0 Київ
Війна російського путінського рейху з Україною розпочалася в лютому. Але не поточного, 2022 року, а 2014-го. Коли на тлі української європейської революції, яка перемогла, – Майдану – російський узурпатор Путін ухвалив злочинне рішення про порушення суверенітету України та ввів російські війська до Автономної Республіки Крим.
Війна не буває без крові. Перша жертва російської агресії – Решат Аметов, його викрали під час проведення одиночного пікету проти окупації Криму, згодом його тіло знайшли зі слідами нелюдських тортур. Сьогодні, 18 березня, восьма річниця його похорону, на який зібралися тисячі людей з усього Криму.
Список жертв агресії з того моменту почав лише зростати.
Піднімаючи ставки, маневруючи, намагаючись відвернути увагу світової спільноти від факту окупації Криму, а також користуючись слабкістю та нерішучістю західних політиків, Путін розпочав активні бойові дії у східних областях України.
Російські військовослужбовці, агенти, а також сепаратисти з-поміж місцевого населення захопили обласні центри Донецьк і Луганськ, а також ще низку населених пунктів.
Російський воєнний злочинець Гіркін (Стрєлков), не ховаючись, докладно розповідав про події тих днів.
Відкрита фаза війни на сході України за майже вісім років забрала життя майже 15 тис. людей.
Одночасно в окупованому Криму було розгорнуто широкі політичні репресії, переважно щодо кримських татар – корінного народу України, який не прийняв окупацію та її наслідки.
Сотні людей опинилися у в'язницях і таборах із ярликами терористів та диверсантів, хибно обвинувачені й обдурені, як їхні предки під час сталінського геноциду.
Захід протягом усього цього часу не наважувався дати жорстку відсіч цій злочинній експансії.
Навпаки, закуповуючи ресурси і фактично спонсоруючи режим, Захід надавав російському узурпатору і частині російського населення, яка його підтримувала, додаткову впевненість у своїй безкарності.
Уведені санкції через свою половинчастість, неефективність, розтягнутість у часі давали путінському режиму можливість адаптуватися до них і продовжувати зміцнюватися, водночас посилюючи внутрішнє законодавство та посилюючи репресії як усередині країни, так і на окупованих територіях.
Ставка на розсудливість, якої дотримувався "колективний Захід", сприймалася як слабкість та конформізм. І, навпаки, підштовхувала кремлівський режим до ескалації. Так само, як майже 85 років тому західна "політика умиротворення" щодо гітлерівського режиму.
Усе це призвело до масштабної агресії кремлівського режиму проти України. Керуючись фашистською у своїй основі ідеологією "русского мира", російські війська бомблять та знищують українські міста. Убивають мирних жителів, скоюють воєнні злочини та акти геноциду щодо українських громадян.
Парадоксально, але саме міста з переважно російськомовним населенням України потрапили під удар "русского мира".
Саме ті, кого за офіційною версією російської влади мали рятувати від "нацистської хунти", стали жертвами російських куль, мін, снарядів і ракет.
Війна триває вже вісім років. І вона не може закінчитися переговорами чи перемир'ям. Це не буде закінчення війни. Путін поставив усе на реалізацію свого плану знищення України. На знищення самої ідеї волі. На руйнування світової системи колективної безпеки.
Ця війна може закінчитися лише знищенням путінського рейху. І ніяк інакше.
Джерело: Николай Полозов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
