-4 Київ
Стосовно Новоросії та південноросійської школи (противники призначення Ройтбурда директором Одеського художнього музею стверджували, що він уважає представників південноросійської школи живопису "нічого не вартими художниками". – "ГОРДОН").
Так, у Російській імперії був Новоросійський край. До нинішнього лугандонського проекту цей топонім має такий самий стосунок, як украдений кремлівськими політтехнологами прапор американських конфедератів. Територія лугандона була окраїною Новоросії. Офіс губернатора краю був в Одесі. І Новоросійський університет для мене – це Мечников, Ляпунов і Гамов, а не Гіві з Моторолою і Захарченком. Саме це слово, якщо розібратися, не має до Росії жодного стосунку. Як Нова Зеландія до Зеландії. Чи американський штат Нова Англія – до Англії. Це ще один украдений прапор.
А ще Україну називали півднем Росії. Ще дідусь Ленін, коли приймав у Кремлі батька Махна, називав його "товаришем із півдня Росії". І залізниця, що проходила територією України, досі називається південною. І школу живопису, що виникла в Одесі, називали південноросійською. Тобто українською. А сьогодні мене звинувачують у посяганні на південну школу, розглядаючи її як культурне явище у контексті "русского мира". Вони хочуть і цей прапор украсти.
Так от. Південноросійська школа – невід'ємна частина української культури. Костанді, Нілус, Буковецький, Едуардс, Головков, Ганський, Кишиневський, Дворников, ким би вони не були за етнічним походженням, якою б мовою вони не розмовляли, – українські художники.
Це було загальновизнаним фактом ще за радянських часів. Їхні роботи в Києві висіли в музеї українського мистецтва, а не російського. Хоча Київ, як ми всі знаємо, для марковців (прихильники колишнього народного депутата України і керівника партії "Родина" Ігоря Маркова. – "ГОРДОН") і Опозиційного блоку – не столиця. Тож не тягніть сюди політику. Ця класифікація абсолютно коректна з мистецтвознавчого погляду.
А я дійсно не великий фанат південноросійської школи. Свого часу її було оголошено єдино правильним місцевим ушановуваним художнім напрямом. Як передвижників у Росії. Мені ж набагато цікавіші художники, які виставлялися на салонах Іздебського. Одеські "незалежні". Модерністи кінця ХХ століття. Концептуалісти, трансавангард і новітні течії. Але це не привід викреслювати цю школу з історії або "скинути з корабля сучасності". Саме на південну школу спочатку орієнтувався музей, і скасовувати це заднім числом – абсурд.
Одеський художній музей буде зберігати, експонувати, вивчати і популяризувати спадщину південноросійських художників, тільки "русскому миру" ми їх не віддамо. Вони наші, одеські. А Одеса – це Україна. А Україна – це Європа. Якою в Одесі, як правильно писав один поет, "усе дихає, віє". Хоча поки що, на жаль, більше віє іншим. Але ми це виправимо.
Джерело: Олександр Ройтбурд / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
