершити, оскільки великого і могутнього вже не існує. І ці рекорди за правом належать Україні, її динамівському гравцеві з берегів Дніпра, першому українському володареві "Золотого м'яча". Ювіляра привітав віце-президент УЄФА Григорій Суркіс.
Фото: fcdynamo.kiev.ua
Футбольне досьє знаменитого форварда (постараюся нічого не проґавити, хоча зробити це буде ой як нелегко...)
Заслужений майстер спорту СРСР, заслужений тренер України.
Семиразовий чемпіон СРСР, п'ятиразовий срібний призер СРСР, бронзовий призер СРСР. У чемпіонатах країни зіграв 432 матчі, забив 211 м'ячів (рекордні показники). Кращий бомбардир чемпіонатів СРСР 1972-го (14 голів), 1973-го (18), 1974-го (20), 1975-го (18), 1977 (17) років.
У Кубку СРСР зіграв 66 матчів, забив 28 м'ячів. Володар Кубка СРСР 1974-го, 1978-го, 1982-го, 1985-го, 1987 років, фіналіст Кубка СРСР 1973 року.
У списках "33 кращих" – 15 разів поспіль (рекорд), 13 разів – під №1. У збірній СРСР – 113 офіційних матчів, 44 голи (рекордні показники). Кращий футболіст СРСР (опитування журналу "Футбол") 1973-го, 1974-го, 1975 років.
У єврокубках провів 78 матчів, забив 42 м'ячі. Володар Кубка Кубків 1975-го, 1986 років, Суперкубка УЄФА 1975 року.
Володар "Золотого м'яча" (опитування журналу France Football) 1975 року. 1981 року посів п'яте місце.
Учасник чемпіонатів світу 1982-го, 1986 років, бронзовий призер Олімпійських ігор 1972-го, 1976 років. Неодноразово виступав за збірні УЄФА і ФІФА.
Грав за команди "Динамо" (Київ) у 1969–1987 роках, "Форвертс" (Австрія) у 1988–1989 роках, "Аріс" (Кіпр) у 1989–1990 роках.
Працював тренером у клубах: "Олімпіакос", ПАОК, "Іонікос", АЕК (Греція), "Чорноморець" (Одеса) – тренер-консультант, ФК "Москва" (Росія), "Динамо" (Київ). Є найуспішнішим тренером в історії збірної України.
Протягом своєї блискучої футбольної кар'єри провів 773 матчі, забив 334 м'ячі.
Автор книг: "Гол, якого я не забив", "Право на гол" (у співавторстві з Деві Аркадьєвим), "Екзаменує футбол", "Футбол на все життя" (у співавторстві з Деві Аркадьєвим), "Олег Блохін: Життя без "чернеток".
Ось такий він, футбольний послужний список Олега Блохіна. І це ще не все я в ньому вказав...
Збувся прогноз Симоняна
Знаменитий Микита Симонян, побачивши гру молодого Блохіна на початку його згодом блискучої кар'єри, сказав: "Цей хлопець поб'є всі наші рекорди". І як у воду дивився.
"Я пам'ятаю перші кроки Блохіна в "Динамо", – розповідав знаменитий захисник київського клубу Стефан Решко. – Сталося це в сезоні 1972 року. Після поразки в першому турі у Ворошиловграді від "Зорі" ми приїхали грати у Ростов. І там Олег уперше вийшов в основі під номером "11", замінивши травмованого Хмельницького. І як для дебюту мав дуже непоганий вигляд, завдяки своїй шаленій швидкості п'ять разів утікав один на один, правда, не забив, але оборону супернику пошматував добряче, і ми, як наслідок, перемогли тоді – 2:0.
На наступний матч удома проти "Дніпра" – Олександр Севідов, наш тодішній тренер, знову виставив його в основі, і Олег забив. І понеслося: у наступній грі Блохін забив переможний гол "Карпатам", потім – дубль у ворота мінського "Динамо". Чотири голи в чотирьох матчах – це вже більш ніж вагома заявка на постійне місце в основі. Й ось із цього моменту і почалося його сходження.
Потроху набирався досвіду, додавав із кожною грою. І, пам'ятаю, часто установку на матч Севідов закінчував фразою: "І не забувайте використовувати швидкість Блохіна". Олег любив футбол до самопожертви".
Олег Блохін став не тільки відомим футболістом, але й успішним тренером.
