+1 Київ
Напередодні я була запрошена на радіо, заспівала пісні на вірші Ліни Костенко, і тоді ведуча мені сказала: "Ви ж не будете сьогодні казати про свої родимки?" Звісно, я запевнила, що не скажу, – я розуміла, бо більше не запросять.
Але все ж в кінці ефіру не витримала й промовила: "Ну, може, раптом комусь це життя збереже... Якщо у вас є родимки, які змінюються і грають такий собі акорд, – не зволікайте і приходьте на діагностику! Вчасно прийшли – ми можемо зберегти життя".
Ведуча на мене мовчки подивилася такими широкими очима, але бачила, мабуть, що я не навмисно кінець її програми спаплюжила і що сама аж злякалася, не дотримавши слова...
Але наступного дня вже на прийомі переді мною сиділа дівчина Таня. Нам обом було трохи за 25. Боса нога – і на великому пальці темна родимка. Та сама. Та, яку неможливо "розбачити", коли вже знаєш, що вона означає. Я дивилася на неї і думала не про діагноз. Я думала про її життя – про плани, весілля, дітей, про все, що може обірватися через одну маленьку пляму на шкірі. І про свою провину – що ми, лікарі, тоді ще надто мало говорили з людьми про небезпеку родимок. Але, як виявилося, тоді вона почула мене саме по радіо...
Таня встигла. Меланому видалили вчасно. Вона жива, здорова, має сім'ю і дітей. І повну її історію ви можете прочитати в книзі "Все про родимки". Але я відтоді живу з чітким розумінням: рак – це не вирок. Вирок – це незнання і страх.
Рак – це не щось абстрактне і "десь далеко". Це процес у живому тілі. Його можна побачити, розпізнати, зупинити – якщо знати, куди дивитися і не відкладати перевірку. За даними міжнародних організацій, більшість онкологічних захворювань, виявлених на ранніх стадіях, успішно лікуються. Але для цього потрібна не мужність "терпіти", а сміливість подивитися правді в очі!
Я завжди кажу пацієнтам: не потрібно боятися раку.
Потрібно боятися не помітити його вчасно. І якщо сьогодні мій допис спонукає хоча б одну людину прийти на огляд і перевірити свої родимки, як тоді моя промова на радіо, значить, є шанс врятувати ще одне надважливе життя!
Джерело: Ольга Богомолець / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
