+1 Київ
Ідея відмінити призов і повністю перейти на контрактну форму комплектування військ мені нагадує черговий приклад ідеї, яка в уяві багатьох вирішить усі наші проблеми в армії одномоментно. Silver bullet – так про такий підхід кажуть в англійській мові. Насправді, ця ідея може не спрацювати, ще й боком вилізти.
На даний момент, наскільки розумію, немає якогось системного дослідження, яке б показувало, що змушує бійців відмовлятися поновляти чи підписувати контракт. Ідея повністю контрактної армії базується на припущенні, що людину у відповідній поведінці щодо контракту мотивують лише гроші прямо й опосередковано. Краща винагорода – прямо плюс соціальний пакет. Але чого тоді у США, де на бійця виділяють $110 тис. на рік, іде недобір у сухопутні війська і знову заговорили про призов? Певно, не лише грошова складова мотивує чи її відсутність – демотивує.
Думаю, що залишатися на контракт чи продовжувати його, не менше мотивували б нематеріальні речі в наших реаліях – відповідне поводження старших командирів, атмосфера в колективі, включно із відчуттям свого значення, сприяння ініціативі, можливість саморозвиватися, зменшення бюрократизації й паперової роботи, яка забирає час на розвиток і тренування. Підозрюю, що якщо не зміниться нематеріальна складова, то навіть найідеальніша матеріальна не допоможе.
Але це не кінець. Розмови про маленьку професійну армію і про ту, в якій є призов, чимось нагадують заочну дискусію між Фуллером і Тухачевським 1930-х років. Перший був прихильником професійної контрактної армії, а другий – армії призову. І таки Тухачевський мав рацію. Усі плани по переведенню ЗСУ виключно на контракт передбачають зменшення штату армії, щоб тоді більше можна було направити тим, хто залишиться. Хоча 2014-й показав, що не менше 200 тис. бійців треба для виконання всіх завдань. Тобто в нас буде регулярна армія менша, плюс фактично не буде оперативного резерву першої черги (200 тис.). Бо ж на сьогодні оперативний резерв формується з тих, хто пройшов строкову службу або був на контракті, а тоді звільнився.
Як не буде призову, плюс звільнятися будуть менше із контракту, то звідки брати оперативний резерв, який на сьогодні дозволяє збільшити ЗСУ у два рази доволі швидко? При цьому яка б не була класна контрактна армія, але чим вона менше – тим її легше знищити. Про що Фуллеру Тухачевський нагадував. От уявіть, почалася велика війна – контрактна професійна армія витримала удар, але поріділа. Ким її укріпляти, як немає оперативного резерву? Призивати людей, які зброї в руках ніколи не тримали, і посилати їх на полігони з нуля загальновійськову підготовку проходити, а тоді опановувати конкретну військову спеціальність? Ну і скільки це часу займе? Місяців три. Ну, і кому вони треба будуть через три місяці?
Інша справа, що треба вигнати повністю з армії демонів, які в 1990-ті і 2000-ні призвели до формування відповідного образу армії, від якої хочеться втекти, а не служити в ній строкову службу. Звідси й популярність серед народу ідеї контрактної армії, яку політики використовують. У РФ, для прикладу, теж змішаний принцип комплектування армії. Чогось багатша РФ не відмовилася від призову. І навпаки, у рамках реформи, яка 10 років триває, росіяни зробили так, щоб строкова служба не була такою страшилкою. І кількість тих, хто відкосив у РФ від строкової служби, в рази менша, ніж у 1990-ті і 2000-ні.
Так що не треба думати, що контрактна армія повністю всі наші проблеми вирішить. Вона може нові дилеми створити. Популярність відповідної ідеї серед людей, яку використовують політики, зовсім не пов'язана із завданнями ефективного військового будівництва – це наслідок реалій у суспільстві й армії 1990-х і 2000-х років. З іншого боку, маленької (150–160 тис.) професійної контрактної армії може просто не вистачити для стримування і великої війни з РФ. Банальну математику ніхто не відміняв.
Джерело: Mykola Bielieskov / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