Із 1990-го до 1993 року Олег Володимирович очолював найтитулованіший клуб Греції – "Олімпіакос". Довів його до чвертьфіналу Кубка Кубків. Під керівництвом Царя (так Блохіна називали у Греції) виступали Олег Протасов, Геннадій Литовченко та олімпійський чемпіон, московський торпедівець Юрій Савичев. Ось що розповідав про свого наставника Юрій: "Щодо його методів, міг і покарати, і зробити поблажку. Пам'ятаю, була гра на виїзді, я дістав червону картку, психанув, посварився одразу після матчу з Блохіним. І, прийшовши додому, сказав дружині: "По-моєму, нам пора збиратися додому. Відчуваю, чекає на мене недобра розмова з тренером". Адже я підвів команду, та ще й на тренера накричав. Думав, Блохін такого не стерпить, скаже: "Прощаємося. Ти нам більше не потрібен". А він, на диво, сам підійшов до мене і каже: "Забудьмо, що було. І ти не мав рації, і я. Починаймо з чистого аркуша". Тобто вчинив професійно – почекав, поки стихнуть емоції. А того разу сказав мені: "Штраф ти, звичайно, заплатиш..."
Хлопці за Володимировича стояли горою
Андрій Несмачний грав у всіх матчах ЧС-2006, на якому команда Блохіна дійшла до 1/4 фіналу. "Жодному тренеру не вдавалося створити таку атмосферу в збірній, яка була за Володимировича (ми його так називали), – розповідає екс-захисник збірної України та "Динамо". – Блохін умів для кожного знайти слова, щоби хлопці повірили в себе, використали шанс, який, може, випадає лише раз у житті. Він був як батько з дітьми, після розмов із ним у футболістів виростали крила. Блохін був хорошим другом для гравців, хоча, звичайно, розумів, де межа і коли немає місця для жартів і потрібно серйозно працювати. Але пригадати Блохіна роздратованим або в гніві не можу. Траплялися серйозні розмови чоловіка з чоловіком, але він ніколи не зривався, жодних образ. Гравці дуже цінували, коли Блохін казав журналістам: звинувачуйте у поразці мене, а гравців не чіпайте. Адже багато тренерів у невдачах звинувачують гравців, керівництво, але не себе. Тому хлопці за Володимировича і билися".
Їхав не грати, їхав – догравати
За свою футбольну та тренерську кар'єру Блохін дав не одну сотню інтерв'ю, і я впевнений – ще дасть чимало. Я з ним знайомий відтоді, як йому було 17 років. І, зрозуміло, неодноразово записував із ним інтерв'ю, працюючи в газетах, на радіо або телебаченні. Запитань було поставлено багато, і, переглянувши записи різних років, вибрав такі.
– Як уважаєте, незнання місцевої мови відчутно заважає тренеру-іноземцю в його роботі?
– Аякже! Потрібно, наприклад, наставнику відверто поговорити з футболістом, а той же при перекладачі може і не відкрити йому душі. Я це все вже проходив – у Греції. Бувало, гравець хоче поділитися чимось сокровенним, наболілим, а не може. Стороннього соромиться... Є й інші такі труднощі. Словом, я переконаний: запрошуючи на роботу закордонного фахівця, слід окремим пунктом контракту зобов'язувати його вчити українську або російську мову. І часові рамки для цього встановити. Думаю, року для того, щоб елементарно навчитися розмовляти чужою мовою, цілком достатньо.
– Колись тренер у нашому футболі був, можна сказати, і цар, і бог. Сьогодні ж інші, сказати б, наставники, і кроку не можуть ступити без указівки зверху...
– Скажу про себе. Якщо президент розповідає, що мені робити, тоді навіщо я йому взагалі потрібен? Нехай у такому разі президент і тренує. У моїй практиці таке вже було. На першій же зустрічі в готелі перед грою шеф "Іонікоса", вже покійний, вручив мені якийсь папірець. Розгорнув я його, покрутив у руках. "Тут, – кажу, – прізвища моїх футболістів написані. Так я їх і так знаю..." "Ні, – відповідає, – ви не зрозуміли. Це склад на гру..." "А навіщо ж вам тоді тренер потрібен?! – скипів я. – За що мені гроші платите? Щоб у разі чого всіх собак на мене повісити? Ні, так справа не піде..."
Я вважаю так: якщо ти людина, що поважає себе, тебе найняли на роботу – ти маєш цю роботу совісно виконувати. Не впорався – звільнили. Усе просто. Але якщо тобі починають диктувати умови... У такому разі я – пас. Не потерплю такого. Нормальна співпраця з начальством – так, має бути. Однак водночас кожен має займатися своєю справою. Тренер – тренувати, а президент – керувати.
