+3 Київ
Архіважлива перемога "Динамо".
Уперше за 17 років історії цих змагань Суперкубок України розігрували у столиці України. І перемогли на НСК "Олімпійський" кияни, реальні кияни, хоч і формальні гості за жеребом цього одноматчевого турніру.
Уже багато разів було озвучено дивовижну статистику зустрічі: і те, що динамівці показали стовідсоткову результативність – три голи із трьох ударів у площину воріт, і те, що вони виграли з вражаючим рахунком 3:1, хоч м'ячем суперник володів приблизно 80% ігрового часу. І те, що сама перемога надпринципова, адже до вчорашнього вечора рахунок між "Динамо" і "Шахтарем" у самому турнірі був рівним – по вісім трофеїв.
Загалом же вся подібна статистика вторинна. Є чинники набагато важливіші. І перший із них той, що перемога ця – тренерська. Звичайно, колишній багаторічний наставник "Шахтаря" і нинішній найпринциповіших суперників помаранчево-чорних на полі сам не грав, як не грало на сцені багато видатних театральних режисерів. Вони "лише" ставили свої знамениті вистави, тобто відбирали і підбирали потрібних акторів; ставили кожному з них конкретне завдання, довго пояснювали, як грати, репетирували, готували кожного до виходу на сцену; нарешті, головне, з окремих акторів створювали повноцінний ансамбль. Саме ансамбль навіть за наявності зірок визначає, бути спектаклю успішним чи ні.
На цьому схожість футбольної команди з театральним колективом завершується, тому що в театрі немає суперника, а тим більше суперника, за своїм потенціалом майстернішого, технічнішого. Наразі – точно.
У чому конкретна заслуга Мірчі Луческу у вчорашній перемозі? По-перше, він чітко вивчив гру нинішнього "Шахтаря", принаймні на основі останніх його матчів у Лізі Європи: і сильні, і слабкі його сторони. Вивчивши, вибудував тактику і організацію гри своєї команди конкретно проти цього суперника.
По-друге, він дохідливо роз'яснив кожному гравцеві його завдання на полі. По-третє, а, можливо, це і є найважливіше, тренер виявив свою майстерність психолога так, що кожен гравець знайшов у собі сили і бажання зіграти за максимумом на користь своїй команді. Насамперед це стосується тих, про кого з усіх кутів і щілин тільки і чутно було: "На вихід!" Тобто він сам собі ускладнив завдання: розлучатися з ними або допомагати розкривати свої найкращі футбольні риси і надалі. А завдання це одночасно і складне, і приємне.
Повторюю, перемога тренерська, але вона неможлива без самих футболістів. Тепер лише в їхніх силах відповісти на запитання: їхній учорашній психологічний підйом, холоднокровність – коли мало не весь другий тайм пройшов не просто на половині поля біло-синіх, а поблизу їхніх воріт – так ось ці та інші необхідні характеристики – на один матч або надовго і серйозно?
Працює Луческу в "Динамо" всього нічого за часом. Але видно успіхи не тільки у психологічній підготовці, а й у тактичній. Непрямий доказ сказаного – зовсім не притягнута за вуха схожість першого гола, точніше гольової комбінації Сидорчук – де Пенна з аналогічною комбінацією Кіммі – Коман у фіналі Ліги чемпіонів. Та й третій гол після комбінації Андрієвський – Соль – теж явно не імпровізація, а тактична заготовка.
Усі знають, що лазарет динамівців нині переповнений. Їхній склад і в матчі з "Олімпіком", та й учорашній – радше вимушений, що виходить із реальної ситуації. І тут виникає відразу кілька цікавих запитань: чи зуміють скористатися своїм шансом і закріпитися в основі вчорашні дублери? Як скористалися ним у 1966 році юні Мунтян і Бишовець, як тодішні лідери грали на чемпіонаті світу в Англії. А з іншого боку, визнаним лідерам сьогоднішнього "Динамо" гарантовано місце у стартових складах після їх одужання чи доведеться поборотися за нього на повну силу?
Так, учорашня перемога "Динамо" архіважлива. Вона показала дух футболістів і у власних очах, і багатомільйонним уболівальникам. Вона знову підтвердила майстерність тренера. Можливо, багато хто з фанатів, котрі не сприймали Луческу за його колишні випади, погодиться, що клас наставника важливіший за старі образи. Водночас цілком припускаю, що кількість фанів, які не приймуть його, теж буде численною. Не бачу в цьому нічого страшного.
Старше покоління пам'ятає багаторічне протистояння київського "Динамо" Лобановського і "Спартака" Бєскова. Але, гадаю, мало хто пам'ятає, що "справжні" фани червоно-білих самого Бєскова так і не прийняли, бо він для них назавжди залишився "сміттям". Так спартачі десятиліттями обзивали "кревних ворогів" – динамівців, тільки московських. Ну то й що! Бєсковський "Спартак" був одним із найсильніших в історії свого клубу та справжнім подразником того славного київського "Динамо" 1980-х. А те, що Бєсков-футболіст – "сміття", пам'ятають лише історики футболу. Утім, Луческу і нагадування про Бєскова не потребує. Із психікою у нього все гаразд. Це я для фанатів.
І все ж не будемо перебільшувати значення вчорашнього поєдинку. Попереду весь сезон, а перед киянами стоїть дуже складне і водночас почесне завдання – показати гідну, результативну гру й у внутрішніх, і в єврокубкових змаганнях, реанімувати свою славу лідера футболу України.
Джерело: "ГОРДОН"
