+10 Київ
Зараз, коли до Дмитра Гудкова і членів його родини прийшли з обшуками – як зазвичай тепер у Росії, під вигаданим демонстративно безглуздим приводом, – я хочу сказати те, що хотів і мав сказати вже давно. Я захоплююся, дивуюся Дмитром Гудковим і відчуваю величезну повагу до нього. І всім серцем йому вдячний.
Ось уже людина, у якої були всі шанси влаштуватися тепло й солодко, відсидітися, закріпитися і "піднятися", як у цьому середовищі кажуть. Золотий хлопчик-красунчик із родини офіцера спецслужб, який зробив успішний бізнес на охоронних послугах. Журфаківська столична освіта (Дмитро навіть стажувався в середині 90-х у газеті "Сегодня" в її найкращу пору, де я працював, але я його зовсім там не пам'ятаю). Потім депутатство за партійною лінією – услід за батьком. Усе мало ідеальний вигляд, просто масляно, з гарантованою ходою нагору, як у добре змащеному ліфті: тільки стій, сановито притулившись до стінки, і крути на пальці ключі від BMW, чекай, поки двері відчиняться на новому поверсі.
І раптом. Геннадій Гудков – батько – зробив свій вчинок. Виламався із золотої клітки. Заговорив, заворушився, замахнувся кілька разів кулаком, гримнув на холуїв, що метушились навколо. І його негайно покарали, відтерли, висмикнули, викинули.
Але для Дмитра це зовсім не було гарантованою катастрофою. Навпаки, можна було покаятися, лизнути тут і там, вклонитися тому й цьому, публічно засудити батька або хоча б просто пожартувати над ним, ну чи досить було промовчати. І все було б добре: пробачили б, пустили б, заохотили б, зробили б зразковим прикладом "розумної поведінки", "надійної слухняності". І двері б знову закрилися, ліфт би поїхав далі.
Нічого цього не сталося. Діма Гудков зробив інший вибір. Причому це не був різкий, якийсь необачний необдуманий рух, який можна списати на порив, випадкову помилку. Мовляв, "ну, психанув". Ні, не розлютився. А послідовно, крок за кроком, учинок за вчинком, вибір за вибором рухався туди, де небезпечно, неприємно, "безперспективно", потім "безнадійно". Але туди, де треба бути.
Ще в Думі, на останніх місяцях депутатського мандата, розуміючи, що наступного строку не буде, зробив безліч не надто помітних з боку, але дуже важливих і хоробрих справ. Захищав тих, кого атакували, вимагав інформації й формальних відповідей від чиновників, видавав посвідчення своїх "депутатських помічників" тим, хто ризикував, підписував листи, звернення, вимоги, запускав свідомо безнадійні, але демонстративні, морально важливі законопроєкти.
Саме після цього досвіду я писав під час чергової спроби Дмитра подолати виборчі бар'єри, коли він знову залишився на самоті проти величезної, безсоромної, розлюченої його свавіллям державної машини: "Гудков нам потрібен!" Він і справді нам дуже б став у пригоді й у парламенті, і в міських зборах, і в муніципалітеті. Дуже багато міг би там зробити. Але ні, не дали.
Потім у нього було ще кілька виборчих кампаній, своїх і чужих. І зокрема блискуча операція "депутатский убер" на муніципальних виборах 2017 року (разом із Максимом Кацем і Віталієм Шкляровим): ми досі бачимо в ділі чимало чудових муніципальних депутатів, які дістали мандати тоді.
Ну й далі – усе глибше і глибше заходячи в небезпечну трясовину "опозиційності". Тобто насправді, навпаки: з кожним новим рішенням і вчинком – виходячи все вище з окопу на відкрите поле, де все прострілюється і жодного прикриття.
Усе частіше опинявся в автозаках і судах, на "добу" у спецприймальниках, під штрафами й під стеженням. Я впевнений, його багато разів попереджали цього часу: іноді словами, іноді мовчки – усілякими ордерами й вироками.
Мені здається, дуже важливо це побачити і зрозуміти: вчинки людини, якій є що втрачати, яку ніяк не запідозриш у бажанні щось таке цією фрондою вигадати, заробити, вчинки людини, у якої щодня була можливість відступити, "схаменутися", здатися, – такі вчинки коштують дуже дорого.
І це дуже велика рідкість: не тільки "в наш час у нас тут", а взагалі в будь-які часи, у будь-якій точці світу.
Останнім часом Діма кількаразово писав, надавав посилання на свої ініціативи, проєкти, статті, пости. Я читав, дивився, учергове дивувався його наполегливості та хоробрості. Не завжди навіть реагував на це якось публічно.
Ось зараз хочу сказати голосно: Дімо, ви рідкісна та сильна людина. Дякую вам. Хочеться сказати, що все буде гаразд. Але я не знаю, чи буде: найімовірніше, буде дуже важко й далі, ще важче, ніж зараз.
Але ще раз повторюю: Гудков нам потрібен. Важливо, щоб він у нас був, хоч один такий.
Джерело: Пархомбюро / Telegram