– Ваше ставлення до легіонерів в українських клубах?
– Потрібно усвідомлювати, що нинішні та потенційні зірки світового футболу пекучого бажання їхати до України не мають. Їх уже давно розкуплено великими європейськими клубами. Як на мене, краще придбати одного, але хорошого легіонера, ніж п'ятьох посередніх. І треба робити ставку на своїх. Можливо, заради цього доведеться, скажімо, на сезон пожертвувати Лігою чемпіонів, але іншого виходу з нинішнього становища я не бачу. Зауважте, багато хто з легіонерів у нашому чемпіонаті мають вельми сумнівні футбольні досягнення.
– Пам'ятних м'ячів ви забили багато. Який із них найкращий?
– Найважливіший гол у моїй кар'єрі? Ви знаєте, для мене всі м'ячі цінні по-своєму. І перший у біографії, і останній. Багато їх було... Хоча, не приховую, гол знаменитій "Баварії" у Мюнхені у першому матчі за Суперкубок 1975 року посідає у моїй кар'єрі особливе місце. Все-таки тоді вдалося обіграти не кого-небудь, а чинних чемпіонів світу – Беккенбауера, Шварценбека. Та ще й на їхньому стадіоні, на очах у їхніх уболівальників... Зараз у багатьох наших молодих футболістів інше сприйняття дійсності. Відзначився, буває, одного разу хлопець, і в нього вже йде обертом голова, він пишається собою так, ніби забив "золотий" гол. Ні більше, ні менше...
– Як ви думаєте, людина сама будує свою долю чи тільки пливе за її течією?
– На мій погляд, перше твердження правильне. Хоча дещо в цьому житті залежить і від елементарного везіння. Навіть із розвитку своєї кар'єри суджу. Адже я в дитинстві був маленький, худенький, і в якийсь момент тренери навіть серйозно обговорювали питання: а чи не відрахувати цього Блохіна з команди?.. Ось це і є випадок. Але переважно, повторюю, людина йде по життю і вибудовує свою долю сама. Я, наприклад, не мав жодної підтримки, починаючи за кордоном тренерську кар'єру. Самотужки борсався. І нічого, виплив. Прийшов у збірну, заявив, що вийдемо на чемпіонат світу з першого місця. І що? За фантаста сприйняли. А ми взяли і вийшли...
– Що не дає вам зупинятися на досягнутому? Змушує ковтати невдачі і рухатися далі?
– Найімовірніше, характер. Я ж Дракон і Скорпіон за гороскопом. Хоча, знаєте, відчуваю, що з роками стаю спокійнішим. Усе рідше виникає бажання ризикувати даремно...
– Скажіть, чи всі мрії Блохіна-футболіста здійснилися?
– Усе-таки ні. Прикро, що не пустили за кордон, коли виникали гідні варіанти. Хоча б у 28, 30 років... А поїхав майже у 37. Про жодні "Реали", "Баварії", звісно, вже йтися не могло... Хоча спробувати себе на такому рівні було дуже цікаво. На жаль, не склалося. Коли нарешті прочинилися двері на Захід, я вже не грати їхав – догравати...
– Якби у вас була така можливість, ви б щось змінили в сучасних правилах гри?
– Футбол консервативний сам по собі. Але, можливо, є сенс спробувати м'яч з аута ногами вводити, а не руками. Ну і під час визначення офсайдів, на мій погляд, є сенс звертатися по допомогу до відеоповторів. Там усе частки секунди вирішують, і тому завжди залишається місце для палких суперечок.
– Ви вірянин?
– Так, але не фанатик. Іноді ходжу в церкву. Коли дійсно є потреба, а не заради показухи. Усе це має бути в душі...
Виват, король, виват!
Ця пісня вперше прозвучала в київському Палаці спорту на концерті, присвяченому прощальному матчу Олега Блохіна. Слова Юрія Рибчинського, а виконала композицію неперевершена Тамара Гвердцителі.
Ось один із її куплетів:
За то, что ты с душой играл,
Народ тебя короновал.
И даже враг твердил порой,
Скрывая страх, что ты – Король!
Шановний Олегу Володимировичу! Шанувальники футболу вітають вас і бажають, головне, міцного здоров'я, а все інше, Королю футболу, у вас є. Дякуємо за вашу гру, за ту футбольну радість, яку ви дарували нам так багато років!
Джерело: "Обозреватель"
