Слово подяки (до першого і двічі міністра закордонних справ України Анатолія Максимовича Зленка, якому сьогодні виповнюється 80 років)

Знаю, Вам дякували не раз, але для мене слово, яке пишу Вам сьогодні, – особливе. Бо насправді пишу його уже сімнадцять років, відколи почав працювати у Вашій команді, яку так дбайливо збирав для Вас Костянтин Єлісєєв.

Ви вивчали мене, Ви вчили, Ви навчили.

Це були найкращі роки моєї дипломатичної кар'єри, коли мчав на роботу свіжим від поливальних машин ранковим Києвом, коли не встигав за власними ідеями та думками, коли усвідомлення того, що працюєш поруч із Вами, зобов'язувало, надихало, гнало вперед.

Ваша велика правиця завжди була як батькова: і коли тиснули руку, і коли поправляли своє сиве волосся, і коли боляче до сліз плескали мене по щоках, за те, що не поголився...

Одного пізнього вечора, коли Ви вже збиралися додому, Ви сказали мені, що дипломат має завжди бачити все з висоти, з польоту, якщо немає польоту – немає дипломата. Так, Ваші висоти – це не лише посади і державні нагороди. Ваші вершини – це недосяжна моральність, височезний професіоналізм, жорстка самодисципліна й організованість та величезна любов до України.

Я часто спостерігав, як Ви вели міжнародні переговори, як тримали позицію, як переконували: до Вас прислухалися, Вас поважали і поважають, Вас знають і пам'ятають!

Десь приблизно два роки тому ми з Валентином Наливайченком мали у Вашингтоні зустріч із добре Вам знайомим легендарним главою адміністрації президента США Рональда Рейгана Джеймсом Бейкером.

І першим його запитанням було: як там поживає мій друг Анатолій Зленко? Знайте, хлопці, це – великий дипломат, завдяки якому Україну було широко визнано світом.

Мені бракує сьогодні тих часів, Анатолію Максимовичу. Часів, коли Ви так упевнено й успішно керували зовнішньою політикою України. І бракує їх не лише мені. Дрібне все навколо, немає польоту.

Знайте, що у Вас безліч учнів по всьому світу, які завжди будуть Вам вдячні за шанс, за підтримку, за науку. Кожен із нас сьогодні Вам щось напише, скаже або просто згадає.

І кожен із нас пишається, часто розповідає своїм дітям, а дехто – вже й онукам, що є учнем у дипломатичній школі Анатолія Зленка.

Джерело: "ГОРДОН"