+4 Київ
Зафіксований соціологічними опитуваннями новий стрибок підтримки Володимира Зеленського, схоже, зняв питання щодо одного з учасників фінальної пари. Команді "Слуги народу" потрібно докласти якихось спеціальних зусиль, щоб за ті шість тижнів втратити 8-10-відсотковий відрив від найближчого переслідувача. У житті, звичайно, буває всяке, але вже радше ні, ніж так.
Зате для Порошенка й Тимошенко виникає неприємна ситуація, коли другий тур може вислизнути з-під носа, і тут їм стає не до Зеленського. Музика грає дедалі швидше, стілець залишився один, хто з двох виявиться більш спритним? Чи не час діставати з рукава козирі, які були відкладені на квітень? Адже великий ризик, що потім можуть не знадобитися. Якщо ці козирі взагалі існують.
Судячи з динаміки останніх тижнів, складніше доведеться Юлії Тимошенко: вона не лише втратила лідерство, але й помітно здала в абсолютних показниках. Мабуть, ті з виборців, що не належать до стабільного ядра її прихильників, побачивши, що вона не єдиний переможний варіант проти чинного президента, переметнулися до Зеленського. У Порошенка ж підтримка потроху зростає, лише значно повільніше, ніж в артиста. І все одно ще зарано говорити, що "маму скинули з поїзда", Порошенко поки не вийшов на впевнене друге місце в рейтингах.
Окрім того, президент як особа, що персоніфікує державу, набагато більш вразливий для скандалів, які ця держава безперервно продукує. У Тимошенко в цьому сенсі позиція комфортніша, і, зокрема, як і раніше, існують очікування, що їй вдасться розвернути на свою користь суспільне невдоволення тарифною політикою: ця роль більше личить Юлії Володимирівні, ніж Володимиру Олександровичу.
Можна здивовано знизувати плечима щодо успіхів керівника "Кварталу 95", але він виявився практично єдиним, окрім Порошенка й Тимошенко, хто готувався до президентської кампанії заздалегідь, хоча, можливо, і не завжди спеціально. Робота над власною впізнаваністю в образі президента тривала роками: перший сезон "Слуги народу" вийшов ще у 2015 році. Інші ж претенденти дозріли лише за лічені місяці до активної кампанії й буквально протягом неї в пожежному порядку стали збирати команди з, вибачте, лайна й палиць – із тих, хто опинився під рукою й нікому іншому не знадобився. Так життєвизначальні рішення не ухвалюються, стратегічні перемоги над досвідченими суперниками на колінах не куються.
Хочеться вірити, що урок Володимира Зеленського когось чомусь на майбутнє навчить, хоча його метод входження до політики дуже своєрідний і навряд чи хтось його зможе повторити. Тут усе поставлено догори дригом: матеріалізується розкручений і впізнаваний придуманий лідер, якого потім підпирають політичною організацією, що також значною мірою залишається придуманою. І, як не дивно, це спрацювало краще, ніж мало кому відомі й цікаві начебто справжні лідери начебто реальних організацій, але у своїй реальності вони ще більш ілюзорні, ніж віртуальний "Слуга народу". Просто таке кіно сприймається як набагато більш справжнє й вартісне, ніж нібито справжня політика, від якої всіх верне.
Смішно, що нинішній розклад загрожує ситуацією, коли у країні виявиться нібито три президенти: якщо Порошенко не пройде до другого туру, він стає президентом, який іде, а до 21 квітня, коли визначиться переможець виборів, ще двоє отримають статус потенційних президентів. Як поведе себе все ще чинний президент, кого підтримає? Які групи союзників почнуть спішно набирати на свою підтримку квітневі без п'яти хвилин президенти? Хто кинеться себе пропонувати в союзники? Як поведе себе чинний парламент, багато в якому хотіли б потрапити до наступного?
У кожному разі варіант, до якого все йде, за якого перемога у другому турі не розігруватиметься між Петром Порошенком та Юлією Тимошенко, цікавіший своєю непередбачуваністю, у якій приховані як ризики, так і шанси. Перші потрібно нейтралізувати, другими – скористатися.
Джерело: "Слово і діло"
Опубліковано з особистого дозволу автора
